СЛУХНЯНІСТЬ БОГУ, А НЕ ЛЮДИНІ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 4: 1-31
ВІДВАГА БОЖИХ СЛУГ – МОВА СВ. ПЕТРА ПЕРЕД СИНЕДРІОНОМ – ЗДИВУВАННЯ МУДРИХ – НЕВЧЕНІ І НЕГРАМОТНІ АПОСТОЛИ – ДУХ ЗДОРОВОГО РОЗУМУ ТА ВІДВАГИ, А НЕ СТРАХУ – НАВЧЕНІ В ШКОЛІ ХРИСТА – ДИВОВИЖНІ НАСЛІДКИ – КОЛИ СЛУХАТИСЯ І КОЛИ НЕ СЛУХАТИСЯ

“Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, будьте міцні” (1 Коринтян 16: 13).
Св. Петра та св. Івана, заарештованих за проповідування Христа і за те, що св. Петро зцілив кривого у Храмі, покликали відповісти перед Верховним Юдейським Судом – Синедріоном, який складався з сімдесяти вчених юдеїв. Вони сиділи колом, тож в’язні знаходилися перед ними. Як пам’ятаєте, апостоли були неграмотними рибалками, непризвичаєними говорити публічно і вести розмови з великими та вченими, тому дивує їхня відвага і відверте представлення Євангелія, виголошене св. Петром. Все це здивувало також Синедріон. Юдеї хотіли притягти апостолів до суду не за добрий вчинок зцілення кривого, а за проповідування Ісуса. Однак під проводом Святого Духа св. Петро мудро і слушно звернув увагу на те, що насправді їх допитують за зцілення недужого. Він не погодився, що йдеться про його власну силу або силу його товаришів. Признаючи, що вони – звичайнісінькі люди, він цілковито приписав це чудо Ісусу. Яка лекція для всіх, котрі хочуть представляти Ісуса як Його посланники! Як сказав св. Павло: “Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса” (2 Кор. 4: 5).
Як би там не було, слова апостола були дуже сміливими: “Нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім’ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп’яли ви, то Його воскресив Бог із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий”. Св. Петро не тільки проповідував, що Ісус був не обманщиком, а справжнім Месією, довго очікуваним юдеями, але й відкрито заявив, що це Синедріон вбив Месію. Це була правда, і слід було сказати правду. Уникнувши цього, вони б проявили страх, і тоді апостол не зміг би справити належне та достатнє враження на Синедріон та своїх слухачів.
Хтось міг би натякнути, що св. Петро повівся не по-джентльменському – що йому не слід було ось так нападати на Синедріон. Мр. Бенсон в The North American Review дає визначення виразу джентльмен, яке, очевидно, дуже влучно підходить для цього випадку. Цитуємо: “А хто такий на вашу думку джентльмен?”, – запитав адвокат, подавшись вперед у цю мить. “Джентльмен ­– як відомо – це людина, яка ніколи не нападає ненавмисне”, – сказав проповідник. “Навмисне”, – прошепотіли про себе двоє гостей, намагаючись його поправити. “Ні, ні, – сказав він, – джентльмен інколи агресивний, коли цього вимагає честь і є причина, але тоді він є змушений до цього. Той, хто не є джентльменом, буває агресивний, коли він не хоче цього”. “Але чи він є джентльменом тоді, коли нападає ненавмисне?” – запитав адвокат. “Є”, – додав проповідник з посмішкою.
У випадку св. Петра не було часу на словесні хитрощі. Це була хвилина, коли обов’язком кожного джентльмена було скористатися з нагоди і необразливо викласти правду перед слухачами. Як багато св. Петро вклав у ці кілька слів! Він сказав, що Ісус Назарянин, якого вони розп’яли, є Месією – Тим, Котрий вгодив Богу, як це було засвідчене підняттям Його з мертвих.

СИНЕДРІОН У ЗАКЛОПОТАННІ

Далі апостол процитував їм пророцтво Давида (Пс. 118: 22), кажучи: “Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним! І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”. Якщо в цих словах до слухачів було якесь застосування сили, якась гострота, то тільки тому, що вони справді серйозно помилялися. Як добре було б для них, коли б вони мали таке покірне серце, як ті, котрі чули св. Петра в день П’ятидесятниці! Тоді б вони також вигукували з відчаєм: “Що ж ми маємо робити, мужі-браття?”
Та, на жаль, освіта, пошана в людей, високе становище часто ставлять таких осіб в непривабливі обставини. Члени Синедріону були багатими не тільки грішми, інтелектом та почестями від людей, але й знанням. Без сумніву, до них були звернені слова Ісуса: “Горе ж вам, багатіям!” – ви є в незавидному становищі. Пиха, почесті від людей, самовпевненість заважали багатьом з них прийняти просте Послання Євангелія. Бачимо, що Божественний порядок містить певні зрівноважування, і вбогість в деяких відношеннях є прихованим благословенням. Звідси запевнення Слова, що небагато заможних, небагато великих, небагато вчених, небагато шляхетних буде серед Господніх вибранців і серед тих, котрі займуть становища в класі Нареченої і в Небесному Царстві (1 Кор. 1: 26-29).
Бачачи сміливість св. Петра та св. Івана і знаючи, що вони невчені та прості, Синедріон був здивований, “і пізнали їх, що вони з Ісусом були”. Саме так! Про Ісуса теж хтось сказав: “Як Він знає Писання, не вчившись” в жодній з наших шкіл?” (Ів. 7: 15). Отож, вони знали про Його силу в поведінці з людьми через Духа Господнього і Його безкомпромісне представлення Правди. Вони бачили, що ці люди мають той самий характер, є наповнені Духом Ісуса. І дотепер це є правдою про послідовників Ісуса. Як писав апостол: “Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любові, і здорового розуму” (2 Тим. 1: 7). Весь Господній народ повинен пам’ятати про це і плекати такий Дух, а також бути копіями Господа Ісуса та вірних апостолів, щоб усі люди могли дізнатись, що вони були з Ісусом і навчились від Нього.
Та не забуваймо, що є тільки один шлях прийти до спільності з Богом – через Господа Ісуса Христа. Апостол згадує про це в своїй проповіді: “Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”. Ми повинні мати віру в Ісуса. Ми повинні розуміти, що Він помер за гріхи світу. Ми повинні особисто прийняти Його як нашого Спасителя. Ми повинні посвятити все те небагато, що в нас є, і йти вірно Його слідами до самої смерті. На цих умовах ми стаємо Його учнями. Ставши учнями, слухачами в Школі Христа, і отримавши зачаття Святим Духом, ми маємо привілей щораз більше звіщати Його чесноти і дозволяти нашому світлу світити перед людьми, щоб вони, бачачи наші добрі діла і нашу подобу до Вчителя, могли прославляти Бога за нас.
Синедріон був стурбований, побачивши міцне становище, яке зайняли учні, і розуміючи, що вони, по суті, помінялися з ними ролями, звинувачуючи їх самих перед людьми у тому, що вони є справжніми злочинцями – вбивцями Божого Сина, Месії. Дивлячись на чоловіка, щойно зціленого, вони розуміли, що сталося велике чудо. Але відповісти їм було нічого. Тож вони відвели апостолів убік, щоб порадитися між собою. Заперечити чудо не було можливості, і в них виникло побоювання, до чого це все може привести, якщо ці розмови про Ісуса і про те, що вони є Його убивцями, поширяться між людьми. Тому вони вирішили, що краще буде, коли учні підуть собі, але при цьому вимагали і навіть погрожували їм, щоб вони не проповідували більше в імені Ісуса.

СМІЛИВІСТЬ В ПРОПОВІДУВАННІ ЄВАНГЕЛІЯ

Тоді стала явною дивовижна сміливість апостолів. Вони відповіли: “Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога? Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!”. Біблія наказує послідовникам Ісуса коритися існуючій владі (Рим. 13: 1-7; 1 Петр. 2: 13-17). Однак, намагаючись бути законослухняними у всіх відношеннях, християни повинні розуміти, що існує ще вищий Закон і ще вищий Правитель, і повинні коритися світській владі тоді, коли немає перестороги від Верховної Влади – від Бога.
Бог наказав учням через Ісуса бути Божими мовними знаряддями, щоб проповідувати Послання Євангелія, що смерть Ісуса була достатньою для скасування гріхів, і що Той, Котрого вбили, згодом має прийти і встановити Своє Царство і благословити світ шляхом звільнення його від рабства гріха та смерті. Вони мали також запрошувати вірити в це Послання всіх, в кого є віра, щоб статися учнями Ісуса, вірними і відданими Князю того Царства, яке ще не встановлене. Своєю вірністю вони мали показати віру, яка була в них, і свою відданість Богу. За це їм була обіцяна частка з Месією в Царстві, яке має бути встановлене Ним. Тому обов’язком апостолів, як і обов’язком всіх послідовників Ісуса, було нести Послання Євангелія скрізь, де є вуха, щоб слухати, і не боятися того, що зробить людина. Але наш обов’язок – не порушувати закони під час проведення зібрань, де натовп заважатиме дорожньому руху, або ще якось порушуватиме встановлені правила. Апостоли не порушували встановлених правил юдейського Закону, коли говорили публічно – як це було у Храмі. Їхня сміливість брала свій початок в Законі, а Синедріон, забороняючи їм, виходив за його рамки.
Церква, початківці у вірі, напевно, була дуже стурбована ув’язненням провідних учнів, тому коли їх звільнили, відбулося загальне зібрання радості і звеличення Бога, щоб подякувати Господу за сміливість, дану апостолам, за обітниці Його Слова і за чудо, яке було причиною всього цього. Як наслідок, читаємо, що всі зміцнилися, що вони “із повною сміливістю слово Твоє повідали” і що “апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була”.
Заголовний вірш, який цілковито погоджується з нашою лекцією, є, власне кажучи, нагадуванням всьому Божому народу скрізь бути вірним і відданим Богу та Його Справі. Тримаймось слів: “Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, будьте міцні”.

R5839 (1916 р.)