“ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЯ”

“Безперестанку моліться! Подяку складайте за все” (1 Солунян 5: 17, 18).
На початку, коли Адам перебував в злагоді з Богом, він був у стані, представленому в Святому Письмі як стосунки угоди з Богом. Слово каже, що Адам зламав цю святу Угоду (Ос. 6: 7). Він став грішником, і його діти, народжені згодом, були грішними разом з ним по спадковості. Замість того, щоб народитися в стосунках угоди з Богом, діти Адама народилися відчуженими. Але Бог мав справу з тими небагатьма з них, які виявляли особливу віру і бажання прийти до згоди з Ним. Авель, другий син Адама, був одним з них. Він наблизився до Бога жертвою з тварини і був прийнятий. Енох та Ной також прийшли до стану спільності з Господом через віру, хоча законно вони далі перебували під осудом, який прийшов на Адама, бо ціна викупу ще не була дана.
Згодом Бог вступив в стосунки угоди з Авраамом задля його великої віри та слухняності; ще пізніше – з його сином Ісаком; потім з його внуком – Яковом. А через деякий час Бог увійшов в стосунки з насінням Якова під Угодою Закону на Сінаї. Господь змінив ім’я Яків на Ізраїль – “князь у Бога” (1 М. 32: 24-30), і весь народ Ізраїлю (потомки Якова) був прийнятий як Божий народ, з яким Бог поводився так, немовби той був без гріха. Ізраїльтяни мали привілей звертатися до Нього в молитві. Але гріхи юдейського народу скасовувалися з року на рік тільки образно. Кров тельців та козлів ніколи не могла насправді забрати гріх, і юдеї були перед Богом тільки слугами.
Язичники взагалі були без Бога. В них не було привілею молитви. Ось так ми сягаємо початку Євангельського віку і випадку з Корнилієм. Читаємо, що він був справедливою людиною, даючи щедру милостиню людям і зажди молячись. Але його молитви не могли бути прийняті навіть після того, як Ісус помер. Смерть Ісуса не привела Корнилія в стосунки угоди з Богом. Але коли сімдесят символічних тижнів юдейської милості закінчилися, настав час для Євангелія завітати до язичників. Тепер Бог був готовий прийняти його і послав Свого ангела до нього, котрий передав послання від Господа: “Корнилію... молитви твої й твоя милостиня перед Богом згадалися”.
Молитви і милостині Корнилія піднялися, мов кадило, до Господа. Чи Бог не приймав цього жертвування раніше? Ні. Бог звертав на нього увагу, але досі не приймав. Божий шлях прийняття – за винятком обмеженого і образного способу до Євангельського віку – відбувається певним визначеним чином, через Заступника в цьому Віці, і через Посередника – в наступному. “До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене”, – каже Ісус. Навіть тоді, коли настав слушний час, Корнилій не міг прийти, доки Бог не послав йому слова, що робити далі.

ЗНАННЯ ПРАВДИ Є ОБОВ’ЯЗКОВИМ

Господній ангел сказав до Корнилія: “Пошли до Йоппії, та приклич того Симона, що зветься Петром, він слова тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій” (Дії 11: 13, 14). Ці слова були істотними для його спасіння – для того, щоб припровадити його до стосунків угоди з Богом. Корнилій, будучи слухняним, послав за Симоном Петром, котрий дав йому потрібну настанову, щоб наблизитися до Бога через Ісуса. Якщо ми не прийдемо до Отця через Христа, наші молитви будуть прийняті не більше, ніж молитви Корнилія.
Св. Петро розповів Корнилію, що Бог передбачив велику Жертву за гріх, що Ісус скуштував смерть за кожну людину; що зараз, напередодні діяльності зі світом, Бог вибирає Малу Черідку, щоб вона приєдналася до Христа в благословенні світу. Коли Корнилій почув цю добру Вість, він повірив усім серцем, а також усі, котрі були з ним. Він, напевно, чув про Ісуса раніше, але все зрозумів тільки тепер. Він весь час був у правильному стані серця, молився і постив. Але при цьому він все одно міг бути прийнятий Богом тільки через Ісуса. Ісус мав стати для нього Заступником.

ЯК ІСУС СТАЄ НАШИМ ЗАСТУПНИКОМ?

Але що означає, що Ісус є нашим Заступником? Це означає, що ми, передусім, повинні прийняти Його як наш Викуп від гріха і смерті. Далі Він каже нам: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде”. Тільки через віру, що Ісус помер, що Він був святий і т.д. ніхто не може стати Його учнем. “Та й демони вірують, і тремтять”. Виправдання до життя приходить тоді, коли ми приймаємо Господа на Його умовах. Тоді Він стає нашим Заступником.
Ніхто не має права сподіватися відповіді на молитву, якщо він не став учнем Христа через повне посвячення. Хто приходить до Отця через Нього, той не буде вигнаний геть (Ів. 6: 37). Є тільки один виняток з цього правила – клас підлітків, дітей, які ще не досягли віку відповідальності і усвідомлення цих речей, обома батьками або одним з батьків котрих є учні Христа. Цей вік відповідальності є різним – в когось це може бути вік від дванадцяти до п’ятнадцяти років, а в когось навіть більше. Хто досягає рівня повної самосвідомості і відповідальності, і не посвячується Господу, той втрачає привілей молитви. Отже, підліток, один з батьків котрого є посвячений, має право сподіватися відповіді на свої молитви до Бога.
Господь нікому не перешкоджає ставати на коліна. Дикуни роблять це весь час, але їхні молитви не піднімаються до Бога. Свого часу юдеї були винятком стосовно молитви, але вони були образним народом. Цей порядок був тимчасовий і згодом проминув. Але скоро вони знову матимуть привілей молитви через великого Посередника, і весь світ зможе приєднатися до них в цьому привілеї. Ісус не буде Заступником для світу. Це влаштування є лише для Церкви теперішнього віку.

НАШЕ ЖИТТЯ МАЄ БУТИ МОЛИТВОЮ

Молитва, здається, є природним станом людського розуму в стосунку до Всемогутнього. Навіть язичники мають схильність молитися. Їхні побоювання, їхні сподівання ведуть їх до того, щоб звертатися до якоїсь великої Сили над ними. Але тільки народ Бога, котрий знає Його Мудрість, Силу і Любов, і котрий виконав умови прийняття молитви, має право приходити до Престолу Благодаті. Ми розуміємо, яке це благословення мати доступ до Бога, доступ до Його присутності – бути вислуханими Всемогутнім Правителем Всесвіту. Ми знаємо, що імператорам та царям землі дуже важко отримати право бути вислуханими і що народам, відомим на весь світ, не легко добитися такої аудієнції. Однак великий Бог подбав про те, щоб Його народ міг приходити до Нього і виявляти свої прохання.
Нерозкаяний грішник не може наблизитися до Бога. Але Божественна Мудрість подбала про шлях, яким грішник може позбутися свого гріха і тоді може прийти до Нього в молитві та розмові. Юдеї мали образні жертви, образний День Поєднання і образне прощення гріхів. Але прощення наших гріхів, через заслугу Христової жертви, є дійсним прощенням і веде нас до стану прийняття Отцем. Йому подобається, коли Його діти приходять до Нього в молитві. Зі свого боку ми раді привілею віддавати Йому уклін і пошану – повагу нашого серця.
Ми зробимо різницю між тим, щоб віддавати уклін і молитися. Віддавати уклін – це кланятися, визнавати велич Бога, це акт шанобливості, поклоніння. Натомість молитва – це звернення з проханням. Тому коли Господній народ є запрошений в Його Слові приходити до Нього в молитві, це означає, що він, перш ніж прийти, є поінформований, що Богу подобається, коли в Нього просять. Ми маємо приклад властивої молитви в молитві, якої наш Господь навчив Своїх учнів.
Святий Дух є благословенням, якого треба шукати найбільше. Духом Бога можна володіти в більшій або меншій мірі. Ми отримали певну міру Духа, коли були прийняті як учні Христа, і запалений в той час вогонь любові стає поглинаючою силою в нашому житті. Він повинен спалити все, що суперечить Богу, щоб наше життя могло бути палаючим та сяючим світлом.
Наскільки ми бачимо, що нам бракує Духа праведності, Духа Правди, настільки ми повинні бути настирливі в молитві. Хто розуміє свої потреби і знає про Джерело, з якого може отримати потрібне постачання, той приходитиме до Престолу Небесної Милості. Ми не повинні нехтувати життєвими обов’язками та відповідальністю і замість цього проводити багато часу щодня на колінах, але все наше життя має бути безперервною молитвою.
Відтоді, як ми сталися Господніми дітьми, ми повинні намагатися щораз більше досягти подоби Христа в характері і повинні постійно пробувати в молитві, не занепадати духом. Ми повинні щораз більше шукати Дух Господа і пильнувати, щоб виконувати умови, на яких можемо наповнитись Духом. В такому значенні слова, ми повинні молитися безупинно, продовжуючи приносити благання, доки не отримаємо бажаного. Але ми не отримаємо повну міру бажаного, доки не перемінимось до вищого життя, до досконалості нової природи у воскресінні. Тоді ми вже не молитимемось. Тоді ми вдовольнимось. Молитва буде поглинута віддаванням хвали.

ЗРАЗКОВА МОЛИТВА НАШОГО ГОСПОДА

В молитві, якої ми є навчені нашим Господом, ми спочатку віддаємо честь Богу, признаючи його нашим Отцем, визнаючи Його велич і висловлюючи бажання, щоб святилося Його Ім’я. Пам’ятаючи про обіцяне Царство, ми розповідаємо Йому про прагнення нашого серця, щоб це Царство прийшло. Ми молимось, щоб Його воля могла цілковито виконатися на землі. Це означає, що ми відмовились від власної волі і прагнемо, щоб Божа воля цілковито виконалася в нашому смертному тілі.
В цій молитві коротко згадуються наші щоденні насущні потреби: “Хліба нашого насущного дай нам на кожний день”. Це не вимога мати садовину та городину, або ласощі і т.д., а прохання мати насущне на щодень. Ми не просимо більше і не прагнемо більше. Далі ми просимо пробачення наших провин, ТАК ЯК МИ ПРОБАЧАЄМО. Врешті є прохання про захист нас від злих впливів. Воно виражає признання факту, що існують спокуси з боку тих, з ким ми спілкуємось і з боку сил зла – піднебесних духів злоби – а також з боку нашої плоті, і що ми потребуємо Божественної допомоги. Однак прохання цієї молитви є дуже короткі.

ПОМІРКОВАНІСТЬ В МОЛИТВІ

Здається, що багато хто має неправильне уявлення про молитву. Ми чуємо, як деякі намагаються пояснити Господу те, що Він знає краще від них. Завжди неправильно – навіть в наших стосунках з людьми – говорити більш освіченій особі щось, що вона знає краще від нас. Ісус та апостоли ніколи, наскільки нам відомо, не пробували дати вказівки Отцю стосовно Його Плану. І коли хтось пробує дати Господу вказівки, він не зводить ані Господа, ані інших, котрі слухають, бо Господь знає і вони знають, що така особа звертається не до Бога, а до людей. Ми вже згадували замітку, поміщену свого часу в одній з газет Бостона: “Велебний такий-то виголосив найгарнішу молитву, яка коли-небудь була сказана до бостонської аудиторії”.
Звичайно, якщо ми маємо правильне уявлення про молитву – біблійне уявлення – наші привселюдні молитви будуть дуже короткі. Святе Письмо є єдиним критерієм, єдиним вказівником. Воно не наводить жодного прикладу, де б Господні святі говорили довгі молитви привселюдно. Молитва незнайомою мовою також не має вартості, як говорить нам апостол Павло, хіба хтось з присутніх перекладатиме її. І якщо хтось молиться незв’язно, так що ніхто не може зрозуміти, таку молитву теж можна вважати молитвою невідомою мовою. “Як той, що займає місце простої людини, промовить амінь на подяку твою? Не знає бо він, що ти кажеш.” Хоча це показує, що Господь вимагає брати до уваги тих, котрі слухають, ми не повинні молитися до них, але повинні звертати думки всіх до Бога, до признання Його Доброти, Його Мудрості, Любові та Милості.
Уникаючи всілякого повчання в таку хвилину, ми повинні намагатися скерувати всіх шанобливим чином до Престолу Небесної Благодаті – в думках, щоб вони могли упокоритися перед Богом. Те, що християни деколи намагаються робити в молитві, треба робити в проповіді. Як стверджує Слово, Богу не вгодно спасати віруючих через молитву, але через проповідь (Рим. 10: 14; 1 Кор. 1: 21). Це не обов’язково означає публічне мовлення, але включає також більш приватне викладення Правди і проповідування через друковані сторінки. Ми повинні усіляко йти за вказівками Слова.
Говорячи про публічну молитву, про важливість того, щоб вона була стислою, і про приклади цього в Святому Письмі, ми навіть не думаємо собі, щоб когось обмежувати в його особистому благочесті. Той, Хто був досконалий, дав нам приклад особистої молитви. Наш Господь часом молився цілу ніч. Але, припускаємо, для більшості з нас було б краще цього не робити, бо ми б ослабли для служіння наступного дня. В наших недоліках та недосконалості ми, правдоподібно, не є в змозі оцінити особливе становище нашого Господа. Ми б не мали нічого такого сказати Господу, що тримало б нас всю ніч в молитві, хіба що повторяли б одне і те ж. Наш Учитель сказав: “Не проказуйте зайвого”, “бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання”. Ми радше повинні просити про такий стан серця, в якому ми зможемо прийняти усе, що Він вважатиме за слушне послати нам, щоб ми здобули благословення зі всього, що Господь дає у провидінні.
Отож, підсумовуючи, наші привселюдні прохання слід будувати за зразком, який наш Господь дав Своїм учням: коротке вираження щирого прагнення грядущого Божого Царства, визнання гріха, просьба про Божественне пробачення, про допомогу, про забезпечення наших потреб і віддання шани та хвали. Ми вважаємо, що приблизно такими мають бути і наші особисті молитви. При цьому надзвичайно істотно, щоб ми особисто пам’ятали один одного перед Престолом Благодаті, а також загально – перед іншими. Святе Письмо, мабуть, вказує на те, щоб ми не пробували використовувати молитву як засіб для здобуття земного добробуту, або щоб казати Господу, що Він має робити, або щоб нас чули люди. На перше місце ми повинні ставити духовні речі – те, про що ми навчені молитися.

УМОВИ ПРИЙНЯТНОЇ, ЧИННОЇ МОЛИТВИ

Коли Ісус казав Своїм учням: “Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього”, – то ставив перед ними величне мірило стосовно Небесного Отця. Та згодом це мірило у великій мірі загубилося. В Середньовіччі Бога Любові почали представляти усім чим завгодно, тільки не люблячим і добрим Богом, кажучи, що Він не цікавиться більшістю Своїх створінь. Створено думку, що ті нечисленні, ким Він цікавиться, це безжалісні, жорстокі і люті до всіх, хто не належить до їхнього кола.
Як жахливо наш Бог був обмовлений тими, котрі вважали себе Його особливими представниками! Як зовсім по-іншому Його відображав Син, Котрий знав Його так добре! Послухаймо Його: “Отож, будьте... як... Отець ваш Небесний”, “добрий бо Він до невдячних і злих”. Коли апостоли запитали Ісуса, чи не повинні вони сказати, щоб зійшов вогонь з неба на самарян, котрі відмовилися продати їм хліб, то якою була відповідь Учителя? “Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати”. Він був Образом Отця і прийшов чинити не Свою власну волю.
Людина знаходиться в жалюгідному стані гріхопадіння і потребує відновлення до образу Бога, до подоби Бога, до стану любові, милосердя та співчуття, який Бог уособлює. Не дивлячись на наш грішний стан, батьки люблять давати добрі дари своїм дітям. Чи котрий батько, як син проситиме риби, замість риби подасть йому гадину? Чи якщо він хліба проситиме, подасть йому каменя? Тож якщо ми отримали ці риси від Господа і в значній мірі все ще маємо їх навіть в нашому зіпсованому стані, то уявімо собі, наскільки Той, Котрий є Досконалий, Безконечний, є радий давати добрі дари Своїм дітям: “Скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього?”. Його найкращі речі є духовними.

МАЙБУТНІ СИНИ ПЕРЕД П’ЯТИДЕСЯТНИЦЕЮ

Ми повинні пам’ятати, що наш Господь, перебуваючи на землі, був у плоті повноцінним Представником Отця. Насправді Бог “в тілі з'явився”. І ті, котрі були в правильному стані серця, змогли побачити характер Отця в Сині. Ті, котрі вірили в Ісуса, були прийняті і вважалися в багатьох відношеннях немовби повністю прийнятими Отцем. Святе Письмо, однак, каже, що Святий Дух ще не прийшов. Бачимо, що цей Дух не міг бути даний як сила зачаття, доки Ісус не помер і не з’явився в присутності Бога, щоб вчинити поєднання за гріхи Церкви. Через сорок днів після Свого воскресіння Христос зійшов на небо, щоб представити Свою заслугу, приписуючи її на користь усіх, котрі мали статися Його учнями впродовж Євангельського Віку, періоду Високого Покликання.
Хоча Святий Дух ще не був даний, Ісус сказав Своїм учням, що вони можуть молитися “Отче наш”. Це було з огляду на стан синівства, в який вони незабаром мали бути впроваджені. Бог не є Отцем для нікого іншого, окрім тих, котрі прийшли до Нього шляхом, визначеним Ним – через Його Сина як ціну викупу і через повне підкорення себе та всього наявного Богу. Хоча наш Господь був ще в плоті, Його справжні послідовники були синами в сподіваному значенні.
Після Своєї смерті і воскресіння Учитель звелів їм чекати в Єрусалимі, доки вони не будуть наділені силою згори. Отець відкладав відповідь на деякі їхні молитви. Він не хотів давати їм деякі благословення тоді, коли вони просили, бо, мабуть, була обґрунтована причина затримати їх на певний час – як у випадку надання Святого Духа для зачаття. Однак вони мали тримати себе у властивому стані віри, щоб бути готовими для благословення, коли воно прийде згори.
Вони могли б молитися так: “Отче Небесний, ми дізналися, що у відповідний час Ти даси нам Святий Дух. Ми знаємо, що Ти вже дав Твій Дух Ісусу, нашому Учителю, що під час Його хрищення Він прийняв помазання згори. Тож і ми чекаємо на Святий Дух – чекаємо, щоб прийняти це помазання, це благословення від Тебе”. І ті, котрі чекали в горішній кімнаті після вознесіння Господа, отримали в П’ятидесятницю, у відповідний час це благословення, Святий Дух.

ЄДИНИЙ ШЛЯХ – ІСУС

Якщо ми звернемось до нинішнього часу і запитаємо про що ми можемо молитися, то Господь відповідає через Своє Слово, що ми не можемо молитися по-іншому як тільки на цих самих умовах, а саме: на основі віри в Його Сина як нашого Відкупителя і повного присвячення себе, відданості ходити слідами Учителя, нашого блаженного Взірця. Ніхто не може прийти до Отця по-іншому, ніж через Нього. Усі такі будуть прийняті аж до завершення потрібного числа Вибраних. Отож, не було б правильно заохочувати приходити до Отця в молитві когось, хто ще не став членом Його сім’ї через повне посвячення.
У випадку Корнилія, римського сотника, про котрого вже згадувалося в цій статті, ми бачимо, що він був справедливою, доброю людиною. Але він не належав до юдейського народу, котрому Бог дав Свій Закон. Єдиний шлях, яким Корнилій міг здобути Божу милість до визначеного Ним часу – три з половиною роки після хреста – це був шлях статися юдейським прозелітом.
Але коли хронологічно настав властивий час, щоб Євангеліє прийшло до язичників, на цю добру людину було звернено увагу, і Корнилій радо прийняв умови, став Божим сином через віру в Христа. Він отримав зачаття і помазання Святого Духа – так само як попередньо прийняли юдеї. Все це показує нам, що Бог має особливо визначений спосіб, яким будь-хто може статися Його дитиною. Але якщо така особа прийде невідповідним чином і у невідповідний час, то не буде прийнята як син Всевишнього.

ЗГАДАНІ МОЛИТВИ

Божі стосунки з Корнилієм свідчать, що у випадку тих, котрі приходять до Бога і моляться до Нього, але не знають про визначений шлях, їхні молитви, як і молитви Корнилія, Бог згадає згодом. Як Господь звертав увагу на молитви Корнилія і бажання його серця прославляти Бога та служити Йому, так, можемо припустити, Він звертає тепер увагу на молитви і прагнення наблизитися до Нього. Він не обов’язково пошле когось на зразок Петра, щоб дати вказівки зараз. Це залежатиме від Його рішення, чи це розумно і чи така особа підходить для Його теперішнього задуму. Але будь-які молитви, принесені зі щирістю, не залишаться непомітними і отримають винагороду в своєму часі – тепер чи потім.
Припустимо, що хтось живе в язичницькому краї, де нічого не знають про Христа, і, припустимо, така особа шукає Бога і молиться настільки, наскільки має світло. Господь в таких умовах не може прийняти її як Свою дитину, але Він може, якщо Його Мудрість на це дозволить, привести такого щирого шукача до знання Христа – чи то шляхом висилки до нього брошури поштою, чи через проповідь, чи через зустріч з кимось з Господніх посланців, хто поспілкується з ним його мовою. Будьмо певні, що кожна зголодніла душа отримає світло і знання, потрібне для її спасіння, у слушний в Господа час. Почувши про Бога і про вияв Його любові в Христі, кожна особа може прийняти або відкинути це Послання. Якщо вона не зуміє або не захоче посвятитися Богу після отримання світла, то жодні її молитви не будуть прийняті.

НАЙГОЛОВНІШИЙ ЗІ ВСІХ ДОБРИХ ДАРІВ

Ми читаємо, що Небесний Отець дасть добрі дари тим, хто просить Його, тобто Він дасть те, що буде добре для них. Ми не повинні диктувати Йому, якими мають бути Його благословення. Ми не повинні просити про усілякі земні речі. У випадку юдеїв вони просили переважно про земні благословення, бо їм не були обіцяні Небесні. Але ми, котрі увійшли в синівські стосунки з Богом, повинні молитися про те, що Він особливим чином обіцяв – про Святий Дух. І наш Отець, що на Небі, дасть нам те, що найкраще відповідатиме нам і приготує нас до Небесного Царства.
Господь дасть усяке земне благословення, яке слугуватиме найкраще інтересам Нового Створіння. Усе, що Він дасть, буде добрим даром. Ми не завжди знаємо, що для нас найкраще. Інколи батько може вважати, що дитині часом краще дати ліки замість їжі. Батько дає це для добра дитини. Так само з нашим Небесним Отцем. Інколи Він дає випробування віри, випробування відданості, випробування любові. Всі ці випробування мають на меті розвинути в нас силу характеру і цим зробити нас придатними до подальших більш значних благословень.
Отець сприймає нас як Нові Створіння в Христі. Якщо, наприклад, деякі з Його дітей захоплюються благословеннями або турботами цього життя, Бог може дати свого роду очищення від земних речей. Така особа може зламати ногу або її може спіткати ще якесь земне лихо – щось, що буде добре для неї як Нового Створіння. Коли б весь Господній народ прийшов до такого стану, де б його головним бажанням, найвищим прагненням, суттю всіх його молитов було бажання наповнитися Духом Бога, Духом Правди, Духом здорового розуму, щоб знати і виконувати Його волю, яке б велике благословення це принесло! Господня воля в тому, щоб Його діти здобули найвищу міру цього найбільшого з благословень, але Він дарує його тільки на певних умовах.
Він стримує його, доки вони не навчаться цінувати його вартість і так щиро його прагнути, щоб присвятити себе виконанню цих умов, перебуваючи в благаннях, доки їхня настирливість не принесе відповідь.

НЕВИМОВНИЙ ПРИВІЛЕЙ МОЛИТВИ

Апостол Павло вмовляє святих: “Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю”. Ці слова не означають, що ми повинні зажди стояти на колінах або повинні постійно промовляти молитву. Але ми не повинні ніколи переставати молитися, і наші молитви повинні бути в дусі – наполегливі, щирі. Божі діти не повинні “говорити молитви”, а повинні молитися. Є формальна молитва, багатослівна, яка не піднімається вище голови того, хто повторяє слова. Святе Письмо говорить, що це є наближення до Бога устами, коли серце далеко від Нього. Було б краще нам не наближатися до Господа взагалі, аніж робити це невластивим чином.
Наблизитися до великого Творця і Пана Небес та землі є найбільш чудовим привілеєм, і ми повинні це робити в дусі пошани та відданості. Наш Господь сказав, що Отець шукає таких, котрі б поклонялися Йому в дусі та Правді. Ми повинні приходити тільки в імені Христа. Він є єдиним Шляхом, щоб наблизитися. І ми зобов’язані приходити зосереджені та наполегливі.
Не треба намагатися говорити навіть слово, яке не має значення або не є обдумане. Віримо, що багато хто завдає собі кривди, вживаючи певний набір слів, та ще й формальним чином. Це не молитва. Справжня молитва є мовою серця. Тому чим більшою буде наша відвертість, тим більш прийнятною буде молитва, і більше благословення ми отримаємо.
Ми не повинні приходити до Бога без віри і без щирого бажання мати Його благословення. Треба пройнятися духом нашого прохання, щоб Господь міг бачити щирість нашого серця в даній справі. Існує певна різниця між молитвою і вдячністю. Молитва, як ми вже сказали, – це звернення з проханням. Ніхто не може прийти до Господа і бути прийнятий, якщо він не увійшов до складу Христа. Інші є чужинцями та далекими. Але кожен може виразити вдячність Богу або віддати Йому уклін, прославлення, пошану.

ОБОВ’ЯЗКОВА ВИТРИВАЛІСТЬ В МОЛИТВІ

Є різниця також між молитвою і благанням. Молитвою є будь-яке звертання, велике або мале, тоді як благання означає особливе прагнення чогось – наполегливе домагання. Чи йдеться про звичайну молитву, чи про благання – палку форму молитви, ми завжди повинні приходити в дусі, оцінюючи факт, що ми приходимо перед великого Єгову і що це привілей, даний сьогодні зовсім небагатьом.
Ми також повинні “пильнувати з повною витривалістю”. Якщо ми справді віримо, що Господь казав нам молитися і що Його воля – дати нам те, що ми потребуємо, і, передусім, Його Святий Дух, тоді нам треба бути пильними, щоб побачити, коли ми отримаємо відповідь на наші прохання. Якщо ми не звертаємо жодної уваги на наші молитви після того, як ми їх промовили, ніколи не стежимо, чи на них є відповідь, це свідчить, що насправді ми не переймаємось нашими потребами. Здається, що в цьому лежить причина, чому Бог не відповідає на багато наших молитов так швидко. Нам треба навчитися пильнувати за відповіддю на наші молитви і, отже, навчитися уроку як оцінювати, як бути вдячним Йому, коли ми усвідомлюємо, що Він задовольнив наше прохання.
Отже, ми повинні молитися з витривалістю, чекаючи на виконання не тільки кілька годин, не тільки день або тиждень. Господь може вважати за краще зволікати, щоб задовольнити наше прохання – чи то з метою випробувати нашу віру, чи то для того, щоб привести нас до кращого стану, щоб прийняти благословення.  Мабуть, ми всі відчували таке, і тому були ще більш голодні відповіді, доки вона прийде. Будьмо певні, що Господь ніколи не є байдужний до мольби Своїх дітей і використає шлях, найкращий для нас – як поступає чуйний вчитель зі своїм учнем і люблячий батько зі своєю дитиною. Наш Отець, що на Небі, хоче дати нам те, що в Нього є найкраще, і не затримає того, що насправді добре (Пс. 84: 12). Але Він часом вимагає, щоб ми чекали якийсь час. Іншого разу відповідь на наше прохання може прийти швидко.
Чи ми на колінах, чи мандруємо життям, наші серця повинні постійно звертатися до Господа за Його проводом в усіх наших справах та переживаннях, щоб ми могли служити Йому так, щоб це Йому подобалося і було прийнятним для Нього, щоб ми могли бути захищені від спокус, які без Його допомоги перевищуватимуть наші сили, і щоб Він в Своєму часі визволив нас від усякого зла та недосконалості і дарував нам місце в Його Небесному Царстві. Дорогі брати та сестри, завжди впроваджуймо в чин пересторогу нашого Учителя: “Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу” (Мр. 14: 38).

ЧИ ПОВИННІ МИ БОРОТИСЯ В МОЛИТВІ?

Хоча Святе Письмо заохочує нас до наполегливості в молитві, і цього також навчає притча про наполегливу вдову, на нашу думку, ніщо в Святому Письмі не дає нам права робити те, що деякі люди називають “боротьбою з Богом в молитві”. Ми віримо, що наш Бог готовий дати нам речі, які для нас є найкращі, але ми не повинні прагнути всього того, що Бог не хоче нам давати. Ми не повинні намагатися спонукувати Господа робити щось, що Він не хоче робити, а тільки повинні прагнути, щоб виконалася Його воля. В той час, коли Яків боровся з ангелом, він робив правильно. Кожен з нас в такому становищі зробив би добре, коли б повівся так само. Але це був незвичайний випадок. Яків вперше повертався додому після того, як утік до Падан-Араму від свого брата Ісава, і боявся, що Ісав може чигати на його життя. Отож, Господь Сам об’явився Якову у вигляді Свого ангела. Ангел міг вирватися, але дозволив Якову повестися настільки відверто, що той сказав: “Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене”.
Ми не маємо потреби боротися з Богом за Його особливе благословення. Ми вже маємо це благословення. Ми не є слуги, які вимолюють скибку. Господь зодягнув нас у Свій найкращий одяг: Він дав нам Свій Святий Дух. Але Він пообіцяв нам дещо на тій умові, що ми будемо просити, і Він бажає Собі, щоб ми далі приходили до Нього з вірою в простій, щирій молитві – не намагаючись вести в молитві боротьбу.

ЦАРСТВО В ДВЕРЯХ

Світ повний зла і поганих речей внаслідок гріха. Тому наші серця вигукують: “Скільки ще, о Господи, скільки ще, доки Ти визволиш Свій народ і встановиш праведність на землі?” Отже, ми молимось щодня: “Нехай прийде Царство Твоє і нехай буде воля Твоя на землі”. Чи ми маємо від цього втомлюватися? Ні, бо Господь просив нас, щоб ми далі цього прагнули, далі про це молилися.
Царство прийде! І Господь хоче, щоб ми трималися думки, що Царство приходить! Відмовитись від молитви означало б відмовитися від нашої віри. Але ви далі надійтесь, далі вірте, далі моліться безперестанку! Далі кажіть: “Нехай прийде Царство Твоє!” Прагніть того часу, коли Царство благословить всі племена землі. Це щось зовсім інше, аніж боротися так, як ми розуміємо значення цього слова. Це – наполегливість, це – настирливість, це – витривалість. І за все ми повинні дякувати. Але в нас немає бажання приспішувати Господній час ані на хвилину. Навіть якщо ми молимось, “Нехай прийде Царство Твоє”, це не означає, що ми хочемо, щоб Царство прийшло перед настанням Отцівського часу. Але, якщо наші очі помазані, ми знаємо, що цей час не зволікатиме і що він близько. Якими б не були наші природні нахили стосовно сталості та рішучості в молитві, ми повинні черпати для себе вказівки з Божого Слова. Ми повинні перемагати наші природні нахили. Тому як вірні, слухняні діти, підпорядкуймо свої погляди і свою поведінку до слів поради, яку наш Отець дав нам. Пам’ятаймо обітницю Учителя: “Просіть і отримаєте, щоб повна була ваша радість” (Ів. 16: 24).

R5832 (1916 р.)