ДУХ В П’ЯТИДЕСЯТНИЦЮ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 2: 1-13
ЧИМ БУЛО БЛАГОСЛОВЕННЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ – ЙОГО ЗНАЧИМІСТЬ ДЛЯ ЦЕРКВИ ТОДІ І ТЕПЕР – ЙОГО УРОКИ – ЯК ЙОГО РОЗУМІЮТЬ ОДНІ І НЕ РОЗУМІЮТЬ ІНШІ

“Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?” (1 Коринтян 3: 16).
П’ятидесятниця була знаменним днем в юдейському календарі. Вона позначала п’ятдесятий день жнив після зібрання першого стиглого снопа. Наш Господь у Своєму славному воскреслому стані був позаобразом цього снопа, Первоплодом Бога у великому Плані Відкуплення. Перші сорок днів, як ми бачили, були вжиті для того, щоб дати учням кілька уроків – допомогти їм впоратися зі складнощами їхнього становища, дати їм правильний напрямок, вселити віру у воскресіння, щоб вони могли давати добре свідоцтво і збирати Господні коштовності з-посеред людей. Та коли Ісус залишив їх в кінці сорока днів, Він повелів їм не починати місію одразу, але почекати, аж вони будуть обдаровані силою згори – Святим Духом.
Відповідно, вони чекали десять днів, і тоді їхнє чекання було нагороджене злиттям Його Духа на них в горішній кімнаті на п’ятдесятий день, у П’ятидесятницю. За ці десять днів їм вдалося залагодити лише одну справу, але й ця справа не мала Господнього повноваження, і Господь ніколи її не визнав. Це було кидання жереба: хто стане наступником Юди. Оскільки вони кидали жереб тільки для двох осіб, з цього виходило, що один з двох має бути вибраний цим жеребом. Але Господь ніколи не визнав такого вибору, і ми більше не чули про Маттія, вибраного ними. Замість того у відповідному часі Бог поставив св. Павла, котрий “нічим не лишався позад передніших апостолів”.

З’ЯВИВСЯ У БОЖІЙ ПРИСУТНОСТІ

Коли наш Господь вознісся, Він, як каже апостол, з’явився в присутності Бога за нас – за Свою Церкву, за всіх, котрі виконують умови і вимоги учнівства (Євр. 9: 24). Він з’явився не за світ, а лише за нас. Він полюбив світ, Він помер за світ і ще має благословити світ, але час для благословення світу повинен почекати, аж виконається Божественний Задум стосовно Церкви.
Скільки часу наш Господь провів в дорозі до Небесного Престолу і як багато з десяти днів було потрібно, щоб Святий Дух повернувся, ми не знаємо, але, зі слів апостола, ми точно знаємо, що Святий Дух, посланий учням, які чекали в горішній кімнаті, був свідоцтвом для них, що діло Ісуса задовольнило Отця, і Отець дав Святий Дух Йому для Його Церкви, і що Ісус вилив його на неї (Дії 2: 32).
Події дня П’ятидесятниці були надзвичайно цінними для Церкви в той час, але вони були також цінними для всіх Господніх членів. Святе Письмо твердить, що всі, прийняті до Божої сім’ї, отримують зачаття Святим Духом, і це зачаття було суттю П’ятидесятниці для тих, котрі чекали в горішній кімнаті. Відтоді вони були синами Бога, “а коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові” – спадкоємці зі своїм Господом (Рим. 8: 17).  Те саме є з нами, котрі увійшли в Тіло Христа після П’ятидесятниці. Ми не отримуємо особливі прояви Божественної сили, такі як поділені язики, що зійшли на учнів, але ми отримуємо від Бога той самий Святий Дух, який отримали вони.

ЗНАЧЕННЯ БЛАГОСЛОВЕННЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

Господь представляє Ісуса і Його Церкву в образі великого Священика. Ісус був Головою цього Священика; апостоли – першими членами Тіла під керівництвом Голови; а вся Церква Христа відтоді і дотепер є членами того ж Тіла, є тією ж Церквою. Святий Дух зійшов з зовнішніми проявами на Ісуса, Голову Церкви, щоб ми завдяки цьому могли знати, що Він був прийнятий Отцем. Потім, в П’ятидесятницю Святий Дух зійшов із зовнішніми проявами на учнів, щоб вони могли знати, що їх прийнято до тієї ж спільності як членів того ж Тіла.
Але нам сьогодні не потрібно мати ті чи інші зовнішні ознаки, бо згадане злиття Божого благословення відбулося на Церкву в цілому, і якщо ми входимо в Церкву Христа через повне посвячення нашого серця виконувати Господню волю і з повною довірою в Ісусову працю, ми отримуємо цей Дух і є зачислені в члени Тіла Церкви, хоча й без будь-якого зовнішнього прояву.
Ми можемо бачити потребу в зовнішньому прояві у випадку апостолів з двох причин: перше, вони були юдеями, вони повірили в Ісуса, посвятилися і були прийняті Ним до учнівства. Але Отець міг прийняти когось до синівства лише після смерті Ісуса. Крім того, Отець не міг визнати жодну людську істоту за Свою дитину і дарувати їй повне прощення провин, повне поєднання і входження в Його сім’ю, доки Ісус, великий Первосвященик, не тільки не помер, але й не вознісся на Висоту і не запропонував, тобто не застосував заслугу Своєї смерті на нашу користь. Тому ми читаємо про апостолів перед смертю Ісуса, що “не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений” (Ів. 7: 39).
Відколи Адам згрішив, ніхто не вважався людським сином Бога (Адам був перший з цих синів), доки Ісус не прийшов як Син Бога. Юдеї були членами Дому Слуг, як читаємо: “Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було. Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його ми” (Євр. 3: 5, 6). Благословення П’ятидесятниці, отже, було початком признання послідовників Ісуса синами Бога і спадкоємцями Божої обітниці.

ДАРИ І ПЛОДИ ДУХА

Інша річ: в П’ятидесятницю Господь дав дари апостолам і решті Церкви через них. Ці дари полягали в здібності говорити різними мовами і силі творити чудеса – зціляти хворих і т.д. Мабуть, ці дари були потрібні для утвердження Церкви, але вони, очевидно, зникли тоді, коли апостоли, через котрих вони могли бути передані іншим, заснули смертю. Хоча Бог більше не давав таких дарів Церкві, він обіцяв щось краще, а саме – плоди Духа. Плоди є цінніші, ніж дари, бо вони представляють характер, а не лише здібності (1 Кор. 12: 31; 13).
Плодами Духа є покора, доброта, терпеливість, довготерпіння, братня доброзичливість, любов. Вони дають доказ того, що особа, яка їх має, стала членом Церкви Христа і була зачата Святим Духом. Тому якщо ми радіємо, що апостоли мали дари і після цього розвивали плоди, то радіємо також, що тепер ми маємо плоди Духа.
Один з дарів Духа був виявлений одним з апостолів одразу – здібність говорити невідомими мовами. Всі вони були галілеянами і користувалися одним діалектом. Свідчення каже, що під Божественним впливом Святого Духа вони промовляли різними мовами, так що люди з країн, представлених цими мовами, могли їх добре зрозуміти і були здивовані, кажучи: “Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились?” (Дії 2: 7, 8).
Ми вважаємо, що чудо відбулося не зі слухачами, а з тими, котрі промовляли. Не йдеться про те, що всі люди з різних земель чули ті самі слова, немовби це було їхньою власною мовою, але різні апостоли говорили різними мовами, і їх чули люди, а ті, що чули ці мови, оцінили їх. Це, безперечно, було чудо, і воно дало передбачуваний наслідок. Воно не тільки мало переконуючий вплив на самих апостолів та інших віруючих того часу, але й стало свідченням святим юдеям, котрі зібралися в Єрусалимі з усіх народів світу.
Про такі щорічні зібрання в Єрусалимі Господь прямо наказав через Мойсея, і їх дотримувалися всі юдеї, які залишилися вірні Богу та Його Слову. Навіть якщо вони переїхали в іншу країну і залишалися там з причини зайнятості, то однак кожного року регулярно приходили в Єрусалим поклонитись Господу. Саме ці побожні люди отримали особливе благословення П’ятидесятниці. І хоча деякі з них намагалися пояснити цей феномен, стверджуючи, що апостоли, мабуть, забагато випили виноградного соку, нового вина, однак більшість з тих, котрі слухали, розсердилися на таке пояснення та були готові сприймати усе, що казали апостоли, і з часом збагнули, що всі вони говорили те саме славне Послання любові Бога, промовляючи різними мовами, щоб усі присутні могли розуміти.

ХРАМ БОГА

Образ храму по-різному вжитий до Церкви. Про кожного християнина сказано як про храм Святого Духа після отримання зачаття Духом. Кожне зібрання можна вважати Храмом Бога. І Церква в цілому, зібрана до Небесного стану, буде Божим Храмом, в якому Бог мешкатиме з нею. На основі ще іншого образу кожен християнин є живим каменем, що готується для великого Храму майбутнього, зазнаючи зараз обтісування, полірування, приготування до свого місця в горішньому Храмі.
Думка полягає в тому, що Бог в давнину був представлений в Наметі славою Шекіна в Святая Святих, а також в буквальному храмі в Єрусалимі. Тож зараз Він представлений в усіх тих, котрі зачаті Його Святим Духом, і буде представлений далі усіма, котрі ходять в згоді зі своїм зачаттям Духом і далі перебувають в Господній любові.

R5830 (1916 р.)