ПРАЦЯ ЛЮБОВІ МАТИМЕ НАГОРОДУ

“Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любові, яку показали в Ім’я Його ви, що святим послужили та служите” (Євреїв 6: 10).
Знеохочення перешкоджає зростати в благодаті, тому св. Павло намагався підбадьорити своїх читачів. Контекст дає зрозуміти, що вони відчували певний спад, певне знеохочення. І хоча, за його словами, вони почали добре, їхній запал дещо охолов. В цьому розділі і далі до десятого включно апостол звертає увагу на небезпеку похилитися назад і навіть відпасти після того, як ми сталися християнами. Тих, хто легко знеохочується, він переконує: “Не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любові”. Можемо запитати: “Яку таку велику працю, яке діло любові могли б вони виконувати, щоб для Бога було несправедливим забути її нагородити? Чи ж не є добрі вчинки правильною поведінкою для всіх людей? Як це Бог може несправедливо забути добрі вчинки?”
Відповідь Святого Письма в тому, що світ не може робити жодних добрих вчинків, які Бог здатен визнати: “Нема праведного ані одного”. Але “не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любові”, пише апостол. Що він має на увазі? Відповідаємо, що він звертається до християн, котрі стали Божими дітьми через угоду з Ним. Вони були дітьми гніву, як і інші, та далі залишаються недосконалими за тілом. Але Бог не поводиться з ними за тілом. Він прийняв їх у Свою сім’ю на особливих умовах – на основі Угоди Жертви. Під цією Угодою Він погодився змилуватися через Христа над їхніми слабостями і поводитися з ними згідно з намірами їхнього серця та розуму – згідно з тим, як вони намагаються подобатися Йому як Його діти. Бог з власної волі зобов’язався ввійти в угоду зі Своїм народом. Він зобов’язався з одного боку, а вони – з іншого. Жодна сторона не може уникнути умов цієї угоди.

НЕБЕЗПЕКА ВТРАТИТИ НАГОРОДУ

Кожен, хто вчинив угоду, був членом деградованого роду Адама, засудженого на смерть. Так, але Христос помер за цей рід, і він повернеться зі смерті та осуду гріха, що прийшов через неслухняність Адама. Заслуга Христової смерті спочатку застосована за вибраний клас, котрий в Євангельському віці шукає Бога і радо приймає Його влаштування через Христа. Почувши про Христа як Відкупителя, вони увірували в Нього і пожертвували всі свої земні надії, цілі, амбіції, щоб увійти в угоду з Господом.
Думкою, яка надихала їх до такого кроку, була надія здобути духовну спадщину, стати співспадкоємцями з Христом в Царстві, яке має бути встановлене на землі. Власне до цього Бог відкрив шлях через Свій задум в Христі. Вони відмовились від земного заради величнішого, небесного, добровільно пожертвували всі земні права та інтереси і зобов’язалися до цього безповоротно.
Якщо вони тепер зазнають невдачі, то втратять абсолютно все. Власне на це звертає увагу апостол. Вони визнали Божий порядок, тож на основі угоди з Ним їх чекає велика нагорода. Вважайте, застерігає він, не загубіть цю нагороду, відвертаючись від Господа і стаючись холодними або літеплими, бо такий стан може привести до повного відкинення Богом. Радше йдіть вперед і будьте відважні, і Господь, Єгова, Сам зміцнить ваші серця. Чекайте терпеливо на Нього.
В десятому розділі апостол нагадує, як деякі з них в минулому витерпіли запеклу боротьбу страждань або постраждали з іншими, співчуваючи їм та переносячи їхні переслідування. Все це довелося витерпіти заради Господа, заради любові до братів та на основі Божого влаштування. Отож, слід мати довіру до Бога, що Він їх любить і оцінює все, чого вони зазнали задля Нього. Апостол заохочує не вертатися назад, не знеохочуватися, але бути бадьорими. Також він стверджує, що є переконаним: вони зможуть витримати до кінця.

БЛАГОСЛОВЕННЯ СЛУЖИТИ СВЯТИМ

Св. Павло говорить, що їхня праця любові була ради Божого імені. Пошана до Божого імені полягала в служінні святим. Це був доказ їхньої любові до Господа, і вони продовжували своє служіння. Святі представляють Бога в світі. Отже, зроблене святим є зроблене Богу.
В Біблії можна помітити різницю між тими, котрі є в угоді з Богом, і тими, котрі не є. Ми маємо певні зобов’язання перед світом. Ми відповідальні перед людьми. Золоте Правило діє завжди і в стосунку до всіх людей. Але зобов’язання перед світом це не те саме, що зобов’язання перед святими. Хто ушановує святих і служить їм, той ушановує Бога і служить Богу. Такою, здається, є думка апостола. Не треба вважати, що Господу не сподобається, коли ми робитимемо добро всім людям. Навпаки, апостол заохочує: “Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро”, – будьмо великодушні, люб’язні до кожного і особливо до святих (Гал. 6: 10). Це те, що особливо подобається Богу. Кожне служіння з любов’ю та радістю для святих є для Його слави. В цьому є особливий зміст, адже в світі є люди, які, мабуть, мають більш привабливий характер, і їм, мабуть, приємніше служити, ніж багатьом святим, котрі можуть бути де в чому шорсткими, неотесаними. Але в служінні святим є особливе благословення від Господа. Про це треба пам’ятати, коли ми зустрічаємося і спілкуємося з усіма, котрі стали Божими дітьми, і коли ми маємо нагоди їм допомагати і потішати їх. Вони повинні відчувати нашу любов, нашу підтримку, наше співчуття, нашу допомогу. Стосовно інших ми маємо той чи інший вибір, але не так є з нашими братами в Христі.
Такий самий принцип до певної міри панує серед світських людей. Наприклад, члени таємних товариств прихильні до інших своїх членів – багатих чи бідних, вчених чи неграмотних – і не виявляють цього до інших. Те саме стосується масонів. Масон поважає масона будь-де у світі, багатого чи бідного, чорного чи білого. Якщо такими є людські критерії, то тим більше так має бути між усіма, котрі стали дітьми Господа. Факт, що вони є учнями Христа, накладає обов’язок робити кожному послідовнику Учителя те саме, що слід робити брату або сестрі. “Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили”. Це не стосується світу зараз, а тільки Церкви, вірних Господніх послідовників.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ У СЛУЖІННІ

Апостол каже: “.. Що [ви] святим послужили та служите”, – це свідчило про їхній властивий стан. Дещо знеохочені в добрих ділах, вони далі допомагали один одному. Але враховувалася не тільки кількість зроблених добрих вчинків, бо велику кількість добрих вчинків робить багато людей, з якими Бог жодним чином не рахується і не зобов’язаний їх нагороджувати. Вчинки світу – це вчинки грішних людей. Світ не є в угоді з Богом. Якщо хтось робить добре діло, він за неписаним законом отримує те чи інше благословення. Зроблене добро ушляхетнює його характер і приготовляє до благословень наступного віку, коли весь світ буде на випробуванні життя перед Судилищем Бога. Чим шляхетнішим буде характер в той День, тим менше різок він потребуватиме. Але щоб здобути нинішнє благословення від Господа, Його особливе благословення, потрібно увійти в стосунки угоди з Ним.
Працю, яку сьогодні виконує кожен, хто є з Богом в стосунках угоди, Бог обов’язково зауважить і нагородить. В 13-у розділі 1 Послання до Коринтян апостол нагадує, що для Тіла Христа самих лише добрих вчинків недостатньо, щоб це свідчило про Божу милість. Він каже, що коли б навіть довелося віддати тіло на спалення, а все майно – щоб нагодувати вбогих, в цьому не було б жодної особливої заслуги, якщо це не зроблено з любові. “Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любові не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий”, – додає він. Хтось може робити добрі вчинки, щоб мати пошану від людей. Якщо робити з таких міркувань, Бог не вважатиме це добрими вчинками, які будуть нагороджені. Вчинки, які Бог вважає добрими вчинками, гідними Його похвали і нагороди, є вчинки, зроблені Його вірним народом, виправданим і освяченим, котрий служить з любові до Нього, до Його народу і Його справи.
Тож св. Павло каже до них: “Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любові”. Про це слід пам’ятати. Для нас важливо пильнувати, щоб наші мотиви були з любові до Господа та Його справи і Його братів. Такі добрі вчинки, якщо їх робити наполегливо, виходячи зі здібностей та нагод, неминуче здобудуть блаженну нагороду.

R5818 (1915 р.)