БОЖЕ СПІВЧУТТЯ ДО ПОГАН
ЙОНИ 3: 1 – 4: 11
ТРУДНОЩІ ЙОНИ ЯК ОБРАЗ СМЕРТІ І ВОСКРЕСІННЯ НАШОГО ГОСПОДА – “І ПРИЗНАЧИВ ГОСПОДЬ ВЕЛИКУ РИБУ” – БОЖЕСТВЕННА СПРОМОЖНІСТЬ – ОБМЕЖЕНИЙ ДОЗВІЛ ЗЛА – ПРОЯВ БОЖЕСТВЕННОГО СПІВЧУТТЯ – І “БОГ ПОЖАЛУВАВ ЩОДО ТОГО ЛИХА” – ДОКІР ДЛЯ САМОЛЮБНОГО ДУХА ЙОНИ – МЕСІАНСЬКЕ ЦАРСТВО ЯК НАДІЯ ДЛЯ СВІТУ

“Тож ідіть і навчіть всі народи” (Матвія 28: 19).
Скептики довгий час намагалися трактувати все, що сталося з Йоною, коли він потрапив до черева великої риби, як свого роду оповідання-вигадку. Численні промовці висміювали розповідь про Йону, кажучи, що вона годиться для легковірних, а не для розумних вищих критиків. Однак про Йону і про його пригоду в череві великої риби згадав Великий Учитель, тож усім, хто вірить Святому Письму, не знайти кращої основи для своєї віри, ніж ця історія.
Історія про Йону не позбавлена аналогій. Кілька років тому один нью-йоркський журнал навів щедро ілюстровану детальну розповідь про те, як великий синій кит проковтнув моряка і відригнув його через кілька годин. У потерпілого шкіра стала червонуватою від шлункового соку в череві кита. Наскільки нам відомо, випадок з Йоною був єдиним, де людина провела майже три дні і ночі в нутрощах риби. Справді, горло більшості китів занадто вузьке, щоб проштовхнути людину, але, пам’ятаймо, що воно достатньо еластичне. Деякі різновидності синіх китів досягають велетенських розмірів і мають горло, здатне проковтнути човен, розмірами більший від людини.
Крім того, опис події в Біблії каже, що Бог особливим чином приготував велику рибу. Навряд чи хтось, належно оцінюючи можливості Всемогутнього, буде сумніватися в здатності Бога приготувати особливу рибу в ту саму мить, чи (знаючи, що чекає Йону) задовго наперед. Винятковість того, що трапилося з Йоною, дозволяє вважати його образом нашого Господа Ісуса, Котрого при смерті поглинула земля, як Йону – риба. І як наш Господь був звільнений зі Своєї в’язниці, так і Йона зі своєї (Мт. 12: 39, 40).

ПРОПОВІДЬ МЕШКАНЦЯМ НІНЕВІЇ

Однак наша нинішня лекція пов’язана з проповіддю Йони ніневітянам. Ніневія була великим містом, яке перебувало за межами впливу юдаїзму і на той час, зрозуміло, було позбавлене Божественної милості, адже відтоді, як була дана Угода Закону на горі Сінай, і до часу трьох з половиною років після Хреста Божа милість була обмежена виключно до народу Ізраїлю на умовах Угоди Закону. При закінченні часу виняткової милості для Ізраїлю, Корнилій, сотник, перший з поган отримав доказ Божественної милості.
У випадку мешканців Содоми, Ніневії та Амалика Божественна справедливість постановила, що їхні беззаконня доповнили міру; що їм далі не варто жити; що позбавлення їх життя не тільки дозволить запобігти подальшій деградації, але й принесе людству урок, що дозвіл зла Богом має межу. Факт, що ці люди були засуджені і знищені зовсім не означає, що в них була нагода або хоча б пропозиція врятуватись. Як і всі діти Адама ці люди були під вироком смерті – “Напевно помрете”. Їх тільки позбавлено подальшого життя в нинішніх умовах. Це не стало на заваді для них мати надію на майбутнє життя через воскресіння, бо ані вони, ані інші ще не були відкуплені.
Отже, майбутнє життя, гарантоване викупною працею Ісуса, жодним чином не було під загрозою через винесений їм вирок смерті. Дійсно, навіть юдеї ще не були спасенні. Пропозиція спастися, зроблена під Угодою Закону, не давала їм вічного життя. Як каже св. Павло: “Бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним” (Рим. 3: 20). Якщо юдеї виправдалися Законом, то Христос помер намарно.

ЗАКОН НІЧОГО НЕ ЗРОБИВ ДОСКОНАЛИМ

Пропозиція життя, дана юдею, мала лише показати йому і остаточно всім неможливість будь-кому здобути життя під Божественним Законом без Божественної допомоги – без Спасителя та Його праці на Голгофі, а також без Його праці для світу як Посередника Нової Угоди під час Його Месіанського правління впродовж тисячі років. Відповідно апостол каже, що Христос “вивів на світло життя та нетління Євангелією”, а також, що “під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”. Це спасіння “проповідувалося спочатку від Господа, ствердилося нам через тих, хто почув” (2 Тим. 1: 10; Дії 4: 12; Євр. 2: 3).

РОЗКАЯННЯ НІНЕВІТЯН

Йона проповідував, що за сорок днів Господь знищить Ніневію. Але люди, стурбовані його посланням, розкаялися в своєму грішному стані і просили Божественного прощення. Цар оголосив: “Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках.” Господь почув ніневітян, прийняв їхнє покаяння і дозволив, щоб народ проіснував ще якийсь час.
Ми, звичайно, повинні розуміти, що Бог знав кінець від початку – знав, що ніневітяни розкаються, і що Він не знищить їх за сорок днів, як про це проповідував пророк Йона. Щоправда, Ніневія як велике місто зникла, але не за сорок буквальних днів. Мабуть, час, який мав на увазі Всевишній, був так званим пророчим, символічним часом – день за рік; 40 днів – 40 років. Цей урок показує нам, наскільки більшим є співчуття Всемогутнього порівняно зі співчуттям Його недосконалих слуг з людей. Богу було вгодно, щоб ніневітяни навернулися від своїх гріхів і щиро розкаялися. Йому було вгодно продовжити їхнє земне життя. Але Йоні це не сподобалося. Він пояснював собі так: “Бог зробив з мене безумця. Він сказав, що це велике місто буде знищене за сорок днів, і я так проповідував. А тепер Бог знеславив мене, і мене будуть вважати фальшивим пророком”.
Йона більше дбав про себе та про свою репутацію, ніж про ніневітян та про їхній добробут. Слуги Господа не повинні так робити. Про себе треба забути. Як радить великий апостол Павло, “любов... не шукає тільки свого”. “Бо й Христос не Собі догоджав” (1 Кор. 13: 5; Рим. 15: 3).

“І ПОЖАЛУВАВ БОГ ЩОДО ТОГО ЛИХА”

В деяких розумах виникає питання: “Як Бог міг пожалувати і змінити думку, якщо Він знає кінець на початку?” Відповідь у тому, що слово “пожалкував” має значно ширше значення, ніж це загально розуміють. Люди вживають його тільки до зміни намірів. Але, як свідчать сучасні словники, це слово може означати зміну дій або зміну намірів, або одне і друге. Божі наміри не змінилися. Він ніколи не пожалкував щодо них. Але Він змінює Свій спосіб поведінки.
Так, наприклад, Ізраїль, Його привілейований протягом століть народ, був відтятий, і Боже ставлення до ізраїльтян змінилося. Але Його задуми ніколи не змінилися. Він знав і провістив наперед, що вони відкинуть Ісуса і Бог відкине їх, а також передбачив, що згодом вони будуть зібрані до своєї землі, отримають прощення і благословення від Месії, коли Він прийме Своє Месіанське Становище Царя царів і Пана панів – “Владики земних царів” (Об. 1: 5).
Господь дав пророку Йоні урок на прикладі того, що Йона пожалів рициновий кущ, неоживлену річ, і не мав співчуття до ніневітян. Так само є з багатьма проповідниками та іншими людьми. Їм шкода квітів, пташок, звірят, дітей і навіть людей в їхніх щоденних клопотах, натомість в них викликає роздратування сама лише згадка, що Бог не збирається смажити ані ніневітян, ані содомлян, ані Амалика, ані будь-кого іншого впродовж усієї вічності; що в Нього є милостивий задум для всього світу і Він дасть всім нагоду здобути людську досконалість, створить рай у всьому світі і дасть вічне життя, якщо вони почують і приймуть великого Месію, Головою якого є Ісус, а членами – вибрана Церква, яка перебуває в процесі приготування весь цей Євангельський вік. Наш Господь сказав, що Євангеліє мало проповідуватись не тільки юдеям, але й усім народам (Лк. 24: 45-48; Дії 1: 8). Метою проповідування не було навернути всі народи, і так сталося. Проповідування мало зібрати святих зі всіх народів, і так незабаром станеться (Дії 15: 14-18).

R5797 (1915 р.)