“ЯК ТІ ОШУКАНЦІ, ХОЧ МИ Є ПРАВДОМОВНІ”

“Ні в чому не робимо ніякого спотикання, щоб служіння було бездоганним,.. в славі й безчесті, в ганьбі й похвалі; як ті ошуканці, хоч ми є правдомовні” (2 Коринтян 6: 3, 8, УБТ).
Якими різними є труднощі невтомного християнина: слава і безчестя, похвала і ганьба, страждання за праведність, звинувачення в ошуканстві і т.д.! Дехто має більше можливостей виступати публічно і цим привертає більше уваги. Хтось може мати ширше поле для служіння і більше нагод від інших. Але кожний вірний учень Христа так чи інакше натрапляє на труднощі, зазначені в нашому вірші і його контексті. Одні будуть говорити про нас прихильно, інші будуть лихословити. Впродовж всього Євангельського віку було так, що “усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані” (2 Тим. 3: 12). Особливо це мало справдитися в ці останні дні.
Всі Господні святі повинні мати честь між братами в Христі. Хоча ніхто не повинен шукати почестей для брата, однак треба мати достатню міру пошани до кожного, хто наважився на великий крок повного посвячення Богу – якою б немічною особою він не був по тілу. Факт, що Бог зачав когось Своїм Святим Духом, повинен викликати в нас бажання поважати того, кого Господь вшанував таким чином. Кожного святого, яким би скромним він не був, наш Господь Ісус дуже любить, тому всі діти Бога повинні дивитись, як вони трактують навіть найменшого з Його малих – своїх братів.
“Як ті ошуканці, хоч ми є правдомовні”. В багатьох випадках великого апостола Павла безчестили, але іншого разу його приймали з почестями. Про нього поширювали ганебні чутки, але також говорили добрі слова. Так званий Божий народ вважав його ошуканцем, але при цьому апостол був вірний Господу та Його народу. Його вважали юдеєм-віровідступником, бо він не вчив, що слухняність Угоді Закону дає єдину надію вічного життя. Він навчав чогось значно вищого – спасіння через віру в заслугу жертви Христа. Це вчення відсувало Закон на другий план. Ось чому його побратими юдеї звинувачували його, що він відступив від Закону своїх батьків. Для юдея це вважалося великою ганьбою.
Як наслідок, про св. Павла скрізь поширювали погані чутки між невіруючими юдеями. Його затаврували як одного з найбільших ошуканців, яких світ знав. Кожен отримав засторогу: “Дивись на цього Павла; ось він! Хто його вб’є, той зробить Богу прислугу і прославить Його ім’я!” “Чому?” – міг би запитати хтось. “Бо він обманює людей, кажучи, що Ісус з Назарета – Месія. Він каже, що коли вони помруть для Закону, то стануть живими через цього чоловіка Ісуса. Він каже, що Закон, який ми маємо вже шістнадцять століть, не треба брати до уваги! Він намагається потягти людей за цим Назарянином!”
Також св. Павла звинувачували в тому, що він прагне здобути для себе послідовників. Але він був вірний Богу в кожному значенні слова. Він був вірний народу Ізраїлю, Закону і пророкам. Він був вірний Богу і Господу Ісусу Христу. Він аж ніяк не був ошуканцем; його називали ошуканцем засліплені богом цього світу. Він здавався “ошуканцем” його засліпленим юдейським братам і тим, котрі служили фальшивим богам.

ПО?СТУПКИ ЗАРАДИ ІНШИХ

Щирим бажанням і намаганням апостола було “ні в чому не робити ніякого спотикання, щоб служіння було бездоганним”. Сьогодні поняття “служіння” часто вживають на означення духівництва в цілому. Про служителів, тобто проповідників церков часто говорять як про пастирство: пресвітеріанське пастирство, методистське пастирство і т.д. Але, на нашу думку, св. Павло мав на увазі щось ширше, а саме, проголошення правдивого Євангелія Христа, служіння Господу усіляким чином. Він вживав це слово в значенні “служби”. Служитель є слугою. Всі, котрі служать Господу – публічно чи приватно – є служителями і повинні намагатися жити таким справжнім, таким шляхетним життям, щоб навіть тоді, коли їх називають ошуканцями, інші могли брати з них приклад. Кожен повинен старатися жити настільки мирно, щоб світ називав це добрим, правильним життям. Живіть бездоганно. Не давайте причини для спотикання. Думка апостола полягає в тому, щоб ми не давали нікому підстав спокуситися нами.
Коли б між юдеями хтось їв свинину, це було би спокусою. На нього дивилися б зверхньо і вважали мало побожним. В наші дні споживання свинини засуджує небагато людей. А от неспроможність святкувати неділю як сабат буде вважатися ламанням Божественного наказу. Звичайно, ми могли б, наскільки це стосується нашого сумління, виконувати в цей час ту чи іншу роботу, але служіння (служба) Правді, коли б ми так робили, могло б отримати докір. Багато хто дуже сумлінний в дотриманні неділі як сабату, тому ми повинні, як радить апостол, бути, як Божі діти, надзвичайно уважні в своїй поведінці, щоб у своїй вірності не потрапити в крайність там, де це можливо. Сумніви чийогось сумління не можна легковажити.
В деяких частинах світу існує звичай знімати взуття перед входом в будинок. Коли б нам довелося знайтися в такій околиці, ми повинні підпорядкуватися загальному звичаю. Ми завжди повинні охоче пристосовуватися до звичаїв тих, хто поруч, якщо це не порушує наше сумління. Пристосовуючись до їхньої поведінки, ми не принесемо спокуси і навіть збільшимо наш вплив в доброму напрямку. Якщо ж ми цього не зробимо, це свідчитиме про брак любові та вміння думати і тим чи іншим чином завдасть шкоди Господній Справі.

R5773 (1915 р.)