ГРІХ АХАВА – ЖАДІБНІСТЬ, УБИВСТВО
1 ЦАРІВ 21
ПАЛАЦ ЗІ СЛОНОВОЇ КОСТІ ЦАРЯ АХАВА – ЦАРЮ ЗАМАНУЛОСЯ РОЗШИРИТИ МЕЖІ СВОГО САДУ – НАВОТ ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД ВЕЛИКИХ ГРОШЕЙ – НЕВДОВОЛЕННЯ АХАВА – ЙОГО ЦАРИЦЯ ВЛАШТУВАЛА ВБИВСТВО НАВОТА – БОГ ЧЕРЕЗ ІЛЛЮ ДОКОРИВ ЦАРЯ АХАВА, ПООБІЦЯВШИ ПОКАРАННЯ – СУЧАСНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ЛЕКЦІЇ

“Знайте, що ваш гріх знайде вас” (4 Мойсея 32: 23).
Цар Ахав, власне, закінчив велику переможну війну, розбивши сирійців, які намагалися вторгнутися в землю Ізраїлю. Слава царя розійшлася довкола. Мабуть, він сам відчував власну велич. Ахав вважається одним з великих царів Ізраїлю. Хоча насправді він не був великим, в нього були певні прогресивні риси характеру. Якщо цар Соломон вирізнявся тим, що першим з царів отримав трон зі слонової кості, то цар Ахав забажав вирізнитися палацом зі слонової кості. Його розкішний палац потребував великого, рукотворного саду. Його сусід, Навот, мав прилеглий виноградник, який ідеально підходив для оточення палацу.
До Навота відправили посланців, щоб обговорити купівлю, і за виноградник була запропонована добряча сума грошей. Навот, маючи право власності, відмовився його продавати. Як показали наступні події, в його випадку було б розумніше не відстоювати своїх прав. Дійсно, юдейський Закон забороняв продавати сімейний спадок, але він міг позичити його на певний час заради задоволення царя та власного прибутку.
Біблія радить християнам бути мудрими і усіляко проявляти зговірливість там, де вона не порушує сумління. Хоча християни, як і інші, мають великі права (і, можливо, навіть більші, бо є Божими дітьми), проте частина їхньої угоди з Господом полягає в тому, що вони не повинні жити тільки для себе, а повинні, перш за все, служити Господу і своїм ближнім. Їм також дано пересторогу не сподіватися повної справедливості, хоча вони повинні завжди намагатися виявляти справедливість і керуватися Золотим Правилом, повною (придавленою) міркою. Вони повинні знати, що, обираючи такий шлях, вони щораз більше отримуватимуть Господнє благословення, а труднощі в розвитку характеру в таких умовах допоможуть їм в справі грядущого Царства.

ЦАРИЦЯ ЄЗАВЕЛЬ НЕ БОЯЛАСЯ БОГА

Зі всіх постатей, які знаходяться на сторінках історії, цариця Єзавель, дружина Ахава, виділялася тим, що була найбільш безсовісною. Спостерігши, що цар Ахав виглядає пригніченим, вона запитала про причину. Дізнавшись, вона пообіцяла царю, що дасть йому виноградник Навота, і щоб він тим часом звеселив своє серце. Зараз же вона написала листи в імені царя Ахава, використавши його царську печатку, а далі наказала старшим призначити день посту, в якому люди сумуватимуть перед Господом за свої гріхи. Навота мали посадити на чільне місце. Двоє підкуплених чоловіків мали звестись під час зборів і звинуватити його в тому, що він зневажив Бога і царя. Вельможі мали вислухати докази і спішно впровадити вирок в дію.
Юдейський Закон передбачав, що будь-яка зневага Божого імені мала каратися закиданням камінням. Наймані свідки тут же звинуватили Навота і підтвердили свідчення один одного. Після цього вся громада рушила з місця і за містом побила його камінням на смерть.
Вражає лицемірство всього цього. Оголошення посту було, мабуть, на честь Божих законів та Його справедливості, та з віроломством цариці навряд чи рівняється щось на сторінках історії. Рабська покірливість старших для її наказів свідчить про низький рівень моралі.
Цар Ахав посередньо мав вигоду зі всього цього беззаконня. Однак він також був відповідальним. Його поведінка свідчить про те, що він був не таким вже й великим. Великим робить не багатство та становище, а характер. Царю дуже хотілося скористатися з ганебної поведінки дружини. Почувши від неї, що Навот мертвий, він вийшов глянути на виноградник Навота і запланувати собі, як його облаштувати за своїм задумом як частину саду палацу. Увійшовши в сад, він зустрівся з Іллєю, посланим Господом, щоб докорити йому. Цар привітав пророка, кажучи: “Ось ти знайшов мене, вороже мій”. На що Ілля відповів: “Знайшов, бо ти запродався чинити зло в Господніх очах”. Тоді Ілля передав цареві божественний присуд, що в тому самому місці, де собаки лизали кров Навота, вони будуть лизати кров царя, і що схожа доля чекає царицю Єзавель.

ТЕПЕРІШНЯ ВІЙНА ЯК НАСЛІДОК САМОЛЮБСТВА

Слід відзначити, що тепер, як і в минулому, Бог не є поліцейським, щоб уберегти світ від його власних деградованих умов, пристрастей, жадібності і т.д. Шість тисяч років Господь задовольнявся тим, що дозволяв людству навчатися власних уроків, хіба що гріховний шлях світу міг перешкодити виконанню великих Божих планів. В таких випадках ставлення Господа було наступним: “Можна досі і не далі”.
Безсумнівно, дозвіл, щоб людство нашкодило собі, є вкрай практичним кроком, щоб дати важливі уроки. Бог, мабуть, більше не наказує ангелам стримуватись, а дозволяє звільнити чотири небесних вітри – дозволяє людству втягнутися в загальне, безперешкодне протистояння. Наслідком є найбільш жахлива з воєн, зубожіння всіх втягнутих в неї народів ціною мільйонів людських життів в розквіті сил і несплачених боргів, відсотки з яких виснажуватимуть людей ще довгі роки – боргів, які, правдоподібно, ніколи не вдасться повернути. Біблія звертає увагу на те, що після війни настане велика революція, після якої можна сподіватися анархії. Вітри розбрату, звільнені зараз, можна сподіватися, завдаватимуть шкоди людству, непогамованому Всемогутнім, доки в людській скруті не прийде нагода для Бога і не буде встановлене Царство Месії, щоб благословити світ.
Разом зі встановленням Божого Царства все зміниться. Ніхто більше не дозволятиме гріхів, щоб потім за них приходила кара. Замість цього кара буде на тих, хто намагатиметься робити зло, ще до того, як це зло вдасться зробити. Господь обіцяв, кажучи: “Не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі [Царстві]” (Іс. 11: 9). В той славний час всі добрі наміри і добрі зусилля будуть мати Боже благословення і принесуть таким особам розумове, моральне і фізичне підняття. Ось так виконається біблійний вірш: “Бо коли присуди твої сходять на землю, мешканці світу справедливості вчаться” (Іс. 26: 9, Хом.).

ГРІХ ЗАХЛАННОСТІ

Гріх та самолюбство, по суті, є виразами-синонімами. Коли Адам був досконалим, за образом та подобою Бога, він був несамолюбним, справедливим, добрим, лагідним, доброзичливим, бо такими є складові Божественної вдачі, і людині слід було їх мати, коли вона була створена на Божу подобу. Перший гріх зробив сатана. Хибно представляючи Божественне послання, перечачи Всемогутньому, стаючись батьком брехні і вбивцею Адама та Його роду, він хотів проштовхнути свої егоїстичні наміри, свої амбіції. Поведінка матері Єви також була зумовлена набутим самолюбством. Їй заманулося здобути знання, яке, як сказав змій, вона зможе мати, якщо не послухається Бога. Неслухняність Адама не виникала з незнання. Він був переконаний, що його життя буде щасливішим, якщо він проявить непослух і розділить з матір’ю Євою те, що вона наробила.
Сьогодні, куди б ми не глянули, ми можемо чітко простежити усякий гріх аж до його джерела, до самолюбства. Захланність є самолюбством – гріхом. Вона є скрізь, бо всі є грішні. Щоправда наші закони намагаються захистити наші справедливі права, але наші намагання відстояти власні права і захистити себе від тих, хто несправедливо порушує Золоте Правило, часто є безрезультатними.
Урок полягає в тому, що від всіх, котрі називають себе Божими дітьми, Бог не приймає нічого, що не відповідало би в Його очах Золотому Правилу. Другий урок є в тому, що хоча ми повинні вважати справедливість і Золоте Правило обов’язковими для всіх без винятку, ми не повинні завжди домагатися справедливості, Золотого Правила і т.д. від інших. Натомість Божий народ повинен вважати себе Його представниками і послами на землі та серед народу, чужого Йому та Його правлінню. Господні діти, завжди справедливі, повинні бути доброзичливими і “звіщати чесноти Того, Хто покликав їх із темряви до дивного світла Свого”. Як їхній Небесний Отець є добрий та справедливий, так і Його діти повинні наслідувати Його характер-подобу і бути помічниками в усьому, що веде до праведності.

R5770 (1915 р.)