ЛЮДСЬКІ ВЧИНКИ І ВЧИНКИ НОВОГО СТВОРІННЯ

“Отож, мої любі,..  зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю” (Филип’ян 2: 12, 13).
Наш вірш не є закликом до світу. Апостол не переконує звичайних людей виконувати своє спасіння. Цей заклик є лише до Церкви Христа, “моїх любих”, як називає їх св. Павло. Згідно з переконанням більшості теологів, ця рада здається дивною, бо на основі загальноприйнятого вірування особа стає спасенною відразу, як стається однією з Господнього народу. З цим ми частково погоджуємося – “надією бо ми спаслися”. Але дійсне спасіння ми ще не здобули, і не здобудемо, доки не зазнаємо “переміни” Першого Воскресіння. До того часу завжди є можливість покинути віру, відвернутися від віри, тобто від намагання йти вірно, щоб досягти виконання Господньої волі для нас. Це спасіння до Високого Поклику має виконатися шляхом розвитку характеру.
Бог обіцяв, що деякі характери досягнуть найвищого становища в Його дарі, головного становища вивищення та ласки – стануть учасниками Його власної Божественної природи. Святе Письмо звертає увагу на те, що інші здобудуть дещо нижче становище – будуть посудом для меншої честі (2 Тим. 2: 20, 21). Отже, бачимо, що ми  повинні бути наготові, пильними, щоб отримати найкраще з того, що запропоновано, здобути те, що Богу до вподоби і найкраще для нас. Ті, котрі уклали угоду з Господом, зобов’язані досягти духовної природи на Божественному рівні або на дещо нижчому рівні, бо інакше вони втратять все і помруть Другою смертю. Ми покликані в одній надії нашого покликання – досягти Божественної природи. В Євангельському віці не було жодного іншого поклику.
Виникає питання: “Чи цей заклик виконувати наше власне спасіння не вступає в конфлікт з іншим висловом св. Павла, що наше спасіння “не від діл, щоб ніхто не хвалився”? Відповідаємо, що ні. Наше спасіння від смерті є цілковито через віру. Як люди, ми не маємо жодної можливості робити вчинки, які виправдовували б нас перед Богом. Доки ми не були прийняті в Божу сім’ю, жодні наші вчинки не могли бути прийняті. Бог, Котрий є досконалий, не хоче приймати нічого недосконалого – чи то вчинків, чи чогось іншого. Але відколи ми одержали прощення наших гріхів – не завдяки вчинкам, а завдяки вірі – і стали синами Бога через посвячення та зачаття Духом, настав час, коли ми можемо робити прийнятні вчинки, бо відтоді ми є членами Господньої сім’ї, і Святий Дух в нас через це зачаття має можливість проявляти себе, щоб робити деякі вчинки. Іншими словами, ми, як недосконалі людські істоти, не можемо виконувати нашого спасіння, але як Нові Створіння – можемо (Фил. 4: 13).

НАША ЧАСТКА В ЦІЙ ПРАЦІ

Якщо після свого зачаття Нове Створіння не стає діяльним, воно ніколи не розвине сили і характеру, так само як дитина не розвиватиметься, якщо не буде рухатися. Ми отримуємо Святий Дух тоді, коли Господь приймає нас, коли ми посвячуємось. Але цей зародок Нового Створіння не може довго залишатися бездіяльним. Він повинен зростати внаслідок засвоєння їжі, повинен харчуватися. Спочатку ми “жадаємо щирого духовного молока, щоб ним вирости”. Ми стаємо міцними через активність як Нові Створіння. Але пам’ятаймо, що цьому новому життю в нас початок поклав Бог. Всі дослідження, разом узяті, не зроблять нас Новими Створіннями, ані жодна праця, бо ці речі ніколи не привели б нас у Божу сім’ю. Але тепер, коли ми увійшли в цю сім’ю через Господа Ісуса, ці добрі речі почнуть проявлятися. Нове Створіння використовує старе тіло як свою власність, як слугу. Старе тіло по праву вважається мертвим, забитим як жертва. Але насправді ми маємо його замість нашого нового тіла, щоб воно служило нам, доки Нове Створіння не перейде достатній розвиток, щоб отримати у воскресінні своє тіло, доки наша праця тут не буде виконана. Тому наявність цього старого, недосконалого тіла спонукає нас носити одяг Христової праведності, доки ми залишаємось у плоті.
Нове Створіння підкоряє собі старе тіло, здобуває щораз більший контроль над старими нахилами плоті. Це може бути більш явним для наших сусідів і друзів, а також для наших братів, ніж для нас самих. Отець діє в нас, Нових Створіннях, через Христа, і коли ми, як Нові Створіння, вправляємось у контролюванні плоті, ми стаємо сильними. Ось так, каже апостол, ми щораз більше стаємо копіями дорогого Божого Сина. “Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю”, і коли ми так прагнемо і чинимо, ми виконуємо наше спасіння. Апостол говорить не про буквальну людину, а про клас “улюблених”, і пояснює, що Бог хоче, щоб ми знали, що зараз, коли ми є Його синами, Він працює в нас, щоб виконати Свою волю.

БОЖА ЧАСТКА У ВЕЛИКІЙ ПРАЦІ

Бог виконав для нас велику працю, перш ніж ми могли увійти в Христа – велику і важливу працю: Він купив нас через жертовну смерть Господа Ісуса. До цієї праці належить також порядок, завдяки якому це знання приходять до нас. Через різні обставини, випадки, життєві події Він показує нам шлях, як статися Його дітьми через повне посвячення. Все це Боже діло, і в Святому Письмі воно назване притягненням та покликом. “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його”, – сказав Учитель. Отець притягує, але через Сина. Тоді ми є покликані “Небесним Покликом”. Після прийняття Поклику на Господніх умовах, в нас відбувається велика праця. Цю працю виконує Бог.
В іншому місці апостол каже про цей клас: “Бо ми Його твориво”. Наш Господь Ісус сказав: “Я Виноградина, ви галуззя”. Отець є великим Виноградарем. Бог обрізає гілки Виноградини, щоб дати їй все необхідне для плодоношення. Ми потребуємо обрізання, щоб якомога краще розвинути все те, на що ми здатні як Нові Створіння і щоб переконатися, наскільки ми кваліфіковані.
Отже, Боже діло в нас просувається вперед. Він діє через світ, через братів, через усілякі різноманітні випробування в житті, а також через Свої дорогоцінні обітниці. Наскільки ми любимо Бога, настільки ми маємо користь з наших випробувань. “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”. Якщо ми це знаємо, то все, що нам трапляється, ми будемо приймати в дусі покори та довіри.
Господь продовжує годувати нас Своїм Словом. Наш поступ – це справа поступового розвитку: це зростання в благодаті, знанні, на подобу Божого характеру. Ось так Бог викликає в Своїх дітях і хотіння, і чин за доброю волею Своєю. Він нам показує щораз більше, чим є Його добра воля. Хто стався Божою дитиною, той з часом усвідомлює ясніше, ніж тоді коли він посвятився, що таке Божа воля, що таке Божий розум. Він починає бачити речі під зовсім іншим кутом, ніж тоді, коли вперше увійшов на вузьку дорогу.
А так як Господь діє в нас через різні засоби Свого провидіння і т.д., ми повинні прийняти цей багатий харч для Нового Створіння, засвоюючи його і зростаючи завдяки йому – стаючись міцними характером і, таким чином, приготованими до Царства, до слави, честі та безсмертя, які чекають нас у випадку вірності. Звичайно, ці великі благословення та почесті ми не отримаємо, доки не станемо характером такими, яких Господь визнає. Апостол закликає нас пам’ятати, що враховуватися буде тільки те, чого Нове Створіння добилося в боротьбі зі слабостями плоті, в подоланні несприятливих обставин, те, наскільки ми насправді досягли розвитку нашого характеру по подобі Христа.

R5758 (1915 р.)