ПОВЕРНЕННЯ ІЛЛІ ТА ПЕРЕМОГА
1 ЦАРІВ 18: 16-40
ОБРАЗНІ ТРУДНОЩІ ІЛЛІ – ЦАР АХАВ ТА ЦАРИЦЯ ЄЗАВЕЛЬ ТАКОЖ МАЮТЬ ОБРАЗНЕ ЗНАЧЕННЯ – ТРИ З ПОЛОВИНОЮ РОКИ ЗАСУХИ ЗОБРАЖУВАЛИ ТИСЯЧУ ДВІСТІ ШІСТДЕСЯТ РОКІВ ДУХОВНОЇ ЗАСУХИ – МОЛИТВА ВІРИ ІЛЛІ ПРИНЕСЛА БУКВАЛЬНУ ЗЛИВУ – МОЛИТВА ВІРИ ЦЕРКВИ ПРИНЕСЛА ДУХОВНИЙ ДОЩ ТА ВЕЛИКУ РЕФОРМАЦІЮ

Наша лекція цікава, бо вона в простий спосіб записана в Біблії, проте зацікавлення дослідників Біблії зростає відтоді, як вони дізналися, що Ілля був не тільки пророком Господа і що його життя було образом земних випробувань Церкви. Книга Об’явлення (2: 20-25; 18: 7) показує, що цариця Єзавель представляла велику релігійну систему Євангельського віку, яка вчинила велике насилля над Правдою. Ахав представляв земні уряди. Його дружина представляла фальшиву християнську церковну систему, яка побралася з земними урядами.
Якщо Ахав представляв земні уряди, які претендували на те, щоб бути царствами Христа, то цариця Єзавель символізувала, тобто образно представляла, фальшиву церковну систему, яка, замість того, щоб зберігати свою чистість як незаймана Церква Христа, одружилася (з’єдналася) з цими земними системами. І навпаки, справжня незаймана Церква Христа мала залишатися вірною своєму небесному Господу, чекаючи Його Другого приходу. Тоді мало відбутися її весілля з Ним.
Як пророки Ваала перебували під наглядом цариці Єзавелі та опікунством царя Ахава, так священики та релігійні представники великої церковної системи були слухняними слугами великих фальшивих інституцій, зображених в Ахаві та Єзавелі. Схожим чином пророк Ілля та його відносини з Ахавом і Єзавеллю, а також зайнятість в справах Ізраїлю були образом справжньої Церкви Христа в плоті, з цього боку завіси. Хоча справжня Церква є символічно представлена жінкою, вона інколи є також представлена чоловіком, коли образ включає Господа Ісуса Христа, Голову Церкви.
В Об’явленні три з половиною роки випробувань Іллі є образно викладені символічною мовою – сорок два місяці, 1260 днів, три з половиною роки (Об. 11: 2, 3; 12: 6, 14; 13: 5). В Об’явленні цей час є символічним, і кожен день цих трьох з половиною років представляє рік, тобто йдеться про весь період 1260 років. Деякі знавці Біблії встановили початок цього періоду в 539 році н.е. і кінець у 1798 році н.е., коли Наполеон Бонапарт забрав папу римського в’язнем до Парижа.
Як під час переховування Іллі у пустині не було дощу, доки Ілля не повернувся, як сказано в нинішній лекції, так само у випадку Церкви бракувало дощу, був духовний голод, який закінчився лише у 1798 році, через тисячу двісті шістдесят років.
Як перед самим закінченням засухи в Ізраїлі відбулося велике протистояння (на яке посилається наша лекція), де перемога була на боці Господа, так само в історії Церкви відбулося велике протистояння між католицизмом та протестантизмом в період, названий Реформацією. В Об’явленні Церква, символічно показана в жінці, була заведена на пустиню – надовго зникла з-перед очей усіх. Ця жінка відповідає в образі Іллі, який заховався від очей царя, цариці та пророків Ваала – був у світі, але не був зі світу. Як Іллю годували круки в пустині, так само Об’явлення каже, що справжня Церква (жінка), усамітнившись подалі від людських очей, була годована впродовж тисячі двісті шістдесят років, під час яких у світі панував голод духовного харчу.
Після повернення зі стану пустині клас Іллі виконав надзвичайно сміливе завдання. У великій мірі настало духовне відсвіження. Якийсь час здавалося, що цариця Єзавель переможена, що вбивство її пророків Мечем Правди виявило їхні неправди і вивело Божу Правду та її слугу, Іллю, справжню Церкву, на чільне місце. Однак так було недовго. Наша наступна лекція показує нам, що класу Іллі знову довелося втікати від владної Єзавелі.

ЧОМУ НЕ БУЛО ДОЩУ?

Багато-хто виражає здивування, що у відповідь на наполегливе дослідження Біблії в наші дні Боже Слово дає таке чудове Послання Божественної Мудрості, Справедливості, Любові та Сили, яке істотно суперечить вченням минулого. “Чому, – питають вони, – дослідники Біблії сьогодні мають так багато світла на Боже Слово порівняно з тим, що мали такі ж ревні дослідники Біблії в минулому?”
На це відповідаємо, що поясненням є тисяча двісті шістдесят років духовного голоду. Близько 300 року н.е. християнські єпископи почали вимагати для себе влади апостолів і називатися апостольськими єпископами. Далі було твердження, що єпископи церкви Рима, церкви Англії і т.д. мають такі самі повноваження, як дванадцять апостолів, тоді як Біблія твердить навпаки – що дванадцять апостолів, вибраних Ісусом (св. Павло зайняв місце Юди), мали бути єдиними фундаментами Християнської Церкви, що їхні вчення повністю співпадали з вченнями Господа Ісуса, що вони були Його особливими мовними знаряддями для Церкви, промовляючи усно і через свої послання. Ісус пророкував про відступлення, внаслідок якого декотрі мали претендувати на те, щоб бути апостолами (Див. Об. 2: 2. Порівняйте 2 Петр. 2: 1; Дії 20: 30).
Це вивищення єпископів відбулося поступово і отримало великий поштовх після ініціативи імператора Костянтина скликати церковний собор в Нікеї, Віфінія, в 325 році н.е. Цей собор, під керівництвом імператора, сформував Нікейський Символ Віри, який мав виражати віру Божого народу. Згодом цей Символ Віри представили людям як єдину і непогрішну віру. Схожим чином єпископи згодом створили доповнення до нього. Схвалення цих символів віри означало, що єпископи, які їх створили, мають для цього право, повноваження, Божественне откровення. Люди, які з часом давали згоду на ці символи віри, насправді давали згоду на вчення про Апостольське Престолонаслідування, яке потім стало частиною цих символів віри.
Відтоді, як проголошено і прийнято Нікейський Символ Віри, 325 рік н.е., понад дванадцять століть практично не було дослідження Біблії. Весь цей час дослідження Біблії вважалося зайвим, бо апостольські єпископи сформулювали віровчення, які мали бути правильним викладенням християнської віри. Вивчати Біблію – означало готуватися виступити проти імператора та об’єднаних поглядів і вчень єпископів. Крім того, Біблії, які в той час писали на пергаменті, вважалися багатством і належали небагатьом. Також освіта, потрібна для читання, була надзвичайно обмежена.

ВІДНОВЛЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ БІБЛІЇ

Через дванадцять століть після першої заяви так званих апостольських єпископів (що веде нас до 1526 року) загального поширення набуло мистецтво друку. В цьому році професор Тиндаль приготував свій рукопис і видав його в Німеччині, бо зіткнувся з опозицією з боку англійського духівництва. Потім він відвіз Нові Заповіти до Лондона, де люди почали купувати їх в крамницях. Хоча небагато-хто міг читати, однак люди організовували гуртки і наймали читців, щоб знати Боже Слово. Водночас від Лютера та його товаришів дещо про Новий Заповіт та його різні вчення дізналися німці.
Єпископи церкви Англії прочули про цей Новий Заповіт. Вони викупили все видання в крамницях і публічно спалили його перед Кафедральним собором св. Павла в Лондоні. Вони боялися, що люди зацікавляться словами Ісуса та божественно натхнених дванадцяти апостолів, а ті, котрі взяли для себе титул “Апостольські Єпископи”, виявляться просто нікчемами. Вони знали також, що вісімнадцять екуменічних соборів, які відбулися за ці дванадцять сотень років, прийняли за основу християнської віри багато того, чого Біблія не навчає, і, навпаки, випустили з уваги багато того, чого вона навчає. Вони боялися, що люди, ставши дослідниками Біблії, дізнаються про це і розчаруються у віруваннях, які ґрунтуються на цих віровченнях, а не на Біблії.
Але бачимо, що їхні побоювання виявилися майже безпідставними. Постулати віровчень, які прищеплювали людям протягом дванадцяти століть, настільки тримаються розуму, що люди можуть читати те, що суперечить Біблії, і зовсім не бачити цієї суперечності! Однак в той час народом Англії опанувало велике бажання вивчати Біблію. Поступово з’явилося кілька інших перекладів, аж врешті єпископи визнали доцільним дати людям Біблію, при цьому переконуючи, що єпископи весь час тільки те й робили, що її підтримували. При цьому вони застерегли, щоб не тлумачити Біблію таким чином, щоб це відрізнялося від вчень так званих “Апостольських Єпископів”, і пригрозили вічними муками.
Зацікавлення Біблією продовжувалося. Король Яків, щоб збільшити свою популярність, створив комітет для приготування Біблії, відомої як Біблія Короля Якова (King James Version, KJV). Доки її готували, римо-католики, щоб не відстати, створили версію Біблії, звану Дуейська Біблія (Douay Bible), яка залишається популярною. Її дали людям разом з допискою, що вона перебуває в згоді зі згаданими віровченнями і якщо хтось інтерпретуватиме її по-іншому, той стане єретиком і не затримається навіть у чистилищі, а піде прямо на вічні муки.
Як відомо, Тиндаль та інші, які цікавилися Біблією, зазнали мученицької смерті як вороги “Апостольських Єпископів” і їхніх вчень та інституцій. Конфлікт тривав, як вже згадувалося, до 1799 року, коли Біблія здобула велику повагу, і майже всі наші великі Біблійні Товариства були засновані протягом п’ятнадцяти років після цієї дати. Провіщений період духовного голоду закінчився; на світ прийшла велика духовна злива. Однак, як побачимо в нашій наступній лекції, Ахав, і особливо Єзавель, не змінилися. Оскільки життя Іллі знову опинилося в небезпеці, він утік на пустиню.

R5751 (1915 р.)