ПРОВИНИ, ГРІХИ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА ХАРАКТЕР

“Усяка неправда то гріх. Та є гріх не на смерть” (1 Івана 5: 17).
Ми повинні бачити різницю між провинами та гріхами. Гріх – це щось, вчинене в тій чи іншій мірі добровільно, свідомо. Провина – це до певної міри гріх, вчинений без злого умислу. Той факт, що гріх названо провиною, означає, що його вчинено недобровільно.
Божественний Закон існує незалежно від того, чи ми здатні його виконувати, чи ні; і кожне ламання Божественного Закону в певному значенні є гріхом. Але порушення Божого Закону, які є цілковито наслідком наших неминучих слабостей, не ставляться нам за гріх, а, отже, не належать до тієї ж категорії, що й гріхи, до певної міри свідомі.
Що стосується світу, він вже знаходиться під осудом за гріх. Про тих, котрі прийняли Христа і отримали прощення своїх гріхів через Нього, апостол Павло каже як про тих, чиї гріхи “одпущені... у довготерпінню Божому” (Рим. 3: 25, Кул.). Завдяки тому, що вони посвятили своє життя, щоб бути послідовниками Христа, ці гріхи навіки відійшли у минуле – що стосується відповідальності за провини. Відтоді Господній народ вже не вважається грішниками, але святими, чиє життя присвячене праведності.
Однак ми маємо цей скарб Нового Створіння в земній посудині, в нашому смертному тілі. Нове Створіння в Христі більше не має наміру чинити гріх, бо коли б воно грішило добровільно, то це означало би повне відкинення ним Угоди, яку воно уклало з Господом. Тим не менше, воно чинить провини, бо хоч має лише добрі наміри серця, проте йому доводиться діяти в недосконалому тілі. Апостоли розуміли цей факт. Св. Павло визнав, що в його плоті не мешкає жодна досконалість. Св. Іван каже, коли хто говорить, що він не має жодного гріха, той обманює себе, і в ньому немає Правди (1 Ів. 1: 8-10). Той самий апостол в тому ж Посланні стверджує, що хто грішить, той від диявола. В цьому останньому вірші він, мабуть, має на увазі захоплення гріхом, гріх, чинений добровільно, а не провини, які є неминучі, бо лише перед тим він сказав, що ці ненавмисні порушення Божого Закону роблять всі. Св. Яків каже, що багато в чому всі ми помиляємось (Як. 3: 2). Бажання є в кожної посвяченої Божої дитини, а от з виконанням є проблема.

НАША ПОВЕДІНКА ПІСЛЯ ПРОВИНИ

За словами Святого Письма, Господній народ грішить, коли кривдить один одного словом, ділом або думкою. Але декотрі не усвідомлюють цього високого критерію навіть тоді, коли увійдуть в сім’ю Бога. Можуть минути місяці і навіть роки, перш ніж вони збагнуть повну міру Божественного Закону в усіх життєвих справах. Отже, багато хто певний час є винний у тому, що погано говорить та погано думає про інших, однак не здогадується про те, що робить погано. Такі порушення Божественного Закону вважаються провинами. Наш стосунок до Бога має бути наступним: “Милостивий Небесний Отче, ми не здатні поводитись досконало. Молимо Тебе, прости наші провини, як ми прощаємо тим, котрі провинилися перед нами. Приходимо з відвагою до Твого Престолу Небесної Благодаті і просимо закрити заслугою нашого Спасителя ці провини; просимо благодаті, щоб перемагати, наскільки можливо, і ставатися святими в думці, слові та ділі”.
Але коли людина грішить, це щось зовсім інше. Наскільки вона свідомо порушує Божественний Закон, настільки отримає різки. Гріхи залишають свій слід у характері, бо вони щонайменше є свідомим ламанням принципів праведності та Угоди з Богом, якою кожний справжній християнин зобов’язався слухатися Божественного наказу. Святе Письмо виразно стверджує, що коли хтось обдумано грішить, він чинить гріх на смерть, за який вже не буде достатнього покарання за винятком припинення існування в Другій Смерті.

ПРОВИНИ НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО ПОВИННІ СТАНОВИТИ ПЕРЕШКОДУ

Вірш “А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного”, мабуть, стосується провин, а не свідомих, тобто добровільних, гріхів, бо, як ми вже звернули увагу, той самий апостол пише, що “хто чинить гріх, той від диявола”; “кожен, хто народився від Бога, не грішить”. Кожен, хто зачатий Богом, хто володіє Святим Духом, не може, доки в нього є Святий Дух, чинити гріх з повною свідомістю. Може бути, що під впливом великої спокуси з боку тіла він не грішив навмисно, бо коли б він вчинив такий гріх, то було б очевидним, що він втратив Святий Дух цілковито. Доки Святий Дух пробуває в ньому, він не може добровільно, свідомо чинити гріх. Він може поступитися тій чи іншій тілесній слабості і, тим самим, дати часткову згоду на зло, але це буде тільки частковий гріх. Однак за ту частину, яка свідчить про згоду його розуму, він отримає різки – залежно від міри навмисності.
Наші ненавмисні провини, якщо з ними боротися як слід, мабуть, не заважатимуть розвитку характеру. Святе Письмо дає зрозуміти, що Нове Створіння, яке належно зростає, змагається з усіма видами гріха та недосконалості і веде з ними добрий бій. У випадку провин, яких ми не можемо уникнути, ці провини, замість завдавати нам кривди, допомагають побачити, які сторони нашого характеру є слабкими і потребують зміцнення. Ми дізнаємось про свої слабості тільки тоді, коли в тій чи іншій мірі провинилися ненавмисне, недобровільно. Коли ми знаходимо слабкість в розвитку свого характеру, нам приносить задоволення прикладати зусилля, щоб зміцнятися в цих напрямках – “зміцнятися Господом та могутністю сили Його” (Еф. 6: 10).

ГРІХ ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА

Наш Господь заявив, що всякого роду гріх та блюзнірство буде прощене людям, окрім блюзнірства проти Святого Духа. Його думка, віримо, полягає в тому, що оскільки люди так чи інакше міркують недосконало, то Господь охоче простить всі ці вади та провини, бо вони є ненавмисними. Отже, є Божественне прощення для деяких великих провин і порушень, які вчинили люди. Розп’яття нашого Господа насправді не було навмисне. Говорячи про тих, котрі розпинали Христа, апостол Петро каже: “А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники”. Св. Павло виражає те саме, кажучи: “Коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави” (Дії 3: 17; 1 Кор. 2: 8).
Згадані вислови наводять на думку, що цей вчинок був так чи інакше провиною з боку злочинців. В ньому була певна міра гріха, певна міра знання. Наскільки вони мали знання, настільки мали відповідальність, і настільки отримали покарання – особисто і як народ.
Тому Святе Письмо говорить, що для тих, котрі розп’яли Князя Життя, в майбутньому буде нагода здобути благословення. Коли вони збудяться, їхні очі відчиняться. Ми раді за них. Вони не згрішили з повним знанням та свідомістю і тому не підлягають Другій Смерті. В майбутньому їх чекає випробування. Але, на нашу думку, вони підіймуться лише як члени роду Адама. Як юдеї, вони не будуть мати жодних особливих привілеїв і, можливо, потребуватимуть численних шмагань. Деякі, можливо, також ніколи не навернуться.
Що ж означає грішити проти Святого Духа? Відповідаємо, що Святий Дух – це Дух Правди, праведності. Хто признає Дух Правди, Господній Дух, і з люттю виступає проти нього та проти посланців Правди (за те, що вони є його посланцями), той грішить проти Святого Духа, і наскільки він робить це, настільки є добровільним грішником. Якщо такий вчинок зроблено з повним знанням, повним світлом, для такого гріха немає прощення ані в цьому житті, ані в прийдешньому. Кінцем такого гріха проти повного світла та розуміння буде Друга Смерть. Хоча кожен навмисний гріх проти Святого Духа, проти Правди повинен отримати покарання – в цьому віці або в грядущому, – однак таким покаранням не буде Друга Смерть, доки знання, доки гріх не буде повним, цілковитим.

R5750 (1915 р.)