НАБУВАТИ ДРУЗІВ ВІД БАГАТСТВА НЕПРАВЕДНОГО

“І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель” (Луки 16: 9).
Юдейський народ був Божим вибраним спадком. Під Мойсеєвою Угодою деякі особи з цього народу були представниками Бога і народу Ізраїлю. Тому Ісус міг сказати до Своїх учнів: “На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того” (Мт. 23: 2, 3). Бог доручив їм особливу відповідальність, благословення, привілеї та знання, і люди в тій чи іншій мірі були залежні від них. Та вони були несправедливими в своїх стосунках з народом. Через Свого Сина Господь посилав слова до цих книжників та фарисеїв, кажучи, що вони позбавлені посади управителя. Загалом їм вдалося зрозуміти, що приходить Нова Епоха – Євангельський вік. Іван Христитель, передвісник Христа, мав також звістити, що наблизилося Царство Небесне. І ось Ісус дає притчу, яка пояснює, яке становища ці класи мають зайняти. Він наводить приклад несправедливого управителя, якого пан покликав і зажадав від нього дати звіт, бо його обов’язки управителя мали ось-ось закінчитися.
Коли цей управитель дізнався, що його незабаром змістять, він спробував придбати друзів зі всіх, хто заборгував його пану. Не дивлячись на те, яким несправедливим він був до цих боржників раніше, він вирішив по можливості списати їхні борги, на що мав право. В древні часи управитель мав право укладати договори і т.д. для свого пана. Отож управитель урізав рахунки, і люди стали його приятелями. Похваливши таку поведінку, наш Господь сказав, що це був дуже мудрий крок з боку управителя, бо цим він здобув прихильність усіх, кому міг допомогти. Хоча наш Господь схвалив такі дії як мудру світську поведінку, однак порадив брати приклад не з несправедливості управителя, а з його кмітливості в зайнятті становища, яке могло принести йому прихильність та дружбу тих, з ким він попередньо поводився несправедливо.
Застосовуючи ці слова до часу, в якому жив наш Учитель, бачимо, що книжники та фарисеї мали б домагатися любові та вдячності своїх юдейських братів. Коли б вони намагалися зробити людей щасливими та задоволеними, їм було би легше згодом. Але вони цього не робили, і коли на весь народ прийшов великий час горя в 70 році н.е., релігійні управителі найбільше нарікали і найбільше постраждали в ньому. Вони не виявилися такими мудрими, як цей несправедливий управитель.

НАША ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК БОЖИХ УПРАВИТЕЛІВ

Тоді наш Господь застосував цю притчу до Своїх учнів і дав їм певний урок: “І Я вам кажу”. Застосування притчі до Його послідовників є дещо відмінним від застосування її до книжників та фарисеїв. “І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного”. Іншими словами, Господній народ отримав пораду використовувати те з мамони несправедливості, що в нього є, щоб зробити якомога більше доброго, щоб благословити та підтримати інших. Так вони здобудуть вдячних і доброзичливих друзів.
Це не означає, що наші добрі вчинки і використання того, що Господь нам дав, слід робити з наміром здобути похвалу і матеріальну користь для себе. Ні. Це слід робити, щоб дійсно послужити благословенням іншим там, де радить Святе Письмо. Ось так Господні діти стають справді гідними похвали і приємними перед Богом. Віримо, що це добра порада, якої слід дотримуватися сьогодні. Учитель сказав, що сини цього світу загалом є мудріші від синів світла, бо звертають увагу на те, що найкраще для їхнього благополуччя.

ЧАС ГОРЯ, ЗОБРАЖЕНИЙ У ФРАНЦУЗЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ

За словами нинішніх церковних влад, ці влади сидять на сидінні Христа. Людські маси не знають нічого кращого окрім того, що їм скажуть їхні релігійні правителі. Сьогодні, коли доктори богослов’я бачать, що нинішня Епоха наближається до кінця, вони мали б намагатися виправити колишні помилки в поведінці зі своїми отарами, мали б відшкодувати дещо усі минулі упущення. В тій чи іншій мірі вони приховували “ключі розуміння” (Лк. 11: 52), використовували забобонність людей і вимагали від них гроші під різними надуманими приводами. Тепер, по можливості, слід було би виправити все це, кажучи людям правду. Слід було би намагатися врятувати себе від насилля, яким буде супроводжуватися їхнє падіння. Коли б вони так зробили, це падіння не було би таким тяжким, коли прийде велике лихо. Але, ставлячись до справжніх інтересів людей щораз більш вороже, вони тільки погіршують справи близького майбутнього, на що звертає увагу Святе Письмо.
Нас не повинно дивувати, що священики та служителі зазнають більше лиха в часі близького великого горя, ніж люди, яким вони зав’язували очі. Католицькі священики жорстоко постраждали під час Французької революції, яка в малому масштабі зображувала грядущий великий катаклізм. Ця Французька революція, як ми переконані, виразно згадується в Об’явленні 12: 15, 16. (Див. також “Виклади Святого Письма”, том 3, стор. 50-54 та 64-69). Віримо, що духівництво та провідники номінальної церкви особливо постраждають в загальному поваленні Існуючого Ладу, яке вже поряд: деякі за те, що активно протистояли Правді, а деякі за те, що хоч вважали себе представниками Правди, світла та свобод людей, насправді не відстоювали цієї правди, яку розуміли, а сиділи тихо заради власних міркувань. Вони не зуміли захистити інтереси людей, яким обіцяли служити.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИТЧІ ДО СВЯТИХ

Застосовуючи слова Ісуса до себе, святі мали б навчитися, що якою б мамоною несправедливості, якими б земними багатствами ми не володіли, ми повинні, наскільки це в наших силах, старатися бути щедрими, а не скупими. Це так, немовби Господь показує нам, що якщо ми, Його послідовники, володіємо тими чи іншими засобами, можливостями, впливом тощо, то повинні використовувати ці таланти, дані Ним, для продовження Його Справи. Якщо ж в нашому представленні Правди нас спіткає той чи інший прилюдний осуд, ми не повинні приділяти цьому надто великої уваги, а повинні намагатися бути доброзичливими, наскільки дозволяє наша вірність Господу і Дух Його Слова.
Учитель додає: “Щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель”. Ті, котрі б могли прийняти нас до вічних осель, це, звичайно, Господь та Його ангели. Він обіцяв прийняти всіх Своїх вірних. Використання нами мамони несправедливості, жертвування нами земних інтересів, які могли б принести нам благословення від людей, напевно остаточно коронує нас благословеннями від Господа, як і обіцяно. Коли воно проминеться, це означатиме завершення нами нашого шляху жертвування. Весь Господній народ повинен померти. Це – мета його посвячення; це – жертва до самої смерті. Належачи до класу тих, котрі набувають друзів з допомогою, тобто від багатства неправедного (жертвують ці земні речі, як вони проминають, і вмирають, як закінчується їхній шлях), вони будуть прийняті до вічних осель – до місця, приготованого для вірного класу “більш ніж переможців”, у “будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний”.
Ми не застосовуємо слово “вони” обов’язково до тих, котрі стали нашими приятелями. Бог – наш приятель, якщо ми, як Його діти, живемо життям самопожертвування та нехтуємо егоїстичним використанням земного багатства заради служіння Господу. Тоді нашими друзями, котрі приймуть нас, як ми проминемося, не будуть тільки ті, котрі мали користь від нашої жертви, але, перш за все, ті, котрі будуть за завісою – Отець, Господь Ісус, прославлені святі і всі святі ангели. Яка блаженна надія!

R5749 (1915 р.)