“БЛАЖЕННІ ЧИСТІ СЕРЦЕМ”

“Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечистилися і розум їхній, і сумління. Вони твердять, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкі й неслухняні, і до всякого доброго діла нездатні”. “Бережи твоє серце, мій сину, над усе, що бережеться, бо з нього виходить усе, чим живемо” (Кул.) (Тита 1: 15, 16; Приповісті 4: 23).
Наш перший вірш є надзвичайно суворим обвинуваченням. Контекст наводить на думку, що апостол Павло звертався до тих, котрі в певному значенні вважали себе причетними до Божої Справи, проте їхнє переконання та спосіб життя суперечили Посланню Євангелія. Ми не є певні, кого він мав на увазі: невіруючих юдеїв чи тих, котрі сталися послідовниками Христа тільки зовні. В усякому випадку він говорив про тих, котрі казали, що вони пізнали Бога – чи то через Закон, чи через Євангеліє. З тексту виникає, що вони захоплювалися вишукуванням помилок і могли знайти недолік у будь-чому: що ніхто не робить так як слід, що жодне вчення не є правильне. Ми всі зустрічали людей такого характеру, котрі ніде не бачать нічого чистого, нічого доброго, і весь час обвинувачують інших.
Твердження апостола надзвичайно міцне і переконливе: “Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо”. Навряд чи цими словами він хотів сказати, що чистому не може трапитися нічого нечистого, ані що нечистий не може знайти нічого чистого. Але це правда в широкому, загальному значенні. Хто чистий сам по собі, той здатний побачити праведність в Божественному Законі і в Божественному порядку. Він здатний бачити істинні, чисті серця щирих Божих “малих”, не дивлячись на слабості їхньої деградованої плоті. Коли ж невірні оскверняються, їхнє сумління стає викривленим, і вони не можуть бачити нічого і нікого у правильному світлі. Вони дозволили, щоб до розуму проникли і там оселитися злісні думки – підозри, злі припущення на кшталт: “Все має свою ціну. Кожну людину можна купити. Немає чесного” і т.д. Вони судять інших, порівнюючи їх із собою.
Не тільки їхні розуми зіпсувалися і не бачать нічого чистого, нічого доброго, нічого правильного в інших, але й їхні сумління осквернилися. Спочатку сумління таких осіб дещо докоряє їм. Але поступово, як вони віддаються злим нахилам серця, їхнє сумління псується і стає кам’яним, тож вони не зауважують, як кривлять душею, обсуджують, перестають бачити себе, якими несправедливими, безсоромними і сліпими вони стали. “Вони твердять, немов знають Бога, – каже апостол (тобто щось знають розумовим чином про Його план та Слово), – але відкидаються вчинками”. Їхні вчинки суперечать Божому Слову, яке навчає, що всі повинні намагатися усіляко робити добро, бачити все добре і доброзичливо відноситись до інших.

ПРИЧЕПИ, ОБВИНУВАЧІ БРАТІВ

Опоганившись, такі особи поривають з Богом, зрікаються Його своїми вчинками. Як каже св. Павло, вони “бридкі й неслухняні” Богу, ходячи всупереч Його наказам. Це справді бридка річ – пізнавши Господа, піти у протилежному напрямку і віднестися зі зневагою до Його поради. Вони “до всякого доброго діла нездатні”. Вони не роблять нічого доброго, а, навпаки, знаходять у кожному вади.
Апостол не каже, що вони обов’язково стали аморальними і мерзенними в тому, що потрапили в усілякий гріх та зло. В його словах не треба читати нічого такого, чого в них немає. Але він говорить, що усяку добру річ вони занечищують, псують. Було би краще для них триматися подалі від Господньої праці. Вони дозволяють, щоб гіркий дух панував у них доти, доки вони не нададуть усьому забарвлення, яке має їхній розум. Вони не бачать того, які вони несправедливі, нечестиві в своїх думках, вчинках і поведінці. Вони шкодять усякій добрій справі.
Для нас в цьому є лекції застереження, щоб ми часом не дозволили збити себе з пуття духом лукавого і не стали звичайними причепами, обвинувачами братів, віддаючи наш час, наші руки, наші ноги, наш язик не для того, щоб робити добро, щоб благословити і будувати братів, а щоб руйнувати їх. Наскільки хтось поводиться так, настільки він стає нікудишнім, нічого не вартим для Господа і Його Справи.

ПОТРЕБА ПИЛЬНУВАТИ СЕРЦЕ

“Бережи твоє серце, мій сину, над усе, що бережеться, бо з нього виходить усе, чим живемо” (Кул.), – застерігає Мудрець. Думка, що міститься в цій пересторозі, надзвичайно важлива. Воістину, це слова мудрості! Як серце є, мабуть, найважливішим органом людського тіла, так і слово “серце” вживається тут образним чином, щоб представити осередок почуттів людського розуму. Підтекст у тому, що серце треба пильнувати.
Є багато речей, які відволікають, відводять убік, збивають з пуття. Це не тільки тягар зайнятості, але й загальна тенденція світу і нашої деградованої плоті, яка намагається відвести серце від праведності, від служіння Богу, від чистоти, любові та добросердя до інших.
Великий противник також пропонує свою допомогу в спробах відвести убік. Серце – воля, почуття – кожної людської істоти має бути віддане Богу та праведності. Таким його створено на самому початку. Як магнітна стрілка повертається до полюса, так і людське серце повинно звертатися до Господа. Все протилежне означає грішний, спотворений, зіпсований стан.
Треба визнати, що гріх міцно укріпився в деградованій людській природі. Протягом довгих століть гріха багато людей намагалося утримати своє серце на належному рівні перед Богом. Але, дійшовши до необхідного стану, більшість не змогла залишитися в ньому, утримати своє серце в Божій любові, зберегти його від блукання, щоб воно не опинилося в стані злому.
Нам часто важко дати собі раду з тілом. Тілесні потяги потребують постійної уваги до себе. Язик треба постійно пильнувати. І хоча ми повинні дбайливо дивитися за усім, однак найважливішим є серце, бо всі злі нахили беруть свій початок саме тут. “Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе”. Ми завжди повинні пильно дивитися, щоб наше серце залишалося чистим, щирим. Якщо ми знайдемо в ньому забруднення, цьому треба з молитвою протистояти і привести серце до ладу. Стараймось наповнювати наш розум тим, що чисте, вартісне, Богоподібне.
Як Божі діти, ми навчилися, що утримати наше серце в згоді з Отцем можна тільки через Господа Ісуса Христа. Ми прийшли до Бога через Христа і стали Його синами, отримавши Його Святий Дух. Тепер в нашому серці є новий чинник, нове джерело, яке змінює течію і осолоджує воду, яка з нього пливе. Відтепер ми любимо праведність і ненавидимо беззаконня. Якщо трапляється якесь відхилення, ми повинні подбати, щоб якомога швидше повернутися до згоди з Духом Господа. Слід тримати своє серце під постійним наглядом, щоб перебувати у тісній єдності з Отцем та нашим Господом Ісусом.
“Бо з нього [серця] виходить усе, чим живемо” (Кул.), сказав Соломон. Цей орган – серце – перекачує кров до всіх частин тіла. Отже, тіло завдячує серцю своєю силою, своєю життєвістю і самим життям. Тіло було би мертве, якщо б серце постійно не проштовхувало кров у систему. Отже, те, що випливає з нашого тілесного життя, випливає з серця – щодня і навіть щомиті. Кожен день воно дає життя – мало чи багато. Так само з осередком наших почуттів, з нашою волею. Хто спілкується з нами щодня, той зазнає доброго або поганого впливу від виявленого нами духа. Надзвичайно важливо, щоб вся наша поведінка в житті була правильно керована чистим серцем, яке треба уважно доглядати і постійно обстежувати, щоб в наших нинішніх стосунках з нашого серця випливало до інших тільки те, що добре. Тоді ми будемо приємними Господу, і Він вважатиме нас “дорогими дітьми”. Ось так наш розум та сумління залишатимуться незабрудненими.

ПИТАННЯ ЖИТТЯ І СМЕРТІ

Але є ще інше, життєво важливе значення, в якому зі серця виходить усе, чим ми живемо. Бог дав нам зрозуміти, що хоча Він засудив наш рід на смерть, проте подбав про майбутнє і про вічне життя для всіх. Умови, на яких можна мати вічне життя, є викладені в Святому Письмі. Вони говорять про те, що треба робити. Для нас, покликаних і прийнятих сьогодні, важливо робити все, що ми можемо, бо з природи  в нашій плоті укріпився гріх. Ми, як і всі інші з роду Адама, є недосконалі з природи через його гріхопадіння, але Господь каже, що коли ми станемо Його дітьми, Він буде судити нас на основі нашого серця – нашої волі, наших намірів, наших прагнень, наших зусиль.
Тому коли ми думаємо про славну нагороду, то повинні пам’ятати, що остаточне рішення в цій справі, остаточна ухвала буде цілковито залежати від того, як ми виконали поставлені умови. Це так як у суді, де суд присяжних має вирішувати, яким має бути вирок: на користь тієї чи іншої сторони. Так само вирішуватиметься і в нашому випадку – має бути прийнята ухвала, яка не підлягає апеляції.
Світ буде на випробуванні в наступному віці. Натомість Церква Христа є на випробуванні зараз – відтоді, як ми є зачаті Святим Духом. Це нове життя знаходиться на випробуванні. Наше нове серце перебуває на лаві Божественного суду. Отже, воно потребує дуже дбайливого догляду, оскільки має відношення до справи вічного життя та вічної смерті. Наші надії не залежать від досконалості тіла. Хтось може мати хворе тіло, хтось з природи може мати доброзичливу вдачу, а хтось – ні. Тому наше старе тіло вважається мертвим з тієї миті, як ми стали Новим Створінням, а Нове Створіння відповідальне за контроль над тілом. Нове серце треба тримати в стані відданості Богу, принципам праведності, правди, безсторонності, відданості нашій Угоді. Якщо ми занедбаємо належно розвивати Христоподібний характер, якщо ми не зуміємо утриматися в згоді з Господом, то ми ніколи не досягнемо розвитку, як Нові Створіння, в Христі. І коли прийде вирішальне випробування, ми зазнаємо невдачі.
Господь обіцяв дати благословення слави, честі, безсмертя та співспадкоємства з Ісусом тим, котрі під час Євангельського віку досягнуть подоби Його характеру. І ця подібність характером до Бога покаже нашу відданість принципам праведності та Божественній волі. У випадку нашого Господа Ісуса, Він охоче, радо жертвував все, щоб чинити волю Отця. Те саме має бути з усіма нами, які будуть прийняті з Христом. Усе, чим ми повинні жити, прояви нашого життя є перед нами. Бог звертається до нас, послідовників Христа, Його учнів, так: “Життя та смерть дав я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти”. Життя – це благословення; смерть – це прокляття.
Благословення вічного життя є даром від Бога, а “заплатою за гріх” є прокляття смерті, а не муки, – ця думка знаходить підтримку у всій Біблії. Отже, для християнина метою життя тут на землі є вічне життя за умови вірності. Якщо ми не здобудемо вічного життя, то підемо на смерть – Другу Смерть. Бо якщо ми неслухняні принципам праведності і запропонованим можливостям під час цього випробування (щоб здобути вічне життя), яке прийшло до нас у Євангельському віці, то у майбутньому ми вже не матимемо можливості. Ці слова стосуються дійсно Божих дітей, котрі скуштували “небесний дар”. Тому важливо берегти своє серце, щоб воно було щирим, чистим, незабрудненим!

ЖИТТЯ РІЗНОГО СТУПЕНЯ

Між тими, хто остаточно здобуде вічне життя, будуть різні ранги, які відповідатимуть різним ступеням почестей та благословення. Апостол змальовує це так: “Бо зоря від зорі відрізняється славою; так само й воскресіння мертвих”, – тобто так само буде з усіма, хто матиме частку в Першому Воскресінні. Декотрі в Царстві будуть мати яскравішу славу від інших. Можемо сказати, що остаточно будуть різні ступені – більш почесні і менш почесні. Як показано в інших місцях Святого Письма, є два класи, котрі здобудуть вічне життя на духовному рівні існування. Багато належатиме до Великої Громади, але деякі будуть в Малій Черідці, Нареченій Христа. Ці деякі осягнуть найвищий рівень, безсмертя, тоді як більшість здобуде життя, схоже до життя ангелів, на нижчому духовному рівні.
Бачимо мудрість біблійного нагадування, що серце потребує постійної уваги, бо з ним пов’язані важливі, життєво важливі речі. Мудрість полягає в нагадуванні про небезпеку того, що розум і сумління можуть осквернитися і стати брудними. Хтось може казати: “Я буду вважати на кожне сказане мною слово”. Це добре. Але самого пильнування язика недостатньо, щоб отримати вічне життя, бо в деяких випадкам між серцем і язиком може бути велика різниця. Язик може говорити дуже гладенько, але мати обманливе, нечисте серце. Знову ж таки, хтось може сказати: “Я буду пильнувати своє тіло, щоб не згрішити”. Цього замало. Треба йти до джерела. Господь дивиться на бажання, на наміри серця Свого народу. А тут потрібна особлива пильність, бо серце є великим полем бою – настільки великим, що може спричинити життя або смерть. Якщо це має бути життя, то ми прагнемо отримати найвище становище, яке Бог охочий нам дати. Залишається тільки виконати умови.

R5746 (1915 р.)