«Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євреїв 4: 16).
Хоч ці слова Апостола завжди стосувалися Божого народу, вони мають особливо важливе значення для нас, бо ми усвідомлюємо, що живемо зараз у цьому дуже злому дні, про який він говорив у своєму листі до ефесян, що він вже настав і що тільки ті, хто зодягнувся у всю Божу зброю, будуть належним чином споряджені, щоб протистояти атакам ворога. Його рада, щоб християнин забезпечив себе усією Божою зброєю, свідчить про потребу в зброї, про складність у протистоянні атакам, очікуваним цього дня, і про мале число тих, хто в кінцевому результаті вистоїть. Він заохочує брати не тільки щит віри, не тільки шолом спасіння, не тільки броню праведності, не тільки Меч Духа, не тільки сандалі готовності, не тільки пояс Правди, але всіх їх разом. Це означає, що ми потребуватимемо їх усіх, якщо хочемо витримати всі напади, очікувані цього злого дня.
О, як мало тих, хто усвідомлює важливість цієї зброї, яку радить Бог! їхня проблема – це результат того, що вони не розпізнають часу, в якому зараз живуть, що вони недостатньо прокинулися, що вони не стараються досліджувати Писання і озброїтися ним для битви Великого Дня Бога Вседержителя.
Та як би ревний християнин не готувався, він повинен пильнувати, чи є пряма і постійна спільність між його серцем та його Господом. У Біблії Бог дав нам Своє Послання, Свою обітницю, Своє навчання заздалегідь. В іншому місці Ап. Павло сказав, що це Слово є достатнє, «щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова». Ми цінуємо це запевнення, а також усвідомлюємо нашу недостойність, нашу нікчемність і наші недоліки. Та незважаючи на все це, наш Господь запевнив нас, що ми можемо наближатися з відвагою до Престолу Небесної Благодаті і там отримати милість і для своєчасної допомоги знайти благодать та прощення гріхів.
Ця обітниця прощення не включає в себе думки про перший гріх, бо він прощається нам тоді, коли ми посвячуємося Господу, а тому немає потреби згадувати його щодня. Однак, підкоривши нашу волю Господу і почавши іти по вузькому шляху, ми маємо знати, що включатиме наша розумна служба Йому (Рим. 12: 1). Ми потребуємо кожного приготованого Ним для нас заходу. Саме наші щоденні прогріхи потребують щоденного прощення. Отож, якщо хтось хоче бути добрим воїном Господа Ісуса, він мусить підтримувати тісний зв'язок з Головою. Він має честь робити це, приходячи щодня до Престолу Благодаті.
Якби ми порівняли привілей наближення до Бога з привілеєм наближення до земних монархів, то ми побачили б виразний вияв Божої ласки до нас. У випадку короля Англії, чи кайзера Німеччини, чи будь-якого іншого монарха на землі, поважність престолу підтримується так серйозно, що до нього не так легко наблизитися. Треба палко цього бажати. І якщо хтось має предстати перед королем, то він мусить одягнути відповідний одяг, дотримуватися встановленого етикету, а також мати належні рекомендації. І якщо цар буде такий ласкавий, то тоді може бути надана аудієнція. А наш Бог, Всемогутній Творець Всесвіту, милостиво дав кожному, хто був зачатий Святим Духом, привілей у всіх справах звертатися до Нього в молитві – зі всіма своїми потребами, зі всіма своїми труднощами – і називати Його сповненим любов'ю ім'ям «Отець». Що за дивовижна благодать!
Отже, кожна Божа дитина перед наближенням до Престолу Благодаті повинна поцікавитися, що Господь схвалює, а що ні. В Божої дитини має бути одне прагнення – знати волю Отця і відповідно з нею вести свої справи. Та, вірячи, що наші серця повністю підкорені Господній волі, Апостол описує тут християнського воїна, котрий одягнув усю Божу зброю (або котрий її одягає) і котрий намагається відповідати найвищому критерію. Йому буде потрібно (зі всією його зброєю) розвивати і використовувати привілей молитви (Еф. 6: 18).
Попередня цитата говорить нам про те, як слід заносити молитву – «усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом». Ми повинні поставити наголос на слові «духом». Порівняйте цей вид молитви з іншими, які не є в «дусі» і є лише формальними. Ми знаємо, що язичники мають багато формальності у своїх молитвах. Наприклад, китайці мають колесо, на якому написані певні молитви, і вони думають, що чим більше разів колесо повернеться, тим більше разів молитва піднімається до їхнього бога. Це даремні повторювання. Але китайці – язичники, вони не пізнали істинного Бога. Інші ж приступають до правдивого Бога, вдаючись до марних повторювань, не знаючи, чого хочуть і що для них найкраще, або яка Божа воля. Деякі християни використовують надруковані форми прохання, які, в дійсності, не відображають їхнього власного почуття і духа, але вони, поклоняючись, приносять їх Господу, хтось більш, хтось менш формально. Деякі молитви є представлені в чотках. їх використовують наші римо-католицькі друзі. Кожна чотка представляє молитву, і вважається, що повторювання допомагає віруючому. Він знову і знову рахує ці чотки, повторюючи свою молитву над кожною чоткою.
Всі ці спроби з боку людей, язичників і християн, наблизитися до Бога в молитві, свідчать про те, що існує свідома потреба в Божественній допомозі. Але до Бога не слід наближатися лише формальним чином. Він «осміяний бути не може». Якби ми наблизилися до земного царя таким недбалим чином, то він побачив би нещирість прохання і обурився би ним. Тож можемо бути певні, що коли ми приходимо до Бога з пустими словами, то наші молитви не будуть почуті. Також, нам слід пам'ятати, що Бог приймає тільки ті молитви, які походять від тих, хто перебуває з Ним у стосунках угоди через нашого Господа Ісуса Христа. Не існує іншого шляху отримати право приходити до Всевишнього, звертаючись до Нього: «Отче наш».
Повертаючись знову до слів: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом», – ми бачимо, що Апостол мав на увазі наступне: що в кожній нашій молитві (яким би не було наше прохання) має бути ревність духа. Молитва завжди має приноситися в «дусі» – із сердечним усвідомленням того, що ми робимо. Інакше вона не може бути прийнятною для Бога. Це має бути «благання», палке прохання. Коли ми молимось до Бога, ми повинні «пильнувати з повною витривалістю» – виявляти настирливість в молитві, не втрачаючи відразу терпіння, якщо наші прохання не отримують швидкої відповіді. Ми не повинні молитися про те, що (на підставі Божого Слова) не є господньою волею, а повинні молитися про те, що, віримо, є його волею. І ми справді повинні бажати того, про що ми просимо. А далі нам треба стежити за виконанням наших молитов і таким чином бути готовими до благословення, коли воно прийде. Наш Отець знає, чого ми потребуємо, ще перш ніж ми попросимо Його (Мт. 6: 32, 8).
САМОЛЮБНІ ПРОХАННЯ НЕПРАВОМІРНІ
Отже, ціль молитви – отримати допомогу і привести нас до такого стану розуму, який буде щиро бажати отримати благословення нашого Отця. Бог не хоче давати Свої найкращі благословення там, де вони будуть безплідними. Коли Він дає нам ці благословення, Він очікує, що наше серце буде в стані засвоїти їх і принести плоди. Ми постійно маємо перебувати в стані повного підкорення Його волі. Ми знаємо, що наш Небесний Отець найкраще знає про наші потреби, але Він зволікає виливати Свої найбагатші дари на Своїх дітей, доки ми не готові до них. Тож ніколи не приходьмо до Нього з марними, безглуздими проханнями.
Тоді як світ може молитися лише про їжу, одяг, скороминущі благословення або про перемогу над своїми ворогами, ми, Божі діти, повинні підкорити свою волю Йому і молитися словами молитви, приклад якої дав Господь: «Отче наш, що є на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Далі: «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні», скільки б його не було – трошки чи багато, – не говорячи, яка це має бути їжа, а просто приймаючи те, у чому Він бачить нашу потребу. Ми віддали ці справи цілком у Господні руки. Особливо ми просимо про духовний Хліб. Наші молитви повинні бути скеровані в напрямку Духа, а не тіла. Лише в окремих випадках нам слід молитися про земні речі, адже ми посвятили свої тіла Богові. Оскільки тіло має померти, оскільки воно було прийняте як жертва, ми повинні старатися зберігати це тіло, яке ми віддали Господу, тільки доти, доки це достатньо для нашого духовного розвитку і випробування та для завершення тієї праці, яку Він нам доручив. Також ми маємо бажати і бути готовими віддати його, як тільки Господь буде готовий завершити жертву. Ми маємо його зараз лише як інструмент Нового Створіння.
Отож, як Нові Створіння, ми завжди повинні молитися у згоді з інтересами цієї нової природи. Ми повинні прагнути Хліба з Неба і харчуватися ним. Ми повинні розвивати плоди і благодаті Святого Духа. Ми читаємо, що Отець більше бажає давати добрі речі тим, котрі просять в Нього, ніж земні батьки бажають давати добрі речі своїм дітям. Тому ми не тільки маємо молитися в Дусі, але (як вказує Господнє Слово) наші молитви мають бути у відповідності з Духом, з Новим Створінням, чиї потреби є першочерговими в наших очах і в очах Господа і чиї інтереси Господь особливо бажає благословити, бажає, щоб ми зважали на них і молилися про них.
Ось логічний висновок з усього цього: Господній посвячений народ повинен мало молитися про земне, усвідомлюючи, що для Церкви кінцевим результатом є не реституція, а жертва до смерті, а тоді славне воскресіння. Тому посвячені повинні молитися про благодать сприймати у вірному дусі наші різноманітні випробування і труднощі, коли ми одягаємо зброю (та й тоді, коли ми вже одягнули її) і вчимося користуватися Мечем Духа, давати відсіч противнику й ворогам, що зачаїлися у нашому власному тілі, – нашим филистимлянам. Нам потрібно багато благодаті, щоб правильно засвоїти уроки з випробувань та нападів противника і щоб усвідомити, що все це працює разом на благо нам – тим, хто любить Бога, хто «покликаний Його постановою». Ми щоденно вчимося «чинити міцним своє покликання та вибрання».
Господній народ заохочується до участі у зібраннях молитов, і кожен зокрема повинен щоденно приходити до Престолу Благодаті. Наш Господь сказав, що там, де двоє чи троє збираються в Його Імені, то Він буде посеред них. Коли висловлюється прохання, яке стосується загальних інтересів, ми повинні об'єднати свої серця, щоб благословення могло поширитися і торкнутися багатьох сердець. Тобто є порада, щоб Господній народ значну частину своїх молитов проводив у спільності, у співпраці. Але це не заважає нам приватно молитись до Господа – так часто, як потрібно, – розповідаючи Йому про усвідомлення нами помилок та слабостей і благаючи про застосування дорогоцінної заслуги жертви нашого Спасителя, щоб усунути кожну пляму і кожну складку з нашої шати. Така молитва є самою сутністю життя християнина, його «диханням життя».
Ми бачимо, що вторгнення противника, світу і тіла скеровані на те, щоб знеохотити нас або вплутати у справи теперішнього життя. Але Господь надав нам можливість наближатися до Нього, тож ми можемо приходити до Нього з будь-яким випробуванням, будь-яким клопотом, і бути певними, що наше прохання привертає Божественну увагу і матиме Божественну допомогу. Ми говорили про наші тілесні слабості як про такі, що відвертають нас від молитви. Багато християн, вчинивши щось, за що їм докоряє сумління, схильні деякий час уникати звернення до Господа в молитві, схильні боятися звернутися, соромитися звернутися, думаючи, що згодом їм стане легше у цьому стосунку. Такий шлях несе з собою велику небезпеку, бо обов'язково перешкоджатиме нашому духовному зростанню. Тому цього не можна дозволяти. Ми повинні усвідомити, що тоді існує ще більша потреба звернутися до Престолу Небесної Благодаті. Господь знав про наші слабості наперед. Він знав заздалегідь про нашу невдачу і бажав, щоб ми навчилися чогось з цього досвіду, щоб ми могли (у згоді з нашими молитвами) стати сильнішими проти гріха, проти всього, що не подобається Йому.
ОДИН ІЗ ОСНОВНИХ МЕТОДІ НАПАДУ САТАНИ
Немає сумніву, що противник намагається завадити нашим молитвам, нашому спілкуванню з Отцем. В одній з пісень є слова:
«Тремтить противник, коли бачить він
Найслабшого святого у мольбі».
Ні, ми не вважаємо, що сатана насправді аж так тремтить, але можемо бути певні, що він усвідомлює силу молитви в житті Божої дитини, і одна з його основних стратегій нападу полягає в тому, щоб розірвати наше спілкування з Господом. Так само, як на війні вмілий воєначальник намагається відрізати ворога від його зв'язку зі штабом, від його бази постачання, так і сатана. Якби йому вдалося розірвати наше спілкування з Небесним Двором, то була б набагато більша ймовірність впасти під його підступними і злими нападами. Тоді ми насправді були би безпомічними, без Божественного керівництва.
Виникає питання: що міг би зробити сатана для того, щоб розірвати наше спілкування? Ми відповідаємо, що існує багато способів вторгнення в людський розум – думки можуть увійти в розум під час того, як Божа дитина молиться, або за інших обставин. Це можуть бути думки про бізнес, розваги, гріх, світські інтереси та плани і т.д. Нам невідомо, скільки влади дано противнику стосовно Господнього народу. Нам, однак, відомо, що йому не під силу зашкодити їхній волі. Але він має здатність збуджувати певні органи нашого розуму, тож якщо ми не будемо дуже пильними, то можемо втратити належну спільність з Господом, і наша християнська відвага може певною мірою ослабнути. Ось так ми пропорційно втратимо здатність опиратися світу, тілу і противнику.
Таким чином, належить вжити всіх можливих заходів безпеки, щоб зберегти зв'язок з нашим Небесним Отцем відкритими. Наприклад, якщо в приватній молитві існує схильність до сонливості або до переключення думок на інші речі, тоді ми можемо підняти голову, якщо вона похилена, або, якщо очі закриті, ми можемо відкрити очі і підняти їх. Ми повинні пильнувати, щоб всі наші молитви і благання були в Дусі, щоб вони не були недбалими, формальними. Ми повинні пильнувати, щоб вони справді були вираженням нашого серця. Можна сказати, що кілька речень справжньої сердечної молитви принесуть більше добра для Господньої дитини, ніж скільки завгодно пустих слів. Ми радимо тим, хто має проблему тримати розум зосередженим під час молитви, посилити і скоротити свої прохання, і щоб у всіх своїх молитвах вони пильнували, чи те, чого вони бажають і про що моляться, є у згоді зі Словом Господа – в інтересах Нового Створіння.
R5744 (1915 р.)