ІЛЛЯ – ВЕЛИКИЙ ПРОРОК
1 ЦАРІВ 17: 1-16
ВІРНИЙ СЛУГА СПРАВЖНЬОГО БОГА – ІЛЛЯ – ОБРАЗ ЦЕРКВИ – ПОЗАОБРАЗНИЙ ІЛЛЯ – ПОЗАОБРАЗНІ ЄЗАВЕЛЬ І АХАВ – ПОЗАОБРАЗНІ 1260 ДНІВ ДУХОВНОГО ГОЛОДУ – РЕФОРМАЦІЯ З ДОПОМОГОЮ СЕКТ – НЕЩОДАВНІЙ РЕФОРМАТОРСЬКИЙ РУХ

“Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!” (1 Петра 5: 7).
Ілля був великим пророком. Про цей факт свідчить не тільки розповідь Старого Заповіту, з якого взята наша лекція, але й слова Ісуса про Іллю, і слова апостола Якова (Як. 5: 16-18). Ілля постає перед нами як Господнє мовне знаряддя, звернене до царя Ахава і до царства десяти поколінь Ізраїлю. Він приніс царю звістку про загрозу голоду, кажучи, що на землю Ізраїлю не впаде жоден дощ або роса, доки Ілля не помолиться про це до Бога. Все це віщувало засуху, голод, нещастя. Але Ілля говорив не з власного повноваження; таким був Божественний Задум, а сам Ілля був ведений Господом. Справжні Божі пророки не величаються, ані не приймають для себе почестей та сили. Вони промовляють лише як Божественні речники.
Метою такого нещастя, покарання, яке прийшло на царя Ахава та на народ Ізраїлю, було виправлення. Окрім того бачимо, що воно було пророчим, образним. Ізраїльтяни вдалися до ідолопоклонства, а цар Ахав робив це з ними та подавав приклад. Пророків Бога переслідували, натомість пророкам Ваала віддавали шану. Покарання всього народу могло принести людям користь.
Отже, як сказано в першому вірші нашої лекції, Ілля ясно представив справу царю. Далі йому було сказано йти до потоку Керіт. Цей потік пливе з гір, вздовж дорогу, що веде з Єрусалима до Мертвого Моря, і знаходиться недалеко від того місця, де Йордан впадає в море. Це було відлюдне місце, і сьогодні там знаходиться древній монастир. Тут протягом трьох з половиною років пророк влаштував собі притулок, подалі від людських очей, і тут його годували круки, які приносили йому хліб і м’ясо вранці та ввечері. Вода з потоку вгамовувала спрагу. Після тривалої засухи потік врешті висох, і пророк був скерований до дому вдови у місто Сарепта – за межі Ізраїлю, в землю сидонську.
Ісус згадав про цю подію, зауваживши, що жінка була поганинкою. А так як Ілля був посланий саме до неї, то це означало, що вона заслуговувала на дане благословення більше, ніж будь-яка вдова в ізраїльській землі (Лк. 4: 25, 26). Вбога вдова мала тільки залишки борошна, з якого могла спекти кілька калачів і нагодувати себе та свого сина, але за радою пророка вона проявила віру і поділилася цією пригорщею з ним. Потім сталося чудо. Цієї решти, як сказав пророк, їй вистачило на весь час голоду. “Дзбанок муки не скінчився, і не забракло в горняті олії, за словом Господа, що говорив через Іллю”.

ПРОРОЦТВО ПОЗАОБРАЗНОГО ІЛЛІ

Як вже згадувалося, пророцтво Іллі було більшим, ніж здавалося на перший погляд, бо він та всі його діла були в малому масштабі образом набагато більших речей, які сталися згодом. Ілля був образом Церкви в тілі, якої Ісус є Головою, а всі Його святі послідовники – членами. Про цього позаобразного Іллю Бог сказав: “Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!” (Мал. 4: 5, 6).
Ісус та Його апостоли, а також всі послідовники – члени більшого Іллі, веденого Духом Бога, – проголошували Послання світу. Вони докоряли гріх і доводили до відома світу праведність Бога. Коли б світ послухався цього Послання, Царство Месії на духовному рівні було б остаточно запроваджене, як бажання всіх народів, без жодної потреби у великому Часі Горя, тобто “Дні Гніву”. Але світ не прийняв Послання Ісуса та Його послідовників, і тому земля є вражена прокляттям, вдарена великим Часом Горя, яке починається, і це – єдиний шлях, яким Царство Месії може бути запроваджене.
Народи, прийнявши тільки вигляд побожності, без її сили та духа, є християнськими тільки з імені, а не насправді, як про це яскраво свідчить нинішня велика війна за торгівельне верховенство у світі. У результаті війни і великої революції, яка, за словами Біблії, прийде після неї, а також у результаті всесвітньої анархії, яка виникне з революції, усі царства світу будуть повалені, а всі теперішні системи та інституції перетворяться на порох, щоб приготувати шлях та місце для Царства Месії. Те, що не сталося через слухняність Правді, станеться через повалення тих, хто слухав, але не прийняв, перекрутив та спотворив Божественне Послання: “На землі мир, у людях добра воля”.

ВИКОНАННЯ ПРОРОЦТВА

Те, що згідно з наміром Бога Ілля мав бути образом Церкви, підтверджують деякі вирази Об’явлення. Ця річ представлена тут прихованим чином. Велика релігійна система є образно змальована як Єзавель, а всесвітня система, з якою об’єдналася церква Христа з імені, є представлена через Ахава, царя Ізраїлю. Як в образі Ілля ховався втечею від влади Єзавелі та Ахава три з половиною роки, так само Церква, сказано, втекла на пустиню до місця, приготованого для неї, де Господь чудесним чином підтримував її протягом трьох з половиною “часів”, тобто символічних років, по-іншому пояснених як 42 місяці або 1260 днів (Об. 2: 20-23; 12: 6, 14; 13: 5; 11: 2, 3).
Довгий період часу, коли справжня Церква була затемнена успіхом Вавилону, був часом великого духовного голодування. Як під час відсутності Іллі, коли він був біля потоку Керіт та в Сидоні, не було дощу, так у світі протягом 1260 років не було духовного дощу, не було відсвіження від Всевишнього. Весь цей довгий період Боже Слово, Біблію, забороняли, відкидали. Єпископи, католицькі та протестантські, забороняли її, боячись, що люди звернуть увагу на вчення Ісуса та призначених Ним дванадцяти апостолів (св. Павло зайняв місце Юди) і що вони проігнорують вчення єпископів, які фальшиво називали себе “апостольськими єпископами” та привласнили владу та повноваження, які, за словами Ісуса, належать тільки Дванадцятьом. Цих Дванадцятьох наш Господь назвав дванадцятьма зірками, що мали вести Церкву (Об. 12: 1), а також дванадцятьма каменями основи славного Нового Єрусалима, який незабаром буде встановлений (Об. 21: 14).
Як згадує пророк, протягом цього темного часу в землі панував голод – не голод хліба, ані спрага води, але голод чути Господнє Слово (Ам. 8: 11, 12). Згідно з Біблією ці 1260 років засухи почалися в 539 році н.е., коли церковна влада здобула право переслідувати, і закінчилися в 1799 році н.е., коли ці переслідування прийшли до завершення після великої перемоги Наполеона і взяття папи в’язнем до Франції. У іншому значенні, однак, 1260 років можна рахувати з 325 до 1585 року. У 325 році н.е. самозвані апостольські єпископи, скликані під патронатом імператора Костянтина, зібралися на Екуменічний Собор в Нікеї і сформулювали перший Символ Віри, Нікейський символ віри. Відтоді протягом 1260 років Біблією нехтували, бо віровчення, створені так званими апостольськими єпископами, були прийняті замість Біблії як стисле і вичерпне викладення її вчень, у яке обов’язково було вірити. Хто надалі вивчав Біблію, той, як вважалося, шукав помилок у цих вченнях, і був відповідно засуджений. Вивченню підлягали тільки ці віровчення, а самою Біблією знехтували.
Під час довгого періоду в 1260 років кричущі неправди, які завдали стільки горя людству, змішалися з віровченнями Середньовіччя. Після закінчення цих 1260 років розпочався реформаторський рух, але не сподівана реформація на основі Біблії, а реформація за участю сект. Введений в оману переконанням, що Церква має бути видимою організацією, кожен реформатор збирав довкола себе послідовників і започатковував нову секту, яка відтепер вважалася справжньою Церквою. Безперечно, супротивник мав багато спільного з організацією цих різних віросповідань, які не знаходять для себе біблійних повноважень (1 Кор. 1: 11-13; 3: 3-5). Тільки останнім часом християни починають розуміти, що жодна з цих церков не є справжньою Церквою Христа, яка складається тільки зі святих; і вони збираються до Господа, незалежно від організаційних спрямувань різних віросповідань.

R5741 (1915 р.)