НАШЕ ОЧИЩЕННЯ – ВНУТРІШНЄ І ЗОВНІШНЄ

“Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисті тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху!” (2 Коринтян 7: 1).
Ще раз звертаємо увагу на факт, що Біблія адресована не світу, а Церкві; не невіруючим, а віруючим; не грішникам, а тим, котрі вже відвернулися від гріха. Багато недогледіло цей факт, і, як наслідок, їхній розум потрапив у замішання.
Але декотрі, можливо, будуть схильні казати, що слова нашого вірша стосуються грішних і святих – особливо грішних, навіть якщо послання звернено до “Божої Церкви в Коринті, з усіма святими в цілій Ахаї”. Відповідаємо: – Ні. Наш вірш, власне кажучи, не можна застосовувати загалом до грішників, які ще не прийшли до Бога, ще не розкаялися у своїх гріхах і не отримали прощення. Бог не звертається до таких. Він просто визнає їх грішниками і відмовляється мати з ними всіляку справу, всіляку спільність, кажучи їм, що немає іншого імені під небесами між людьми, через яке вони могли би спастися від своїх гріхів, окрім імені Ісус. Можна спастися тільки через віру в Його кров. Іншими словами, Бог відмовляється мати будь-які стосунки з тими, котрі не можуть або не хочуть приймати великої Жертви за Гріх, яку Він передбачив. Як пояснив Ісус: “До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Ів. 14: 6).
Обґрунтованість Божественного становища стає очевидною після розмірковування. Бог у теперішньому віці збирає зі світу Малу Черідку, особливою рисою характеру якої є віра в Нього і бажання подобатись Йому. В грядущому віці, Тисячолітньому віці, Бог збирається мати справу з рештою людства. Тоді всі Його вимоги стануть такими зрозумілими, що мандрівник, навіть якщо він наївний, у той час не заблукає (Іс. 35: 8). Сонце Праведності сяятиме в славному Тисячолітньому Дні і покаже виразну відмінність між правдою і неправдою, продемонструє Божественний характер та Божественні прикмети, щоб кожне створіння могло побачити – щоб всі сліпі очі відчинились, і всі глухі вуха почули, як про це виразно стверджує пророк (Іс. 35: 5).
Але зараз, у теперішньому віці, є випробування віри особливої Малої Черідки, яку Господь вибирає і вважає Своєю Церквою. Той, хто не може проявляти такої віри, не може належати до цієї вибраної Церкви, а повинен чекати на свої благословення від Церкви під час царювання Христа, про яке ми далі молимося: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя на землі, як є на небі”.

НЕ ВСІ СВЯТІ Є ШЛЯХЕТНИМИ З ПРИРОДИ

Бог не тільки зробив віру необхідним елементом прийняття в теперішньому часі, але й зробив любов до праведності частиною цього випробування. Недостатньо мати очі віри, які бачать Христову смерть як ціну викупу за гріхи світу, потрібно ще мати серце, яке любить праведність, для того щоб здобути Божественну милість. Серце, яке любить праведність, бачить слабості власної плоті та її низхідні тенденції. У мить, коли серце визнає Ісуса як Відкупителя, воно поривається до Нього – не тільки, щоб бути вкритим Його заслугою в справі гріхів минулого, але й щоб отримати приписане прикриття Його праведністю мимовільних вад і хиб тепер та в майбутньому – хиб, які суперечать волі і є наслідком успадкованих недоліків.
Цей клас, який не є в згоді з гріхом світу, ані з власними хибами, є згаданий нашим Господом у Його посланні: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені [що є під ярмом гріха і розуміють покарання за нього, смерть], і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене”. Ті, котрі навчаються – учні Школи Христа – це клас, до якого звернені слова нашого вірша. Було б марно переконувати весь світ очиститися від усякого бруду плоті та духа, адже світу подобається цей бруд, і в нього немає жодного бажання очиститися, жодного щирого прагнення збагнути, який він брудний в Божих очах і в очах тих, котрі мають Його Дух Святості. Господь змальовує стан світу як стан, в якому гнів, злість, заздрість та різні потяги (бажання) є звичними та нормальними умовами. Хтивість, самолюбство, які часто вдаються до жорстокості в пошуках багатства, задоволень або влади, намагаються заповнити природний розум настільки, що життя – якщо вдається їх позбутися, не замінивши на щось інше, – втрачає усі свої принади. То чи властиво було б казати таким людям позбутися всякого бруду плоті та духа, якщо в них немає нічого взамін?
Хтось, можливо, твердитиме, що є стільки ж невіруючих людей зі шляхетним розумом, скільки знайдеться їх серед віруючих. Так, – відповімо ми, – Святе Письмо погоджується з цим, кажучи, що серед віруючих небагато хто великий, чи мудрий, чи шляхетний за мірками цього світу. Послання Божої благодаті частіше торкається принижених, убогих, більш деградованих членів людства, аніж благородних, які менш гостро відчувають власні хиби і потребу в Спасителі та Його допомозі. Якщо ж у світі можна знайти шляхетних розумом, а віруючі здебільшого належать до нижчих верств, то як це так, що Бог виявляє більше зацікавлення саме ними, а не невіруючими? За яким правилом Господь приймає як Своїх дітей тих, котрі з природи є менш шляхетними, і відкидає тих, котрі є більш шляхетними? Відповідаємо, що правилом, або критерієм Божественного прийняття є віра і слухняність серця. Якщо хтось своїм серцем, своїм розумом, своєю волею відвертається від гріха і вірою приймає Божественну постанову, то Господу вгодно приймати таких згідно з їхньою волею, їхніми намірами, а не згідно з плоттю та її вадами. Їхні недобровільні хиби плоті заховані від Його очей Одежею Христової праведності, що вкриває їх, – у міру безсилля їхнього нового розуму, який ставиться з презирством до гріха і намагається вести добрий бій віри проти нього в плоті і скрізь довкола. Саме до цього класу звертався апостол у нашому вірші, кажучи: “Отож, мої любі,.. очистьмо себе від усякої нечисті тіла та духа”.

НЕДООЦІНКА БОЖИХ УЛЮБЛЕНИХ

Як мовні знаряддя Господа, апостоли зверталися до всіх віруючих, які спаслися від гріха і прагнуть подобатися Богові, бути прийнятими як “улюблені”. Апостол, як особа шляхетного розуму, усвідомлював факт, що багато з цих улюблених братів має слабості та недоліки тіла. Він любив їх не за їхні вади, а навпаки – за те, що у своєму серці вони були вірними принципам праведності і намагалися долати гріх та його нахили у своєму смертному тілі і у світі, наскільки на це дозволяв їхній вплив. Але світ не любить тих, кого любить Отець, кого любить Ісус, кого люблять апостоли. Ось слова нашого Учителя: “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить. Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, і щоб плід ваш зостався.” (Ів. 15: 16, 18, 19).
Світ не любить цих вибраних, бо вони, визнаючи власні слабості та змагаючись з ними, називають їх на ім’я: гріхи, підлість, розбещеність тіла та духа. Кожне їхнє зусилля очиститися є докором для інших, котрі цього не роблять і ненавидять, коли хтось згадує, що речі, які їм приносять найбільшу насолоду, є жадобою, егоїзмом, нестриманістю, колотнечею, пихою, хвалькуватістю. Хто повністю задовольняє світ, той, будьмо певні, не задовольняє Господа. Хто задовольняє Господа, той не повинен сподіватися, що він задовольнятиме світ, бо приязнь цього світу є ворогуванням з Богом, тому світ не відповідає Божественному критерію, ані не може відповідати, як пояснює апостол (Як. 4: 4; Рим. 8: 7). Його серце дивиться в іншому напрямку.
Закон Нового Створіння – любити Бога всім своїм серцем, а свого ближнього як себе самого – є для світу безглуздим, немислимим, небажаним в усіх відношеннях, і кожне нагадування про нього, навіть в присутності тих, чиї серця знаходяться на боці праведності, викликає незадоволення і незручність. Для таких людей Господь і Його послідовники завжди були непрошеними – самозванцями. Вони хочуть, щоб їх залишили в спокої, не нагадували їм, що вони роблять зле. Щоправда, деякі з них пишаються власною великодушністю, добиваються доброго імені, мають репутацію чесних і порядних, але вони хочуть, щоб саме їх ставили за приклад і мірило, і не сприймають жодного втручання, жодного коригування своїх думок, слів або вчинків на основі Божественного критерію. Тому вони не поважають тих, котрі постійно звертаються до Божественного мірила і відносяться до нього з пошаною.

ПОТРЕБА В ОЧИЩЕННІ

Але чому апостол радить Церкві вести працю очищення у своєму серці та своїй плоті, якщо ми знаємо, що Бог цілковито закрив ці вади від Своїх очей? Якщо вади закриті, то чому за них хвилюватись? О, для цього є дуже суттєві причини! Хто відданий у своєму серці Господу та Його праведності, той дуже турбується про свої вади, про свої гріхи, про слабості своєї плоті, навіть якщо він знає, що Господь ласкаво прикрив їх і не ставить за провину, бо у своєму серці він дає їм відсіч. Прагненням усіх з цього класу є будувати, утверджувати характер шляхом вірності принципам праведності. У них є бажання, щоб їхній розум щораз більше міг утверджуватись у вірності Господу та Його Золотому Правилу любові, щоб новий розум, наскільки це можливо, контролював деградовану, недосконалу плоть і підпорядковував її Божественному Закону Любові.
Той, хто, отримавши Господнє благословення у прощенні гріхів, не має жодного бажання вести бій з ними і підкоряти своєму новому розуму здібності та таланти свого смертного тіла, показує, що він не має справжнього духа синівства. Цим він дає доказ, що насправді він не любить праведності і не ненавидить беззаконня. Цим він немовби свідчить, що він не належить до класу, який Господь хоче бачити Своїми синами на духовному рівні – як членів Малої Черідки, Нареченої, Дружини Агнця.
Отже, бачимо добру підставу того, чому апостол у нашому вірші звертається саме до братів. Бачимо добру підставу того, чому всі зачаті тим самим Духом святості повинні звертати увагу на його слова і вважати очищення тіла та духа основною працею решти життя. Бачимо, що коли вони не будуть цього робити, то не виконають обіцянки любити праведність і ненавидіти беззаконня. Бачимо також, що завдяки такій боротьбі зі слабостями тіла та духа вони, згідно з Господнім задумом, повинні виробити в собі кристалізований характер. Цим самим, як стверджує Святе Письмо, вони будуть “вчинені достойними участі в спадщині святих у світлі” – придатними в серці до Божественної служби. Хто виявиться придатним в своєму серці до служби в Тисячолітньому Царстві, той, як маємо запевнення, отримає в Першому Воскресінні нове тіло, вільне від усіх вад. Ось так, вдосконаливши у цьому житті свій розум і утвердивши у своєму серці характер шляхом контролювання плоті (наскільки це можливо), такі особи продемонструють, що в своєму серці вони мають подобу характеру свого Господа і Відкупителя. Тільки ті, котрі шляхом розвитку стануть копіями дорогого Божого Сина, становитимуть Найбільш Вибраних, Клас Царства, Насіння Авраама, через котре світ невдовзі отримає своє благословення.

“ОЧИСТЬМО СЕБЕ”

Слова “очистьмо себе” не стосуються того, що ми позбуваємося Адамового осуду. Таке очищення від первісного гріха є неможливе з нашого боку, як пояснює в іншому місці апостол. Воно неможливе, доки ми не отримаємо його як вільний дар від Бога. Тоді в якому значенні ми очищаємось? Відповідаємо, що після того, як ми були умовно визнані очищеними Господом і потрапили під вплив Його Святого Духа та здобули розуміння Його Слова, яке нас просвітило, ми запрошені показати наш запал до праведності і взаємодіяти з Ним у цій праці. Хоча вважається, що ми позбулися всього осуду, ми все ще маємо можливість показати Господу наш дух, наші наміри, намагаючись боротися з гріхом у своєму розумі та тілі.
Поштовх до такого очищення є від Господа, але саме очищення є чимось, що ми повинні робити самі – “очистьмо себе”. Праця очищення втомлює. Спочатку ми навіть не здогадувалися, як глибоко ми занечищені і як майже всі пропозиції розуму є самолюбні. Ми навіть не вважали самолюбство гріхом.
Як тільки очі нашого розуміння почали широко розплющуватись, ми здобули правильний погляд на Господа та Його праведність, на наш власний стан, на потребу в Його Одежі прикриття і т.д. День за днем, намагаючись скинути з себе гріх, самолюбство і кожен елемент невір’я та непривабливості, ми з болем щораз більше усвідомлюємо, наскільки глибоко проник цей бруд, який спочатку, здавалося, є тільки ззовні. Багато хто з Господнього народу після років важкої праці намагання очиститися від бруду тіла та духа, бачить у собі, як це не дивно, ще більше вад, ніж зауважував на початку, навіть якщо йому вдалося позбутися більшої частини природної нечистоти, самолюбства тощо. Від цього праця очищення могла б принести велике розчарування, коли б не запевнення Господнього Слова, що Він зважає на нас не на основі плоті, а виходячи з наших намірів, наших бажань, наших зусиль. Він вважає нас переможцями задля нашої доброї боротьби з тілесними вадами, незалежно від міри нашого успіху.
Варто зауважити відмінність, яку апостол робить між нечистю тіла і нечистю духа. Прийнявши Господа, ми шикуємось біля Вождя нашого Спасіння, щоб бути воїнами Хреста і вести добрий бій віри проти гріха, всіх діл плоті та диявола. Скоро ми зауважуємо поруч себе інших з того ж класу і, зрозуміло та цілком природно, починаємо очищати тіло, щоб позбутися злих навиків і усякої зовнішньої протиправної поведінки. Це добре. Яка спільність може бути між дітьми світла і вчинками темряви?
За якийсь час у багатьох проявляються значні зовнішні зміни: вони уникають пустослів’я, панують над своїми пристрастями, приборкують самолюбство – принаймні в його зовнішніх проявах. Близькі та друзі можуть бачити значну зміну. Це добре, але цього недостатньо. Ми повинні також очистити наш дух, наш розум. Недостатньо уникати зовнішньої поганої поведінки. Наш розум має бути чистим. Ми повинні вчитися ненавидіти гріх, відмовлятися від його перших загравань. Ми повинні пам’ятати, що наш розум і наше тіло є храмом Господа, і що треба зректися всього, що суперечить Йому та Його Закону Праведності та Любові.
Інші особи так чи інакше є свідками наших зовнішніх проб та тріумфів. Але найважливіші сутички Нового Створіння є знані тільки нам самим і нашому Вождю: битви нового розуму, волі, з впливами старої, природної вдачі. Справжній воїн хреста збагне, що на цьому полі бою потрібно проявити всю свою войовничість та безжалісність і намагатися не поступитися ані на крок. Хто пильнує, щоб розвивати новий характер, той має мало часу на критику своїх ближніх, друзів та братів. Він бачить, що в ньому самому є достатньо того, що потребує пильності та самовладання.
У міру поступу в цьому напрямку, він стає більш співчутливим до інших з тими ж або іншими слабостями та нахилами, які суперечать Божественним критеріям. Особливо він співчуває братам з Нового Створіння, котрі схожим чином віддали все Господу і ведуть боротьбу зі світом, тілом та супротивником у своєму тілі та дусі.

НАША ПОСТУПОВА ПЕРЕМІНА

Ті, котрі вже прийшли до єдності з Отцем як діти, повинні пам’ятати, що на основі Божих обітниць ми приходитимемо до щораз більшої єдності з Ним і матимемо щораз більше благословення залежно від нашої вірності принципам, які ми мали від початку. Якщо ми полишили світ та гріх і бачимо, що в нас є певні забруднення плоті, ми повинні їх всіх позбутися – навіть поволоки гріха. Чим діяльніші ми в цьому напрямку, тим більше ми будемо мати Божу милість і більше будемо прийнятними для Нього та будемо Йому до вподоби.
Апостол, звертаючи увагу на забруднення тіла та духа, не мав на увазі, що Нове Створіння є занечищене. Нове Створіння, як сказано в іншому місці, є незабруднене. Нове Створіння – святе. Слово “дух” часто використовується, щоб представляти розум. Воля повинна цілковито змінитися, перш ніж хтось може стати Новим Створінням взагалі. А коли б воля почала повертатися назад, це означало би хитатися на загибель. Коли б ми хотіли грішити, це означало б, що ми втратили Святий Дух, що ми перебуваємо в Другій Смерті. Але Господні діти мають нову волю, новий скарб у глиняній посудині. У нас є природний потяг до гріха. Крім того, ми маємо розум, котрий, навіть відмовившись від грішних речей, так чи інакше пам’ятає ці грішні речі, забруднення гріхом. Отож, навіть відвертаючись від того, що грішне, ми повинні намагатися берегти свій розум чистим. Слід викинути з себе все, що симпатизує гріху. Ми не повинні думати про таке, ми не повинні дозволити собі обмірковувати те, що грішне. Своїми почуттями треба покладатися на те, що вгорі (Кол. 3: 2).
Якщо ми наповняємо наш розум Божими обітницями, то весь характер, все наше життя зазнає? переміни. Апостол каже: “Перемініться відновою вашого розуму”. Наш розум, який був у згоді із земними речами, із земною природою, повинен не тільки відмовитися від слухняності гріху, але й повинен звернутися в новому напрямку. Наш розум має наповнитися новими думками – про Господа і про Його службу. Коли розум є в правильному стані перед Богом, то відносно легко служити Божому Закону. Апостол закликає нас до бездоганної святості. Святість бере свій початок у нас відтоді, як ми стали Господнім народом. Ми присвятили себе Йому цілковито, бо Він ніколи не приймає трохи. Наше посвячення полягає в тому, щоб виконувати Божу волю повністю. Ми віддаємо наші тіла живою жертвою, святою, прийнятною для Бога, і це є наша розумна служба. Ми сталися святими, і Господь не визнає нікого, окрім святих. Тому нам треба намагатися жити згідно з Божественним критерієм в усьому, що є в житті – у словах, ділах та думках.

ОЧИЩЕННЯ САМИХ СЕБЕ І ГОСПОДНЄ ОЧИЩЕННЯ

Але це удосконалення святості, очищення себе, просувається далі, намагаючись спостерегти де є щось нечисте в нас і видалити його з нашої поведінки, і навіть з нашого розуму. Коли так відбувається, святість охоплює всі сторони життя. Бачимо, що християнин повинен мати дуже гарний характер. Якщо котрийсь християнин не має гарного характеру, це свідчить, що він не прикладав належних зусиль в справі свого очищення, не приділяючи щоденно уваги до очищення своїх зовнішніх стосунків з людьми і внутрішніх стосунків з Богом.
Все це треба робити в Господньому страху, з пошаною до Господа. Є різниця між страхом, який містить пошану, і рабським страхом. Страх з пошаною дає користь. Ми не повинні боятися нашого Небесного Отця, немовби він є демоном, який повернеться до нас і поведеться з нами жорстоко; ми повинні мати побожний страх, який радий робити все, що приємне і прийнятне в Його очах. Отже, все це очищення себе, все це удосконалення себе в святості має на меті удосконалення в страху Господньому. Давши нам зачаття Своїм Святим Духом і дорогоцінні обітниці, Бог сподівається, що ми не заховаємо свої таланти в хустину, щоб не робити жодного поступу, а принесемо плід – у тридцять, у шістдесят, у сто раз. Якщо ми так поводимось, то будемо відповідно нагороджені.
Є ще інший вірш Святого Письма, який говорить, що працю очищення виконує Господь. “Від таємних очисть Ти мене” (Пс. 19: 13-15). Ці слова пророка Давида відображають почуття всього справжнього Господнього народу. Цими словами пророк показав визнання факту, що він сам не був здатний очиститися. Він розумів, що в нього можуть бути таємні помилки, які навіть він сам не побачив – що він себе не бачить. Мабуть, він не міг бачити деяких своїх помилок, які бачили інші. Тож він просив Бога очистити його від них. Це свідчило, що він прагнув позбутися всього, що не є в згоді з Богом.
Таким має бути правильний підхід всіх християн. Ми повинні молитися до Господа, щоб Він нам показав, чим у нашому житті ми не зовсім приємні Йому і не прийнятні для Нього повною мірою, щоб Він допоміг нам побачити себе так, як нас бачать інші, і особливо, як бачить Він сам. Віримо, що багатьом з Господнього народу недоліки та слабості були показані (завдяки Господньому провидінню) шляхом суворого потрясіння. Ми також просимо Господа, як це робив псалмист, вберегти нас від свавільних гріхів, очистити нас від них.

“ДОСКОНАЛІСТЬ СВЯТОСТІ”

Наш вірш каже, що таке очищення плоті та духа, тіла та розуму, власне, і є удосконаленням святості. Думка полягає в тому, що святість не можна здобути миттєво; її треба здобувати поступово, вдосконалювати її. Правильний погляд на цю річ не дасть нам зробити деякі небезпечні помилки. Святість це не талісман, який можна покласти собі до кишені; це не одяг, який можна одягати від часу до часу. Святість більше нагадує гартування шматка металу; цей процес має пронизувати його наскрізь, змінюючи загальні характеристики. За своїм впливом він має перетворюючу дію.
Справді, у певному значенні святість приписана Господньому народу у вигляді Одежі Христової праведності, яка дана нам тоді, коли ми вперше відвернулися від гріха, прийняли Відкупителя і посвятилися Богу. Але цього недостатньо. Ми повинні внести до нашого характеру те, що заповідали, тобто, як пояснює апостол, ми повинні дозволити Господу виконувати в нас святу волю, а також святу поведінку, яка неминуче має супроводити святу волю, як на це дозволять умови та нагоди.
Але як ця святість вдосконалюється в нас? Як Бог викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю? Наш вірш також дає відповідь на цю частину питання, запевняючи, що Бог зі Свого боку дає нам обітниці, а ці обітниці є стимулами для тих, у кого правильний стан розуму. Хто би воював проти власних слабостей без цих Божественних обітниць теперішніх і майбутніх благословень? Хто би енергійно протистояв нападам світу та супротивника? Більше того, хто би добровільно жертвував своє життя і всі свої природні права, щоб служити Господу та Його Справі, коли б не було жодних великих та дорогоцінних обітниць, котрі оживляють та заохочують у службі Царю, у боротьбі з гріхом, у сприянні всім, котрі знаходяться на боці праведності? Справді, таких було би мало, або й не було би нікого. Власне, на цьому робить наголос наш вірш, кажучи: “Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе” і т.д. Ці обітниці справді є Божою силою для нашого очищення – нашого спасіння, як говорить св. Павло (Рим. 1: 16).

“ВЕЛИКІ ТА ДОРОГОЦІННІ ОБІТНИЦІ”

Звертаючись до контексту, щоб побачити, які обітниці апостол має на увазі, ми знаходимо в попередніх віршах такі слова: “Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, каже Господь, і не торкайтесь нечистого, і Я вас прийму, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете, говорить Господь Вседержитель!” (2 Кор. 6: 17, 18). Яка обітниця! Яка пропозиція! Ми, занечищені та недосконалі з природи, не тільки дізнались про нашого всесильного Творця, але й були запрошені стати Його дітьми і отримали запевнення в Його батьківських почуттях до нас, що “як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його”. Дивовижно! Але це ще не все, як говорить в іншому місці апостол. Це тільки початок, бо він каже: “А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись”.
Ця думка пояснює, що мається на увазі під виразом “Божі діти, Божі сини”. Благословення та багатства Отця мають поширитися через нашого Господа Ісуса, перш за все, на Малу Черідку, яка зараз вибирається з-поміж людей, щоб бути Його Нареченою та спільницею в Царстві. Вони не прийняті до Царства одразу, але є, так би мовити, на випробуванні, про що згадує апостол: “Улюблені! Ми тепер діти Божі; але ще не відкрилося, якими будемо” (Гижа), – якщо будемо вірними. Як Божі сини, ми в теперішньому житті маємо радість від знання про характер нашого Отця через Його Слово, яке нам дано зрозуміти, але якого світ не розуміє. Ми маємо запевнення про Божественний догляд, тому найменша річ не може трапитися цим синам, якщо, на думку Отця, вона не буде їм на користь.
Але вони повинні показати свою любов, свою відданість, свою єдність Духа з Отцем та Відкупителем, інакше вони не будуть визнані Його Нареченою в повному, абсолютному та кінцевому значенні і не отримають частки в Його славі. Щоб продемонструвати наявність цих чеснот, посвячені є залишені на деякий час посеред зла та несприятливих обставин, щоб показати свою любов до праведності, своє неприйняття беззаконня, свою любов до Бога та свою вірність Йому, свою любов до всього, що перебуває в згоді з Божественним задумом.
Якщо вони вистоять у цих пробах до кінця, це означатиме, що вони витримали протистояння з боку світу, плоті та супротивника і, відповідно, зміцнилися цими випробуваннями. Саме до цього класу звертається апостол словами: “А коли терпимо [разом з Ним], то будемо разом також царювати”. Ми повинні страждати, як Він страждав за добрі вчинки і за те, що наші ближні та друзі сліпі до того, що є добре, сліпі до правильної поведінки. Ми повинні страждати радо та охоче, яку б чашу нам не наливав Отець, знаючи, що Він надто добрий, щоб бути невдячним, і надто мудрий, щоб помилятися.
“Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисті тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху”. Як каже апостол Петро: “Тому, браття, тим більше дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа” (2 Петр. 1: 10, 11).

R5737 (1915 р.)