НАЙМУДРІШИЙ ЦАР, ВВЕДЕНИЙ В ОМАНУ
1 ЦАРІВ 12: 1-24
НАЙМУДРІШИЙ ЦАР ІЗРАЇЛЮ СТАВСЯ НАЙБІЛЬШ НЕДОУМКУВАТИМ – НЕВДОВОЛЕННЯ ЛЮДЕЙ – ЧЕСТЬ ДЛЯ ЄРУСАЛИМА КОШТОМ НАРОДУ – СИН ЦАРЯ СОЛОМОНА І НАСТУПНИК – ПОВСТАННЯ ДЕСЯТИ ПОКОЛІНЬ – ВОЗЗ'ЄДНАННЯ ЦАРСТВА ПІСЛЯ ВАВИЛОНСЬКОГО ПОЛОНУ
“Перед загибіллю гордість буває, а перед упадком бундючність” (Притчі 16: 18).
Яким би великим не був цар Соломон, однак друга частина його царювання вже не була такою чудовою та гідною похвали, як перша. Хоча за його днів не виникло жодного повстання, однак скрізь відчувалося невдоволення. Цар, заспокоєний величчю свого початкового царювання, почав щораз більше цікавитися тим, що діється в чужих землях, здобув для себе більше дружин і більше клопотів. Багатство народу, в значенні покращення громадського добробуту, насправді було громадським багатством, якого потребували всі люди; але більша увага до особистого збагачення та покровительства при дворі вже не була в інтересах всіх людей, а лише прихильним ставленням до окремих привілейованих груп.
Хоча проти царя Соломона не було жодного бунту, ані протестів – наскільки свідчать записи – проте люди прийшли до висновку, що зміни в царстві вони матимуть тільки за царювання наступника Соломона, його сина Рехав’ама. Найбільш невдоволеними були десять поколінь. Два покоління, на чиїй землі знаходилося столичне місто, були задоволені великим громадським поліпшенням, яке вони отримали. У цьому столичне місто царя Соломона мало привілеї, незрівнянно більші, ніж решта країни. Ізраїльтян з інших поколінь приймали на роботу за порівняно низьку винагороду, і вони відчували, що з ними поводяться несправедливо.
ПОДІЛЕНЕ ЦАРСТВО
Ось чому сходження царя Рехав’ама на престол було сигналом до протесту і вимоги, щоби цар гарантував, що надалі не буде гноблення – вимоги, дуже схожої до тієї, яку висунула британська громадськість при прийнятті Великої Хартії. Свою вимогу ізраїльтяни висунули під час коронації царя – в той самий час, коли всі покоління мали б спільно визнати свою відданість цареві. Тоді прийшли представники десяти поколінь на чолі з Єровоамом і сказали: “Твій батько вчинив був тяжким наше ярмо, а ти тепер полегши жорстоку роботу батька свого та тяжке його ярмо, що наклав він був на нас, і ми будемо служити тобі”.
Молодий цар звелів їм відійти і за три дні з’явитися знову. Коли він порадився зі старшими царства, що йому робити, ті відповіли: “Якщо ти сьогодні будеш рабом цьому народові, і будеш служити їм, і відповіси їм, і говоритимеш їм добрі слова, то вони будуть тобі рабами по всі дні”. Така порада не задовольнила молодого царя Рехав’ама, тому він перепитав своїх близьких друзів, молодих людей, з якими виріс. Вони дали протилежну раду, кажучи: “Так скажеш тому народові, що промовляв до тебе, говорячи: Твій батько вчинив був тяжким наше ярмо, а ти дай полегшу нам. Отак скажеш до них: Мій мізинець грубший за стегна мого батька! А тепер: мій батько наклав був на вас тяжке ярмо, а я додам до вашого ярма! Батько мій карав вас бичами, а я каратиму вас скорпіонами!” – батогами зі шматками заліза на кінці.
На думку молодих людей і самого царя Рехав’ама, який з ними погодився, якщо цар поступиться, то покладе початок бунтівним вимогам, які остаточно стануть нестерпними. Отже, на їхню думку, людей треба залякати, треба їм пригрозити. Але десять поколінь під проводом Єровоама не дали себе залякати. Вони пішли, не бажаючи брати участі в помазанні Рехав’ама на свого царя. Тільки представники двох поколінь, Юди та Веніамина, залишилися відданими цареві.
Ось так поділилося царство Ізраїлю. Відтоді понад п’ятсот років десять поколінь зберігали за собою назву Царство Ізраїлю, а два покоління називалися Царством Юди – аж до часу повернення з вавилонського полону тих всіх з Ізраїлю, котрі мали повагу до Божественних обітниць.
Після полону назва Ізраїль вживалася, як на самому початку, до всіх дванадцяти поколінь, і так до них зверталися Ісус та апостоли. Назва юдеї вживалася до всіх, котрі перебували в стосунках угоди з Богом. Переважна більшість ніколи не повернулася, а продовжувала жити в різних провінціях Вавилону по всьому світі. Бог полишив тих, які відмовились від обрізання і занедбали віру в Бога, вони стали як і решта поганського світу. Натомість інші, залишаючись відданими Господу і приходячи щороку до Єрусалима на свято, як було наказано в Господньому Слові, далі були знані як члени “дванадцяти поколінь, які в Розпорошенні”. Багато з них пізнали Правду за днів апостолів.
“ПЕРЕД ЗАГИБІЛЛЮ ГОРДІСТЬ БУВАЄ”
Уроки минулого мають цінність сьогодні. Гордість далі є провідним принципом у світі, який наробив багато лиха. Багаті та владні завжди боялися бідних, тому майже всі благословення в житті, які ці останні здобули для себе, вони здобули після суворих домагань та погроз. Зовсім мало благословень прийшло добровільно. Але ми не настільки мудрі, щоб казати, що по-світськи розсудливі завжди помилялися, розсуджуючи ці справи.
Це правда, що бідні та менш привілейовані схильні висувати бездумні вимоги, але хто скаже, чи більша довіра до них з боку багатих не була би загалом на користь? Хто скаже, чи світ не зробив би більшого поступу, коли б виявив більше довіри до мас і більше готовності проявити хоча б об’єктивну справедливість до них та дати їм більшу частку в плодах життя?
Відповідь царя Рехав’ама десятьом поколінням нагадує нам теперішнє відношення багатьох відомих та багатих до людей. Вони вважають, що інші повинні працювати на них і що визнавати права людей за прикладом Золотого Правила означає виглядати боягузом, і що це веде до згубних вимог, які абсолютно неможливо виконати.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ В ЯКОСТІ ЗОЛОТОГО ПРАВИЛА
Всі погодяться, що старші порадили царю Рехав’аму добре, нагадуючи, що правитель має бути слугою свого народу, що коли він робитиме це вірно, його царство буде міцним, а народ – благословенним. Їхня порада зводилася до нагадування, що цар повинен дотримуватися Золотого Правила – він має робити для свого народу і для них те, чого бажав би й собі від них при зміні ролей.
Золоте Правило, яке виклав великий Голова Християнства, знехтували та занехаяли як нездійсненне. Але ми вважаємо, що його навіть не пробували виконувати. Ті, котрі є при владі, завжди боялися довіряти Золотому Правилу у своїх стосунках з людьми. Політичні партії, які голосно відстоюють щось на зразок Золотого Правила, раз за разом дістаються до влади з єдиною метою – відмовитись від вживання згаданого правила, коли для цього з’явиться можливість, переконуючи, що нові умови, які виникнули, роблять таку річ неможливою.
Однак незабаром Золоте Правило пройде випробування в цілому світі і продемонструє, що воно є єдиним правилом, яке може на постійній основі гарантувати людське щастя. Обітниця Біблії говорить нам, що Царство Месії дасть світу примусовий урок Золотого Правила впродовж тисячі років. Господь через пророків, апостолів та самого Ісуса свідчить про успіх Золотого Правила, кажучи, що воно принесе вічну праведність, мир, радість, благословення і що Божа милість буде на тих, котрі підпорядкуються Його Законові, даючи їм остаточне визволення від гріха, хвороб, болю, смерті і приводячи весь світ людства до славної людської досконалості, при цьому знищивши тих, хто відмовиться керуватися Золотим Правилом.
Наслідком буде славний стан, який Бог на початку запропонував батькові Адаму, але який він знехтував і загубив через неслухняність. Покарання смерті для Адама та його роду, яке принесло всі наші хвороби, болі та смерть, було компенсовано жертвою Відкупителя, Справедливого за несправедливих, тому наслідком має бути вже згаданий порядок славного Царства.
R5722 (1915 р.)