“ГОДИНА СПОКУСИ”

“І як ти зберіг слово терпіння Мого, то і Я збережу тебе від години спокуси, яка має прийти на весь світ, щоб випробувати тих, які живуть на землі” (Об’явлення 3: 10, Дерк.).
Слова нашого Господа, адресовані “до Ангола Церкви в Філадельфії”, виконались, як ми знаємо, в період, який завершився приблизно в той час, коли почалися Жнива цього Віку. Не треба думати, що різні епохи, представлені в посланнях до різних Церков, є докладними періодами часу, які почалися в конкретний момент і закінчилися в конкретний момент. Радше треба вважати, що кожний з них був загальним періодом, і один період захоплював інший. Так і цей період вірності Господньому Слову, про який йдеться в нашому вірші, мабуть, мав певну довжину, так само як Лаодикійський період, в якому ми живемо, займає значний час, але, як ми вважаємо, тепер вже закінчується.
Довгий час до Божого Слова відносилися легковажно. Перехід від убогого розуміння до значно кращого відбувався поступово. Два Божих Свідки, Старий і Новий Заповіт, довгий час зодягнені у волосяницю мертвих мов, поступово зійшли на небо до почесного та владного становища, як це символічно представляє Святе Письмо (Об. 11: 3-12). Тоді скрізь було проголошено, що настав час Другого Приходу Христа. Інколи це називають Рухом Вольфа або Рухом Міллера, бо один був його лідером в одній частині світу, а другий – в іншій. На той час Америка була носієм передової думки у світі. Проголошення Царства Христа було знаменним рухом, про який, віримо, згадує наш Господь у притчі про Десятьох Дівчат, котрі пробудилися і привели до ладу свої світильники. Але це був передчасний сигнал. Наречений не прийшов.

РОЗЧАРУВАННЯ РУХУ МІЛЛЕРА СТАЛО ПЕРЕСІВАННЯМ

Розчарування принесло пересівання між тими, котрі вважали себе народом Бога. Декотрі почали ще більше цікавитися Біблією як Божим Словом і не сумнівалися, тоді як інші стали гордовитими та скептичними, заявивши, що Біблія є старою безглуздою книжкою, і якщо хтось звертає увагу на її пророцтва, то в нього, мабуть, не все добре з головою і т.д. Отож, вони перестали триматись Божого Слова і знехтували його твердження. Переважна більшість знаних учителів полишила обітниці та пророцтва Біблії відносно другого приходу Учителя, хоча ці обітниці та пророцтва були переконливими та численними. Відповідно, люди знали зовсім мало про Біблію. Зрозуміло, що їхня віра не могла бути набагато більшою від знання.
У результаті, діяльність руху Міллера була свого роду розмежуванням між тими, хто тримався Божого Слова з терпеливістю, і тими, хто втратив віру в Його Слово. Наполеглива, терпелива віра справжніх святих Бога, на нашу думку, тут згадується як дотримання “слова терпіння Мого”. Загальна година спокуси, відповідно, мала прийти не на них, а на тих, котрі прийшли після них – на Лаодикійську Церкву. Церква Філадельфії, яка терпеливо перейшла крізь суворе випробування своєї віри, не мала підлягати цій останній пробі.
“Година спокуси” прийшла зараз на нас. Цією годиною спокуси є час жнив. У багатьох відношеннях вона вже випробувала Господній народ і показала, хто вірний Божому Слову, а хто ні. Отже, більшість так званих християн світу – можливо, понад три-четверті – втратила всяку віру в Біблію і потрапила під вплив різних фальшивих та хитрих теорій наших днів – Еволюції, Вищої Критики, Християнської Науки, теософії, спіритизму, Нової Думки і т.п. Вони відпали від віри та відданості Господньому Слову. Вони не здатні стояти в цей “злий день”.

ВТРАТА ВІРИ НА ДЕЯКИЙ ЧАС

Проби цього “злого дня” не закінчуються на Церкві (“Домі Божому”), хоча вони і почалися з неї. Ця година спокуси мала “прийти на ввесь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі”. Спокуса, проба, сягає людей з кожного народу і, перш за все, з усіх частин християнства. У важких випробуваннях, крізь які багато з них пройшло, вони почали сумніватись в існуванні Бога. Вони не можуть собі уявити Бога, Котрий міг би дозволити такі жахливі нещастя, які вже прийшли, і які, на думку розсудливих людей, ще мають прийти! Не знаючи великого Божого Плану, не розуміючи славного наслідку теперішніх умов – золотої облямівки темної хмари, що нависла над цілим світом, – люди втратять всяке довір’я до Найвищої Влади. Нещасне людство у своїй неосвіченості та сліпоті ще не здобуло світла через Слово Бога, ще не дізналося про грядуще Царство та спосіб, яким воно буде запроваджене, і про ціль та призначення його запровадження.
Отже, теперішня криза є, безумовно, часом великого випробування для всього світу. Багато людей становить номінальну церкву; і в цьому часі проб та потрясінь всі церковні системи цілковито розпадуться на шматки. Вавилон упаде, бо він не може, ані не має права встояти в цьому великому Дні Випробування. Його падіння буде велетенським! На нашу думку, на якийсь короткий час це буде означати загальне зруйнування віри – падіння віри. Таким, мабуть, є зміст пророцтва: “Бо повстане Господь, немов на горі Перацім; затремтить Він у гніві, немов у долині в Гів’оні, щоб Свій чин учинити, предивний Свій чин, щоб зробити роботу Свою, незвичайну роботу Свою!” (Іс. 28: 21). Хто цього не зрозумів, хто не прислухався до Слова, той збентежиться до краю.

ЦЕРКВА ФІЛАДЕЛЬФІЇ ЗБЕРЕЖЕНА

Щодо філадельфійського стану Церкви та її урятування від години спокуси, ми думаємо, Господь, мабуть, мав на увазі, що дехто з Церкви тієї епохи житиме і в теперішньому періоді, але не підлягатиме особливим пробам цієї години. Наприклад, пригадується один дуже приємний пан, котрому на той час, про який ми збираємося говорити, було приблизно дев’яносто років. Він був пастором однієї з церков, прийняв з великою радістю Теперішню Правду і говорив її з великим запалом. У своєму домі, а також у церкві, якій прислуговував, він зіткнувся з такою опозицією що, здається, не міг покладатися на власне судження. Він казав так: “Мені вже дев’яносто років. Я не можу покластися на надійність свого розуму. Навіть коли я йду вулицею, потребую, щоб мене взяли під руку, або щоб я взяв когось, щоб не заблукати. Якщо така Господня воля, я готовий стерпіти будь-яке протистояння. Але я не впевнений.”
Ми часто думали про цього старшого пана як про можливого представника великого класу, і ми дуже співчуваємо, що він не зміг зайняти потрібного становища і не вийшов з Вавилону. Але вірш, який розглядаємо, підбадьорив наш розум відносно нього та йому подібних. Очевидно, вони засвідчили відданість Господньому Слову та вірність у міру своєї спроможності зрозуміти речі. Мабуть, жоден з них, перейшовши у жнивний час, не буде вважатися таким, що перебуває у цьому жнивному періоді часу. Ми, звичайно, не певні цього. Ми лише знаємо, що Господь обіцяв тим, котрі належать до періоду Філадельфії, уникнення проб, які приходять зараз на Лаодикійську пору Церкви та світу.

R5718 (1915 р.)