ЯКА КОРИСТЬ СЬОГОДНІ ВІД ВІРИ?

“Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду” (Євреїв 11: 6).
Апостол Павло в цьому вірші викладає загальний принцип того, що подобається Богу. Богу не подобається поводитися з людством як з дикими тваринами. Він не творив людину для того, щоб вона вела лише тваринне існування, сприймаючи тільки задоволення від фізичних відчуттів. Людину створено, щоб прославляти її Творця, щоб мати знання про Нього, щоб здобути найповніше щастя і благословення від прикмет, які дав Бог.
Коли людина в своєму часі врешті почне розуміти славний характер свого Творця, а також мету власного існування, коли вона здобуде вміння оцінювати їх, вона отримає найбільше благословення. Отримане знання принесе повну довіру в Богу до всіх, хто стане чесним у серці і прагнутиме підкоритися величному задуму Творця у тому, що Він створив. Людство зараз похилилося під тягарем гріха та недугів, нагромаджених протягом багатьох століть, перебуває в рабстві сатани та його злого володарювання. Людина стала видовищем для Всесвіту. Вона викликала здивування та смуток всіх святих істот у безмежних володіннях Бога. Її труднощі, її слабості, її деградація, її страждання під тягарем гріха були впродовж усіх століть найбільш вагомими проповідями і подавали переконливі предметні уроки того, до чого веде неслухняність Богу. Впродовж Тисячолітнього віку великий Єгова вестиме могутню працю через Месію. Це буде праця відкриття всіх очей, довгий час сліпих до славного світла доброти Бога. Це буде праця відкриття вух, довгий час глухих до голосу Правди.
Сини людські будуть обмиті від свого бруду; їхні рани та невигойні болячки будуть оброблені, перев’язані і поступово вилікувані Великим Лікарем; їхнє лахміття буде змінене на одяг праведності. У кінці Золотого Віку Благословення людина, зодягнена і в чесному стані розуму, стане славним образом свого Творця в плоті. Коли людина досягне повної подоби Бога, вона більше не потребуватиме особливо розвивати віру, бо віра буде її невід’ємною частиною. Вона буде мати спільність зі своїм Творцем, знову буде сином Бога. Вона знатиме свого Творця так, як не знав навіть Адам у своїй досконалості. Перед нею розкриється вся жахливість природи і наслідків гріха, а також дивовижна любов Бога у визволенні її від нього, і це дасть їй міцний характер, утверджений в праведності та ненависті до гріха, який буде достатнім захистом на всю вічність. Після всіх проявів несумісності праведності та беззаконня, славного сяєва Божої любові та страшної темряви і мороку провалля, з якого людей витягли, кожен, хто далі любитиме рабство тління і віддаватиме йому перевагу, буде знищений у Другій Смерті.
Коли людина на початку втратила своє досконале становище і почула вирок смерті, у тих умовах Єгова не здавався люблячим Богом, і людина думала, що вона буде щасливішою у своєму відчуженні та гріху, якщо вона нічого не знатиме про Бога. Справді, Бог дав натяк, що прийде час відновлення, коли Насіння жінки зітре голову змія, але цей вислів був невиразний. Тому люди, за кількома винятками, намагалися забути Бога, не залишити Йому жодного місця у своїх думках або почуттях. Поступово вони віддалялися від Нього все більше і більше.

“НЕ МАВШИ НАДІЇ Й БЕЗ БОГА НА СВІТІ”

Св. Павло, коментуючи цей факт, стверджує, що Бог видав людство на розум перевернений. А так як вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, Він залишив їх їхній негідній поведінці, щоб ходили за хтивістю свого зіпсованого розуму і вчилися на сумному досвіді гірких плодів гріха, нещастя, марності та горя, які він несе з собою. Людське уперте серце має бути зламане, перш ніж людина може прийти до усвідомлення свого стану, про який апостол сказав: “не мавши надії й без Бога на світі”. Людство здобуло гіркий досвід, падаючи все глибше у прірву деградації, і сьогодні воно так далеко відійшло від Бога через злі вчинки та свавілля, що багато хто взагалі не знає, що існує Бог. Іншим в уяві постає демон, якому вони кланяються як Богу. Тож нещасний, оповитий темрявою світ сьогодні безнадійно заплутався.
Багато людей вірить, що існує свого роду закон Природи – закон розвитку і поступу; і вони говорять про Природу як про Бога, як про безособового бога. Вони не можуть поклонятися такому богу, бо безособовий бог не може їм співчувати, ані не може їх визволити з їхніх клопотів. Біблія, натомість, представляє Бога як розумну істоту, як Бога, повного співчуття, Котрий дбає про Свої створіння і має чудовий план їхнього відновлення до Його славної подоби. Як ми раді, що знаємо цього люблячого, живого Бога! Як ми раді, що Він посвятив нас у таємниці Своїх задумів, що Він дав нам пізнати Свій чудовий План ще перед започаткуванням цієї великої праці! Як приємно на серці, коли знаєш не тільки про нашу славну частку і місце в цьому великому Плані, але й про благословення, які незабаром прийдуть до бідного стогнучого створіння!

БЛАГОСЛОВЕННЯ, ПРОПОРЦІЙНІ ВІРІ

Наскільки народ Бога наближається до Нього серцем, наскільки чує Його голос, що промовляє до нього через пророків давнини, через Ісуса та Його апостолів, а також через Його щоденне провидіння, настільки він чує добру Вістку, славну Вістку, яка дає запевнення в Його люблячому співчутті, в Його великій силі і в Його намірі вжити цю силу для визволення та благословення всього світу. Як запевнює нас Святе Письмо, це – Вістка “радості великої, що буде всім людям”. Одні вірять і приймають цю Вістку добра швидше від інших, і чим більше вони її приймають, тим повніше отримують благословення. І знання, і віра обов’язкові для благословення. Дехто зараз не має достатньо здібностей для віри, а дехто не має знання. Хто не має віри, тому доведеться чекати на наступний вік.
Деякі особи, вдивляючись в космічний простір, за допомогою сучасних пристроїв та математичних розрахунків визначають відстань до сонця, центра нашої сонячної системи. За допомогою телескопа вони можуть проникнути в безкраї простори Всесвіту і бачити частинку його величі та слави. Вони можуть стежити за рухом планет на їхніх орбітах і передбачати їх розташування в майбутньому. Вони припускають також, що існує система систем велетенського матеріального Всесвіту. Справді “Небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, без мови й без слів, не чутний їхній голос, та по цілій землі пішов відголос їхній, і до краю вселенної їхні слова!”
Але розумні люди, які вивчають ці дивні діла Всемогутнього, не розуміють, ані не оцінюють любові Бога, проявленої в Його Сині, нашому Відкупителі. Вони мають трохи знання про Божу силу, але тільки деякі з них оцінюють Його характер. Як влучно сказав апостол Павло, “світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій” (1 Кор. 1: 21). Єгова не бажає Собі, щоб хтось дізнався про Нього іншим шляхом, ніж Він визначив. Людська мудрість не може Його знайти.
Зараз Бог шукає тільки тих, котрі мають справжню мудрість і усвідомлюють власну неспроможність, котрі потребують порад і вказівок, котрі проявляють потрібну віру, коли їх досягне Боже Послання. Всі інші зможуть оцінити це Послання в майбутньому віці благословення. Той, хто сьогодні надто мудрий у власній зарозумілості, зазна?є принизливих труднощів, щоб розкаятися і стати покірним у своєму розумі. Легковірні тоді отримають справжнє знання, яке принесе їм справжню віру.
Є багато шляхетних розумів, які наповнені мудрістю цього світу. Вони роздумують про величний Всесвіт з його мільйонами та мільйонами світів, які обертаються в безконечному просторі. Дивлячись на Землю, вони усвідомлюють мізерні розміри маленької планети, на якій ми живемо. За допомогою мікроскопу вони вивчають дивовижну будову рослин та квітів, розглядають чудеса структури молекул та атомів матерії, мікроскопічних організмів, примітивних форм життя та мікробів. Тоді вони трясуть головою і кажуть: “Невже Бог з такою необмеженою Силою буде перейматися людьми! Він надто зайнятий, щоб клопотатися нами!” Що ж, їм треба чекати далі на більш сприятливий час, щоб просвітитися. Господь може мати справу тільки з тими, котрі мають віру і здобули достатнє знання про Нього і про Його характер, щоб повірити в Його любов і мати бажання бути в єдності та спільності з Ним.

ОСОБЛИВИЙ КЛАС І СТОСУНКИ З НИМ

Суть аргументу апостола в нашому вірші полягає в тому, що віра є істотною, щоб прийти до Бога. Бог не прийме нікого, хто не проявляє віри. Св. Павло нагадує нам про віру гідних осіб давнини, які здобули перемоги завдяки своїй вірі і прийняли свідоцтво, що вони догодили Богу. Далі він стверджує, що той, хто приходить до Бога сьогодні, повинен вірити. Хто хоче прийти до Господа, той є притягнений до Нього. Є такі, котрі хочуть утекти від Нього подалі і весь час триматися осторонь. Вони насправді нічого не знають про Бога, а вкрай засліплені “богом цього віку” (2 Кор. 4: 3, 4).
Клас, про який згадується в нашому вірші і який приходить до Бога, або ж хоче прийти до Нього, має зголодніле серце до свого Творця – прагне до Нього, і ніщо інше не може його задовольнити. Вони кажуть: “Мене створив Бог. Чим більше я дізнаюсь про безкрайній Всесвіт і про те, як я збудований, тим більше бачу Мудрість і Силу Бога і більше усвідомлюю власну дріб’язковість, слабкість та безпорадність. Моя душа голосно кличе до великого Бога. Мені сказано, що Він об’явив Себе, що деяким пророкам древності Він відкрив факт, що Він зацікавлений Своїми людськими створіннями. Тому я б хотів досліджувати те, що Він сказав через цих Своїх слуг. Мені сказано, що Він відкрив Себе і Свою любов через Ісуса Христа, Свого Сина, і що цей Божий Син прийшов на землю і помер за грішну людину, щоб вона могла жити. Якщо Бог справді дав людині Своє Послання, то я хочу його знати; я хочу бути близько такого Бога, щоб також отримати Його благословення”.
Господь заохочує таких через Своє Слово. Він каже: “Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас”. Коли вони приходять, щоб пізнати Його волю, Він нагороджує їхню віру. Він скеровує їх до Того, Хто є вблаганням за гріхи всіх, хто приходить до Нього. Він дає їм зрозуміти, що кожен, хто приходить до Нього через призначене Ним знаряддя, матиме Спасителя за свого Заступника на умовах віри та посвячення, щоб віддавати своє життя в жертву з Ним. Ось так крок за кроком вони входять у повноту спасіння, і входять у Святая Святих через кров хреста. Вони прийняті в Улюбленім.

ЛЕГКОВІР’Я НЕ Є ВІРОЮ

Багато хто уявляє собі, що він має віру, тоді як насправді він має тільки легковір’я. Їхня так звана віра не ґрунтується на Слові Бога та Його обітницях. Таке легковір’я, напевно, зазнає невдачі, коли прийде час великого випробування. Легковір’я – це прийняття речей без твердої підстави, без переконливого доказу. Віра, навпаки, є прийняттям чогось, що має незаперечний доказ існування, є достовірним і правдивим. Якщо ми проявляємо віру в Бога, ми наближаємось до Нього.
“Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!” – ось слова Учителя. Кожний прояв віри ґрунтується на чомусь реальному, відчутному для віри. Існує розумове відчуття віри, а також фізичне, зовнішнє. Справжня мудрість шукає обох підстав для віри. “Приязнь Господня до тих, хто боїться Його, і Свій заповіт Він звістить їм”.
Зростання віри є на шляху слухняності. Віра та слухняність – це немов дві ноги. Ми робимо крок однією, потім – іншою ногою, наступний – знову першою, і так само ми розвиваємось у вірі, якщо перебуваємо в дусі слухняності, йдучи туди, куди Господь вказує шлях. “Ходимо вірою, а не видінням”. Ми маємо надійні, відчутні докази на протязі всієї нашої мандрівки до неба. Крім усіх інших доказів, справжній християнин має у своєму власному досвіді багаті докази любові та опіки нашого Отця. Учитель сказав: “Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого... Отож... вартніші ви за багатьох горобців” (Мт. 10: 29-31). Божа дитина, йдучи вперед вузьким шляхом, починає розуміти повноту значення цих слів нашого Господа.

ІСТИННА СУТЬ ВІРИ

Отже, християнин, котрий ходить поряд з Учителем, пізнає правдивість слів апостола, що “віра то підстава сподіваного, доказ [підтвердження, свідчення] небаченого” (Євр. 11: 1). Віра – це не тільки фундамент, основа наших надій (маючи для себе фундамент також у доведених фактах), але й реальна підстава – розумова, так би мовити, підстава, яка стимулює і вносить у розум ясність. Віра не є чимось, що можна потримати в руках, або з чим можна пройтися. Але вона стає опорою для нашого розуму, коли ми робимо поступ у знанні про Бога і про речі, які Бог має для тих, котрі люблять Його понад усе і стараються послужити Йому з любові та відданості. Віра стає для нас такою реальною та відчутною, як будь-яка матеріальна річ, і навіть більше, бо речі, на які наша віра покладається, є вічними.

R5716 (1915 р.)