ДЖЕРЕЛО СПРАВЖНЬОГО ПОВИЩЕННЯ

“Бо не від сходу, і не від заходу, і не від пустині надійде повищення, але судить Бог: того Він понижує, а того повищує” (Псалом 75: 7, 8).
Якщо кожної ночі дивитися на зорі, то можна спостерегти, що хоча кожна з них рухається по-своєму, однак, здається, що всі вони обертаються довкола визначеного пункту, який ми називаємо Полярною Зіркою. Ця стала зірка виглядає нерухомою і є пунктом, на основі якого людина може звіряти свій шлях. Як всім нам відомо, магнітна стрілка морського компаса завжди вказує на північ. На основі ширших астрономічних знань сьогодення прийнято вважати, що хоча планети нашої сонячної системи обертаються довкола нашого Сонця, однак існує величезна кількість інших сонць з почтом своїх планет, які разом зі своїми супутниками обертаються довкола неї як центру. Більше того, наука стверджує, що існує далекий, могутніший Центр, довкола якого ці незліченні мільйони сонць обертаються у супроводі своїх планет та супутників. Цей великий Центр, здається, пов’язаний з Плеядами і особливо з Альціоною, центральною зіркою згаданого сузір’я. Ось чому припустили, що Плеяди можуть представляти місцеперебування Єгови, звідки Він керує Всесвітом. Ця думка надає нової сили питанню, яке Всемогутній поставив патріарху Йову: “Чи зв’яжеш ти зав’язки Волосожару [Плеяд], чи розв’яжеш віжки в Оріона? Чи виведеш часу свого Зодіяка?..” (Йов. 38: 31, 32).
Здається, що на півночі є менше зір, ніж у будь-якій іншій частині неба. Таким чином північ, мабуть, отримала дуже важливе положення, а інші пункти компасу, так би мовити, віддають їй честь. Цей факт зауважили древні, як каже пророк Йов: “Він над порожнечею північ простяг, на нічому Він землю повісив” (Йов. 26: 7). Скрізь у Святому Письмі північ, здається, тісно асоціюється з правлінням Єгови над землею.

ЛЕКЦІЇ З НАСЛІДКІВ ГРІХА

Шість тисяч років планета Земля була бунтівною провінцією у Всесвіті Бога, і Бог дозволив людству втілювати в життя власні задуми, щоб показати, чого люди можуть досягти. Він не тільки дав Своєму вибраному народу Ізраїлю деякі обітниці та благословення, але з часом уможливив також іншим народам світу здобути велику силу і стати справді всесвітніми імперіями, які уособлювали язичницьку мудрість, щоб показати, що може дати людям невідроджене серце на шляху порядку, законності, добробуту, благословення, миру. Період, протягом якого Він давав таку можливість народам, по-біблійному названий “Часами Поган”, є періодом 2520 років, який почався від Навуходоносора, царя Вавилону – коли Господь дозволив, щоб Його образне царство Ізраїлю було повалене і таким залишалося до Дня Месії (Лк. 21: 24; Єз. 21: 25-27).
Протягом цього проміжку часу світ мав чотири великі універсальні імперії. Ці всесвітні правління намагалися принести людству різні благословення, але всі вони виявилися слабкими щодо справедливості і сильними щодо зла і порочності. Мабуть, у цьому і є великий урок, який Бог задумав для навчання людства – що в такому деградованому стані людське правління не може бути успішним; що тільки досконалість існування і досконала відповідність Божественному Закону може дати справжнє щастя; що людство в теперішньому стані гріха та вмирання може зазнати тільки повної невдачі та катастрофи. Ось так через практичний досвід людство прийде до розуміння власної безпорадності та потреби Бога.
Доки Бог дозволяв людині переконатися у власній слабості, Він також готував благословення для всього світу, як провістив у Своєму Слові. Час, коли Він візьме у Свої руки людські справи через Царство Месії, і буде часом, коли настане справжнє і тривале повищення. Усі, котрі в той час прийдуть до згоди з Богом, отримають справжнє повищення – здобудуть все те добре, що на початку передбачалося для людства в Божому Плані, але було втрачене через неслухняність нашого першого батька і нашої першої матері, Адама і Єви. “Але судить Бог: того Він понижує, а того повищує”. Господь понизить спробу великого загарбника, сатани, керувати світом. Сатана (раніше Люцифер) задумав звеличитися, щоб “сісти... на кінцях північних” і “уподібнитися Всевишньому” (Іс. 14: 12-17). Але дуже скоро він буде зв’язаний на тисячу років і остаточно знищений.
Що стосується земних царств, то можемо сказати: Бог має загальний догляд над ними, щоб вони не перешкодили Його задумам. І Він часом понижує одного і дарує повищення до влади іншому. Однак ми не можемо сказати, що це пониження або повищення, по суті, є Божественним судом за гріх, бо деякі понижені особи не заслуговували на це, а деякі підняті до влади не були з числа найкращих, переважно з дуже поганих. Бог просто керував так, щоб все не тільки діяло разом для кінцевого виконання великого Плану, який Він влаштував, але й щоб люди навчилися потрібних лекцій надзвичайної гріховності гріха.

“СІОНСЬКА ГОРА, НА ПІВНІЧНИХ ОКОЛИЦЯХ”

Особливі стосунки Бога зі світом належать до майбутнього: першу тисячу років вони будуть через Царство нашого Господа Ісуса Христа. Всі речі є від Отця і через Сина. У цій славній праці суду над світом Христос буде Суддею, а Церква, Його Тіло, буде суддями з Ним. Вони виноситимуть праведний суд у кожному випадку; вони повищать тільки тих, котрі прийдуть до повної згоди з Богом, і повалять та остаточно знищать усіх інших.
Тим часом Бог має особливі стосунки зі Своїм народом – з тими, котрі вже залишили світ, посвятили Йому своє життя, були прийняті через Господа Ісуса Христа, були визнані членами Христового Тіла. Вони є на шляху до повищення, до високого становища, більшого від становища всіх інших. Амбіцією сатани було марнославство; амбіцією Христа, навпаки, було подобатися Отцю і робити добро. Клас, покликаний бути спільниками Христа в Царстві, має таку саму ціль і дух, як його Господь та Голова. Вони прагнуть виконувати волю тільки Небесного Отця. Їх спонукує не бажання проштовхувати власні егоїстичні інтереси та догоджати тілесним пристрастям, а бажання класти своє життя для виконання великого Божого Задуму та Плану.
Саме цей клас отримає величезну перевагу над усіма іншими класами, усіма іншими становищами на землі або на небі. Разом зі своїм Господом вони повинні отримати славу, честь та безсмертя. Вони будуть піднесені набагато вище ангелів, і їм буде дано Божественну природу, як їхньому Вчителю і Попереднику (Рим. 2: 7; 1 Кор. 15: 53, 54; 1 Ів. 3: 2, 3; 1 Кор. 1: 26, 27; 2 Сол. 2: 14; 2 Петр. 1: 4). Вони будуть мати частку в Першому Воскресінні, Христовому воскресінні (Об. 20: 5, 6; Фил. 3: 10). Їхні смертні тіла, які сьогодні є лише знаряддями Нового Створіння, будуть віддані навіки в смерті: “сіється в немочі, у силі встає”, “сіється в неславу, у славі встає”, “сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”.
Уважне вивчення наведених цитат Святого Письма виявиться дуже помічним для тих, котрі є відносно новачками у вивченні Високого Поклику Церкви Христа. Цю тему християни в загальному розуміють досить мало. Але мова йде про велике повищення, яке Бог має намір дати Своїм справжнім святим цього Євангельського віку, і це повищення можна отримати тільки від самого Бога і тільки на Його умовах. Це і є славна спадщина Сіону. Коли він буде звеличений і прославлений з Господом, про нього скажуть: “Препишна країна, розрада всієї землі, то Сіонська гора, на північних околицях, місто Царя можновладного!” (Пс. 48: 3). Ось так панівне становище, яке Люцифер у своїй гордості та зарозумілості намагався захопити, щоб “сісти... на кінцях північних”, буде дане як нагорода Христу – Голові та Тілу.

ПОНИЖЕННЯ І ПОВИЩЕННЯ В ЦЕРКВІ

Народ Бога, покликаний до такого високого становища, повинен йти до цього видатного становища через вірність, покору, любов і запал у службі Господу. В теперішньому житті обов’язковим приготуванням до такого звеличення є труднощі, дані з метою розвитку та випробування. Усі зачаті Святим Духом як Нові Створіння, сьогодні є названі Церквою Христа, хоча вибрана Церква, власне кажучи, буде організована і скомплектована лише в Першому Воскресінні. До того часу особовий склад Церкви в славі не буде об’явлений. Але сьогодні Бог має до діла з усіма, котрі склали Угоду Жертви (Пс. 50: 5). Коли вони зустрічаються, навіть якщо їх є двоє чи троє, Господь присутній серед них, і кожен має Господнє благословення в міру того, скільки має Його Духа. Зараз Бог, через Свого Сина, судить у Церкві. Він не судить зараз світ.
Принцип, виражений у нашому вірші, діє зараз у Церкві – повищення одного і пониження іншого. Ми щиро віримо, що Господь приймає активну участь у справах Церкви. Св. Павло каже, що “Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів” (1 Кор. 12: 18). Це відкрито свідчить про Божественний догляд у Церкві.
Ми віримо, що багато клопоту виникає через неспроможність тих чи інших з Господнього народу дивитись на справи саме з такого погляду. Вони надто схильні забувати про догляд та пильнування, які Господь має над Своєю Справою. Ось чому дехто потрапив у велике збентеження, коли його не вибрали дияконом або старшим у Церкві. Замість того, щоб глянути на речі під таким кутом зору, що сам Господь наглядає справи Церкви, вони, як правило, схильні думати, що той або той брат виступає проти них і т.п.
Ми переконані, що вони дивляться неправильно. Мабуть, Господь дозволив цю річ, щоб випробувати їхню покору. Апостол Яків натякає на щось схоже: “А понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, а багатий пониженням своїм”. Ми повинні глянути далі поза звичні повсякденні обставини; ми повинні пам’ятати і зважати на те, що всіляке видатне становище, всіляке просування вгору і контроль у Церкві є в руках Господа. Господь не тільки може захотіти дати урок братові, котрий, можливо, був вірним старшим або вірним дияконом, але й може дати добрий урок зібранню. Можливо, особи в зібранні не оцінювали той запал, енергію і здібності, які мав брат. Якщо так, їхня відмова переобрати його на таке становище з часом стане для них уроком. Те ж саме є у випадку брата, котрий має енергію, запал і можливості, доповнені духовністю, і котрого ніколи не обрали в зібранні до старшинства.
У всякому випадку, кожному з Господніх дітей слід проявляти віру і пам’ятати, що справжнє видатне становище, справжнє звеличення є від Господа. Як показує апостол Павло, “коли хто єпископства хоче [дійсно хоче служити], доброго діла він прагне”. Тому немає нічого поганого в тому, щоб оцінювати таке становище в Еклесії; і ми повинні оцінювати його, коли нас обрано старшими, бо тим самим ми будемо мати особливі нагоди служити і класти наше життя за братів. Але в цій справі не треба шукати свого.
Коли брати, які служили старшими або дияконами, не є обрані знову, але добре розвинені і не проявляють жодного почуття образи, а кажуть: “Я радий служити як у цьому, так і в іншому місці”, охоче починаючи служити тим, що їм відкривається, то це, безумовно, стане благословенням для їхнього серця, а також для зібрання, яке зауважить їхній Христоподібний дух. Такі брати повинні сказати собі: “Я буду робити все, що можу, щоб сприяти Господній Справі. Зібрання своїм голосуванням не наділило мене правом ініціативи і давання вказівок, але я буду робити все, що можу, щоб допомогти Господній праці іншими шляхами”. Цим вони покажуть належний дух покори і підкорення Господньому провидінню, виявленому в рішенні, яке прийняло зібрання.

“СВОЇ ВІВЦІ ВІН КЛИЧЕ ПО ЙМЕННЮ”

Віримо, що принцип, згаданий у нашому вірші, весь Господній народ повинен брати до уваги в щоденному житті. Хтось може не бачити того особливого зацікавлення, яке Господь має до кожного, хто є Його, але кожна Божа дитина є Господньою в тому особливому значенні, що вона уклала Угоду Жертви. Ми повинні завжди пам’ятати про це. Якщо зростаємо в благодаті, ми, напевно, почнемо розуміти, що “від Господа кроки людини побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її”. “Він пильнує всі кості його, із них жодна не зламається” (Пс. 37: 23; 34: 21). Господь обов’язково буде керувати їхньою стежкою. Учитель наголосив, що Він особливо і особисто зацікавлений кожним з Його послідовників. Він називає Себе їхнім Пастирем і каже: “Свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх” (Ів. 10: 3). Це означає особливий догляд над справами та інтересами кожного Його справжнього учня. Все, що з ними стається, не є справою випадку або удачі.
Господь не спрямовує кроки світу. Але наскільки Божий народ ходить вірою і розуміє, що “тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”, настільки він зможе мати радість, благословення і мир у кожному випробуванні, яке йому трапиться. Якщо хтось з Божого народу цього не робить – як ми це часто бачимо – він стає дратівливим і різким, думаючи, що в стосунку до нього справи є погані, і боїться, що Господь забув про нього, або що брати забули про нього, і що в його випадку все не так. Він не здатний побачити, що Бог зауважує всі недоліки. Якщо Він вважає за краще не повищувати його, ані не вживати його таланти якийсь час так, як він хотів би, то нехай він навчиться уроку покори та підкорення, терпеливості та довіри. Нехай він буде готовий охоче чекати на відповідний в Бога час для свого повищення.
Отже, для нас великим уроком нашого вірша є те, що повищення, звеличення приходить не зі сходу, ані з заходу, ані з півдня, але від Єгови, Котрий сам є Суддею і у любові піднімає та понижує іншого, і навіть всіх. Якщо часом пониження може здатися результатом помилки або неспроможності оцінити з боку братів, пам’ятаймо, що це сталося через Господнє провидіння і є від Нього для нашого добра і, можливо, тим чи іншим чином для добра інших. Такий досвід стане благословенням, якщо буде сприйнятий у правильному дусі. “Бог! Господь дає милість та славу, добра не відмовляє усім, хто в невинності ходить”. Ніщо жодним чином не зашкодить нам, якщо ми будемо триматися близько Господа. Тоді, у відповідному часі, ми будемо повищені, щоб сидіти з Христом на Його престолі.

R5710 (1915 р.)