“А ХТО ТО МІЙ БЛИЖНІЙ?”

“Люби свого ближнього, як самого себе” (Матвія 22: 39).
Ці слова наш Господь процитував, підсумовуючи Десять Заповідей. Розділивши Десять Заповідей на дві частини, Він показав, що одна частина стосувалася обов’язків та зобов’язань перед Богом, а друга – обов’язків та зобов’язань перед ближніми. Перша частина закликала любити усім своїм серцем, своєю істотою, своїм розумом, своїми силами Господа та Його службу, а друга частина, яка стосувалася людства, закликала любити свого ближнього, як самого себе.
В особливому значенні юдеї вважали себе Божим народом. Тому під Законом вони вважали один одного ближніми, бо всі вони були народом Господа. Але вони думали, що хоча їм слід любити ближніх від усього серця, треба також ненавидіти своїх ворогів – усі довколишні народи, з якими Бог не рахувався. Однак той факт, що Бог у минулому наказував їм убивати або проганяти довколишні народи, зовсім не означав, що юдеї повинні ненавидіти їх та хотіти завдати справжньої кривди. Наш Господь, очевидно, хотів показати, що юдеї неправильно сприймали речі. Він навчав їх любити своїх ворогів, робити добро тим, котрі їх переслідували. Це був кращий шлях. Він показав їм, що вони повинні дивитися ширше і сприймати весь світ доброзичливо.
Для цього одного разу Він дав їм притчу про Доброго Самарянина. У цій притчі Він зобразив одного чоловіка, котрий не був юдеєм, але прислужився пошкодованому юдеєві. Юдейський священик зауважив пораненого чоловіка на дорозі, проте обійшов його краєм. Левит, хоч не був у таких тісних стосунках з Богом, як священик, так само тільки поглянув на пошкодованого і перейшов на другий бік. Тоді надійшов самарянин, чужий, що взагалі не був у єдності з Богом. Він хутко допоміг пораненому – намастив і перев’язав його рани, бо того побили, пограбували і назнущались з нього. Самарянин “посадив його на худобину власну, приставив до гостиниці та й клопотався про нього”. Він залишився з пораненим на ніч, а коли вирушав у дорогу вранці, дав трохи грошей господареві гостиниці і сказав: “Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся” (Лк. 10: 29-35). Ісус сказав, що в самарянині з притчі вони мають приклад того, хто є справжнім ближнім.
Ця притча є також для нашого навчання сьогодні. Якщо ми сприймаємо таке уявлення про справжнього ближнього, яке представив наш Господь, і кажемо, що ми маємо таке саме уявлення, тоді ми повинні дотримуватися Золотого Правила: Те, що я хочу, щоб зробили мені, я повинен зробити іншому. І якщо ви відчуваєте, що, опинившись десь на обочині, побиті та поранені розбійниками, ви б хотіли, щоб вам хтось допоміг, робіть те саме іншим, коли є нагода. І так у всьому. З такого погляду весь світ є ближніми, незалежно від того, як далеко вони від нас – на цьому боці землі, чи на іншому. Такий широкий, загальний підхід показує наш стосунок до всього світу і обов’язок перед ним: однаковий стосунок до того і до іншого. Всі є нашими ближніми. Всіх треба сприймати як ближніх, коли є нагода. Винятку немає.
Хіба можна казати, що того і того треба сприймати доброзичливо тільки тому, що він був доброзичливий до нас, і тільки йому ми повинні віддячитись як ближньому. В такому випадку самарянин не був би ближнім. Він міг би подумати собі: раз цього чоловіка ніхто не знайшов на обочині і не зробив для нього нічого, то і я нічого не робитиму. Господь у цій притчі і у Своїх висловлюваннях про дух Закону в стосунках з нашими ближніми, виклав принцип, що всіх треба вважати ближніми і поводитися з ними доброзичливо, виявляти до них добросусідське ставлення, бо це – єдине властиве правило між людьми. Ми повинні виражати нашу любов до ближнього через уміле ставлення, через уважність до його добра та інтересів, а також допомагати йому, наскільки це в наших силах, при цьому зважаючи на інші обов’язки.
Коли ми приходимо до Церкви, то бачимо, що між її членами є особливі стосунки та узи. Ми повинні любити один одного як Ісус полюбив нас. Це і є нова заповідь. Золоте Правило не є новою заповіддю, бо воно стосувалося людини відтоді, як Бог створив її, і призначалося як правило життя. Юдейський Закон, якщо брати до уваги стосунок один до одного в Ізраїльському народі, мав за основу Золоте Правило. Але Ісус сказав до Своїх учнів: “Нову заповідь Я вам даю”. Він мав на увазі, що той, хто став Новим Створінням, має новий стосунок; він належить до нової сім’ї – Божої сім’ї.
Наші брати на духовному рівні є найближчими для нас зі всіх. Хто є Новим Створінням, а, отже, братом для всіх Нових Створінь, той повинен не тільки дотримуватися Золотого Правила, але й бути готовим робити будь-кому з братів те, що робив Ісус, а саме: класти своє життя за них. Він не повинен казати: “Я покладу життя за нього, але теж сподіваюся, що він охоче покладе життя за мене”. Ні! Незалежно від його власних інтересів та життя, незалежно від того, що інші роблять або не роблять для нього, він повинен охоче віддавати себе і бути використаний для благословення братів. Він повинен мати жертовну любов, яка сягає за межі Золотого Правила. Тоді ми будемо справжніми учнями.

R5699 (1915 р.)