ВІРА – РУШІЙНА СИЛА ПОСВЯЧЕННЯ

“Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.” (Євреїв 10: 23).
Апостол пише до тих у першій Церкві, котрі проявляли ознаки вагання, котрим не вдавалося триматися міцно. Він говорить їм, що хоча свого часу вони були вірними, проте стали, щонайменше, теплими у відношенні до Господа та християнського шляху. Він дає зрозуміти, що стійкість віри Божої дитини, стійкість, з якою вона тримається визнання своєї віри, має багато спільного з послідовністю у християнському житті. Наша віра була рушійною силою, яка привела кожного з нас до посвячення Господу. Ми повірили, що Бог дав Відкупителя для прощення гріха. Ми повірили, що ми будемо прийняті, а наші гріхи будуть прощені через Господа Ісуса Христа, що ми станемо синами Бога, спадкоємцями Бога, співспадкоємцями з Господом Ісусом. Ці мотиви надихали нас на початку і вели до Бога. Вони прислужилися нам, щоб привести нас до вирішального кроку.
Св. Павло каже, що ці євреї-християни визнали добре визнання, але, принаймні, деякі з них стали так чи інакше байдужими. Він каже, що хоча на той час вони вже мали би бути вчителями, їх далі треба було навчати “перших початків Божого Слова”. Вони втратили частину віри і своє довір’я до Господа.
Всім нам відомо з досвіду, що речі, які ми розуміли на початку, можуть стати туманними та невиразними. Коли духовні речі стають туманними, коли ми не можемо збагнути духовні істини так як колись, коли ми починаємо боятися, і наша радість у Христі блякне, ми позбуваємось рушійної сили нашого посвячення. Ми втрачаємо віру. Тому міцно тримаймося цього якоря наших душ, щоб не потрапити в дрейф і не розбитись об скелі. Якщо ми не будемо триматись нашої віри, ми втратимо все, бо “догодити [Богу] без віри не можна”. Без віри не можна підперезатися зброєю і йти вести добрий бій. Ми ніколи не вирушимо до бою, якщо не будемо вірити, що такий бій ведеться, або що він принесе якісь результати, якусь нагороду за важку працю та страждання.

НАША ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Аргумент апостола полягає в тому, що ми повинні триматися віри, яка започаткувала наше християнське життя і яка також має завершити його. Господь здатний перевести нас крізь все, і Він це зробить, якщо ми виконаємо свою частину. Але умовою, на якій Господь нас прийняв, було наше бажання зостатися вірними. Отже, все залежить від вірного дотримання віри, яку ми визнали свого часу, від нашої непохитності, від того, щоб проганяти будь-які сумніви та страхи. Основою нашої віри в остаточний тріумф є запевнення, що “вірний Той, Хто обіцяв”. Знаємо, що в Біблії є “надзвичайно великі та дорогоцінні обітниці” для нас. Хоча Господь говорить, що в нас самих немає нічого, на що ми могли би опертися, Він запевняє, що Його благодать є достатньою, і що Його сила удосконалюється в наших слабостях. Нам потрібно тільки міцно її триматися. Отже, якщо ми міцно тримаємося нашої віри, ми можемо здобути все, що Бог нам обіцяв. Він вірний; Він не знехтує Своїми обітницями; Він зробить все, що сказав.
Якщо ми вагаємось або хитаємось, то ми або втрачаємо віру, або втрачаємо дух слухняності та любові. Отож, коли ми зауважуємо в собі наявність одного з цих станів, ми повинні негайно йди до Божого Слова і молитися, щоб наша віра, любов та запал повернулися до нас. Ми повинні щоденно ретельно вивчати наше серце, щоб переконатись, що ми далі віддані Господу, що ми намагаємось класти наше життя на основі нашої Угоди, що ми розвиваємо плоди та благодаті Святого Духа. Саме так ми виконаємо наші обіти, і нам відкриється “щедрий вхід” у “вічне Царство Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа”.

R5698 (1915 р.)