ПРОРОЦТВО ПРОТИ ПАСТИРІВ
Єзекіїля 34

Корисливі пастирі – пасуть себе, а не пасуть отари – приходить справжній пастир – пошук розпорошених овець – годування отари – турбота про хворих і худих – докір самолюбним з отари – давид як новий пастир – одна отара, один пастир – "господь – то мій пастир".

"Я буду пасти отару Свою" (вірш 15).
Сьогодні дослідимо притчу, яка, як віримо, відноситься до теперішнього часу. Вона починається різкою критикою пастирів, духовних наставників Господньої отари. Вона звинувачує їх в тому, що вони занедбують проявляти милість до овець. Вона говорить, що вони привласнюють собі овечу вовну і пожирають найкраще з отари, а не дбають про те, щоб пасти отару – щоб провадити її на "зелені пасовиська" Божого Слова і на "тихую воду" божественної правди. Ця притча зображує Господню отару, розпорошену тут і там, деякі з якої поранені, деякі розшарпані, деякі худі і голодні, – всі занедбані фальшивими пастирями.
Ми не вважаємо, що це зображує номінальних християн, а правдивих Божих святих. Номінальне християнство живе досить добре, але Господь не визнає номінальних християн Своєю отарою. Вони є куколем, не пшеницею; вони є козлами, не вівцями. Пастирі, які нехтують тим, щоб турбуватися про овець, забезпечувати їм духовний харч і допомагати їм знаходити його і споживати, часто є цілковито зайняті козлами – світськими елементами їхніх паств. Їхні церковні заходи часто стосуються спеціально класу козлів, тобто куколю. Такі не турбуються про духовну їжу; їх потрібно забезпечувати розвагами, прийомами, вечірками, лекціями про політику або невинними трактатами, повними жартів. Чи не вони постачають найбільше грошей? Чи вони не вийшли б з церкви, якщо б там роздавали духовну їжу? Для них дехто готує навіть "курилки", добре обладнані для ігор парафіяльні доми тощо.
Однак ці пастирі не були призначені Господом, щоб наглядати за класом козлів, класом куколю, а щоб доглядати за пшеницею, Господніми вівцями. Вони є невірними пасторами, або пастирями, і це пророцтво є докором їм. Правдива отара Божа є розпорошена – одні тут, другі там – по багатьох віровизнаннях і поза всіма ними. Вони стають здобиччю звірини зі світу і є спіймані різними фальшивими доктринами, а "пастирі Мої не шукають Моєї отари, а себе самих пасуть пастирі Мої, а отари Моєї не пасуть, тому, пастирі, послухайте слова Господнього: Так говорить Господь Бог: Ось Я на тих пастирів, і зажадаю з їхньої руки отари Моєї, і відірву їх від пасіння отари, і ті пастирі не будуть уже пасти самих себе, й Я врятую Свою отару з їхніх уст".

ПАСТИР ЗБИРАЄ СВОЮ ОТАРУ

Багато дослідників Біблії вірять, що ці вірші є в процесі виконання – що ми живемо в парусії Христа, і що Він був присутній в світі впродовж кількох останніх років, вишукуючи правдивих посвячених зі Свого народу і збираючи їх до Себе з усіх сектантських систем і з світу. Безперечно, це правда, що пастирі перестають пасти отару, тому що дуже мало з отари Господнього посвяченого народу і далі шукають духовної їжі з їхніх рук. Вони блукають голодними, і багато з них є в небезпеці потрапити в різні пастки противника.
Однак Сам Великий Пастир є зі Своєю отарою і спричинює те, щоб Його голос був почутий; і вівці будуть зібрані до Нього з кожного народу і з кожного віровизнання. Дійсно, Ісус сказав: "Мого голосу слухають вівці Мої... і за Мною слідком вони йдуть", а "за чужим не підуть вони... бо не знають вони чужого голосу" (Івана 10: 27, 5). Голос Господа, Великого Пастиря, повинен бути чутий між Його вівцями тепер, тому що тепер є час Його другої присутності. Незабаром Він укомплектує Свою отару цього Євангельського віку і прославить її з Собою в першому воскресінні. Без сумніву, добро і милосердя будуть супроводжувати їх, вони пробуватимуть в домі Господньому довгі часи.
"Бо так Господь Бог промовляє: Ось Я Сам, і зажадаю отару Мою, і перегляну їх. Як пастух переглядає своє стадо того дня, коли він серед своєї розпорошеної отари, так Я перегляну отару Свою, і вирятую їх зо всіх тих місць, куди вони були розпорошені за хмарного та імлистого дня. І випроваджу їх від народів, і позбираю їх із країв, і приведу їх до їхньої землі" (вірші 11-13).
Вітчизною Господніх овець цього Євангельського віку є саме небо, і приведення їх туди означатиме їхню зміну в воскресінні. Тоді вони будуть в царстві з Самим Ісусом – як і раніше, Його вівці, як і раніше, Його отара, як і раніше, Його наречена, Його члени. Але Він також сказав: "Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, – Я повинен і їх припровадити. І буде отара одна й Пастир Один" (Івана 10: 16).

ДРУГА ОТАРА І ЇЇ КОШАРА

Віримо, що ці інші вівці Господа включатимуть все людство, котре на протязі Тисячолітнього царства буде радо користати з великого приготування Господа, вчиненого для них в Його плані. Вони є іншими вівцями в тому сенсі, що вони матимуть природу, відмінну від природи отари, яку Господь вибирає впродовж Євангельського віку. Отара, яка покликується і збирається тепер, є зачатою до божественної природи, духовної природи, і вона осягне цю духовну природу через зміну в воскресінні, як написано: "Тіло і кров посісти Божого Царства не можуть" (1 Кор. 15: 50).
Інші вівці будуть великою отарою Господа, великою сім’єю Адама, купленою Ісусом. Праця покликання і збирання людства і відділення між вівцями і козлами буде поступати протягом тисячі років, як це коротко зображено в Матвія 25: 31-46. Цілому світу буде дарована нагода зробити свій вибір щодо того, чи вони будуть вівцями, чи козлами. І Святе Письмо нічого не говорить нам про те, чи овець буде більша кількість, чи козлів. Нас лише поінформовано, що всі матимуть запрошення стати Господніми вівцями, прийти під Його пастирську опіку. І чинячи так, доводячи свою відданість Йому і розвиваючи Його дух, характер, подібний до Його характеру, вони будуть обдаровані вічним життям на людському рівні, земному рівні.
Там Господь запровадить реституцію, про яку згадує св. Петро (Дії 3: 19-21), і яка буде запропонована Адаму і всьому його роду, який не отримав поклику цього Євангельського віку. Їхній поклик не буде такий високий, проте, очевидно, буде славним покликом. Ціла земля – Рай, земне небо – буде їхньою вічною часткою, але це не буде небесний дім, до якого була запрошена церква. Реституційне благословення світу до людської досконалості, до образу і подоби Бога в тілі, не буде рівноцінним духовній природі, дарованій церкві цього віку, але воно буде надзвичайно величним.
Щодо тогочасних козлів, вони (дякувати Богу!) не повинні будуть мучитися, як багато з нас колись думали. Вони, швидше, мусять бути відтяті від життя, як натякає грецьке слово kolasin. "І ці [козли] підуть на вічне відтяття, а праведники [вівці] – на вічне життя" (Матвія 25: 46). Тому Великий Пастир, Котрий тепер збирає Свою отару цього Євангельського віку, залишиться на тисячу років, щоб повністю зібрати всю Свою отару Тисячолітнього віку, щоб повністю відділити її від тих, хто має протилежного духа, і щоб цілковито знищити всіх, крім Своїх овець. Всі, хто дійсно любить праведність і ненавидить беззаконня, коли їм буде дана повна нагода зрозуміти і зайняти свою позицію, зроблять правильний вибір і стануть Господніми вівцями. Всі інші, котрі хочуть бути злими, помруть, як написано: "Безбожних усіх Він понищить" (Псалом. 145: 20).
"Я буду пасти отару Свою, і Я їх покладу на спочинок, говорить Господь Бог. Загинулу вівцю відшукаю, а сполошену наверну, а поранену перев’яжу, а хвору зміцню, а ситу та сильну погублю, – буду пасти її правосуддям" – праведною відплатою (вірші 15, 16).

СТАДО ТАКОЖ КРИТИКОВАНЕ

Не тільки пастирі, наставники, проповідники, служителі отримали догану від Господа, але й деякі з Його отари, які не займають офіційних посад. В Дні Господньої присутності з такими також буде вестися розрахунок, як читаємо:
"А ви, отаро Моя, так говорить Господь Бог: Ось Я буду судити між вівцею й вівцею, між бараном і козлами. Чи мало вам того, що ви спасуєте хороше пасовище, а решту ваших пасовищ ви топчете своїми ногами? І воду чисту ви п’єте, а позосталу ногами своїми каламутите? І отара Моя мусить випасати потоптане вашими ногами, і пити скаламучене вашими ногами! Тому так Господь Бог промовляє до них: Ось Я Сам і розсуджу між вівцею ситою й між вівцею худою. За те що ви боком і раменом попихаєте, і рогами вашими колете всіх слабих, аж поки не порозпорошуєте їх геть, то Я спасу отару Свою, і вона не буде вже за здобич, і Я розсуджу між вівцею та вівцею".
Тут нашій увазі представлений новий порядок речей, притаманний Месіанському царству. Для Євангельської церкви він вже почався. Деякі, котрі вважалися дуже видатними в християнстві, проштовхуючи і залагоджуючи свої справи, не звертаючи уваги на правдивих Господніх овець як особливий народ, отримають в той день докір від Господа. Бідні, вигнані, дивні – це ті, котрих Він називає Своєю отарою, і котрих Він особливим чином мав зібрати, пасти і лікувати в цьому часі. І хіба так не є? Чи Господь не пасе Своїх овець і не благословить їх, незалежно від всього сектантства і в кожній країні, де б вони не були? Воістину, Він розшукує їх і пасе їх; і незабаром, коли завершиться час жнив, вони будуть зібрані до небесної кошари. Тоді добра праця, розпочата з Євангельськими вівцями, буде поширена між людством.
Господь більше ніколи не залишить Своїх овець без пастирського догляду. З цього ми не повинні розуміти, що сказавши: "Я відходжу, і вернуся до вас", – Він вчинив помилку, а, швидше, що це полишення на деякий час Його отари було задумане для їхнього випробування, їхньої перевірки і розвитку, щоб ті, хто відданий Господу, принципам праведності і вказівкам Його Слова, могли виявитися, навіть якщо вони були розпорошені, і щоб інші також могли бути виявлені як невірні. Однак як підбадьорливо є знати, що Пастир буде з вівцями впродовж цілого Тисячолітнього віку, аж доки не завершиться вся праця їх удосконалення. Отже, читаємо:
"Я поставлю над ними єдиного пастиря, що пастиме їх, слугу Мого Давида. Він буде їх пасти, він буде пастирем над ними. І Я, Господь, буду їх Богом, слуга ж Мій Давид буде серед них князем. Я, Господь, сказав це. Я зроблю з ними союз миру й вижену з країни хижих звірів, так що вони житимуть безпечно в степу і спатимуть по лісах" (вірші 23-25, Хом.).
З цього ми не повинні розуміти, що стародавній пророк Давид буде вчинений представником Єгови і буде опікуватися вівцями в майбутньому. Слово Давид означає улюблений, і ми віримо, що тут мається на увазі прообраз Давида. Ісус є найбільш улюблений в Отця, а клас нареченої, члени церкви, повинні бути членами Христа, їхнього Голови – членами Улюбленого. Тому Господь Ісус сказав про Свій народ: "Отець Сам любить вас".
Отже, ми бачимо, що Христос (Голова і Тіло – Ісус і Церква) повинен бути прообразним Давидом, або Улюбленим Бога, чиїй опіці будуть передані всі, котрі є Його вівцями, або бажають стати Його вівцями протягом Тисячолітнього віку. Хижі звірі, які представляють тих, хто чинить зло, хто пожирає, нищить і наносить шкоду, перестануть існувати. І цілий світ стане "кошарою". Більше не потрібно буде робити спеціальну кошару і обгороджувати її від ворогів, тому що вівці будуть в тихому і спокійному стані – "по лісах".
Іншими словами, кінець Тисячоліття буде свідком того, що провістив Господь: ніхто не вчинить лихого та шкоди не зробить в усьому Його святому царстві (Ісаї 11: 9). Цей кінець засвідчить також те, що проголосив Ісус, а саме, що від того часу більше не буде стогону, більше не буде крику, вмирання, прокляття, тому що все колишнє минулося. "І сказав Той, Хто сидить на престолі: "Ось нове все творю" (Об’явлення 21: 3-5). Навіть сатана буде зв’язаний, щоб більше не зводити світ, доки Месія повністю не завершить працю вдосконалення отари.