ВИСЛУХАНІ МОЛИТВИ
ПСАЛОМ 141
БАГАТО ХТО ПОКЛОНЯЄТЬСЯ, АЛЕ МАЛО ХТО МОЛИТЬСЯ – ТІЛЬКИ ОСВЯЧЕНІ В ІСУСІ ХРИСТІ – ЇХНЯ ЧАСТА ПОТРЕБА – “ОЧІ ТВОЇ ВІДКРИТІ” – ЇХНІ МОЛИТВИ ВОЗНОСЯТЬСЯ НЕМОВ КАДИЛО – НАВЧИТИСЯ МОЛИТИСЯ – ПРО ЩО ПОТРІБНО МОЛИТИСЯ – ЧЕКАННЯ НА ВІДПОВІДЬ – ПОДИХ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ
“Бережи Ти від пастки мене, що на мене поставили” (вірш 9).
Коли ми думаємо про велич Творця, Котрий створив Небеса, землю і все, що на них, коли ми думаємо про власну дріб’язковість, немічність та недосконалість, ми здивовані украй, що наш Бог влаштував так, що навіть найкращі Його створіння потребують підтримувати єдність з Ним через молитву. Не треба випускати з уваги різницю між поклонінням та звеличенням, яке кожен може віддати Господу, і молитвами та благаннями, які Господь приймає тільки від посвяченого народу та їхніх дітей, ще підлітків.
Наведемо приклад: одна річ, коли мешканці вітають правителя або царя, знімаючи шапки і схиляючи голови, і зовсім інша річ, коли цар або правитель може прийняти людей з натовпу як своїх приятелів або для розмови, коли вони можуть розповісти йому про свої справи, отримати від нього пораду та підказку. Хоча Бог проявляє інтерес до всього світу людства – глибокий інтерес – його не можна порівняти з інтересом до Його Церкви. Під Церквою ми розуміємо не якусь секту, партію чи віровизнання, а тих осіб, котрі, незалежно від сектантських поділів, уклали у своєму серці угоду з Господом, відмовившись від власної волі і прийнявши замість неї волю Бога в Христі. Вони є біблійною Церквою, імена котрої записані на Небесах (Євр. 12: 23). До них звертається Біблія як до святих Бога, про котрих сказано: “Бо все ваше... ви ж Христові, а Христос Божий” (1 Кор. 3: 21-23).
Божа Церква у світі не є багаточисленною. Як каже Біблія, серед неї небагато-хто заможні, небагато-хто мудрі, небагато-хто вчені, а переважно вбогі цього світу, багаті вірою, спадкоємці Царства (1 Кор. 1: 26; Як. 2: 5). Їхнє панування, їхня влада та контроль у справах світу прийдуть тоді, коли вони зазнають переміни воскресіння, і буде повністю запроваджене Царство Месії. Тоді вони житимуть і царюватимуть з Христом тисячу років (Об. 20: 4).
ХТО МОЖЕ МОЛИТИСЯ
Як не дивно, але багато хто прийшов до висновку, що будь-хто, будь-коли може з’явитися перед Всемогутнім Богом зі своїми проханнями. Кажуть навіть, що Бог незадоволений, що люди не приходять до Нього отак. Усілякі такі уявлення про молитву свідчать про недостатнє вивчення Біблії, про недостатнє знання Біблії. Вона навчає, що молитва – це великий привілей. Ісус казав, що “до Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене”. Більше того, Він вказав на обмеження для тих, хто хотів би наблизитися до Отця через Нього: вони мають бути Його учнями; вони повинні стати Його учнями; вони повинні прийняти на себе певні зобов’язання, обіти. Вони повинні відмовитися від власної волі і прийняти волю Ісуса. Вони повинні покласти все, що в них є, на вівтар, інакше вони не можуть бути прийнятими, не можуть бути представленими Отцю, не можуть бути зачатими Святим Духом, не можуть називатися синами Бога і не можуть ними вважатися, не можуть бути співспадкоємцями з Ісусом Христом у Його грядущому Царстві – не можуть мати привілеїв Божих синів, доступних у цьому житті: привілеїв молитви, Божественної спільності, єдності та привілеїв навчатися.
Усі ці особливі благословення Біблія приберігає для тих, котрі особливим, винятковим чином стали синами Бога. Але навіть їм, відколи вони стали синами Бога, Ісус нагадує про небезпеку втратити привілей молитви. Він каже: “Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться у вас [не інакше], то просіть, чого хочете” (Ів. 15: 7).
Віримо, що хибне тлумачення справи молитви виявилось для багатьох не на користь. Більшість, підтримуючи стосунки зі злом, тільки інколи вдається до Господа в тих чи інших клопотах, при цьому не уклавши угоди з Ним, не отримавши визнання синівства і не прагнучи цього. Коли б вони були правильно поінформовані, то спершу були би приголомшені у своєму розумі. Вони б умить пробудилися і усвідомили, що вони є без Бога в цьому світі; що їхні справи не знаходяться під Його доглядом; що вони є частиною світу, перебувають під загальним прокляттям – під вироком смерті.
Найвищі прикмети людського розуму – почуття поклоніння, поваги, шанобливості, духовності – знаходяться у верхній частині мозку. Навіть поганим людям часом здається, що вони подобаються Богу, коли вони моляться до Нього і просять посприяти в чомусь. Вони не збагнули, що Бог промовляє до них словами: “Чого про устави Мої розповідаєш, і чого заповіта Мого на устах своїх носиш? Ти ж науку зненавидів, і поза себе слова Мої викинув” (Пс. 50: 16, 17).
Пора вже більш виразно побачити різницю між Церквою та світом, а також оцінити привілеї Церкви. Тоді в інших пробудиться почуття, що Бог їм потрібен. Хіба в години лиха, коли вони зрозуміють, що вони без Бога, вони не стануть більш охочими щиро шукати Його шляхом, який Він визначив – через Господа Ісуса Христа та повне посвячення? Це єдині умови, на яких Ісус прийме їх і буде їхнім Заступником перед Отцем, даруючи титул та привілей синів Бога, цінний в теперішньому житті і в прийдешньому.
КАДИЛО, МОЛИТВА, ПЕРЕД БОГОМ
Пророк Давид у своїй лекції показує християнина в його горі, котрий приходить до Бога так, як Бог повелів: “Господи, кличу до Тебе, поспішися до мене, почуй же мій голос, як кличу до Тебе! Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм”. Саме така думка виражена в Біблії ще в іншому місці – що молитви Божого народу здіймаються перед Ним, мов запашне кадило (Об. 5: 8). До речі, древнє кадило, яке зображувало молитви святих, складалося з рідкісної суміші прянощів, які давали особливо приємний запах; і нікому не дозволялося робити таке кадило, за винятком священиків, які його приносили (2 М. 30: 34-38; 37: 29). Ось так Господь ще раз свідчить про привілей молитви, про наближення до Нього прийнятним чином, на що мають право тільки позаобразні священики, названі св. Петром Царським Священством (1 Петр. 2: 9).
Тільки ті з Господнього народу, котрі посвятили Йому своє життя до смерті, є показані як члени Священства, які складають жертви і до яких апостол писав: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12: 1). Господь урочисто обіцяв цьому особливому класу, що Він його вислухає і навіть дасть відповідь – не обов’язково за їхніми тілесними уподобаннями, але дивитиметься на дух їхнього благання і подасть за Своєю Мудрістю найбільш корисні випробування та благословення.
ПРО ЩО МИ МАЄМО МОЛИТИСЯ
Наші молитви повинні співпадати з нашими прагненнями. Так у нашій лекції показано, що Церква Христа молиться до Господа, щоб Він поклав сторожу її устам. Річ у тому, що вони намагаються стримати уста від слів, які б нашкодили іншим, і, навпаки, говорити так, щоб допомогти людству та вшанувати Бога. А так як вони добиваються чистоти серця і уникають робити злі вчинки зі злочинцями, то вони моляться: “Не дай нахилятися серцю моєму до речі лихої, щоб учинки робити безбожністю, із людьми, що чинять переступ, і щоб не ласувався я їхніми присмаками”, – допоможи в моїй рішучості протистояти всьому цьому.
Наскільки важливо, щоб посвячений Господній народ, приходячи до свого Отця в молитві, ретельно приглядався до свого життя! Наскільки важливо помічати, чи його благословення, розкоші та присмаки не дісталися з порушенням принципів справедливості та любові – всупереч Золотому Правилу! Хто молиться розважливо, той напевно буде придивлятись до свого життя, щоб очистити свої відносини на роботі, щоб не їсти ласощі, які дісталися йому несправедливо або через утискання інших, а, навпаки, тішитися буденними речами в житті, якщо вони отримані добрим чином на основі принципів праведності, принципів любові.
“ЯК ПРАВЕДНИЙ ВРАЗИТЬ МЕНЕ”
Клас, який знаходиться в єдності з Богом через молитву та намагання бути слухняним Його постановам та законам, настільки захоплений цим, що може казати, як у Псалмі, що йому не зашкодить навіть докір праведного. Для нього докори немов добірна олива, яку захожий отримував від господаря в давні часи. Справжні християни – це клас, який має спільність з Богом через молитву, – має прикмети серця, які апостол описує як плоди Святого Духа: покору, привітність, терпеливість, довготерпіння, братню доброзичливість, любов (Гал. 5: 22, 23; 2 Петр. 1: 5-8). А так як у них є ці плоди, їх не легко вивести з рівноваги, і вони справді радіють від труднощів та уроків, які Господнє провидіння може привести на них – особливо, якщо ті приходять через братів і, перш за все, через тих братів, які дають докори по-християнськи, з покорою, пам’ятаючи про себе, щоб самим не спокуситися (Гал. 6: 1).
У таких випадках докір буде благословенням від Господа, якщо він даний і прийнятий саме в такому дусі. Біблійні докори не шкодять ані голові, ані серцю. Своєю чергою, треба вчитися давати зауваження іншим так, щоб не кривдити, а допомагати. Потрібно молитися одні за одних про те, що може здатися лихом, хоча на основі Господньої обітниці речі, які можуть здатися лихом, а також всі життєві справи допомагають разом на добре тим, хто Його любить, хто покликаний на основі Його задуму.
Один з поправлених перекладів наводить ці слова так: “Це олива на голову, її не відкине моя голова, бо ще і молитва моя проти їхнього зла”. Пророк мовою гіперболи каже про труднощі Церкви, які немов наближають її до смерті: “Як дрова рубають й розколюють їх на землі, так розкидані наші кістки над отвором шеолу [гробу]” – немов тріски з-під сокири дроворуба, котрий не вважає за потрібне їх збирати. І хоча так можуть сприймати Божих святих зі світського погляду, Бог дивиться на них по-іншому, як це дає зрозуміти вірш: “Бо до Тебе, о Господи, Владико, мої очі, на Тебе надіюсь, не зруйновуй мого життя”.
Якими б не були лиха посвяченого Божого народу в теперішньому часі, як би не принижували їх своїми руками великі та мудрі цього світу, вони мають обітницю від Бога про славу, честь та безсмертя в майбутньому. Вони вірять Йому, і Він не залишить їх напризволяще. Він сказав: “І сили адові [шеолу, гадес] не переможуть її”, тобто сила гробу не здолає Господніх помазанців – Христа та Церкву. Вони вийдуть зі сили гробу славними у величності Першого Воскресіння, щоб царювати тисячу років (Об. 20: 6).
“БЕРЕЖИ ТИ ВІД ПАСТКИ МЕНЕ”
Сатана показаний як птахолов, як ловець, що полює на Господній народ – так само як мисливець намагається уполювати строкатих птахів. Перед винайденням пороху мисливці ловили дичину за допомогою пасток та тенет. Хоча сатана показаний як хитрий ворог, він використовує також знаряддя. Головним з цих знарядь, як згадує Біблія, є грішні ангели, для котрих він є князем – “князем демонів”. Але й серед людей він має багато тих, котрі чинять беззаконня. Вони – його слуги, навіть якщо цього не розуміють. Апостол сказав: “Ви й раби того, кого слухаєтесь”. На основі згаданого правила ми вважаємо, що багато тих, котрі називають себе слугами Бога, обманюються і насправді є слугами лукавого, бо роблять його діла, як про це говорив Ісус. Вони співпрацюють для підтримки безчестя, беззаконня, несправедливості, приховують Правду і вводять людей в оману.
Господь допоможе Своєму народу; Він визволить його з різних пасток супротивника, і остаточно сатана та його прибічники потраплять у власні пастки. Так, у стародавні часи, коли єгиптяни намагалися полонити ізраїльтян у Червоному морі, Господь відкрив шлях для ізраїльтян, і вони втекли; хоча вороги переслідували їх, вони самі впіймалися у пастку і потонули.
Так само у великому Часі Горя, що надходить, сатана та його слуги будуть захоплені цим горем так, як вони не сподівалися. Церква уникне того, що приходить на світ, і стане перед Сином Людським, змінена силою Першого Воскресіння і покликана бути з Ним як клас Його Царства. Натомість світ піймається у пастку в цьому великому Часі Горя. Та, завдяки Богу, це буде йому на користь, коли люди навчаться Господніх шляхів більш виразно і отримають велике благословення від Всемогутнього.
R5692 (1915 р.)