ЗАВОЮВАННЯ НОВИМ СТВОРІННЯМ СВОГО ТІЛА

“Якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками, та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її” (Колосян 3: 9, 10).
Розвиток обов’язковий для життя Нового Створіння. У нашому вірші вираз “стародавня людина” уособлює людську волю, яка свого часу заволоділа істотою. Усі, котрі стали християнами в біблійному значенні слова, не тільки прийняли Христа та довірилися Йому як своєму Спасителеві, але й підкорили свою стару волю, свою стару природу до смерті. Відтоді, як вдалося зректися старої волі, вона вже не контролює життя особи. Але навіть після того, як стару волю вдалося прогнати, і замість неї прийшла нова воля, далі залишається тіло “стародавньої людини” – тілесний намет. Нове Створіння, маючи новий імпульс, новий намір, вживає смертне тіло як свого слугу. Тепер нова воля є паном.
Ця нова воля є волею Бога, іншими словами, це – воля, щоб чинити Божу волю. Наше посвячення – це посвячення виконувати волю Бога, бути мертвим для будь-якої іншої волі – чи то власної природної, чи когось іншого. Воно містить у собі посвячення всього, що ми маємо або сподівалися мати як людські істоти. Це означає принесення на вівтар кожного нашого зусилля, кожної нашої здібності, наших сил, нашого часу, нашого гаманця, нашого впливу. Хто укладає Угоду при Жертві, той зарахований до повного числа вибраних. Якщо вони залишаться вірними, то отримають нові тіла у воскресінні.

ЗНАННЯ – ОСНОВА РОЗВИТКУ

У контексті апостол пояснює, як ми роздягаємося і зодягаємося. Ця “нова людина”, це духовно зачате Нове Створіння має розвиватися на основі здобутого знання. Ми маємо трохи знання перед посвяченням, бо інакше не думали би про такий крок. На початку Господь дозволив нам отримати деяке знання. Коли ми прийняли умови і принесли себе в жертву, нам була приписана заслуга Спасителя, Бог нас прийняв і дав зачаття як Новим Створінням через Його Дух, Його силу. Відтоді в усіх, котрі виконали необхідні умови для розвитку, відбувається добра праця.
Ми повинні зростати в любові. Апостол говорить, що ми можемо мати все знання, та бути нічим. Самого знання недостатньо. Однак знання є основою віри та слухняності. Без знання ми б нічого не досягли. Знання показує нам волю Бога – з одного боку, і самолюбство, що належить деградованій природі, – з іншого. Воно показує нам любов і великодушність, притаманні новій природі. Воно показує Господній характер – характер, який ми повинні наслідувати. Ми повинні “відновитися для пізнання за образом [нашого] Створителя” – того, Хто створив нас як Нові Створіння.
Як говорить в іншому місці св. Павло, ми повинні бути перемінені – сформовані знову. Від самого початку ми маємо нову волю, але потрібен час для переміни нашого розуму. Оскільки наш розум звик міркувати на основі плоті, старої природи, то мине трохи часу, перш ніж він відновиться цілковито, щоб дивитися на речі з Божественної точки погляду. Але тільки так ми можемо сформувати характер на зразок Христового.

ВІДНОВЛЕННЯ ЦЕРКВИ ТА СВІТУ – РІЗНІ РЕЧІ

Ми повинні не тільки відновити наш розум, але й привести тіло до підкорення новому розуму, нашій новій волі. А так як наші тіла земні та недосконалі через гріхопадіння, ми ніколи не можемо сподіватися привести їх до повного підпорядкування новому розуму. Завжди існуватиме той чи інший конфлікт. Однак ми повинні умертвити ці бажання та пристрасті деградованої плоті, вважати їх немовби вони – ніщо. Так ми робитимемо поступ, перемінюючись день за днем на образ і подобу нашого Бога та Його дорогого Сина. Той, хто здобуде подобу характеру Учителя, у своєму часі отримає Божественну природу.
Така зміна розуму відбувається тільки в зачатих духом, і не відбувається в тих, хто у світі. Господь матиме справу зі світом у грядущому віці. Людство також потребуватиме відновитися, але його відновлення не буде таким, як відновлення Церкви. Світ потребуватиме нового розуму і має навчитися перемагати свої грішні тенденції, проте від нього вимагатиметься відмовитися тільки від того, що грішне. Його відновлення буде в напрямку реституції, відродження до колишнього стану досконалої людини. Він не матиме нового розуму, який би конфліктував з людською природою, як у випадку Церкви. Світ не відмовлятиметься від людської природи. Людям доведеться відмовитися тільки від гріха і привести свою людську природу до досконалості з Божественною допомогою, яка буде в той час.

ВСІ ПОВИННІ ДОСЯГТИ ПОДОБИ БОГА

Бачимо, що в кінці кожна істота, яка матиме вічне життя на будь-якому рівні, матиме подобу Бога – образ Бога. Батько Адам у своїй досконалості мав цей образ; святі ангели мають цей образ; Ісус мав цей образ Отця, і Церква повинна мати цей образ. Згодом також світ повинен мати цей образ Бога. Всі повинні любити праведність і служити їй. Зло має завжди викликати відразу. Всі, котрі здобудуть вічне життя, побачать Божественну Мудрість, Справедливість, Любові і Силу і цілковито підпорядкуються цьому критерію в усіх своїх думках, словах і вчинках. Хто не досягне образу Бога в кінці наступного віку – тисячі років Христового царювання – той буде позбавлений життя без можливості повернення.
Господь Ісус сказав: “Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його” (Ів. 17: 3). Знати Бога – означає мати близькі стосунки з Ним, бути подібним до Нього характером, вміти дивитися на речі так, як Він дивиться. Тільки той, хто має розум Бога, здобуде вічне життя – чи ми говоримо про Церкву зараз, чи про світ у наступному віці.

КОНФЛІКТ МІЖ РОЗУМОМ ТА ТІЛОМ

Св. Павло звертає увагу Церкви на факт, що всі справжні християни є Новими Створіннями в Христі (2 Кор. 5: 17), тож про них можна казати, що вони є відмінні і відокремлені від свого смертного тіла (див. вірші від 1 до 4 того ж розділу). Так ніколи не буде зі світом; це правда тільки щодо зачатих Святим Духом. Господь не судить Нові Створіння на основі вад їхньої плоті, бо вони прикриті. Нові Створіння показують свою любов і відданість тим, як вони воюють з гріхом та з прагненнями плоті і, перш за все, з бунтівним духом у їхній плоті.
Кожна Божа дитина має ворога у своєму тілі. Більше того, наше тіло внаслідок гріхопадіння так чи інакше переобтяжене гріхом. Нове Створіння хоче виконувати Господню волю. Тому відколи існує Нове Створіння, відтоді існує конфлікт між Новим Створінням і старим тілом. Апостол Павло казав, що він неволив своє тіло, тримав його під контролем нового розуму, і стверджував, що це єдиний шлях, щоб бути послідовником Господа Ісуса (1 Кор. 9: 27).

ПЛОТЬ ТРЕБА ПОВНІСТЮ ПІДКОРИТИ

Справа утримання тіла в покорі має свій початок. Раніше в житті ми питали наше тіло: Яка твоя воля? Яке твоє бажання? Що тобі подобається? Тому зараз трохи важко привести тіло під контроль нової волі і сказати: “Твоя воля, о Господи, а не моя, нехай буде”. Як лоша потрібно загнуздати, запанувати над ним, так само з нашою плоттю. Якщо її цілковито загнуздати, тоді вона залишиться підвладною. Від часу до часу, звичайно, вона намагатиметься заявити про себе, але її треба перемогти, бо якщо її не загнуздати цілковито та не підкорити, якщо дозволити їй іти своїм шляхом, то завжди існуватиме небезпека виходу її з-під контролю, потрапляння в інші клопоти, врешті – повний крах.
Не треба сприймати апостола надто буквально, коли він каже, що неволить своє тіло. Він зовсім не має на думці, що ми повинні в буквальному значенні грубо поводитись з нашим тілом, умертвляти його, як деякі собі уявляють. Ми повинні тримати його в руках, дати йому добрий урок. Мета цього – навчити тіло бути добрим слугою Нового Створіння. Дух Господа не може оживити наше смертне тіло, доки спочатку ми не підкоримо його. Навіть якщо тріумф Нового Створіння означає скору смерть тіла, воно має бути підвладне. Після того, як ми постановили собі, що наша воля, як людських істот, більше не буде паном, а пануватиме тільки Господня воля, єдина річ, яку треба зробити, це задіяти наше тіло в Його службі. Цього вдасться досягти більшою чи меншою мірою, залежно від нашого зростання як Нових Створінь. Коли ця боротьба продовжується, коли ми ведемо її вірно, наша плоть стає слабшою, а новий розум день за днем відновлюється. Ми вчимося щораз більше підкорювати наше тіло, схиляти його до служіння новій волі. Усім має бути зрозуміло, що ми намагаємось чинити волю Господа, що воля плоті є мертвою і до неї не треба звертатися ані на мить.

ВИПРОБУВАННЯ ВІРУЮЧОГО

Апостол називає одну причину, чому він приборкує своє тіло: щоб навчаючи інших, він сам не зазнав невдачі і не відпав. Так само для кожного справжнього християнина це справа надзвичайної ваги, і на неї повинен звертати особливу увагу кожен, хто є вчителем у Церкві. Вибираючи Наречену для Свого Сина, Отець шукає серед тих, котрі приймають Євангельське Послання і бажають наблизитися до Нього. Перше випробування полягає в тому, чи вони повністю посвятяться Богу. Друге випробування: чи вони виконуватимуть це посвячення, чи перемагатимуть плоть і поневолюватимуть її. Третє випробування: чи вони намагатимуться завжди тримати плоть підкореною аж до кінця шляху.
Господь постійно стежить за нашою поведінкою. Його око завжди дивиться, з яким запалом ми розпинаємо власну плоть. Він шукає таких, котрі проявляють у цьому справжню наполегливість. Він шукає побожне насіння – тих, котрі мають вдачу Учителя, а вдача Учителя завжди перебувала у прямій суперечності зі всім грішним. “Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радості більше, ніж друзів Твоїх” – сказав Отець про нашого Господа Ісуса. Більше того, Учитель радо поклав Своє життя на жертву, щоб виконати Отцівську волю і спасти світ.
Тепер, в Євангельському віці, Отець шукає для Нареченої Свого Сина тих, котрі понад усе люблять праведність, ненавидять беззаконня і охочі стати живою жертвою, щоб бути задіяними в Божій службі. Наскільки ми проявляємо дух, який мотивував нашого Господа, – любов до всього правильного, готовність боротися проти усілякого гріха в нас, дух жертвувати собою з любов’ю – настільки ми будемо копією дорогого Божого Сина. Якщо в нас не знайдеться для цього належного запалу та енергії, ми будемо визнані невартими обіцяної нагороди – “нагороди високого поклику” – непридатними, викинутими геть. А хто вчинить гріх на смерть, той буде викинутий геть в абсолютному значенні. Навіть клас Великої Громади повинен довести відданість серця та розуму і повинен ненавидіти гріх, хоча й буде викинутий геть щодо “нагороди”. Ступінь любові та запалу, який ми показуємо у боротьбі проти вад плоті, має багато спільного зі здобуттям нагороди, з рішенням, чи ми будемо спадкоємцями найвищої природи, божественної природи з нашим Учителем.
Бачимо, що наша плоть має тенденцію повертатись до життя зі стану, в якому вона вважалася умовно мертвою, і вести боротьбу за верховенство. Отже, як ми вже казали, нова природа повинна весь час пильнувати, щоб зберегти домінуюче положення, вести добрий бій віри, щоб ми могли здобути “вінець життя”, могли стати переможцями в найвищому значенні – “більш ніж переможцями”. Отже, ми маємо велику відповідальність.

ДВА КЛАСИ У СВІТІ

На даний час у світі є два класи: тілесний і духовний. Тілесний клас живе за своїми природними нахилами, а духовний живе вірою, всупереч плоті. Ті, котрі стали послідовниками Ісуса, є зачаті Святим Духом. Вони підняті до вищого рівня, ніж інші у світі. Для них старі речі колишнього життя проминули, бо вони їх зреклися, і все стало новим.
Апостол стверджує, що коли б вони жили за тілом – за своїми природними нахилами, бажаннями та амбіціями світу, тобто коли б вони знову опустилися до рівня світу – вони помруть. Тільки тоді, коли ми вірно зносимо все, коли ми страждаємо з Христом, ми будемо царювати з Ним. Наші страждання з Христом – це не підтримка якогось безглуздя, не намагання носити якусь особливу зачіску чи одягати стильний одяг і т.п., а активне протистояння неправді, життя якомога далі від духа світу, енергія та запал (залежно від нагод) у поширенні Правди. Господні речі мають бути нашими речами у всьому. Це веде до конфлікту зі світом, з тенденціями та схильностями нашої власної плоті, бо ми з природи любимо речі, які любить світ.

НАША ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І НЕБЕЗПЕКА

Не треба винуватити світ, що він живе по плоті, бо такий шлях є природним для деградованої природи. Але з нами є по-іншому, бо ми пожертвували земне, щоб здобути духовне. Для нас було би катастрофою, коли б ми жили по плоті, коли б ми сіяли для плоті, а не для Духа. Нам неможливо жити в повній мірі по Духу, але можливо прикладати енергійні зусилля, щоб так було. Ми можемо жити по Духу, хоча не можемо піднятись до досконалого мірила. Проте ми можемо робити якнайкраще; ми можемо будувати плани і задуми на основі того, що Божий Святий Дух нам наказує і схвалює, і на основі мудрості, яку Бог дає нам, щоб ми розуміли. Це єдиний шлях, яким ми можемо досягти вічного життя та слави, обіцяних Господом вірній Церкві.
Щоправда, ми визнаємо, що існує два класи, які здобудуть вічне життя, але тільки одному з них буде дано щедрий вхід у Царство. Хто сіє щедро Духові, той пожне більшу нагороду. Хто сіє скупо, той пожне меншу нагороду. Хто намагається жити в повній згоді з Богом та всупереч всьому, що протистоїть Богу, намагаючись молитвою та вивченням Слова переконатись у Його волі, той здобуде обіцяну нагороду (Фил. 3: 14).
Хто ж є духовно зачатий, але потім живе по плоті, той не повинен сподіватися жодної нагороди, ані навіть реституції. Для таких немає нічого окрім Другої Смерті. Вони мали свій шанс здобути життя, та не розпорядились ним. Христос прийшов дати одну повну, особисту можливість кожному і всім – тільки одну. Бог дав Адамові можливість мати вічне життя, але Адам на той час не мав досвіду гріха та його наслідків, тому після пробудження він матиме нагоду, рівнозначну тій, яка буде дана всьому світу. Христос помер, щоб відкупити всіх і дати у відповідному часі всьому людству повну, чесну можливість мати вічне життя після здобуття досвіду з природою та наслідками гріха.
Церква має своє випробування зараз. Цей клас, який має нагоду сьогодні, обмежений. Ніхто не може мати повної міри відповідальності, крім тих, котрі мають ясне розуміння і особливі можливості, запропоновані сьогодні небагатьом. Після зачаття Святим Духом вони повинні здобути духовне життя, інакше зазнають повної невдачі і підуть на Другу Смерть.
У наступному віці світ буде виведений з гробу – стану смерті – недосконалим, зіпсованим. Великий Посередник доглядатиме справи світу, попередньо задовольнивши справедливість щодо нього. Його місією буде допомагати людству підніматися до досконалості – всім, хто цього забажає. Хто ж продовжуватиме жити або намагатиметься жити за грішними потягами своєї деградованої плоті, той остаточно буде знищений. Хто віддаватиме перевагу гріху, прийшовши до ясного знання різниці між добром і злом і маючи доступ до усілякої наявної допомоги, щоб піднятися зі свого деградованого стану, той буде відтятий, бо він псує та занечищує землю. Хто бажав би здобути в наступному віці вічне життя на людському рівні, той повинен намагатися жити в згоді з Божим Законом, праведно. Тоді він досягне повної досконалості та реституції під проводом та з допомогою Месії.

ОСОБЛИВІ БИТВИ ЦЕРКВИ

Ще славнішими є перспективи тих, котрі зараз вірно біжать в перегонах за нагородою Високого Поклику, представленою Церкві! Однак щоб здобути перемогу та отримати вінець, треба здолати ворогів. Доки не закінчиться останній бій, ми не повинні ані на мить послаблювати пильність чи відкладати убік якусь частину нашої зброї.
Придивляючись уважніше до того, які битви доводиться вести Новому Створінню, ми розуміємо, що багато з них є битвами з успадкованими недоліками плоті – з гріхом у нашому смертному тілі, який старається захопити нас у полон. Відколи ми стали Новими Створіннями, явні гріхи плоті поступово стають огидними навіть для тих, котрі свого часу були в їхньому рабстві. Якщо їх вдасться перемогти, то це буде велика перемога. Але ще є гріхи, які ледь помітні, які ховаються в плоті тих, котрі стали Господніми. Ці нахили приховані таким чином, що вони часто обманюють нову волю, яка потребує навчитися ясно сприймати принципи праведності.
До важливих уроків у Школі Христа належить урок, що ненависть до брата є убивством, тож ми повинні ненавидіти не тільки злочин, але й злочинний дух, повинні гнати його геть, щоб у серці не позосталося нічого, крім любові та доброзичливості до інших, у тому числі до наших ворогів. Тільки більш навчені та виховані учні Школи Христа бачать чітко та виразно значення слів апостола, коли він називає гнів (тілесну лють), злобу, ненависть, колотнечу, заздрість, злі здогадки вчинками диявола, з якими треба боротися до кінця.

“ТОМУ БЛАГАЄМО ВАС”, УЛЮБЛЕНІ

Всі Божі діти повинні зрозуміти, що “любов не чинить зла ближньому”, ані не бажає його. Ми повинні знати, що такі погані почуття народжуються в розумі, в серці. Як тільки справжній воїн хреста побачить котрийсь з цих гріхів, що проявляється зовні або ховається в серці, він повинен почати військову кампанію проти нього і повинен йти до Престолу Благодаті за обіцяною благодаттю для своєчасної допомоги.
Тільки так Божа дитина може зберегти свою репутацію чистою і втримати Господню милість та благословення. Нехай кожен з нас, улюблені, наполегливо застосовує до себе ці уроки. Намагаймось уважно йти за прикладом улюбленого апостола Павла і “неволити” своє тіло, щоб ми не були викинуті геть. Пам’ятаймо у своєму розумі, що ми “скинули з себе людину стародавню з її вчинками” і “зодягнулися в нову”; що ми зараз є на випробуванні стосовно вічного життя чи смерті; що ми проходимо пробу, і нам дано можливість показати щирість та глибину нашого посвячення Господу. Безсумнівно, це повинно стимулювати нас і заохочувати до вірності. Пам’ятаймо, що поневолення тіла має відношення до їжі, до пиття, до одягу, який ми носимо, до того, як ми проводимо посвячений час, до кожної нашої думки, слова та вчинку.
Ці битви нового розуму з плоттю є “доброю боротьбою”: доброю в тому значенні, що це боротьба проти закоренілих вад та напосідань деградованої природи, боротьба проти спокус зсередини та ззовні, які апелюють до нас як людських істот. Ці битви є “доброю боротьбою”, бо весь шлях Нового Створіння є шляхом віри, бо “ми ходимо вірою, а не видінням”. Ми б ніколи не виграли цієї боротьби без сторонньої допомоги, тому треба триматися якомога ближче Господа. Ми повинні “пильнувати та молитися”, зодягнути на себе і міцно прилаштувати всю Божу зброю. Час короткий, щоб завершити цю працю в собі. Тому будьмо дбайливі!

R5685 (1915 р.)