“ТИ ТОЙ ЧОЛОВІК!”
2 САМУЇЛОВА 11: 1 – 12: 7
ЧЕСНІСТЬ БІБЛІЇ – СТАНОВИЩЕ ДАВИДА НЕ ВИПРАВДОВУВАЛО ЙОГО ПРОВИНИ – СПОКУСИ БАГАТСТВА – ЖАХЛИВІ ГРІХИ ЦАРЯ ДАВИДА – ПРИТЧА ПРОРОКА НАТАНА – ЦАРЕВЕ ПОЧУТТЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ – ОСУД З ВЛАСНИХ СЛІВ – РОЗКАЯННЯ – ПОМИЛУВАНИЙ, АЛЕ ПОКАРАНИЙ – УРОК ДЛЯ ВСІХ

“Серце чисте створи мені, Боже” (Псалом 51: 12).
Біблія не схожа на жодну книжку у світі. Вона найбільш чесна, найбільш щира зі всіх книг. Той, хто був людиною за Божим серцем, згрішивши, був найбільш суворо засуджений і важко покараний. Однак у біблійних словах “Бо в Тебе пробачення, щоб боятись Тебе...” (Пс. 130: 4) міститься урок. Бог не є безжалісним, Він не нехтує слабим і недосконалим станом. Те, що Він виявляє до нас довіру, виходячи з намірів нашого серця (навіть, якщо за слабості плоті ми отримуємо докори та є покарані), є проявом уваги, яка спонукує більше поважати Бога, ніж коли б ми вважали Його безжалісним.
Безперечно, ми здивовані, що той, хто проявив стільки шляхетних рис, проявив також слабості, які засуджені в цій лекції, – перелюбство та вбивство! Коли ми бачимо Давида в молодості, бачимо його пошану до Бога, його віру, його відданість, його випробування, його труднощі, то дивуємось як він міг так змінитися за такий короткий час. Таємниці не треба шукати далеко. Набагато легше жити цілковито посвяченим життям у нужді, ніж в оточенні багатства та утіх, звичаїв та свобод царського двору. Цар на якийсь час забув, що Ковчег, який представляв Божу милість та присутність, знаходиться в його місті. Щоправда він розумів, що Очі Господні на кожному місці, позираючи на злих та на добрих, та коли б він дивився на Намет, то весь час на розум приходила би думка: “Ти, Боже, бачиш мене”.
Можемо бути певні, що цар Давид не потрапив у цей грішний стан розуму та серця несподівано. Опис показує, що ця річ, мабуть, продовжувалася місяцями, поступово досягаючи кульмінації. Було би також несправедливо для царя думати собі, що його серце є настільки ж поганим, як його поведінка. Краще вважати, як це виникає з наступних проявів, що його серце далі було віддане Богу та принципам праведності, та якимось чином воно задрімало, а плоть надмірно збудилася. Він збудився для гріха і задрімав для праведності. Перед ним були погані приклади інших царів та свобода, якою вони захоплювалися. Його стосунки з Богом дали йому кмітливий розум, але зараз, піддавшись спокусі, цей кмітливий розум був задіяний на дорозі зла.

ВІДВАЖНИЙ СЛУГА БОГА

Спочатку Давид запрагнув дружини свого ближнього. Він не тільки не засудив грішний стан свого розуму, але дозволив йому діяти, доки її не викрав. Її чоловік був на війні і був вірним воїном. Ситуація, яка склалася, вимагала його смерті, щоб захистити царя від сорому. Сумління Давида, напевно, спало, коли він наказав своєму полководцю поставити вірного воїна на передню позицію під час нападу на місто, а тоді організовано відійти і залишити найбільш висунутих уперед на вірну смерть.
План вдався. Це коштувало життя не тільки обманеного чоловіка, але й декількох інших. Важко собі уявити, як цар Давид зі своєю відданістю принципам міг влаштувати такий план і міг так спокійно поводитися за цих обставин. Напевно, жоден з його чудових псалмів не був написаний протягом цих дев’яти або більше місяців. Але Урія був мертвий; його вкрадена дружина стала дружиною Давида, і незабаром у них народилася дитина.
Тоді перед царем з’явився пророк Натан. Мудро представивши докір у вигляді притчі, він розповів, що в одного вбогого була овечка, і багатий сусід обманом забрав її. Почуття справедливості царя Давида обурилося, і він вигукнув, що той чоловік, котрий зробив таке, повинен відшкодувати учетверо і має бути позбавлений життя. Тоді Господній пророк Натан вказав на царя і промовив: “Ти той чоловік!” – і одразу виклав цілу справу. Для цього потрібна була відвага; але той, хто має послання від Господа, повинен мати відвагу передати його – звичайно, так мудро, як це можливо, але вірно.
У цю ж мить серце царя Давида прийшло до тями; його сумління одразу збудилося. Він побачив свою поведінку, але не з погляду інших царів і того, що вони робили, а з погляду Божественного Закону праведності, правди, доброти, милосердя. Він побачив у собі грішника. Так, під Законом перелюбство та вбивство каралося смертю. Цар відразу визнав свій гріх, молився, постив і плакав. Тим часом пророк, за божественною вказівкою, передав цареві, що за все це Господь не покарає його смертю, ані не забере від нього Свого милосердя, бо він признався в гріху і розкаявся, але дитина його гріха не буде жити, а сам цар згодом понесе суворе покарання за свої провини.
Перед нами принцип Божественного правління щодо тих, котрі є народом Бога і перебувають у стосунках угоди з Ним. У справі таких гріхів треба було б проявити справедливість, але Господь подарував милість душі, що розкаялася. Багато християн має досвід у цьому напрямку. Бог більше не вважає їх грішниками, а, прийнявши розкаяння їхнього серця, дарує їм прощення в згаданому значенні слова, далі дотримуючись правила: “Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!”. У цьому Божественному правилі немає нічого, що заохочувало би до гріха. Навпаки, все в ньому заохочує до праведності. І якщо доведеться потрапити в гріх, то все заохочує грішника прийняти Божественне прощення і змінити своє життя, навіть якщо йому доведеться понести суворе покарання, що може тривати аж до гробу.

ПСАЛОМ ПОКАЯННЯ

П’ятдесят перший псалом спонукав багатьох християн до покаяння. Однозначно, що він нікого не спонукав до гріха. Кажуть, що Вольтер, атеїст, одного разу спробував написати пародію на цей Псалом, але був настільки вражений його величчю, що кинув перо і безсило опустився на ліжко, повний докорів сумління. Єпископ Хол, коментуючи, каже: “Як можна думати собі, що ми не грішимо, або як можна впадати у відчай згрішивши, коли такий великий святий так впав і так піднявся?” Пам’ятаймо, однак, що яким би шляхетним не був цар Давид, він не був святим у тому значенні слова, яке пропонує Новий Заповіт. Можливо, він був святим у намірах свого серця, але він не був прийнятний для Господа і не був зачатий Святим Духом, адже “не було бо ще Духа”, як читаємо в Івана 7: 39.
Святий Дух був даний, і зачаття до нової природи почалося в П’ятидесятницю, і триває відтоді. Якщо ми здивовані, що цар Давид зробив такий злочин, наскільки більше ми будемо здивовані, коли хтось зі святих Бога, зачатий Святим Духом, потрапить у таку пастку противника. Духовно зачаті мають усіляку перевагу – не тільки внаслідок більшого світла, що приходить до них через краще знання про Божественний характер, Божественний план та Божественні обітниці, але й тому, що Господь Ісус є їхнім Помічником і дає запевнення, що “усе допомагає на добре” (Рим. 8: 28) і що Господь не дозволить їм потрапити в більшу спокусу, ніж вони здатні знести, але в кожній спокусі відкриє шлях, щоб її уникнути (1 Кор. 10: 13).
“Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха, бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно”. Ці щирі слова дають запевнення, що цар потрапив у свого роду запаморочення, яке місяцями затьмарювало його розум. Земні хмари і тілесні слабості з’явилися мов завіса між його душею та Господом, ховаючи світло Господнього лиця. Цей урок стосується всіх, котрі коли-небудь були в стосунках угоди з Богом. Поет змалював, якими повинні бути почуття кожного християнина, коли він зауважить найменшу тінь між собою і Господом:
“Отче Мій, Сонце для душі,
Немає ночі при Тобі,
Хай темні хмари звідусіль
Не закривають образ Твій”.
Важливим уроком є те, що ми повинні давати докладний звіт Богу. Жодна Божа дитина не повинна починати день без щирого звернення до Нього про Божественний нагляд над своїми справами і про допомогу ходити правильною стежкою. Жодна Божа дитина не повинна йти на нічний спочинок без пильного перегляду усієї своєї денної ходи, щоб побачити, наскільки вона була корисною і чи наблизила нас ще на день до Небесного Дому. Або, коли б трапилося щось, за що ми відчували би сором, ми ніколи не повинні зволікати прийти до Трону Небесної Благодаті, щоб здобути милість та знайти нову допомогу на майбутню хвилю потреби.
Божа дитина, складаючи щоденний звіт перед Отцем та Відкупителем, перебуватиме в Їхній любові і не буде в небезпеці потрапити в такі великі гріхи, які згадані в нашій лекції. Навіть цар Давид, будьмо певні, не потрапив би в такі гріхи, коли б не дозволив земним хмарам усіляких тілесних домагань поступово з’явитися між ним та Господом.
“Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої позагладжуй. Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови. Не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене. Верни мені радість спасіння Твого, і з лагідним духом підтримай мене. Я буду навчати беззаконців доріг Твоїх, і навернуться грішні до Тебе”. Хоча Святий Дух не був даний Стародавнім Гідним у тому ж значенні, в якому він даний Церкві, тим не менше він був проявом Божої милості до них в їхніх справах, як дає зрозуміти випадок з царем. Ми повинні пам’ятати, що від Мойсея до Івана Христителя, як стверджує Писання, був Дім Слуг під проводом Мойсея, натомість в Євангельському віці є Дім Синів, зачатих Святим Духом, під проводом головного Сина, Господа Ісуса Христа (Євр. 3: 5, 6).

R5681 (1915 р.)