МІСТО ДАВИДА – МІСТО БОГА
2 САМУЇЛОВА 6: 1-19; ПСАЛОМ 24
ЄРУСАЛИМ – НОВА СТОЛИЦЯ – ПАЛАЦ ЦАРЯ ДАВИДА – ПРАГНЕННЯ БОЖОЇ ПРИСУТНОСТІ – ОЧІКУВАННЯ НА КОВЧЕГ – ЧОМУ ЗАГИНУВ УЗЗА? – БЛАГОСЛОВЕННЯ ДЛЯ ОВЕД-ЕДОМА – ОТРИМАНИЙ УРОК – КОВЧЕГ, ПРИНЕСЕНИЙ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ – УРОЧИСТА РАДІСТЬ – НАМЕТ БОГА – УРОКИ ДЛЯ БОЖОГО НАРОДУ

“Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!” (Псалом 122: 1).
Ведений Божественним провидінням, цар Давид, після того як його помазали на царя над усім Ізраїлем, шукав нової столиці. Місто Єрусалим, яке століттями було неприступною фортецею, утримувалося євусеянами. Вони твердили, що навіть сліпі та криві зможуть захистити його від будь-яких ворогів, настільки вдало воно було розташоване. Та коли прийшов час, місто було віддане в руки царя Давида і стало столицею Ізраїлю. Одним з перших кроків нового царя було будівництво палацу, який би відповідав гідності народу та царського двору. Для цього він не тільки придбав у царя Хірама з Тира матеріали, але й запросив умілих майстрів.
Незабаром побожна вдача царя Давида, така виразна і очевидна з його псалмів, почала проявлятися в стосунку до влади в Ізраїлі. Мало того, що ідолопоклонство вже не можна було толерувати в народі, який був в Угоді з Богом, треба було знову почати вшановувати символи Божої присутності. Намет у Нов вийшов з ужитку ще тоді, коли цар Саул понищив священиків за їхню підтримку Давида. Цар Саул переніс Намет до Гів’ону, але ковчега в наметі не було, до того ж віддавна.
Пригадуємо собі, що грішні сини Ілія забрали ковчег з собою на бій з филистимлянами; що під час поразки филистимляни забрали його у полон; що филистимський ідол Дагон впав на землю перед ковчегом і розбився; що в кожному місці, куди заносили ковчег, на филистимлян приходили кари від Господа, аж врешті вони повернули його до Кір’ят-Єаріму. Там він позоставався сімдесят років до згаданих нами подій. Цар Давид постановив перенести ковчег до нового шатра, нового намету. Це була надзвичайно важлива справа, тому він відправив вістку в різні кінці країни, зібрав для цього приблизно тридцять тисяч вояків і безліч народу, сповненого релігійних почуттів, що прагнув бути свідком нового релігійного руху, який, як всі сподівалися, означатиме повернення Божої милості до народу, як було колись.

ВЕЛИКИЙ УРОК ПОВАГИ

Цар Давид, сповнений бажання вшанувати Бога, тим не менше знехтував ретельно дізнатися в Божественному Законі про ковчег і його перенесення – хто має право до нього торкатися і т.д. Божественне провидіння дало йому великий урок поваги до Всевишнього та ретельного дотримання Законів. Він поважав ковчег, але не дуже сильно. Насправді ж ковчег був найважливішим зі всього, що було в наметі.
Мідяний жертовник та умивальниця знаходилися на подвір’ї; позолочений стіл з покладними хлібами, золотий свічник та золотий жертовник для кадіння були у Святая. Натомість у Святая Святих був тільки один предмет – ковчег. Формою він нагадував скриню – приблизно чотири фути довжини, два фути висоти і два фути ширини. З обох боків він мав держаки, за допомогою яких левити переносили його на своїх плечах. Він був позолочений, і всередині скрині були Таблиці Закону, золота посудина з манною, що збереглася ще з часів пустині, та Ааронова палиця, якою були роблені чудеса. Зверху над ковчегом була найбільш особлива річ. Це була масивна плита з золота, зверху закінчена у формі двох херувимів, обличчя котрих були звернені досередини, а крила витягнуті уперед.
Згідно з Божественною вказівкою священики мали укрити ковчег особливим чином, символічним у деяких відношеннях. Потім левити мали подбати про нього, переносячи його на плечах. Знехтувавши цим, цар наготував новий віз з запряженими волами, немовби такий спосіб доставити його був більш урочистий, ніж хтось міг собі уявити. Але це не був Божий спосіб; і потрібен був урок поваги до Бога та ковчега, який символізував Його характер та Його Ублагальню.
Відповідний час настав тоді, коли воли, тягнучи віз ковзкою, похилою, кам’янистою дорогою, трохи нахилили його. У цю мить Узза простягнув руку, щоб ковчег не втратив рівноваги, і тут же був уражений на смерть спалахом блискавки. Такий вияв Божественного незадоволення тим, що відбувалося, одразу сповільнив все дійство, і цар Давид побоявся взяти ковчег з собою, щоб він не завдав ще більшого лиха. Процесія затрималася; ковчег, забравши, віднесли до дому Овед-Едома, левита, священика.
Весь народ засвоїв урок поваги, який, до речі, сьогодні потрібен навіть більше, ніж в інший час. Неповага часто проявляється у світі; але це нас не дивує так, як дивує неповага з боку тих, котрі називають себе Господнім посвяченим народом, Його Царським Священством. Часом це неповага в поведінці, часом у мові, часом це жарти на релігійні теми або на вірші Святого Письма. Усяка така річ є шкідливою для особи, а також для її впливу на інших.
Не треба забувати, що Узза не був посланий на вічні муки. Він тільки заснув смертю, і його помилка, яка принесла добрий урок в той час, напевно, прислужиться йому в майбутньому. Та був ще інший урок, бо ковчег в домі Овед-Едома почав приносити благословення. Хоча нам не сказано, якими вони були, але благословення такого роду привернули до себе увагу багатьох. Серед інших це зауважив цар Давид. Знову його серце звернулося до первісної думки, що Єрусалим має бути не тільки Містом Давида, але й Містом Бога, місцеперебуванням Бога, про що свідчила би присутність ковчега та Слави Шекіна – світла, яке сяяло між двома херувимами, вказуючи на присутність Бога з Його народом, Ізраїлем.

БОЖИЙ СВЯТИЙ НАРОД

Ми не є в такому ж становищі, як Давид та ізраїльтяни. У світі сьогодні немає народу, який є Божим Царством. Коли Бог скинув вінець з Седекії у 606 р. до н.е., то сказав через пророка: “Скину, скину, скину, й не буде його, покіль прийде той, що має до його право й кому віддам його!” (Єз. 21: 25-27, Кул.). Віримо, що час віддати Царство Месії та виконати наші молитви “Нехай прийде Царство Твоє” вже поруч. Тим часом жодне земне царство не є Божим Царством, хіба що в тому значенні, в якому св. Петро каже про Церкву, що вона – святий народ, особливий народ Бога (1 Пет. 2: 9). Та навіть тут мова не йде про якусь сектантську систему – чи то про баптистську церкву, чи про методистську, чи про пресвітеріанську, лютеранську, англіканську або римську. Справжня Церква Христа не містить таких обмежень; їй властиво належиться назва “католицька” в тому значенні, що вона є загальною, бо це слово означає “загальна, універсальна”.
Церква Христа є однією Церквою по всьому світі. Її члени – це ті, котрі об’єдналися з Христом через посвячення і Божественне прийняття шляхом зачаття Святим Духом. Деякі її члени можуть знаходитися у римській церкві, деякі – в англіканській, деякі – в пресвітеріанській, деякі – в баптистській, деякі – в лютеранській, деякі – в методистській і т.п., а деякі поза ними усіма. Але це єдиний святий народ, визнаний Богом, і в повному значенні він не буде визнаний новим народом, доки переміна воскресіння не прославить народ Господа разом з Ним за завісою. Написано, що ми будемо подібні до Нього, будемо бачити Його, як Він є, і будемо ділити Його славу.
Ми не можемо сподіватися, що світ буде цінувати Божу Правду та присутність Бога, так само як ізраїльтяни не могли сподіватися, що филистимляни з одного боку, та моавітяни – з іншого приймуть Господа. Тільки Божий народ, який є в Угоді, може цінувати Його та Його постанови. Бог перебуває тільки серед нього.
Ми також не можемо казати, що це суто сімейна справа. Святе Письмо показує, що це особиста справа. Тут і там Церква Христа розкидана по всьому світі. Тільки посвячені належать до неї, тільки вони мають привілей та спільність з Отцем та Сином, про яку нагадував ковчег Угоди. Єдиним винятком з цього правила, як можна зауважити і як згадав св. Павло, є діти віруючих батьків, котрі разом зі своїми батьками отримують Божі милості, благословення та догляд до часу, коли вони досягнуть відповідного розвитку розуму, який дозволить їм вирішувати за себе, чи вони повинні посвятитися повністю Господу та бути індивідуально прийнятими Ним через зачаття Святим Духом, чи повернутися і стати частиною світу.
Коли цар Давид був готовий принести ковчег вдруге – за якихось три місяці після першої спроби, котра виявилась невдалою, – він уважніше вивчив справу. Цього разу вже не було нового воза, а був використаний Божественно визначений спосіб: левити несли ковчег на плечах. Не наша справа – проявляти дотепність та винахідливість в стосунку до Божественних методів та служіння. Ми повинні бути дослідниками Божественної волі, вивчаючи Святе Письмо, щоб знати волю Бога і виконувати її. Урок, який завчив для себе цар Давид, може прийняти до свого серця весь Господній народ.

ТАНЕЦЬ ПЕРЕД БОГОМ

Запис говорить, що крім тисяч воїнів, що супроводжували як охорона і надавали усій процесії урочистості, та безлічі людей, що зустрічали ковчег у різних селах по дорозі, ще були ті, котрі сурмили в сурми, грали на бубнах та струнних інструментах, радісно сприймаючи велику подію Божого повернення до народу, яку представляло повернення ковчега. А ще був хор левитів, який співав різні частини псалму, скомпонованого царем Давидом саме для цієї події. Власне, він і є частиною нашої лекції – Псалом 24.
У своєму вияві радості цар Давид приєднався до інших і танцював перед Господом. Здається, що цей звичай рухатись кроками у ритм музики з почуттям гідності є звичною формою в країнах Сходу навіть сьогодні. М-р Кларк розповідає, як він бачив такий танець на зібранні Християнського Товариства Об’єднаних Зусиль (International Society of Christian Endeavor) в Індії, і як урочисто та красиво це виглядало.
Коли велична процесія наблизилася до міста Єрусалима, жінки міста з радістю вітали її. На чолі їх мала би бути Мелхола, дружина царя Давида, дочка царя Саула. Але ж ні. У неї була цинічна, пихата вдача. Хіба ж вона не дочка царя Саула? Хіба ж її чоловік Давид не був простим пастухом і якийсь час переховувався втікачем? Коли він зайшов у дім, вона дорікнула йому за ту радість, яку він показав, коли несли ковчег. Вона сказала, що він втратив гідність і заслуговує докору. Цар Давид нагадав їй, що Господь забрав царство в її батька і дав йому, що він здобув Господню милість і довірився Йому. Згодом ця пихата жінка, очевидно, була полишена, і коротко згадано, що відтоді вона була бездітною.

ПРОРОЧИЙ ЗМІСТ ПСАЛМА

Ковчег представляв Христа, в Якому захована вся Мудрість та Сила Бога і в Якому зосереджені всі Божі благословення для людей. Тому принесення ковчега в місто представляло почасти наше прийняття Христа. Всі ми розуміємо, що “Господня земля, і все, що на ній”, що всякий добрий і досконалий дар походить згори від Отця через Сина. Світ та всі його мешканці залежні від цих благословень.
Бог запроваджує Свій Новий Лад посеред моря незадоволення, посеред незадоволених мас – тих, котрі не є утверджені і не є в спільності з Богом. Він запрошує нас піднятися на Його Святу Гору, у Його Святе Царство, і укріпитися на Його Святому Місці, в духовній Божественній природі. Він зазначає, що до цього класу можна належати тільки на певних умовах, а саме: треба мати чисте, чесне серце, чисті руки – праведне життя в міру можливостей. Треба сподіватися, що кожен з цього класу заприсягнеться у своїй відданості Богу. Це називається Угодою з Ним.
Ісус був перший, хто уклав таку Угоду, і вся Церква повинна йти Його слідами, якщо вона хоче бути з Ним у Його Святому Царстві. Вони не повинні прихилятись серцем до брехні і заприсягати облудно. Бог вимагатиме від них усього, що вони заповідали Йому. Тільки такі отримають благословення від Господа і тільки таким буде приписана Його праведність через Христа.
Сьогодні, як ніколи досі, ця лекція потребує уважного вивчення. Скільки людей сьогодні заявляє, що хоча вони уклали Угоду при жертві і дали обітницю Господу, вони на неї не зважають і не дотримуються своїх обітниць! Скільки людей справді визнає, що вони лукавлять стосовно своїх віровчень, заперечуючи приватно те, що публічно назвали своєю вірою! Безперечно, така поведінка обов’язково має отримати докір у Божих очах, і такі особи не можуть сподіватися належати до Царства.
Далі в Псалмі сказано, що діти Ізраїлю – це ті, котрі шукають Господа, котрі просять, щоб увійшов Цар Слави, Господь, могутній, сильний, здатний визволити від гріха та від сили гріха – смерті. Ми далі чекаємо, аж цей Цар Слави увійде в повному значенні слова. Він каже, що Він об’явиться (світу) у палаючому вогні – у великому “часі утиску, якого не було від існування люду” (Дан. 12: 1). Багато дослідників Біблії бачить, що цей утиск вже починається у жахливій війні, яка набирає розмаху, і сподівається огняної анархії, яка буде її наслідком у близькому майбутньому. Тоді швидко прийде тихий Голос, Божественний вплив, могутня сила Спасителя, який визволить від гріха, від смерті і від сатани, котрий буде зв’язаний на тисячу років.

R5679 (1915 р.)