“КІНЕЦЬ ВІКУ” – СХОЖІ ОБСТАВИНИ

“Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас” (Івана 15: 18).
Під словом “світ” Господь не мав на увазі поган, інакше Він сказав би “погани”. Якщо б Він сказав “погани”, то це означало б усі народи, які не були в угоді з Богом. Але коли Він вжив слово “світ”, то, здається, мав на увазі теперішній порядок речей, тобто людей теперішнього порядку, бо жодний теперішній порядок не існував би без людей. Він мав на увазі тих, котрі мали релігійний вплив – представників народу.
Але особливий порядок суспільства тих днів складався з книжників, саддукеїв, фарисеїв, первосвящеників і вчителів Закону – тих, котрі пояснювали Закон. Усі, котрі представляли Закон, а отже, представляли народ, мусили мати особливий стосунок до тодішнього порядку речей. Ми знаємо, що вони ненавиділи Господа. Як Він скрізь говорив, вони ненавиділи світло. Вони ненавиділи Його не тому, немовби Він чинив їм якусь кривду, а тому, що Його вчення і світло, яке світило від Його життя і вчень, суперечило їм, їхнім планам, задумам і порядкам. Якщо б Його слова були правдою, то всі плани, які вони складали на протязі всіх цих років, були б зведені нанівець. Наскільки вони покладались на свої власні плани, настільки Христос і Його послідовники здавалися їм нерозумними, що намагаються чинити якісь нездійсненні речі.
У той час основне протистояння нашому Господу існувало з боку релігійних провідників, учителів та юдейських політиків. Було дві партії – саддукеї та фарисеї. Саддукеї не вірили в жодну річ поза тим, що могли бачити. Вони були агностиками. Фарисеї були дуже вимогливою релігійною сектою, надзвичайно благочестивими з-посеред юдеїв. Вони були дуже прискіпливі стосовно зовнішніх форм та церемоній, але, як клас, були дуже зарозумілі, самовпевнені та несправедливі. Той, хто погоджувався з вченнями Ісуса, не міг проявляти особливого зацікавлення жодною з цих сект, ані їхніми вченнями – не міг поважати їх особливо і вважати кимось великим серед свого народу. Хоча ці релігійні провідники мали між собою розбіжності, вони були єдині у своїй опозиції до Ісуса.
Саме ці секти разом з книжниками і вчителями Закону підбурили народ розіп’яти Ісуса. Ми не повинні припускати, що ці вчені люди – високоосвічені та інтелігентні – вийшли з людьми на вулицю і вітали Варавву та кричали проти Ісуса. Швидше за все, вони підбурили натовп, а для себе вибрали більш поважну лінію поведінки. У всякому випадку, їх поведінка привела до смерті Господа. Вони не просто ненавиділи Учителя, але ненавиділи Його з такою гіркотою і з таким завзяттям, що постановили Його знищити. Вони кілька разів обдумали план Його смерті, але не могли Його схопити, доки не прийшла Його година. Фарисеї визнавали, що Він зробив велике чудо, збудивши Лазаря, але постановили, що задля цього великого чуда Ісус повинен бути знищений, тому що воно мало би вплив на людей, і люди так само відсторонилися би від них.
Первосвященик Кайяфа сказав: “Краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути” (Ів. 11: 47-53). Провідники народу боялися, що всі люди потраплять під такий вплив вчень Ісуса, що вони собі з цим не порадять, що “прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ”. Вони казали: “Ми пильнуємо цей народ. Влада Риму не звертала би жодної уваги на цей натовп. Якщо ми схибимо, Боже діло на землі буде зруйноване. Тому краще, щоб ми знищили цього чоловіка”. Трудність полягала в тому, що вони мали погане уявлення про Боже діло і про свій народ. Вони не брали до уваги Бога. Вони думали, що самі мусять виконати цілу справу. Вони забули, що Бог є Всемогутній і стоїть при владі.

СВІТЛО ПРАВДИ ВИЯВЛЯЄ ПОМИЛКИ

Стосовно справжнього Божого народу Учитель сказав, як записано в нашому вірші: “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас”. Бачимо, що відповідно до своєї вірності як послідовників Господа Ісуса, Господній народ є зненавиджений і зазнає переслідувань. У ранні часи Церкви був довгий період переслідувань – спочатку Нероном, потім Деоклетіаном та іншими римськими імператорами. Опісля наступило загальне вивищення Антихриста, яке завершилось появою великого спотворення, підробки Божого царства у 539 році н.е. Він також ненавидів тих, хто належав до справжньої Церкви, і відносився до них зі зневагою. Їх вважали навіженими, безумними, які приймають слова Ісуса надто буквально, і надто багато думають про майбутнє Царство, замість думати про теперішнє. Далі наступила довга ніч кривавих переслідувань протягом цілого папського Тисячоліття (від 799 р. н.е. до 1799 р. н.е.). Справжні послідовники були нечисленними і як правило бідними в цьому світі: небагато хто шляхетні, небагато хто вчені – але багаті вірою. “Небагато хто мудрі за тілом, небагато хто сильні, небагато хто шляхетні” є покликані. “Чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв тим, хто любить Його?” (1 Кор. 1: 26; Як. 2: 5).
Повернемось до наших днів. Наскільки Господній народ йде в сліди Ісуса, настільки він прагне, щоб його світло сяяло на інших. Наскільки він дозволяє своєму світлу світити, настільки це виявляє неправильне розуміння і помилки теперішнього стану речей у світі. У наші дні, як і за днів Ісуса, Правда виявляє і ганить неправду, а ті, котрі проголошують Правду, так чи інакше за це зненавиджені. Сьогодні, як і за днів першого приходу нашого Господа, існує релігійна система, яка в тій чи іншій мірі змішана з політикою. Її прихильники планують різного роду реформи. Вони кажуть: “Якщо ми зможемо знищити торгівлю жінками і торгівлю спиртним, то ми майже запровадимо Тисячоліття. Вибір мудрих керівників допоможе запровадити новий порядок речей”. Як би ми не симпатизували таким добрим зусиллям, ми усвідомлюємо, що в цілому такі плани не є Божим Планом стосовно майбутнього Царства. Теперішні інституції треба не виправляти, а замінювати на умови “нових небес і нової землі”.
Однак ми не повинні шукати особливих недоліків у реформаторах і їхніх зусиллях накладати латки на стару одежу. Ми повинні мати симпатію до будь-якої речі, яка має на меті добро, праведність. Ми повинні дозволити світу робити те найкраще, що він може, а самі повинні звернути нашу увагу на Божий план та велику реформу, яку Він повинен запровадити. Ми маємо завдання приготуватись до місця в Царстві і допомагати іншим Божим дітям, щоб вони також могли вчинити своє покликання та вибрання міцним і були готові до Царства. Це Царство, яке зараз є так близько, буде Божим засобом для знищення гріха і вивищення праведності.

СТАВЛЯЧИ ТЕМРЯВУ ЗА СВІТЛО

Виглядає, що для світу все це схоже на недоладну вигадку, бо означає крах його проектів. Це розладнало б усі плани церковництва. Коли б люди думали так, як ми, це означало б велике нещастя для всіх віросповідань. Люди вже не були б так зацікавлені побудовою систем або здобуттям грошей, а намагалися б виконувати у світі працю Господа. Коли б наш погляд був визнаний правильним і здобув довіру людей, такою самою мірою всі створені людьми системи стали б непопулярними. Всі вони були б посоромлені в порівнянні з Правдою. Тому їхні покровителі вважають, що приховувати темряву і називати її світлом є необхідним для їхнього процвітання. Вони вважають своїм обов’язком спалювати наші книжки, не допускати наших проповідей на сторінках журналів і т.п. Все це здається їм мудрою поведінкою. Вони усвідомлюють, що вони та їхні системи повністю впали б, якщо б те, чого ми навчаємо, було загально прийняте людьми.

“ВЕЛИКІ І МАРНІ СЛОВА”

Церковні системи твердять, що вони протягом вісімнадцяти століть свідкували про Христове Царство. Римо-католики кажуть: “Ми створили великі інституції! Подивіться на мільйонні інвестиції! Подивіться, як ми підтримуємо різні уряди і сподіваємось незабаром здобути контроль над усіма ними. Тоді ми підкоримо світ!” Так само говорять методисти, баптисти і всі інші. “Ми повинні завоювати світ! Це – шлях, яким має бути встановлене царство!”
Ось так вони намагаються запровадити власні плани. Коли вони досліджують Боже Слово, то досліджують його з сектантськими окулярами на очах. Вони думають, що “церква” тепер є в стані, близькому до того, щоб заставити кожне коліно приклонитися і кожний язик визнати. Вони говорять: “Якщо ці люди з “Зоріння Тисячоліття” будуть ходити скрізь і говорити, що правдива Церква – це лише “мала черідка”, то люди пригадають собі, що ми хвалились нашим великий стадом. А як тоді бути з римо-католицьким стадом? Як бути з лютеранським стадом, методистським, баптистським, пресвітеріанським стадом? Чи ж ми не кажемо, що у світі є чотириста мільйонів християн? То як можна дозволяти цим людям, яких ніхто не знає, ходити скрізь і говорити, що в Церкві є лише жменька і що решта з нас є ошуканцями? Виходить, що наші великі інституції помиляються. Якщо ці люди збираються перевернути світ догори ногами і спровадити на нас сумнівну репутацію, то ми повинні примусити їх замовкнути, поки не пізно. Обов’язково треба щось робити”.

НАША ВОГНЯНА КОЛІСНИЦЯ

Отже, ми бачимо ненависть. Справжній Господній народ бореться за досконалі ідеали; він бореться за те, щоб бути схожим на Господа і бути представником нашого Господа Ісуса Христа. Але релігійні люди ненавидять це. Вони ненавидять порушення спокою їхніх інституцій – розхитування і розгойдування їхніх суден. Вони бояться, що ті перевернуться в море. Світський дух у них ненавидить вірних Господніх посланців. Деякі шляхетні люди у світі певною мірою бачать Правду. Це ще більше розлючує церковних людей, які не є в повній згоді з Господом.
Ми не знаємо, до чого це остаточно може привести. Але в Святому Письмі є вірші, які, здається, показують, що завершення шляху справжньої Церкви буде супроводжуватися переслідуваннями. Ми розуміємо, що Ілля був образом на Церкву. Його останнім випробуванням було його вознесіння у вогняній колісниці. Це був засіб, за допомогою якого він був забраний зі світу. Отже, при закінченні цього світу (віку) Господь може забрати свій народ у вогняному горі: колісниця забере їх додому, до слави, честі і безсмертя, до участі з Ісусом у божественній природі. “Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство”. “Коли тільки разом із Ним терпимо, щоб разом із Ним і прославитись” (Рим. 2: 7; 8: 17; Лк. 12: 32; 2 Тим. 2: 12).

R5676 (1915 р.)