“ЛЕГКЕ ГОРЕ” ТЕПЕР І “СЛАВА” ПОТІМ

“У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з’явилося в нашому тілі й життя Ісусове” (2 Коринтян 4: 8-10).
Апостол Павло звертається до Церкви в Коринті, і в ще більшому значенні – до всієї Церкви Євангельського віку. Він, очевидно, також описує власні труднощі та труднощі тих, з ким був зайнятий у місіонерській праці. Апостол подорожував з одного місця в інше, але не так, як це роблять сьогодні наші брати-пілігрими, бо часом він залишався в одному місті цілий рік, а часом навіть більше року. Як би там не було, він був мандрівником, подорожуючи туди, де інші місіонери Господа не були, промовляючи до юдеїв і до кожного, хто міг дати доказ, що він має вуха, щоб слухати. У ці подорожі він брав із собою помічників. Тому треба зважити, що його слова стосувалися не тільки апостолів (адже він був єдиним апостолом в такому товаристві), але й інших, котрі були з ним, і що це Послання, як і всі натхнені писання, передбачалося Господом для навчання та користі всіх святих впродовж усієї християнської диспенсації.
Помічники апостола були загальними служителями Господа, якими є всі Божі діти в міру того, як вони зайняті тією чи іншою працею служіння. Отже, його слова були, мабуть, звернені до всіх зайнятих у Господній службі. В цьому посланні він звертає увагу на відмінності у службі: “Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме!”, а також на відмінності у досвіді різних членів Тіла Христа. Він каже, що деякі стали об’єктом переслідувань, інші ж були учасниками цих переслідувань, страждаючи з тими, кого переслідували. Це свідчило, що Господь бачить і оцінює спільність у труднощах, якщо такі трапляються.
Схожа думка міститься також у посланні св. Павла до Євреїв (10: 32-34). Якщо хтось не є активно зайнятий у службі, але вірно виконує все, що знайдеться для його рук, Господь оцінить це так само, як оцінює працю тих, котрі з причини більшої спроможності або фізичної сили, або нагод можуть зробити більше, адже кожен виконує Господню працю в міру можливості.
Апостол каже про себе та про своїх товаришів, а також про всіх, котрі вірно трудяться в службі Учителю: “У всьому нас тиснуть”. Існує багато труднощів, спільних для всього людського роду, – відсутність зайнятості, хвороби, бідність, смерть і т.п. На світ приходять численні лиха, і, зрозуміло, апостол та його товариші підлягали цим труднощам, як і інші люди. Багатьом ці життєві труднощі приносять збентеження. І хоча св. Павло та ті, котрі були з ним, мали хвороби, різні негаразди, переслідування та проби, вони мали також знання Правди та Господньої благодаті, яка дає підтримку, і вступили до війська Царя царів. Труднощі не приносили їм збентеження, бо вони довіряли Господнім дорогоцінним обітницям, що всі ці труднощі повинні допомогти їм на добре.

“БО ЯКИЙ ВІН, ТАКІ Й МИ НА ЦІМ СВІТІ”

Тож ми не повинні дозволити життєвим труднощам збентежити нас так, як вони бентежать інших людей. Ми маємо щось, чого інші не мають – Господнє запевнення, що все в нашому житті принесе нам благословення, якщо ми будемо вірні. Це дозволяє нам радіти в горі, якщо ми справді віримо цій обітниці Слова нашого Отця. Є ще інші лиха, які приходять на Господній народ, але не приходять на світ. Світ так чи інакше виступає проти тих, хто зайнятий публічним представленням Правди, а також тих, хто тісно пов’язаний з ними. Існує битва між добром і злом, світлом і темрявою. Світ, прив’язаний до темряви, відчуває вороже ставлення до світла, ненавидить його. Він часто схильний завдавати особливих труднощів Господнім представникам, зайнятих конкретною працею.
Час від часу ми натрапляємо на світських осіб, котрі мають добре серце, щирі наміри і прагнуть допомагати в добрій праці. Але вони є винятком. Найбільша опозиція (як було у випадку Учителя) приходить, як правило, з боку наших братів, хоча багато з них є братами тільки номінально. Також противник особливим чином виступає проти нас. Щоправда, весь світ має опір з боку противника, але особливо противник діяльний проти зайнятих публічним служінням Господу. Сатана приводить на них особливі спокуси, тому не дивно, що вони вимушено стають особливим об’єктом його люті та хитрощів. Але зайняті Божою службою мають особливі благословення з Його рук та додаткове підкріплення. Тож хоча зайняті публічним служінням мають, на наше переконання, більше труднощів з боку противника, вони отримують також більше благодаті, щоб впоратись з ними.

НАША СМЕРТЬ – ВОРОТА ДО ЖИТТЯ

“Ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач”, – каже св. Павло. Апостол та його товариші не були єдиними, хто губився в здогадках, що їм робити. Весь світ був збентежений і таким є сьогодні. Загальна нервова непевність наших днів виникає переважно з нервового напруження сьогодення. Коли б люди знали як правильно вести свої справи, як правильно поводитися у своєму домі, в житті загалом, вони не були б у таких сумнівах та клопотах. Та жоден з них не є достатньо мудрим, щоб впоратись зі всім без зайвих клопотів, і нинішні умови у світі викликають велике збентеження і неспокійне передчуття на майбутнє. Той, хто зайнятий у Господній праці, також трохи переживає, але неспокій або непевність Господнього народу ніколи не повинні переходити у відчай. Люди у світі, втративши роботу і потрапивши у різні труднощі, занепадають духом. Ми часто чуємо про самогубства. Для людей, які позбавляють себе життя, речі виглядають безпросвітними.
Може бути так, що для Господнього народу речі також виглядатимуть безпросвітними. Однак він не є у відчаї і не буде у відчаї, що б не сталося, бо Господь сказав, що Він ніколи не залишить нас, ані не покине. Ця ласкава обітниця повинна давати нам міцну та непохитну надію. Наш якір надії повинен бути непорушний. Тому наше становище дуже відрізняється від становища світу, який не має жодної особливої надії. Світ не має жодного міцного якоря, жодної дорогоцінної обітниці, яка б його тримала міцно. Ми знаємо, що коли б трапилося найгірше, коли б ми навіть вмирали з голоду, наша надія лежить за завісою, за смертю.
Отже, Божі святі сьогодні сприймають смерть як браму, якою можна увійти у повноту життя, у здійснення всіх наших надій та мрій. І якщо з’являється відчай, то це означає, що наш якір втратив опору. Хто бачить, що він є у відчаї, той розуміє, що він втрачає віру, і повинен негайно шукати поради в Божому Слові та в інших, у кого міцна віра, і повинен йти до Господа часто і наполегливо в молитві, переконаний, що якщо віра повернеться, то відчай мине.

“Я ТЕБЕ НЕ ПОКИНУ”

“Переслідують нас, але ми не полишені”. Є різного роду переслідування, які трапляються людям у світі. Якщо їхні ближні незадоволені ними, то це приносить ті чи інші переслідування. Але в людей немає дієвих засобів, щоб це залагодити, і ніщо не дає задоволення. Часом вони відплачують тією ж монетою. Та у випадку Господніх дітей є зовсім по-іншому. Коли вони відчувають, що справедливість вимагає відплати, вони повинні пам’ятати, що не їхня справа – платити у відповідь, віддавати злом за зло. Господь сказав нам, що ми повинні залишити всі справи, пов’язані зі справедливістю, в Його руках. “Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь”. Дійсно, Він каже, що ми повинні утікати від переслідувань і не засуджувати тих, хто також утікає, хоча може здатися, що вони поводяться неправильно. Учитель навчив нас: “А коли будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого”. Тому, якщо Божу дитину переслідують в одній околиці і вона може забратися до іншої, для неї було би краще забратися.
Хоча Господній народ переслідують за праведність, він не полишений. Світ і ті, в кого світський дух, можуть створювати їм клопоти та утискати, але Господь їх не полишить. Коли на нас приходять переслідування, ми повинні запитати: “Чи ця опозиція та переслідування приходять на мене за мою вірність Господу, чи викликані чимось у моїй вдачі?” Якщо вірне останнє, то варто дбайливо намагатися виправити нашу помилку. Якщо, з іншого боку, ми переконуємось на основі прискіпливого перегляду себе та своєї поведінки, що ми зробили все від нас залежне, повністю від нас залежне, і що переслідування приходять на нас за вірність, ми повинні радіти з цих переслідувань.
“Ми повалені, та не погублені”. Цей вираз показує, що хоча апостол та його товариші не впадали у відчай, не відчували себе покинутими, вони часто бували пригнічені духом. Пригнічений дух, відчуття самотності чи депресія, є звичними у людей в несприятливих умовах, які панують у світі. Тягар такого засмучення може посилюватися за рахунок фізичного стану здоров’я. Хто слабкий або переносить біль, той схильний відчувати психічний тиск, неспокій. Християнин повинен з усім цим боротися, бо ми знаємо, що наші нещастя та знесилля інколи є ззовні, а не від Господа, хіба що тоді, коли Він дозволяє їх для нашого розвитку, для нашої майбутньої праці в Царстві. Тому ми повинні бути стійкими. Якщо Господь дозволяє на нас клопоти, ми повинні виховувати в собі мужність, щоб переносити їх терпляче і не піддаватись, бо вони знищать нашу віру, нашу щасливість і відданість духа Тому, Кому ми обіцяли бути вірними.
Ми повинні змиритися зі всім, що наш Отець дозволяє на нас, але повинні бути в бадьорому настрої і казати собі: “Це, мабуть, добрий урок для мене. Можливо, почуття пригнічення, спустошення допоможе мені більше співчувати іншим”. Поет влучно сказав: “В кожному житті повинен падати дощ, а деякі дні повинні бути понурі та темні”. Тому пильнуймо, щоб не дозволити цьому відчуттю депресії здолати нас і знищити нашу віру та запал. Краще звертатись до Господа за благодаттю для допомоги і до Його дорогоцінних обітниць, щоб піднятися над труднощами і сміливо крокувати вперед.

НАША “УГОДА ПРИ ЖЕРТВІ”

“Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову”. Цим апостол нагадує, що Господній народ, наскільки він вірний у Господній службі, схожий на Нього у своєму служінні та своїй смерті. Вузьким шляхом нашого Господа було три з половиною роки вмирання. Він щоденно віддавав Своє життя – підкоряв його. Він був Прикладом для нас в тому, як ми повинні підкорювати наше життя. Він віддавав Своє життя в службі не для світу, а для Господнього народу. Хоча заслуга Його пожертвуваного життя мала бути використана Господом за життя світу, однак Він поклав життя в безпосередньому служінні Своїм юдейським братам.
Єврейський народ був народом Бога. Наш Господь ділив Своє життя передусім з тими, хто щиро прагнув подобатися Богу і дізнатися про Його волю – чи то з багатими та впливовими, чи з бідними та скромними. Ісус радо приймав митників та грішників і віддавав за них Своє життя. Він знав, що серед цього покірного класу Він знайде більшу частину справжньої пшениці. Отже, Він впродовж усіх трьох з половиною років Свого земного служіння віддавав Своє життя і закінчив цю працю на Голгофі.
Так само є зі всіма, котрі є справжнім Господнім народом. Вони уклали “угоду при жертві”. Вони посвятили, присвятили своє життя для Господа та Його служби. Як Ісус, їхній Учитель, клав Своє життя, коли робив добро і проповідував Правду на часі, так само вони повинні класти своє життя – незалежно від того, чи час їхнього служіння триватиме три з половиною роки, чи двадцять років, чи будь-який інший час, доки не настане Отцівська пора для їхнього визволення. Це свідчитиме, що вони є в повній згоді з Господом і радо беруть участь в стражданнях свого великого Голови. Так має бути, бо вони є майбутніми членами Його Тіла. Ось так ці члени постійно носять в тілі мертвість свого Господа. Вони щоденно вмирають, як Він вмирав, “віддаючи своє життя”.

“ОТОЖ ПРОСЛАВЛЯЙТЕ БОГА В ТІЛІ СВОЄМУ”

Все це – праця Нового Створіння. Старе створіння змушене слідувати за Новим Створінням, тому залишення волі плоті без уваги є визначальною рисою нашого вмирання. Коли наше вмирання закінчиться, коли ми вірно покладемо своє життя, це приведе нас до стану, де ми почуємо від Учителя: “Добре!”
Св. Павло також говорить, що “життя Ісусове” має “з’явитися в нашому тілі”. Зрозуміло, що мова йде про людське тіло. Нове Створіння є власником цього тіла. У випадку людей у світі не існує одночасно двох особистостей, а лише одне створіння. Двоїстість особистості стосується тільки тих, котрі були зачаті Святим Духом. Старе тіло страждає, а Нове Створіння радіє, задоволене тим, що служить – дякує Богу щоденно за труднощі, знаючи, що вони “достачають для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”.
Ось так життя Ісуса об’являється через нас світові та братам. Але світ цього не може зрозуміти. Люди кажуть: “Коли б я був на твоєму місці в таких клопотах, я б не витримав, а ти – радий!” Отже, люди не здатні це збагнути. Ми маємо нове життя, яке світ не може оцінити. Але той, хто здатний це оцінити, повинен щоденно зростати в благодаті та знанні. Ми повинні щораз більше показувати Господнє життя у нашому характері та тілі. Цим самим ми будемо щораз більше об’являти Господній Дух, більше виконувати Господню працю, більше ставати схожими на Ісуса. Все це приготує нас до слави потім, коли Нове Створіння буде завершене і вся досконалість та слава нової природи буде нашою.

R5670 (1915 р.)