ПОВЕРНЕННЯ ДО СПРАВ

Деякі наші дорогі читачі нещодавно похвальним чином влаштували свої справи, вирішивши віддати весь свій час Жнивній праці, не сподіваючись, що Жнива – праця збирання, палення куколю, пересівання пшениці і т.д. – будуть продовжуватися. Крім того, багато з них задіяли в Жнивній праці майже всі свої надлишки цьогосвітніх багатств, прагнучи складати скарби на небесах. Деякі з цих дорогих братів та сестер майже або зовсім вичерпали власні можливості в дочасних речах. Відповідно, вони, оглядаючись довкола, сподіваються побачити керівництво Господнього провидіння щодо того, як їм бути далі. Чи їм знову поринути в земні справи настільки, щоб залишалося мало часу для духовних справ? А може зайнятися якимись спекуляціями і втягнути в них інших, щоб остаточно зазнати втрат? А може, навпаки, робити щось спокійно, що дозволить покрити видатки і дасть змогу продовжувати до певної міри Жнивну працю збирання? Ми сподіваємось на останнє і віримо, що воно є в згоді з Духом Господа – духом здорового розуму (2 Тим. 1: 7).
Пригадаймо собі велике розчарування апостолів, пов’язане зі смертю Відкупителя. Аж до дня Його розп’яття вони думали, що Його висловлювання про смерть, розп’яття і т.д. були лише образною мовою і що насправді Він мав незабаром бути піднятий до влади та великої слави. Труднощі того часу, мабуть, стали для них суворим випробуванням. Воскресіння нашого Господа на третій день оживило їхні надії, хоча Його з’явлення чудовим чином свідчили про дивовижну зміну, якої вони не могли зрозуміти. Але згодом вони навчилися, що Він вже не є людиною, а є удосконаленим Новим Створінням Божественної природи.
Потім настала довга перерва між з’явленнями: бувало, що вони не бачили Його тижнями і не чули від Нього нічого. Це були дні повні нетерпіння та знеохочення. Їхня віра та терпеливість ослабла. Врешті, украй знеохочений, св. Петро перший заявив про свою рішучість відмовитися від всілякої думки про подальше проповідування і повернутися до рибальства. Він виступив уперед і заявив: “Піду риби вловити!” Його колишні компаньйони одразу  підхопили: “І ми підемо з тобою!” (Ів. 21: 3). Ось так семеро найбільш знаних учнів полишили велику працю, до якої Господь запросив їх, хоча зробили це у відчаї, маючи далі віддане серце.
Власне, це була нагода, на яку чекав Ісус. Нам не відома інша причина, чому Він мав би залишатися тут протягом сорока днів перед вознесінням до Отця. Тож Він дозволив учням повернутися до свого колишнього заняття і зазнати розчарування. Вже в першу ніч вони спробували рибалити, “та ночі тієї нічого вони не вловили”. Бідні люди! Очевидно, вони вирішили, що тепер все проти них.
Однак весь цей час Ісус пильно стежив за ними і свідомо дозволив на невдачу, щоб вони навчилися великого уроку, а через них і ми. Урок полягав у тому, що Він міг покерувати всіма їхніми справами, але треба було міцно Йому довіряти, не дивлячись ні на що, доки вони були віддані Йому та виконували Його вказівки.
Переконавшись у власній безпорадності влаштувати свої справи, вони на ранок були готові зустріти Ісуса на березі і прийняти Його запрошення поснідати з Ним рибою, вже спеченою на вогні. Звідки з’явилася риба і вогонь вони не знали. Все це було приготоване чудовим чином, так само як тіло Ісуса, в якому Він з’явився їм, і одяг, який був на Ньому. Ісус говорив мало, хіба що звернувся до св. Петра: “Годуй Мої вівці, годуй Мої ягнята, якщо любиш Мене”. Апостоли взяли для себе урок і повернулися проповідувати Євангеліє, яке мало бути головною справою їхнього життя. З ними теж було Господнє благословення. Він дбав про їхні потреби, хоча часом це було у в’язниці, часом у пості та голоді, часом у наготі та лихах. Він дав їм те, що мав найкраще, для їхнього розвитку як Нових Створінь.
Ми не хочемо проводити паралель і підсовувати думку, що всі брати повинні полишити земні справи, як це зробили апостоли. Ми не апостоли. Їх було тільки дванадцять. Ми не повинні сподіватися, що нам дістанеться така ж важлива праця, ані що Господнє провидіння так само виразно проявиться у нашому випадку. Натомість ми повинні пам’ятати слова Учителя: “А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель, а ви всі брати”. Хоча апостоли були більш важливими братами, ніж ми, проте ми також брати і маємо одного Господа, Голову, і всі разом маємо одного Отця. Божественні обітниці запевнюють нас, що все допомагатиме нам на добре, якщо ми любимо Бога і покликані відповідно до Його постанови і намагаємось чинити наше покликання та вибрання певним.
Урок, який ми пропонуємо, полягає у тому, що Божественний План не змінився. Жниво насправді ще не закінчилося. Великий Час Горя вже почався. Хоча нам обов’язково дбати про речі, пристойні та порядні в очах всіх людей, ми не повинні забувати, що наша головна справа – бути послами Христа, представниками Господа Ісуса Христа. Ми повинні проголошувати Благу Вістку великої радості, яка остаточно буде всім людям. Ніколи не треба забувати, що ми повинні шукати передусім Божого Царства та праведності, яку воно представляє та прищеплює.
Це має бути головною нашою працею, головною метою нашого життя. Все інше має бути другорядним. Ми повинні сподіватися, що Господь дасть нам потрібну мудрість та благодать, якщо ми її шукаємо, щоб ми могли нею служити Йому, як Йому до вподоби, і при цьому могли подбати про речі, потрібні для того, щоб нашому тілу було зручно, не покидаючи цілковито нашої праці. Це означає, що ми повинні пильнувати та молитися – питати Господа про керівництво, а тоді чекати, щоб побачити, яким чином Його провидіння буде керувати нашим шляхом. Ми повинні пильнувати також проти хитрощів противника, котрий намагатиметься втягнути нас у бізнес або утіхи, або ще кудись. Радимо, щоб весь Господній народ ставив Царство та його інтереси на перше місце у слові, думці та ділі, віддаючи тільки абсолютно необхідний час для здобуття речей, потрібних для наших земних зручностей та зручностей тих, хто від нас залежить. Тим самим ми будемо йти за прикладом Учителя, догоджаючи Отцю та допомагаючи один одному. Так ми будемо прикладом для наших ближніх і готуватимемо себе до Царства.

R5669 (1915 р.)