СУКУПНІСТЬ ВСІХ БЛАГОДАТЕЙ

“А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!” (1 Коринтян 13: 13).
Апостол Павло перед тим згадав різні чудесні дари Духа, даровані всім зачатим Духом до нової природи. Якщо комусь на той час бракувало якогось особливого дару, то це свідчило всім віруючим, що він не став членом Церкви Христа. Ці надприродні дари також сприяли першій Церкві у духовному рості. В ті дні вони не мали Біблії, а якщо хтось мав, то небагато хто міг її читати. Тому вони потребували особливої допомоги, яка вже не була потрібна Церкві опісля і була забрана. У своєму листі до Церкви в Коринті апостол, розповівши про ці різні дари, каже: “А я вам покажу путь іще кращу”. Після цього він звернув увагу на незрівнянну вищість плоду Любові. Хто має Святий Дух, той зобов’язаний мати, принаймні частково, цей плід – чи то мова йде про маленьку квітку з плодовою зав’яззю, чи про частково розвинутий плід, чи про повністю розвинутий або зрілий плід. Бог, наш Отець, Котрий дивиться на серце, знає, як Його Святий Дух у серці намагається контролювати плоть, керувати розумом та всіма словами і вчинками. Ми не здатні судити чиєсь серце. Апостол казав, що він не відчуває себе спроможним судити навіть самого себе, а залишає суд Господу. Він знав, що його серце вірне, що він намагався бути усім, чим Господь хотів, щоб він був. Свідомий своєї нездатності завжди “робити добре, що хоче”, він знав, що Учитель прийме відданість його серця, тому він робив все від нього залежне, а решту залишав Богу.
Наша віра і наша надія на Господа веде нас до наполегливих зусиль розвивати плід любові на всіх його різних та чудових етапах розвитку. Частиною любові є доброта; частиною любові є покора, а також смирення та братня доброзичливість. Для кожної Божої дитини не є насущним питання: Чи я стрункий і добре збудований? Який в мене зовнішній вигляд, яка в мене освіта, які в мене зв’язки по тілу? Скільки я сказав гарних проповідей? Або скільки осіб я привів до знання Правди? Життєво важливим є питання: Скільки любові я розвинув у собі? Наскільки я схожий характером до характеру Христа?

ЛЮБОВ – ОСНОВНА РІЧ

Чому риса любові є такою важливою в Божому Слові? Відповідаємо, тому що це перша, основна, найважливіша річ. Це – виконання Божого Закону, а жертовна любов, до якої запрошуються Божі святі в цьому віці, сягає навіть далі вимог досконалого закону. То чому Любов стоїть першою? Мабуть, не тому, що Бог примусово помістив її там, ані не тому, що Він вжив Свою владу наказувати, що вона має бути першою. Ні. Річ у тому, що жодна інша прикмета характеру не є такою милою, такою гарною, не приносить стільки щастя та радості, не є таким великим благословенням для всіх, на кого вона впливає, як любов. Вона є самою суттю Божого характеру. “БОГ Є ЛЮБОВ!” Ця прикмета особливим чином відображає Його сутність. Хоча Бог є найбільш справедливим і могутнім, ми не кажемо що Бог є Справедливість, або що Бог є Сила, але кажемо, що Бог є Любов. Він використовує Свою велику Силу тільки так, як це диктує та схвалює Любов. Він використовує Свою Справедливість тільки в повній згоді з Його славною прикметою Любові. Любов є рушієм всіх Його дій.
Тому той, хто хоче бути схожим на Бога, повинен бути люблячим. В ньому любов має бути домінуючою рисою характеру та життя. Любов і праведність невіддільні. Любов має тривати всю вічність, і тільки ті, котрі стануть діяльним уособленням цієї благодатної риси характеру, житимуть вічно. Отже, бачимо, що її розвиток є найважливішою справою кожного життя.
Наступною після дивовижної проповіді нашого Господа на горі є ода Любові, записана в 13-у розділі Першого Послання до Коринтян. Обидві проповіді навчають тієї ж лекції, але підходять до неї з різних позицій. Для нас, учнів у Школі Христа, всі вказівки Божественного Слова та Божественне провидіння в нашому житті повинні, як постановив Господь, розвинути характер і вплинути на нашу поведінку на основі вимог Любові. Учитель сказав: “Нову заповідь Я вам [Церкві] даю: Любіть один одного!” Оскільки “Любов – виконання Закону”, і в Божій дитині вона – “союз досконалості”, то не дивно, що ми маємо запевнення у Святому Письмі, що “Бог є Любов” і той, “хто не любить, той Бога не пізнав”. Наш Господь ще сказав: “Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого” – Бога, Котрий є Любов.
Цю шляхетну рису християнського характеру неможливо здобути швидко. Вона потребує росту, і її розвиток є найважливішою справою, головним завданням кожної духовно зачатої Божої дитини, яка знатиме Бога, яка здобуде велику нагороду життя на найвищому рівні існування і бачитиме нашого Отця та нашого Спасителя лицем до лиця та замешкає в їхній присутності назавжди.

ВСІ ЗДОБУТКИ НЕ МАЮТЬ ВАРТОСТІ БЕЗ ЛЮБОВІ

У цій чудовій промові, яку ми розглядаємо, св. Павло дає зрозуміти, що благодать Любові (яка є немовби вінцем) є обов’язковою прикметою, щоб зробити будь-яке служіння прийнятним для Бога. Якщо Любов не є рушійною силою, яка контролює нас, то навіть найбільший запал, найгарніша риторика чи найбагатша красномовність для Правди та праведності є нічим в очах Бога і не принесе жодної нагороди від Нього. Якщо бракує любові, то найбільше вміння у викладенні Божих таємниць, постійне вивчення та велике знання не дадуть нічого для здобуття похвали від Господа. Навіть віра, яка би пересувала гори, буде невартісною, якщо Отець, глянувши у закутки нашого серця, побачить, що в ньому відсутня любов. Якщо віддати всі маєтки, щоб нагодувати бідних або поширювати Євангеліє, однак робити це без любові (як рушія), то це не принесе нам похвали від Бога. Померти смертю мученика нічого не дасть, якщо в основі не лежатиме любов до Господа та відданість Його Правді.
Чому? Бо все це можна робити з самолюбних міркувань – щоб нас бачили люди, щоб потакати гордості або щоб розвивати дух войовничості. Любов повинна умотивовувати все наше служіння Богу, інакше воно не матиме жодної вартості, а буде “як мідь та дзвінка або бубон гудячий”.

СПЕКТР ЛЮБОВІ – ЙОГО СКЛАДОВІ

Професор коледжу, пояснюючи слово Любов, сказав: “Науковець бере промінь світла і пропускає його крізь кристалічну призму. Як ви знаєте, з іншого боку призми промінь розділяється на сукупність кольорів – червоний, синій, фіолетовий, оранжевий та інші кольори веселки. Так само св. Павло пропускає Любов крізь чудову призму свого натхненого інтелекту, а вона з іншого боку розділюється на її складові. В цих кількох словах ми маємо те, що хтось міг би назвати спектром Любові, аналізом Любові. Знаєте, які елементи з’являються? Зауважте, що вони мають спільні назви, є прикметами, про які ми чуємо майже щодня, і їх практикує кожна людина на кожному місці в житті. Отже, яким чином множина буденних чеснот творить найвищу річ, найбільше благо?
Спектр Любові має дев’ять складових:
Терпеливість – “Любов довготерпить”.
Доброта – “Любов милосердствує”.
Великодушність – “Любов... не заздрить”.
Покора – “Любов не величається, не надимається”.
Ввічливість – “Любов... не поводиться нечемно”.
Неегоїзм – “Любов... не шукає тільки свого”.
Стриманість – “Любов... не рветься до гніву”.
Простодушність – “Любов... не думає лихого”.
Щирість – “Любов... не радіє з неправди, але тішиться правдою”.
До цього ми додамо ще три інші складові:
Мужність – “Любов... усе зносить... усе терпить”.
Довірливість – “Любов... вірить у все”.
Оптимізм – “Любов... сподівається всього”.
Ми не погоджуємося з професором, що ці благодаті може проявляти кожна людина на кожному місці і що вони є буденними чеснотами. Ми повинні ствердити, що ці плоди в цілому не можуть належати “тілесній людині”. Вона може зодягнути на себе трохи доброти, трохи покори, трохи ввічливості, трохи терпеливості, трохи люб’язності, як людина може посадити виноград поруч з терниною або фіги з будяками. Але в тілесної людини ці благодаті є тільки зовнішністю і не виникають з внутрішньої благодаті, Святого Духа, Духа Любові. Вони не є доказом спільності з Богом. Якщо особа не була зачата знову Словом Правди і Святим Духом, то імітація певних зовнішніх проявів любові не робить з неї Божої дитини, ані не дає нагороди та благословення синівства, до яких є лише одні Двері – Ісус Христос.
Для християнина самого лише зовнішнього прояву терпеливості, покори тощо недостатньо – чи то в Божих очах, чи в його власних. Ці рясні плоди виростають тільки з Духа любові, який замешкав у його серці. В цивілізованих країнах багато плодів Духа невідроджені особи вважають бажаними рисами, і їх дотримуються як ознак шляхетного походження. У багатьох випадках вони успішно носять їх як мантію або маску, ховаючи серце та почуття, які цілковито суперечить Духу Любові.

ІМІТАЦІЯ ЛЮБОВІ У СВІТІ Є ТІЛЬКИ ЗОВНІШНІМ ПОЛИСКОМ

Хоча навіть зовнішня імітація плоду Любові до певної міри послаблює зло, страждання та тертя, що супроводжують деградований стан людини, проте вона є тільки зовнішнім полиском, як це боляче проявляється в часи тривог та випробувань. Пам’ятаємо репортаж, який ми читали одного разу про пожежу під час Благодійної Ярмарки в Парижі, де найбільш елегантні та аристократичні молоді джентльмени найбільш вишуканого міста та народу на землі проявили тваринну жорстокість, зіткнувшись лицем до лиця зі смертю, коли у своєму божевільному намаганні вирватися з полум’я вони збивали з ніг, калічили один одного і навіть дам найвищих кіл Франції, до яких перед тим показували стільки ввічливості. Неможливо сподіватися чогось більше від самолюбного серця, в якому любов є тільки полиском. Навіть міцний клей лицарства не зможе втримати полиску в таких умовах.
Швидко наближається час, коли набагато більша та жахливіша криза покаже всьому світу, що більшість полиску та джентльменства є тільки тонким шаром, що це не походить з серця і не є плодом Святого Духа Любові. У цій великій кризі “будуть точити війну кожен з братом своїм, і кожен із ближнім своїм”, як це образно змальовує Слово Господа. У цьому великому Дні Помсти доведеться скинути усяку маску формальної ґречності та лицарства, і світ на короткий час покаже всю свою приховану суть та самолюбство, які перестрашать його і допоможуть приготуватися до блаженного Царства Любові, яке буде встановлене великим Еммануїлом, Божим Месією. Цей великий День Гніву вже почався.

ПРИТЯГНЕНІ БОЖЕСТВЕННОЮ ЛЮБОВ’Ю

Святе Письмо інформує, що в нашому деградованому стані несамолюбна любов є чужою для нашої природи і мусить бути внесена в неї Силою Бога. Апостол каже: “Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи”. Коли ми дізнаємося про цю велику любов Бога і приймаємо умови, які Він представив для нашого повернення до Нього через Його Сина, любов Бога спонукує нас до любові у відповідь. Наскільки ми оцінюємо Божественну Любов, настільки ми матимемо запал підпорядковувати наш характер Божественному зразку. Шорстка, грубувата, деградована з природи вдача, після того, як благодать Божественної любові увійшла в серце і проявляється в усіх словах, думках та вчинках зовнішньої людини, може потребувати для себе набагато більше часу. Інші особи, більш вишуканої вдачі, знатного роду та культурного виховання, можуть навіть без цієї благодаті Бога в собі мати багато зовнішніх гарних рис, і їхня зовнішня поведінка як християн є навіть більш привабливою. Ніхто, окрім Того, Хто читає серце, не має права судити, хто розвинув добре, а хто не розвинув цю прикмету любові у своєму характері. Зараз ми розглянемо різні складові Любові.

АНАЛІЗ СКЛАДОВИХ ЛЮБОВІ

Любов терпелива: вона довго терпить слабості та хиби кожного, хто дає хоч якісь докази добрих намірів. Більше того, вона терпелива навіть до тих, хто зійшов зі шляху і чинить опір праведності та Правді, розуміючи, що весь світ так чи інакше є під впливом великого противника та його демонського війська, котрі засліплюють розуми людських мас. Такий вияв любові особливо проявився в нашому Господі Ісусі. Яким терпеливим Він був до Своїх противників! Послухаймо слова апостола з його Послання до євреїв: “Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись [у тому, щоб робити добро і бути терпеливими], і не впали на душах своїх”.
Любов є доброю у своїх методах. Вона не тільки намагається робити добро, але й прагне робити його найбільш милим чином. У міру здобуття любові, серце прагне, щоб кожне слово і кожний вчинок, а також кожна думка, яка їх спонукує, були повні доброти. Любов – ніжна, лагідна. Вона проявляє справжній і глибокий інтерес до інших, особливо до братів у Христі. Ми добре пам’ятаємо девіз одного старого квакера: “Я перейду  через цей світ тільки раз. Тому кожну добру річ, яку я можу зробити, і кожне добре почуття, яке я можу проявити до будь-якої людської істоти, нехай я зроблю зараз. Нехай я не зволікаю і не нехтую нею, бо я не піду цим шляхом знову”. Таке ставлення особливо характерне для Церкви Бога.
Любов – великодушна і в неї немає місця для заздрості, яка, навпаки, виникає із зіпсованої природи – з самолюбства. Любов радіє з тим, хто радіє; вона радіє з успіху кожного доброго слова та діла, радіє з розвитку християнської благодаті та служіння усіх, кого спонукує Дух Бога.
Любов – покірна, “не величається”. Вона не сурмить перед собою в сурму. Її добрі вчинки не є для того, щоб їх бачили люди, ані щоб їх хвалили брати, але вони зроблені так, щоб ніхто їх не бачив і ніхто про них не знав, окрім самого Господа. Вона не хвалиться ані своїм знанням, ані своїми чеснотами, а з покорою визнає, що кожний добрий і досконалий дар походить від Отця, і у відповідь славить Його за кожну отриману милість. Любов намагається триматися позаду. Хтось правдиво сказав: “Любов рятує людину від того, щоб ошукати себе власною певністю і поставити у становище, яке видає власну некомпетентність”.
Любов – ввічлива, “не поводиться нечемно”. Якою гарною є ця риса Божої дитини! Скільки болю завдається відсутністю ввічливості, тобто розсудливої стриманості до інших, яка виникає зі справжньої любові в серці – вихованої любові! Пиха та самолюбство лежать в основі більшості непристойної поведінки та невихованості, такої звичної в тих, хто вважає себе кимось інтелектуально чи фінансово. Досконала любов, навпаки, проявляє ввічливість з покорою. Чемність, ввічливість можна назвати любов’ю в малих речах.
Таємниця справжньої ввічливості знаходиться у любові. Пан чи пані, це особа, яка поводиться лагідно,  розсудливо, доброзичливо, люб’язно. Справжній християнин, отже, повинен бути паном або пані в справжньому та досконалому сенсі. Ігнорувати маленькі прояви ввічливості в житті як непотрібні, є серйозною помилкою Божої дитини. Миле привітання, приємна посмішка, маленькі прояви уваги до інших – хто не збагнув їхньої сили і не зазнав болю, коли їх забракло?

НЕСАМОЛЮБНА, ЗДЕРЖЛИВА, ЩИРА

Любов – несамолюбна, “не шукає тільки свого” – виключно і перш за все. Вона ніколи не намагається використати інших або просувати власні самолюбні інтереси. Вона виходить назустріч іншим, намагається сприяти їхньому добробуту та щастю. Вона не прагне захопити найкраще для себе, ані не займає передні місця, не прагне найбільшої уваги до себе та найвищих почестей. Вона віддає перевагу тому, щоб ушановувати інших, а для себе зайняти гірше місце. Впроваджена в чин, ця ступінь любові – не егоїзм – має великий вплив у доброму напрямку на всі справи життя: в домі, в Божій Церкві, скрізь.
Любов – стримана, “не рветься до гніву”. Серед зла, поширеного сьогодні, бачимо сварливість, капризність, поганий настрій, дратівливість, образливість. Якщо заохочувати таке ставлення або свідомо його плекати, а не боротись з ним, це свідчитиме про відсутність або недостатність розвитку в Дусі Бога, або про відсутність схожості на Христа, нашого Зразка. Небагато проявів невластивого духа відчуває до себе стільки терпимості і має стільки виправдань, як ця хиба. Якою б не була природня слабість або нервова збудженість у цьому напрямку, кожний справжній член Тіла Христа повинен енергійно протистояти звичці бути дратівливим, шукати в інших помилки та бути відлюдним. Він повинен подолати цю тенденцію своєї деградованої плоті, повинен вести добру боротьбу проти неї силою Господа. Покарання себе за кожний прояв незадоволення або понурого настрою швидко навчить більше обережності стосовно язика та всіх нечестивих потягів старої природи. Небагато рис характеру так прославляє Господа як гарний настрій.
Любов – простодушна. Вона “не думає лихого”, не висуває злих здогадок. Вона намагається пояснювати вчинки, слова та манери інших доброзичливо. Маючи сама чисті та добрі наміри, вона намагається, наскільки можливо, дивитись на слова та поведінку інших з того ж погляду. Вона не накопичує ворожості та підозріння, не вибудовує ланцюжки непрямих доказів злих намірів на основі банальних речей. “Там помічають багато недоліків, де мало люблять” – ось мудра і вірна приказка. Любов усіляко намагається пробачити помилкові уявлення і не піддає сумніву наміри серця.
Любов – щира, “не радіє з неправди”. Вона сумує, побачивши лихе, і співчуває усім, котрі потрапляють у біду через слабість або є оточені спокусами. При цьому вона заохочує до протилежних вчинків, ніж поведінка Валаама, який “полюбив нагороду несправедливості”. Валаам, треба пам’ятати, боявся Господа і, як Його пророк, не думав робити чогось іншого, окрім строгого дотримання букви Господньої вказівки, але в нього не було духа слухняності та відданості, духа любові. Тому, коли йому запропонували нагороду, якщо він проклинатиме Ізраїль, він був готовий заради нагороди пристати до грішної пропозиції, якщо тільки Господь погодиться на це. Так само деякі християни поважають букву Божественного Слова через страх, але їм бракує Святого Духа (святої вдачі) любові, і вони з любові до багатства, популярності, вигод і т.п. готові вплутатись у різні речі, які по суті шкодять Господній Справі, хоча не є відкритим протистоянням Господу. Деякі з цих Валаамів займаються служінням і задля платні, престижу та товаришування зі заможними Балаками готові проповідувати вчення, в які не вірять, при цьому примружують очі на нечестиві вчинки і різним чином кидають камені спотикання перед Духовним Ізраїлем, заохочуючи до цього інших. Наш Господь та апостоли згадують цих Валаамів, називаючи їх фальшивими вчителями у номінальній Церкві (Див. 2 Петр. 2: 15; Юди 11; Об. 2: 14).
Кожен, хто прагне розвивати у своєму серці Святий Дух, досконалу любов, повинен дбати про щирість намірів і чесність поведінки. Найменший прояв задоволення з невдачі якоїсь особи або речі, яка тією чи іншою мірою уособлює праведність та доброту, треба сприймати з жалем і намагатися його подолати. Досконала любов за жодних обставин або умов не радіє з беззаконня і матиме не задоволення, а смуток, якщо хтось впаде – навіть якщо це означатиме для неї користь.
Любов “тішиться правдою”. Яку би користь не принесла неправда, любов не хоче мати з цим нічого спільного і не прагне нагороди за зло та неправду. Вона має задоволення від Правди – від кожної правди і особливо від Правди Божественного Відкриття, якою б непопулярною вона не була, скільки б переслідувань, щоб її захистити, це не вимагало, яку би втрату дружби цього світу і тих, хто засліплений богом цього світу, це не принесло. Дух Любові настільки споріднений з Правдою, що готовий зазнати втрат, переслідувань, горя і будь-чого, що може постати проти Правди та її слуг. Господь вважає однаковим соромитися Його і Його Слова, і про таких каже, що Він їх посоромиться перед Його Отцем та ангелами. Любов не поважає лицемірства або перекручень. Вона прозора і чесна за своїм характером.

МУЖНЯ, ПОВНА ДОВІРИ ТА НАДІЇ

Любов – мужня, “усе зносить”. Вона охоча та здатна терпіти докори, звинувачення, образи, втрати, перекручення, нестатки і навіть смерть для Божої Справи. “А оце перемога, що світ перемогла, віра наша”. Самим осередком та життям такої віри є святий дух Любові до Господа, до тих, які Його, і співчутлива любов до світу. Досконала любов може витримати навіть у найважчих умовах та обставинах, які Господь може дозволити для Своїх дітей, і з Божою благодаттю “у всьому цьому ми здобуваємо найбільшу перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас” (WBTC, Всесвітній Біблійний перекладаський центр) і “Самого Себе дав за нас”.
Любов – довірлива, “вірить у все”. Вона не підозріває, а, навпаки, схильна мати, наскільки це можливо, довіру до інших і довіряти їхній щирості. Вона поводиться за таким принципом: краще, якщо потрібно, бути обманеним сто разів, аніж йти крізь життя озлобленим недовірою і з підозрою в розумі. Це краще, ніж звинувачувати або підозрювати навіть одну особу несправедливо. Саме таку милосердну вдачу треба проявляти в думках, і про цю вдачу Учитель сказав: “Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя” (Хом.). Немилосердний розум та серце, які готові при кожному найменшому роздратуванні або вигадці погано думати про інших, породжують немилосердні слова та немилосердне відношення до інших.
Любов живе надією, бадьора – ”сподівається всього”. Її нелегко розчарувати. Надія є таємницею непорушної Любові. Навчившись від Бога і придбавши Його святість, вона довіряє Йому і незворушно чекає на виконання Його ласкавої Угоди, якими би похмурими не були найближчі обставини. Ця складова любові творить одну з дивовижних рис, яка дозволяє святим бути непохитними і “терпіти лихо, як добрі вояки Христа Ісуса”. Ця прикмета надії не дозволяє Любові легко ображатися або просто так зупинятися в Господній праці. Там, де інші знеохочуються і кидаються навтіки, дух любові дає витривалість, бо її якір надії певно закріплений “за завісою”. Вона міцно тримається Скелі Віків і не може потрапити у відчай.
Любов не тільки є найбільшою з усіх благодатей, але й, як ми побачили, по суті є сукупністю всіх плодів Духа. Вона вічна: “Ніколи любов не перестає”. Для тих, хто зуміє розвинути цю прикмету до рівня славної досконалості, передбачено вічне життя. А той, хто володіє жертовною любов’ю, яку мав наш дорогий Учитель, Який так любив, що радо віддавав Своє життя за братів, здобуде найповніше зі всіх та величне життя – Божественне життя (2 Петр. 1: 4).

ПОБАЖАННЯ РЕДАКТОРА

Дорогі брати, щораз більше виховуймо в собі любов, пам’ятаючи, що усяка інша річ, яку ми здобудемо, буде марною без цієї благодаті, яка коронує усе. Редактор має пропозицію для кожного читача цього журналу, яка, як він вірить, виявиться дуже корисною для тих, хто на неї пристане. Ось вона: щоб протягом решти цього року (якщо нам буде дано бути стільки у плоті) кожен з нас молився кожного ранку про те, щоб Господь благословив нас у вихованні в собі любові у думці, у слові, у вчинку протягом всього дня. Щоб кожного вечора, переглядаючи події дня перед Престолом Небесної Благодаті, ми не забували прозвітувати Господу про наші успіхи або невдачі.
Занотуйте собі результати вашого пильнування та молитви; стежте за усіма підбадьорливими доказами розвитку цього плоду Святого Духа. І коли ви будете писати нам, то, будь ласка, згадайте про ваші успіхи в здобутті любові та її застосуванні. Ми будемо дуже раді дізнатись про ваш зріст у цьому напрямку.

R5668 (1915 р.)