СІВБА ТА ЖНИВА ХАРАКТЕРУ

"Не обманюйтеся,... Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне вічне життя' (Гал. 6: 7, 8).

Апостол наводить на думку факт, що Господній народ перебуває в небезпеці бути зведеним (обманутим). Дехто може думати собі, що він житиме згідно з власними земними, тілесними бажаннями і одночасно приходитиме на зібрання або дотримувати­меться інших релігійних форм, гадаючи, що цього достатньо перед Богом. Ще інші можуть обманювати себе, думаючи, що, поводячись за тілом, вони прийдуть до Господа в молитві, і всі речі будуть їм пробачені і виправлені, а самі вони будуть відчувати себе так само духовно багатими, як ті, котрі живуть щодня життям, повним вірності Богу. Іншою неправдою, яка звела багатьох, є вчення, що, проживаючи за нахилами тіла, тобто грішним чином, люди можуть прийти до священика і отримати відпущення гріхів, що зро­бить їхній стан задовільним.

Ось такі є зведення. Бог утвердив загальний принцип, який стосується однаково Церкви і світу. Цей загальний принцип є принципом сіяння та пожинання. Уявімо собі, що людина, незнайома з тим, як виглядає те чи інше насіння, насіяла будяків або куколю. Прийшовши згодом на поле вона скаже: "Здається, що насіння було добре. Я не бачу нічого поганого. Ґрунт не зазнав шкоди, а поле виглядає так добре, мов би я насіяв тимофіївки або конюшини. Сходи зелені та буйні і виглядають справді дуже гарно". Але згодом, у властиву пору вигляд рослин покаже жахливу помилку під час сіяння.

В довколишньому світі люди звикли, що вони жнуть те, що посіяли. Ніхто не сподівається сіяти насіння куколю і збирати врожай пшени­ці. Та цей закон причини і наслідку є однаково невблаганний в духовному світі. Отож апостол каже, що "Бог осміяний бути не може": не думайте, що ви можете чинити злі речі і здобудете добрі наслідки. Бо хто "вітер засіває, той бурю пожне"; хто сіє для тіла, той, відповідно, жатиме, хто сіє для Духа, той і пожне належно.

Думки є початком характеру
Що ж розуміти, коли йдеться про духовні справи, під вира­зом "сіяння"? Очевидно це або спосіб життя, тобто поведінка, яка має принести добрі наслідки, або шлях, який веде до злого. Ми часто чуємо вислів: "Ця молода людина сіє дике зерно". Думка полягає в тому, що поведінка такої особи є злою, і що ця поведінка матиме вплив на характер. Ми можемо йти далі і ствердити, що будь-яка по­ведінка є керована думками. Іншими словами, наші думки виявляють якими ми є! Візьмемо ілюстрацію: Коли Бог мав створити світ, Він мав насамперед задум. Все, що було вчинене відтоді, відповідало планові, який існував на початку. Можемо навіть сказати, що добрі думки Бога привели до добрих наслідків.

Те саме було в випадку сатани. Шлях сатани в світі полягав в тому, щоб сіяти злі речі – сіяти кукіль. Його шлях був згубний для нього самого і шкідливий для інших, і був наслідком поганих думок, які були в нього перед вчиненням гріха. Він сказав у своєму серці: "Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престол свій,.. підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!" (Іс. 14: 13, 14). Він мав жадібного духа, духа самолюбства та зухвалості, духа протидії Богу.

Ці два духи усе ще діють в світі – Дух Бога і дух противника Стосуючись до речей, пов'язаних з людством, апостол говорить про духа противника як про духа тіла – не духа тіла в його початковій досконалості, але тіла в його занепаді. Це – дух сатани, який запанував серед людського роду. Апостол звертає слова нашого тексту передусім до Церкви, вдало застосовуючи їх також до світу. Якщо хто-небудь з Господнього народу, кого просвічено і хто став учасником Святого Духа, мав би жити переважно по тілу, він напевно не отримає нагороди високого покликання. Якщо він хоче осягнути славу, честь і безсмертя, він повинен жити згідно з Духом Бога, згідно з Духом Божого Закону, згідно з духом праведності. Він повинен підпорядкувати своє життя великому Зразкові – життю Христа, або ж нехай ніколи не надіється здобути обіцяне.

Внаслідок недосконалостей тіла, успадкованих через батька Адама, Господні діти ніколи не є в змозі досягнути тієї досконалості, якої вони прагнуть. Постійно існують хиби та слабкості розуму, думок і всього тіла взагалі. Але вони повинні жити якомога ближче до встановленого зразка, а Господь відшкодує їхні мимовільні хиби. Його ласка буде достатньою, щоб вони зуміли стати переможцями. Якщо ж вони сіють для тіла, то жатимуть також для тіла – збиратимуть зло. Коли ж вони є віддані Господу і навертаються від своїх упущень, докладаючи зусиль перемагати, Він спрямовує ці випробування для їхнього добра.

Віддане серце є першою потребою
Отож Церква повинна сіяти згідно з Духом, повинна поводити себе згідно з цим Духом Бога, Котрий є праведною істотою. Тримати своє серце в належному стані є першочерговою річчю, яку Господь кладе перед нами. Ми навіть не можемо стати Його дітьми, якщо перше наші серця не будуть добрими. Ми повинні відвернутися від гріха і прийняти поєднання великого Носія наших гріхів. Потім ми повинні прислухатись до слів нашого Господа: "Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за мною йде". Роблячи так, ми сіємо для Духа. Якщо продовжуватимемо сіяти таким чином, то пожнемо велику нагороду – всі слав­ні духовні речі, які Господь обіцяв Своїм вірним Євангельського віку.

Але, посіявши через недогляд насіння зла, ми жатимемо тління. Це не обов'язково означатиме другу смерть, але обов'язково буде картанням та биттям за неслушність. Таким чином, хто хоч трохи сіє для тіла, той відповідно жатиме. Якщо він далі сіятиме для тіла, то пожне значно поважніші наслідки – ще більше зіпсуття. А коли в своєму житті він цілковито віддасться гріху, зовсім полишить життя по Духу, то наслідком буде друга смерть, яка є крайнім покаранням за добровільне протистояння Богу.

Отже, сіяння тілу напевно означатиме жнива другої смерті, хоча й необов'язково. Проте, воно обов'язково означатиме збирання врожаю труднощів, мандрування дедалі від Бога. Якщо цей шлях не змінити, він приведе сплоджених з Духа до другої смерті. Це можна проілюструвати на прикладі багатьох християн. Починаючи свій християнський шлях, вони жили згідно з Божим Духом, проте від часу до часу поступалися тілесним речам і підбадьорювали свій тілесний розум. Можливо важко одразу збагнути відчутні наслідки, але при цьому насіння зла сіється далі. Навіть якщо опісля буде змога навернутися, ці зерна зла, грішні думки в розумі, можуть так чи інакше зіпсувати розум, та ще й на всю решту життя. Вони провадять від Господа, від небесних речей і творять багато перешкод для подолання. Християнин повинен доглядати, щоб весь його життєвий шлях, його бажання і думки були приведені до згоди з духом здорового розуму, з Духом Бога, з Святим Духом.

Сіяння для Духа і сіяння для тіла, розуміємо, означає життя згідно з Божим дороговказом або ж життя згідно з духом противника – є сіянням зерен, з яких будуть або благословенні плоди Святого Духа або плоди занепалого тіла, зіпсованого сатанинського духа зі всіма його похідними. Якщо ми живемо згідно з нашим тілом, це означатиме тління, моральне і духовне виродження, бо ми перебуваємо в стані тління.

Нинішній шлях світу матиме вплив на майбутнє
В своєму теперішньому стані світ не може надіятися здобути вічне життя, бо люди ще не прийшли до єдності зі своїм Життєдавцем, хоча Бог подбав, як це відомо Церкві, про можливість вічного життя для всього людства. І хоча світ ще не є на випробуванні цього вічного життя, однак поведінка людей має вирішальний вплив на їхнє майбутнє. Якщо сьогодні люди живуть за нахилами самолюбства, самовдоволення, то вони відповідно жатимуть згідно з впливами, які в них діють. Якщо вони житимуть таким чином далі, це залишатиме їх у більш зіпсованому стані, і вони будуть мати значно більше для подолання в наступному віці – якщо взагалі бажатимуть мати вічне життя. Вони були б значно далі і мали б більше користі, коли б йшли за праведністю, коли б дотримувались принципів справедливості та любові. І, навпаки, вони будуть більш деградовані і матимуть більше перешкод, якщо тепер ідуть за самолюбством та розбещеністю.

Щоб представити справу ясніше, повернемось до Едему. Коли батько Адам посіяв догоджання собі, коли вкусив забороненого плоду, він пішов хибним шляхом; він занедбав вжити здоровий розум, сумління, і пішов за тим, до чого був його потяг. В результаті він привів на себе вирок смерті, який приніс поступове згасання життя, і всі його нащадки успадкували цей осуд. Посіявши сумне насіння, він пожав ще більш гіркий плід на майбутнє. Та завдяки Божій милості навіть жахливі людські випробування гріхом стануть надзвичайно вартісним уроком для ангелів та всіх інтелігентних створінь на всю вічність.