“В ЛИХУ ГОДИНУ ПІЗНАЄШ ВІРНУ ЛЮДИНУ”
1 САМУЇЛОВА 20
ЛЮБОВ ЙОНАТАНА ДО ДАВИДА – ЗРАЗКОВА ПРИЯЗНЬ – ВИПРОБУВАННЯ ЇЇ – ЇЇ МІЦНІСТЬ – ЇЇ ОСНОВА – ВТРАТА ПРИЯЗНІ – ЗАГРОЗА З БОКУ САМОЛЮБСТВА – “РУКА ВСІХ НА НЬОГО” – НЕБЕСНИЙ ЗРАЗОК

“Правдивий друг любить за всякого часу” (Приповісті Соломонові 17: 17).
Історія подає шляхетні приклади дружби, але про найкращу з них розповідає наша лекція. Це історія дружби, любові Йонатана, сина Саула, і майбутнього спадкоємця престолу Ізраїлю, Давида, його суперника в серцях людей і в Божественному Задумі. Чистота і неегоїзм його дружби показує нам шляхетність почуттів деяких людей того часу, про які ми, можливо, навіть не підозрювали і які цілком суперечать теорії еволюції.
Повний любові дух Йонатана ще більше контрастує із заздрісним духом його батька, царя Саула. Очевидно його перша зустріч з Давидом відбулася після перемоги останнього над Голіятом. Замість того, щоб сприймати Давида як суперника, котрого треба позбутися, шляхетний Йонатан зняв своє князівське вбрання і віддав йому, разом з мечем та своїм знаменитим луком.
Шановний Алекс Уайт пише: “Йонатан був найстаршим сином Саула, а, значить, спадкоємцем трону Ізраїлю. Ставний і мужній, повний запалу та упевнений в собі, Йонатан гордився військом та прихильністю простого народу. За вродливість та прудкість його товариші дали йому ім’я Газель. Через великі та жахливі провини батька Йонатан міг незабаром стати другим царем Ізраїлю, наступним після Саула, але аж ніяк не другим за тими величними прикметами розуму, серця та характеру, які зміцняють престол і додають блиску короні”. Добре написав один з древніх мудреців: “В житті немає більшого благословення, ніж щирий друг”.

“В ЛИХУ ГОДИНУ ПІЗНАЄШ ВІРНУ ЛЮДИНУ”

Приязнь Йонатана і його любов не була показною. Вона була непідробною. Він любив не тільки словом, але ділом та правдою – не тільки тоді, коли батько був прихильний до його друга, коли люди радісно вітали його, і він здобув у них прихильність, але й любив, коли цар став ворогом його друга і посягав на його життя. Дійсно, можна сказати, що жодну дружбу не можна вважати справжньою, доки вона не перейшла випробування. Дружба, яка не витримає випробування, труднощів, яка не містить жертви, не варта того, щоб її ставити за приклад. Йонатан мав любов, яку Господь прищеплює Своїм послідовникам. Хоча ми маємо інші приклади величної любові, ця, без сумніву, перевершувала земну любов, тим більше, що вона ґрунтувалася на релігійній основі. А так як Давид любив Господа і прагнув, щоб ним керувала Його воля, якою вона була на той час, він вирішив, що буде чекати – буде поводитися мудро, як про це свідчить запис. Також Йонатан бачив цей дух мудрості і розумів, що Давид є ведений духом праведності. Тому він любив Давида.
Справді можемо бути певні, що наскільки ми розуміємо Біблію і приймаємо дух Правди, настільки ми можемо оцінювати, копіювати і брати за приклад те найкраще, що міститься в принципі – чи то стосовно дружби, чи обов’язку перед монархом, чи обов’язку дотримуватися сімейних стосунків, чи обов’язку перед нашим Богом. Є багато впливів, які спонукують дух самолюбства, скупості, заздрості. Натомість впливи, які сприяють справжній дружбі, справжній любові та всім найкращим прикметам серця та розуму, є від Господа.
Ми вже зауважили у попередній лекції, як Йонатан намагався помирити свого батька, царя, і Давида. Нинішня лекція звертає нашу увагу на інший випадок, коли Йонатан показав, що він – справжній приятель. Давид розумів, що його життя у небезпеці і поділився своїми побоюваннями з Йонатаном. Останній не міг повірити, що його батько може зламати своє слово, однак був у захопленні від поведінки Давида. Наближалося свято новомісяччя, і Давид, як думали, буде сидіти за царським столом: цар Саул – посередині, князь Йонатан – з правого боку, вождь війська – зліва, і Давид – на четвертому місці, навпроти царя. Виходячи з домовленості між приятелями, Йонатан мав докладно вияснити наміри свого батька і повідомити про них Давида.
У перший день свята цар не сказав нічого, хоча Йонатан, щоб звернути увагу на це і дізнатися думку батька, вибрав зручний момент і зайняв місце Давида. Врешті цар запитав про “сина Єссея”, немовби зненавидів саме ім’я “Давид”. Йонатан відповів, що Давид пішов з його дозволу на свято до Віфлеєма.
Очевидно це розладнало наміри Саула вбити Давида цього разу, і він спрямував свій гнів на сина, якого насправді дуже любив. Він назвав його непокірним сином, недостойним своєї матері, даючи зрозуміти, що він нехтує ним як сином. У гніві він кинув списом у сина, очевидно без наміру поцілити в нього, а тільки для того, щоб зігнати лють заздрості. Мова Йонатана у відповідь показує, що він думав менше про те, чим він ризикує заради свого приятеля, і більше про несправедливість, якої тому завдано. “І встав Йонатан від столу, розпалений гнівом, і не їв хліба і другого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його образив його батько”.
Що за чудова приязнь, яка у скрутну хвилину забуває про себе і думає тільки про добро приятеля. Немовби на противагу усілякій людській любові та дружбі ми читаємо про Ісуса: “Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх”. Проте у випадку Ісуса це означало щось набагато більше від земної любові чи приязні, бо: “Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками”. Апостол каже, що Господь тим самим дав приклад для всіх християн, що “ми мусимо класти душі за братів”, мусимо бути готові померти один за одного. Це і є Небесна любов, Божественна приязнь, для якої любов Йонатана можна взяти як зразок, наступний після прикладу нашого Господа та апостолів.

“ОН ТА СТРІЛА ЗА ТОБОЮ ДАЛІ”

Наступного ранку Давид, повернувшись зі свого дому, мав почути від Йонатана про настрій царя. Вони домовилися про сигнал: Йонатан з луком та стрілами вийде в поле недалеко від великої скелі. Якщо, випустивши стрілу, він гукне: “Он та стріла за тобою далі!.. Скоро, поспіши, не ставай!” – то це означає, що Давид має втікати. Так і сталося. Але двоє приятелів не думали розставатися, можливо, назавжди, не попрощавшись. Йонатан пішов за скелю, де ховався Давид. Двоє обнялися за звичаєм Сходу, поцілували один одного і побажали успіху. Це і була любов, мужня та шляхетна. Йонатан засвідчив свою віру в Боже провидіння над Давидом і попросив укласти угоду з ним, що яка би річ не трапилася, він милостиво поступить з ним та його сім’єю, кажучи: “Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім’я, говорячи: «Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, нехай буде аж навіки!» І встав Давид і пішов, а Йонатан пішов до міста”.
Біблійна історія свідчить, що Давид ніколи не забув цієї обіцянки бути приятелем сім’ї Саула. За звичаєм Сходу в ті часи нова династія, яка прийшла до влади, мала винищити всіх чоловіків поваленої династії. Але не так було у випадку з Давидом.
Коли невдовзі Йонатан загинув зі своїм батьком на полі бою в сутичці з филистимлянами, Давид висказав чудові слова: “Йонатан на пагірках твоїх ось забитий! Скорблю по тобі, Йонатане, мій брате! Ти для мене був вельми улюблений, кохання твоє розкішніше для мене було від кохання жіночого!” Віримо, що ніхто, читаючи цю історію, не відноситиметься зверхньо до дружби, а буде ще вірнішим, ще шляхетнішим, ще більш відданим другом, ніж попередньо. Та особливе благословення від цієї історії про любов Йонатана повинні почерпнути для себе християни, щоб це спонукало їх цінувати любов Христа і старатися бути копією дорогого Божого Сина. Їхня дружба повинна бути відданою, вірною, тривалою, особливо один з одним, як нагадує апостол: “Тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним”.

R5664 (1915 р.)