ДАВИД – ПОМАЗАНИЙ ЦАР
1 САМУЇЛОВА 16: 4-13
МУЖ ЗА БОЖИМ СЕРЦЕМ – ІНША СТОРОНА ХАРАКТЕРУ САМУЇЛА – САМУЇЛ ПОСЛАНИЙ ДО ВІФЛЕЄМА – ПОМАЗАННЯ СПАДКОЄМЦІВ НИНІШНІХ ІНСТИТУЦІЙ – ДАВИД – ОБРАЗ ЦЕРКВИ В ПЛОТІ – БОЖЕСТВЕННИЙ МЕТОД ЗБИРАННЯ ВИБРАНИХ

“Чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (1 Самуїлова 16: 7).
Господнє відкинення царя Саула за неслухняність означало, що не тільки він сам остаточно буде скинений з престолу, але і його сини не заступлять його на ньому. Це означало також обрання Господом іншої людини, іншої сім’ї, на посаду Ізраїльського правителя і представника Господа на престолі. Господь обрав Давида, про якого пророк Самуїл непрямо сказав: “Господь пошукав Собі мужа за серцем Своїм, і Господь наказав йому бути володарем над народом Своїм, бо ти [царю Сауле] не виконав, що наказав був тобі Господь” (1 Сам. 13: 14).
На той час, коли розгорталися події нашої лекції, Давиду було близько двадцяти років. Відповідно, слова пророка були сказані приблизно тоді, коли Давид народився. Перед нами ще одна ілюстрація Божого знання наперед і Його намірів щодо тих, кого Він особливо використовує у Своїй службі. Також про обрання Якова було сказано ще перед його народженням, і апостол Павло був вибраний ще перед тим, як народився. Ми повинні розмежувати вже сказане і хибну думку про Божественний вибір, відзначивши, що ніхто з них не був вибраний до вічного життя. Всі вони були вибрані і приготовлені лише для особливої служби.
Це приводить на думку можливості батьківського та материнського впливу, який діє на природну вдачу людської істоти ще перед її народженням. Проте людина має волю, і навіть якщо вона достатньо обдарована, їй самій залишається вирішити проявити волю, йти чи ні Господнім шляхом і чи вона буде слухняною. В цьому випадку немає жодного присилування волі, бо Господь шукає таких, які би поклонялися Йому в дусі – добровільно, від усього серця – та в правді.
Прабабою Давида була поганка Рут. Їй довелося збирати колосся, мабуть, на тому самому полі, яке було добре знайоме Давидові. Його прадід мав ім’я Вооз, коротка історія якого записана у книзі Рут. Давидів батько Єссей, як і Вооз, напевне був одним зі старших міста Віфлеєма, поважаною та шанованою шляхетною людиною. Про свою маму він знав мало, і Давид згадав її двічі як служницю Бога.

ВИПРОБУВАННЯ ВІРИ САМУЇЛА

Пророк Самуїл плакав і молився про царя Саула, розчарований, що цей чоловік, від якого він сподівався так багато і під чиїм проводом, як він думав, варто було очікувати великого добробуту для Ізраїлю, буде відкинений. Цілком можливо, що розум пророка турбували жахливі передчуття громадянської війни після обрання нового царя. Він знав, Саул не скориться мовчки, щоб віддати скіпетр, який прийняв з такою великою повагою та послухом Божественній постанові. Пророк у розумі уявляв собі можливість громадського конфлікту, який міг охопити народ і принести велике горе. Йому, мабуть, треба було більше довіряти Мудрості та Силі Всевишнього, і його клопіт був доволі схожий на те, що дошкуляє усьому Господньому народу навіть сьогодні.
Урок для нашого серця полягає в тому, що ми повинні щиро довірити Господу влаштовувати Його власні справи; що ми повинні довіряти Йому там, де не можемо простежити, і бути слухняними Його вказівкам; що ми не будемо ремствувати на виконання Його планів, а радітимемо, знаючи, що усе допомагає на добре тим, хто любить Бога; що остаточно все принесе благословення тим, хто перебуває в згоді з Господом – благословення майбутнього життя і, можливо, навіть теперішнього.
Посланий помазати Давида, пророк Самуїл проявив побоювання, ніде більше не помічені в його характері. Він не вагався виконати Господній наказ, але дав зрозуміти, що добре усвідомлює ризик для власного життя – що цар Саул уб’є його як зрадника, якщо він помаже наступника царства. Господь прояснив йому справу, давши зрозуміти, що Він не збирається зробити так, щоб ця річ стала знаною одразу. Отож, Він повелів йому йти до Віфлеєма і скласти там жертву, і при цьому скористатися з нагоди знайти і помазати того, хто у відповідному часі стане знаний всім і зійде на престол. На той час пророк мав виконати тільки вступне завдання, яке батько Давида та брати не розуміли, думаючи, мабуть, що помазання означає особливе благословення або повноваження від Господа стати учнем пророчої школи, або ще щось на зразок цього. Однак, цілком ймовірно, що пророк розповів Давидові особисто про значення помазання, так само як попередньо розповів Саулові, коли потаємно помазав його на царя Ізраїлю.

БОЖИЙ ВИБІР ЦАРЯ

Наша лекція починається з того, що пророк Самуїл прибув до Віфлеєма. Старші були налякані, думаючи, що його присутність свідчить про якийсь гріх з їхнього боку або з боку котрогось зі співвітчизників, і Бог послав його, щоб докорити та покарати. Тому вони запитали, чи він прийшов з миром, чи його присутність означає благословення, чи накладення кари. Їхні побоювання зникли, коли вони дізнались, що його місія є мирною – принести жертву Господу.
Незадовго до цього филистимляни захопили в полон Ковчег Заповіту. Припинене служіння Намету ще не відновилося, і з цієї причини жертву виконував особливо призначений Господом слуга. Наказ, щоб люди Віфлеєму освятилися, якщо хочуть мати участь у благословеннях жертви, означав, що вони повинні обмитися, взяти чистий одяг і наблизитися до Господа своїм серцем. Цим вони образно показували виправдання та освячення, яке здобула Церква теперішнього віку. Пророк, мабуть, вирішив уважно пригледітися до сім’ї Єссея, щоб без зайвої показності знайти людину, яку Господь обрав, помазати її на посаду і приготувати до неї, даючи Божественне благословення. Єссей, як годиться, представив пророку своїх синів за порядком народження – від Еліява, найстаршого. А так як він був гарний на вигляд, то пророк, зрозуміло, подумав собі, що це і є Господній вибір. Та коли він звернувся до Господа за вказівкою, то отримав відповідь (як саме, ми достеменно не знаємо), яка є заголовним віршем нашого дослідження. Якщо судити з людського погляду, то за виглядом, віком, умінням і т.п. Еліяв був найбільш придатною особою з сім’ї Єссея, щоб стати царем над народом, але не так було в очах Господа. Господь дивився на серце і вже обрав Давида, як людину за Своїм серцем, хоча на той час Давид був неповнолітнім, і батько не вважав за потрібне послати за ним, щоб він був присутнім на гостині. Коли один за одним сини Єссея з’явилися перед пророком, він побачив, що Господній Дух не вказує на жодного з них, щоб помазати. Тоді він запитав: “Чи то всі твої діти?” Єссей несподівано згадав, що є ще один хлопець, його найменший, котрий зараз у полі з вівцями, і послав за ним.

ПОЗАОБРАЗНЕ ПОМАЗАННЯ ГОСПОДА

Наш заголовний вірш стосується всіх християн і високого поклику Євангельського віку, тож рік за роком досвід підтверджує його загальне застосування. Ми, як Господі посланники, також шукаємо тих, хто має бути помазаний олією радості, Святим Духом, щоб вони стали царями та священиками для Бога в Царстві, яке Він незабаром встановить і яке прийде на зміну теперішнім царствам. Ми, як пророк Самуїл, також могли би відчувати побоювання в справі помазання наступників теперішніх інституцій, коли б не розуміли, що праця печатання Господніх Вибраних, що зараз відбувається, є таємною працею, яку світ не може зрозуміти. Справді, ніхто не може зрозуміти справи печатання, справи помазання Святим Духом, окрім тих, які отримали його і належать до класу Давида. Ім’я Давид означає “Улюблений” і стосується передусім нашого Господа та Учителя, про Якого Єгова сказав: “Це Син Мій Улюблений”. Також воно стосується всіх членів Його Тіла, кожен з яких має бути улюбленим, інакше він не може бути прийнятий як член цього Тіла. Про таких Голова каже: “Бо Отець любить Сам вас”, – а також, що ми повинні любити один одного, як Він полюбив нас. Не зайве сказати, що всі, які отримали це помазання від Господа, повинні остаточно здобути характер Давида, улюбленого. В них повинен бути дух любові – до Господа і до інших – бо інакше вони не будуть Його.
Шукаючи Господніх помазанців, які згодом будуть царювати в Тисячолітній славі заради благословення світу (як позаобразний Давид), ми бачимо, що так само, як брати вважали Давида кимось надто незначним, щоб з ним рахуватися, так і з тими, кого Господь обирає та помазує до Свого Небесного Царства. Нашого Господа Ісуса не поважали Його брати, і коли зайшла мова про те, що Він має бути Господнім Помазанцем, Його народ, так би мовити, ховав від Нього своє лице – нехтував Ним, ставився до Нього з презирством і вважав непридатним до чогось великого і славного – “мов корінь з сухої землі”. Те саме було правдою щодо членів Його Тіла, вибраної Церкви. Їх також знехтували та відкинули люди, і про них апостол говорить: “Ми стали, як сміття те для світу, аж досі ми всім, як ті викидки”, – ради Христа, ради Правди (1 Кор. 4: 13).

ХТО МОЖЕ ЧИТАТИ СЕРЦЕ?

Апостол також говорить: “Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні”. Св. Яків запитує: “Чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?” Цей Божественний принцип обирати безвартісне в людських очах, щоб обернути нанівець те, що цінять люди, можна побачити на всьому протязі Євангельського віку. Часто ми, як пророк Самуїл, придивляємося до людей, на перший погляд придатних для місця в Царстві – соціально, інтелектуально, морально, за рівнем освіти, на основі поваги людей, – і нам здається, що Господь напевно погодиться помазати їх олією радості і дарувати їм знання Правди, яке стосується Царства, але потім бачимо, що ми помилялися, і здобуваємо для себе нову лекцію, що Бог дивиться не на зовнішній вигляд, а на серце.
Треба признати, що ми не здатні читати серце, і з задоволенням приймаємо Божественне рішення в таких справах. Ми віримо, що у своєму часі все таємне в цьому житті стане явним, і тоді ми зможемо зрозуміти значення Господнього вибору повніше, ніж зараз. Тоді ми зможемо побачити різницю між серцем тих, кого Господь прийняв, і тих, хто був зовні покірним, але не був Ним так високо привілейований покликом до Царства. До того часу ми повинні просто чекати і довіряти Господу, погоджуючись з Його рішеннями, як про це сказав наш дорогий Відкупитель: “Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!”
Навчені Божественних методів, ми не повинні нехтувати навіть найменшим, найубогішим та найменш освіченим з тих, хто дає доказ чистоти та щирості серця до Бога і кому Він, мабуть, дає помазання Своїм Духом і “вуха, щоб слухати”. Даючи це Послання усім (коли для цього є нагода), ми повинні особливо радіти тими, до кого проявляється Господня милість, незалежно від їхнього земного оточення і т.д. (“Господь знає тих, хто Його”). Нам треба тільки визнавати їх, поважати і співпрацювати з ними, як з послами і представниками нашого Господа та Учителя.
Часом, коли ми дивимося на зібрання Господнього народу і бачимо когось не надто привабливого зовнішньо, когось не надто освіченого або вишуканого, когось непоказного – хто, тим не менше, має ознаки помазання від Господа, на чиєму обличчі сяє світло Правди, кого надихає довіра до Правди та надія на неї, а його життя свідчить про перенесення з царства темряви до Царства дорогого Божого Сина – ми думаємо, що коли би Господь послав нас шукати Його Наречену, ми б, не здогадуючись – через невміння читати серце – пройшли повз деяких Його вибраних коштовностей і зібрали тих, кого Він відкидає як невартісних. Ця думка повинна зробити нас дуже покірними, лагідними та приязними до всіх, дуже довірливими до Господа та схильними звертатись за Його проводом щодо нашої праці як Його слуг – так само, як пророк Самуїл звертався до Господа, коли треба було помазати Давида.

ОБРАЗ ТИСЯЧОЛІТТЯ

Слова Самуїла: “Не сядемо за стіл, аж поки він не прийде сюди”, – свідчили про гостину, в якій вони збиралися брати участь. За звичаєм, після принесення жертви, освячені особи, присутні в той час, і ті, котрі в дусі були причетні до жертви, разом збиралися на гостину, де їли м’ясо і святкували спільність з Господом. Власне, про таку гостину була мова, коли пророк постановив, що вони не почнуть її, доки не прийде Давид. Справді, Давид був Господнім помазанцем і мав бути найважливішою особою, присутньою серед зібраних.
Можливо, в цьому ми також можемо побачити образ Господнього благословення, показаний в Божественному Плані. Гостина з ситих страв є передбачена для всього людства. Але ця гостина не може початися, доки жертва, яка дає виправдання та освячення, не буде заколена. Більше того, ця гостина не може початися, доки не прийде Помазанець і не отримає помазання. Помазання почалося від нашого Господа, Голови Церкви, і весь Євангельський вік спливало на членів Його Тіла, Церкву. Жертва вже була заколена, і ми, члени Христа, беремо участь у цій жертві. Незадовго вся справа довершиться, і тоді почнеться гостина зі ситих страв. На цій великій позаобразній гостині Господні помазанці – Помазанець, Голова і Тіло – будуть займати головне місце.
Благословення та сила Господа якимось чином супроводжувала помазання Давида – як саме, ми не знаємо, бо вияв Духа в той час не був такий самий, як у випадку Церкви після П’ятидесятниці (Ів. 7: 39). Однак якимось чином Боже благословення та сила були з Давидом, дозволяючи йому зростати в знанні і т.п., готуватися до обов’язків його посади, на яку він був помазаний. Чи не можна вважати, що позаобразом цього є помазання, яке сходить на Церкву від часу її прийняття Господом? Наше помазання не є фізичним помазанням, і отримані благословення не є земного характеру. Ми помазані як Нові Створіння, і відтоді зростаємо в благодаті, знанні та любові. Як Нові Створіння, ми згодом будемо удосконалені у Першому Воскресінні і зійдемо на престол з нашим Господом та Учителем – нашим Головою.

R5656 (1915 р.)