ТЕРПЕЛИВА ВИТРИВАЛІСТЬ – КІНЦЕВЕ ВИПРОБУВАННЯ

“А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали” (Якова 1: 4).
СВЯТЕ Письмо скрізь показує терпеливість як важливий елемент характеру. Ми можемо бачити потребу в ньому на кожному кроці людського досвіду. Щоб бути справедливими за нинішніх обставин, треба бути терпеливими, і не діяти квапливо, бо було би несправедливо проявляти нетерпеливість та строгість до неминучих вад та хиб наших ближніх. Тому дух здорового розуму вимагає від нас бути терпеливими у стосунках з деградованим людством.
Бог володіє цією прикметою терпеливості і віддавна користується нею. В стосунках зі світом у майбутньому віці Церква буде потребувати багато терпеливості, тому в нинішньому оточенні ми потребуємо її постійно, щоб розвинути характер, обов’язковий для місця на Престолі з нашим Господом.
Терпеливість тісно пов’язана з любов’ю та милосердям. Коли би Бог був позбавлений любові та милосердя, Він не мав би терпеливості. Людині в її теперішньому зіпсованому, деградованому стані украй бракує терпеливості, хоча терпеливість часто використовують для зовнішньої показності. Ця Богоподібна риса, як і інші риси характеру, притаманна Богу та всім досконалим істотам, створеним за Його подобою, великою мірою стерлася в людях через гріхопадіння першої пари.
У Новому Заповіті є два грецьких слова, перекладених на “терпеливість”. Одне з них означає терплячість, довготерпіння. Інше містить у собі думку про бадьору, повну надії витривалість. Власне, це останнє слово вживається в нашому вірші і має глибше значення, ніж зазвичай надають слову терпеливість. Сталість або вміння вистояти бадьорим, охочим чином у злі, є елементом характеру, а не тільки вмінням тимчасово стримувати почуття або дії. Вона означає розвиток серця та характеру, який проявляється у вмінні терпіти зло або нещастя із задоволенням, без бунту волі, повністю погоджуючись з вимогами Божественної Мудрості та Любові, які, хоч дозволяють теперішні лиха, пообіцяли подолати їх у своєму часі.
Для нас, безсумнівно, буде корисним дбайливо виховувати в собі цей елемент християнського характеру, про який наш Господь відзивається з такою похвалою і без якого, як запевняє Його Слово, наш характер не може удосконалитися. Християнин потребує терпеливої витривалості, щоб одягтися в усю Божу зброю, а, одягнувшись, тримати її міцно прилаштованою. Вона потрібна нам не тільки для інших, але й для себе, щоб боротися з власними вадами. Ми повинні завжди брати до уваги різні обставини та умови довкола нас та інших. Оглядаючись кругом, ми бачимо, що світ перебуває у стані засліплення, гріха. Це знання повинно допомогти нам співчувати людям, бо без нього в нас буде мало терпеливості. Всі наші брати в Христі, як і ми самі, є з природи членами деградованого людського роду. Тому ми повинні проявляти велику міру терпеливої стриманості до Господнього народу, якщо хочемо, щоб він проявляв цю благодать до нас.

ТЕРПЕЛИВІСТЬ БОГА

Як завжди існуватиме прикмета справедливості, так завжди буде прикмета терпеливості, хоча й не в значенні терпеливого відношення до зла. Бог терпеливо виконує Свої славні задуми, у досконалій рівновазі розуму. Тепер це вимагає прояву терпеливої витривалості до зла, до грішних умов, а у прийдешніх віках слави Бог, віримо, виконуватиме Свої наміри з досконалою терпеливістю у світах, які ще навіть не заселені.
Однак за нинішніх злих умов Мудрість у своєму прояві терпеливості зобов’язана подавати голос. Бог ствердив на основі Своєї Мудрості, що прийде час, коли Він перестане проявляти терпеливість до світу. Інакше кажучи, Він більше не буде терпіти світ у його теперішньому грішному, недосконалому стані. Цей час вже майже прийшов. Великий катаклізм горя, на який майже прийшла пора, змете весь теперішній стан речей і приготує встановлення Божого Царства під усім небом. Тоді Бог запропонує людям найповнішу можливість прийти до згоди з Ним та праведністю, перш ніж матиме з ними справу протягом короткого часу.
Надходить час, коли вже не буде гріха. Скоро Всесвіт Бога знову буде чистий. Та спочатку Він дасть кожному можливість піднятися з гріха. Якщо люди не скористаються з цієї можливості, Божа терпеливість, Боже довготерпіння перестане проявлятися до них. Це не означає, що Божа терпеливість припиниться. Ні, припиниться її діяльність у цьому напрямку. Божа терпеливість призначила тисячу років Месіанського царювання для благословення людини, і Його Мудрість постановила, що цієї тисячі років буде достатньо для викорінення зла. Хто не навчиться жити праведно в сприятливих умовах, той вже ніколи цього не навчиться, і Божественна Мудрість більше не проявлятиме терпеливості до таких. Також у наших стосунках зі собою та з іншими існує межа властивого використання терпеливості – довготерпіння. Ми не повинні бути терпеливими до себе понад міру. Є обставини, коли ми повинні відчути, що ми мали знати краще і мали зробити краще, ніж зробили насправді.

СУД САМИХ СЕБЕ

Якщо Божа дитина розуміє, що вона занедбала себе, вона повинна сказати: "Я більше не буду терплячою до себе. Я візьму себе в руки і подолаю слабість, якій я дозволила певною мірою ослабити мій характер і, можливо, принести незручності та біль іншим. Без допомоги мені з цим не впоратись, та з Господньою благодаттю я готова перемогти". Батьки потребують багато терпеливості, багато стриманості у стосунках з дітьми. Межа терпеливості може бути різною для різних дітей. Тому мудрий батько розсудить, наскільки правильно кожна дитина робить те, що потрібно, і наскільки добре вона засвоїла пораду та має з неї користь.
Якщо він побачить, що дитина свідомо робить погано, то не повинен бути далі терпеливим, а має вжити різку. Це не означає, що батько має перестати бути терпеливим. Він може проявити терпеливість до тієї ж дитини наступного дня, а тоді знову може застосувати різку. Ми повинні радше проявляти надмір терпеливості, надмір співчуття, ніж брак терпеливості, брак співчуття. Пам’ятаючи власні слабості, ми повинні виховувати у собі терпеливість до інших, котрі намагаються подолати власні недоліки, навіть якщо ми самі прагнемо подолати свої. Ми всі хочемо, щоб до нас також проявляли терпеливість, поблажливість.

УРОКИ НАШОГО ГОСПОДА СТОСОВНО ТЕРПЕЛИВОЇ ВИТРИВАЛОСТІ

Повертаючись до слова “терпеливість”, як воно вжите в нашому вірші, поглянемо на притчу нашого Господа про сіяча, записану в Луки 8. У 15 вірші читаємо: “А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості” – терпеливій витривалості, сталості. Щоб належати до класу, який приносить плоди і який Господь похвалить та прийме до Свого Царства, ми повинні зробити більше, ніж просто прийняти Слово Його Свідоцтва, навіть якщо ми приймемо його з радістю. Потрібно щось більше, бо навіть клас кам’янистого ґрунту спочатку приймає його. На короткий час вони ніби дають докази росту і активності, та коли з’являється спекотне сонце переслідувань, вони никнуть, бо ґрунт недостатньо глибокий.
У цій притчі Господь показує, що терпелива витривалість, сталість є остаточним випробуванням характеру. Вона приходить тоді, коли насіння вкоренилося і проросло. Вона приходить тоді, коли любов, надія, радість і віра дозволили рослині вирости і почати давати плід. Отже, терпелива витривалість потрібна, щоб плід набув розвитку і повністю дозрів, щоб зерно було готове до току. О, якою важливою є ця благодать у світлі Божого Слова! Але пам’ятайте, що витривалість має бути бадьорою. Неможливо припустити, щоби Той, Хто судить думки і наміри серця, був задоволений зі Своїх дітей, навіть якщо Він бачить, що вони переносять так багато заради Нього, але переносять це з нетерплячим, дратівливим або нещасним виразом обличчя.
Той, хто так поводиться, напевно, не буде копією дорогого Божого Сина, ставлення Якого знайшло своє вираження у словах: “Чинити волю твою, мій Боже, моя радість” (Кул.). Усе Царське Священство приносить жертви, як це робив наш великий Первосвященик. І Бог, Який приймає наші жертви через заслугу нашого дорогого Відкупителя, каже нам, що Він любить того, хто дає охоче – хто виконує свої жертви радо, з охочим серцем. Це не означає, що наше тіло ніколи не втомлюється; але наш дух радіє привілеєм переносити втому плоті в такій шляхетній та прекрасній службі. Якщо ж наш Отець вважатиме за краще відсунути нас на якийсь час від активної праці, коли наші серця прагнуть служити, це також стане нагодою для того, щоб з радістю приймати Його волю для нас. Це може бути випробуванням повного підкорення нашої волі Його волі, а, отже, важливим щаблем до слави та привілеїв Царства.
Інший випадок, коли Господь вжив це слово “терпеливість”, тобто “терпелива витривалість”, записаний в Луки 21: 19. Господь сказав Своїм послідовникам, що вони повинні сподіватися горя тому, що вони є Його учнями в теперішньому часі, коли переважає гріх, коли сатана є князем цього світу. Вони повинні сподіватися опозиції з різних боків, однак Він запевнив, що при всьому цьому вони будуть цілковито під Божественною опікою та захистом, навіть якщо на них будуть дозволені переслідування, і їм завдадуть шкоди. Далі йдуть слова: “Терпеливістю вашою [терпеливою витривалістю, бадьорою постійністю] душі свої ви здобудете” (Лк. 21: 19).
Наша віра і наше довір’я до Господа та Його ласкавих обітниць повинні бути такими міцними та непохитними, щоб вони з надлишком урівноважили опозицію з боку світу, фальшивих братів та засліплених слуг сатани. Наша віра в любов та опіку Отця повинна бути такою щирою, щоб ми вважали ці переслідування і радо приймали їх як знаряддя Його провидіння для обтісування, обробки та полірування нас як живих каменів для славного Храму, який Він будує і який, віримо, вже скоро буде зведений.
Дивлячись на наші випробування з такого погляду, ми дійсно можемо радіти і здобути душі свої (своє життя як Нові Створіння) з бадьорою витривалістю навіть серед горя. Ми здатні збагнути, що душа, справжня істота, якій Бог дав “надзвичайно великі та дорогоцінні обітниці” майбутнього, не може постраждати від переслідувань плоті або від вчинків людини, доки ми вірні Господу, доки ми приймаємо різні труднощі, які Він дозволяє, як сприяння з боку Його провидіння для нашого остаточного добра та Його слави.

ПОТРЕБА У ТЕРПЕЛИВИЙ ВИТРИВАЛОСТІ

Давайте уважно розглянемо причину, чому нам потрібно розвивати цю благодать терпеливої витривалості. Розвиток цієї прикмети, здається, є однією з умов, пов’язаних з покликом до співспадкоємства з нашим Господом у Царстві, і тих умов, які Він висуває. Мудрість цього проявляється тоді, коли ми беремо до уваги працю, до якої нас покликано – працю благословення всіх поколінь землі, працю Божого Тисячолітнього царства разом з Єдинородним Божим Сином, нашим великим Відкупителем. Це буде велетенська праця, тому цілком властиво, щоб Єгова вимагав від тих, кого Він вважатиме гідними такого високого становища, не тільки оцінювати Його доброту і славний характер (вважаючи за краще служити Йому, а не гріху та беззаконню), але й показувати все це шляхом відданості принципам праведності та Його волі, щоб з радісною готовністю страждати за ці принципи. Короткочасна витривалість в одному, двох або трьох недовгих випробуваннях ще не свідчить, що особа має характер, утверджений в праведності. Щоб продемонструвати такий характер, потрібна терпелива, бадьора витривалість до самої смерті.
Ми могли би проілюструвати це на прикладі діаманта. Припустимо, що ми можемо зробити діамант з якогось пластичного матеріалу і надати йому блиску справжнього діаманта. Припустимо, що він став твердим, хоча не таким твердим, як справжній. Чи ця імітація діаманта буде мати таку ж вартість, як справжній діамант? Аж ніяк. Якщо його піддати високому тиску, він розсиплеться. Так само з християнином. Якщо, припустимо, він володіє кожною благодаттю характеру, яка належиться Божим синам, окрім однієї – міцності, стійкості – то він не матиме права бути між Господніми коштовностями. Тому бачимо, чому Господь вимагає, щоб терпелива, бадьора витривалість була прикметою кожного, хто буде прийнятий на місце в Його Царській Діадемі.
На важливості цієї прикмети в християнському характері наголошує апостол Павло. У своєму посланні до Тита (2: 2) він, перераховуючи прикмети характеру розвинутого християнина, каже, що треба бути “тверезим... поважним, поміркованим, здоровим у вірі, у любові, у терпеливості”. Ми зобов’язані пройти кінцеве випробування терпеливої витривалості, перш ніж зможемо бути прийняті як Вибранці. Той самий апостол, пишучи до Тимофія, нагадує йому: “Ти ж пішов услід за мною наукою, поступованням, заміром, вірою, витривалістю, любов'ю, терпеливістю”. Коли ми біжимо дистанцію змагання і наближаємося до кінця шляху, ми потребуємо щораз більше цієї важливої благодаті. Коли наші ноги втомлюються, а проб та труднощів є вдосталь, ми повинні “підперезати стегна свого розуму” і, звертаючись до нашого великого Зразка за бажаним натхненням та силою, повинні викластися на фінішній прямій.

ВАЖЛИВІСТЬ ВИПРОБУВАННЯ

Наша здатність і сила терпеливо все зносити повинна зростати в міру нашого поступу вузьким шляхом. Ми повинні “зміцнятися Господом та могутністю сили Його”. Та, мабуть, ми не можемо розвинути цієї істотної риси характеру без випробувань – без труднощів, які мають на меті виховати бадьору витривалість. Тому не дивуймось, якщо нам доводиться проходити крізь тривалі випробування, які вимагають від нас самоконтролю. Повторюємо, заслуга полягає не тільки у тому, щоб все це знести, адже світу також доводиться багато зносити, але у тому, як ми це зносимо. В серці ми повинні бути милими і покірливими – у повній згоді з Господніми методами розвитку. Часом це важко, але Його благодаті достатньо, якщо ми постійно звертаємося за нею. “Все виконавши, витримати!” Дійсно, ми можемо бачити ще одну причину, чому Господь влаштував так, щоб ми мали свої випробування, як наш Учитель мав Свої – у неприязних обставинах; щоб ми не тільки здобули всі необхідні риси християнського характеру, але й щоб ці риси укоренилися, утвердилися, зміцнилися і стали певними. Так само апостол Яків звертає нашу увагу на важливість цієї прикмети. Він каже: “Знаючи, що випробування віри вашої розвиває терпіння” (Дерк.). Інакше кажучи, якщо наша віра вистоїть у випробуванні, це розвине у нашому характері терпеливу витривалість. З іншого боку, якщо ми не досягнемо цього розвитку, це означатиме, що наша віра не витримала задовільно випробування і що ми не придані до Царства.
Ось так бачимо, що християнський народ у загальному зробив велику помилку, припускаючи, що релігія – це річ, яку можна здобути негайно у відповідь на молитву, або сівши на лаву грішників, що розкаюються, або ставши до молитви, або у відповідь на той чи інший Божественний чи людський заклик – так само, як хтось може знайти долар і покласти собі у кишеню. Навпаки, крок розкаяння в гріхах і виправдання є тільки початком, а не кінцем християнського шляху. Наступний крок – посвячення себе і всього, що маємо, Богу. Але й це ще не кінець. Ми не тільки повинні йти далі, щоб здобути віру, стійкість, самоконтроль, покору та любов, але й, здобувши все це, повинні терпляче зносити усе. Ми повинні “бігти з витривалістю [терпеливою наполегливістю] в змаганні, яке призначене нам” (Дерк.). Вживаючи інший словесний образ, ми лише починаємо вчитися у Школі Христа; наші імені тільки внесені до списків учнів, що мають вчитися у Господа.

“ГОДИНА СПОКУСИ”

Церкві періоду Філадельфії Господь обіцяв, що за її вірність і за те, що вона “зберегла слово терпіння” Його, вона буде збережена від “години спокуси”, яка трохи згодом мала прийти на весь світ. Церква Лаодикії – Церква наших днів – не є збережена від того, щоб потрапити у “годину спокуси”. Можемо бути певні, що ми будемо збережені під час цієї години, якщо будемо вірні та віддані. Особливим посланням нашого дорогого Господа до Лаодикійської частини Церкви були слова: “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною. Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі” (Об. 3: 20, 21).
Хоча ми не є збережені від цієї години спокуси, ми маємо зрівноважуючі благословення, адже ми живемо під час парусії нашого Господа. Він дає нам Свої поради, роздає духовну їжу,“харч у пору”, у такій кількості і таким чином, як Його святі не мали ніколи досі. Як можемо сподіватися, ця найбільша милість є винагородою за витончені і суворі проби та труднощі особливої “години спокуси”. Якщо колись мав бути час, коли Господні вірні мали потребувати терпеливої витривалості, то він є зараз. Якщо колись вони мали потребувати поради: “Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете”, – то вони її потребують зараз. Хто здатний терпеливо все зносити, той встоїть у цьому злому дні. Всі інші впадуть. Як застеріг нас апостол, огняні випробування цього дня “діло кожного випробують, яке воно є”.
Бачимо, що сьогодні у християнстві скрізь бракує прикмети терпеливої витривалості – навіть серед більшості тих, які називають себе послідовниками Христа. Вона стає рідкістю. Мало хто хоче терпіти щось для праведності, для Христа або ще для когось. А якщо вже вкрай необхідно стерпіти щось неприємне, то такі випробування приносять з собою велику нетерпеливість, нарікання та роздратованість. Більше того, в серцях людей щоденно зростає дух непокори та бунту проти всього, що хоча б нагадує самовідречення або покірність – дух відвертої гіркості.
Загальна тенденція цивілізованого світу до нетерпеливості, нетерпимості та обурення проти обмежень, яка існує сьогодні, неминуче має вплив на тих, хто прагне ходити вузьким шляхом. Цій тенденції можна успішно протидіяти тільки з допомогою Божественної благодаті, розвиваючи подобу Христа. В особливій благодаті, яка так потрібна Господнім дітям сьогодні, буде відмовлено тим, хто не ходить поруч з Господом, хто не прямує за Ісусом. Та оскільки так звані послідовники Христа живуть далеко від Нього, ми сьогодні бачимо розвиток тенденцій, які можна зауважити між тими, хто тільки називає себе Його іменем. Цей панівний дух лежить в основі незадоволення мас, які ще вдається придушити з допомогою військової сили під час заколотів проти порядку та законності, про які ми так часто можемо чути.
Можемо сподіватися, що цей дух буде зростати. Серед мас існує відчуття, що в минулому вони були надто терпеливими, недостатньо агресивними, що коли би вони вже давно взяли справи у свої руки, то теперішнім умовам вдалося би запобігти. Але ті, які зберегли Господнє Слово терпеливої витривалості, які шукали в Нього мудрості згори, яка “насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів”, навчилися, що в Нього є властивий час для здійснення Його задумів, і вони готові терпеливо дотримуватися Його часу, знаючи, що це – найкраща річ. Вони навчилися, що “Божі плани відкриваються, немов лілії, білі та чисті. Тому не треба розривати пелюстки; час сам виявить заховані золоті чашечки”.

ОДИН З ОСОБЛИВИХ ОБМАНІВ САТАНИ

Апостол дає нам пораду стосовно “години спокуси”, яка зараз прийшла на нас. З-поміж безлічі її напастей та проб деякі такі хитрі та підступні, що кожен, хто цілковито не вкорінений та не утверджений в Правді, буде захоплений фальшивими аргументами тих, кого сатані дозволено сьогодні використовувати як свої знаряддя, щоб випробувати всіх, хто замешкує поверхню усієї землі.
Серед хитрющих теорій противника жодна не є обманливішою, ніж Християнська Наука, хибно так названа, бо вона не є ані християнською, ані науковою. За підтримки лукавого вона готова наобіцяти своїм обдуреним прихильникам, що якщо вони приймуть неправду і будуть її дотримуватися, вони здобудуть полегшення і зцілення від тих чи інших хвороб та недуг тіла. Кожен, хто не навчився терпеливо зносити все, що Господь дозволяє на нього шляхом болю та хвороб – все, що не можна полегшити раціональними та розумними способами, – готовий прийняти майже кожне полегшення, яке противник може запропонувати його увазі. Навчаючись обманювати себе в справі болю та недуги, поступово перекручуючи істинний зміст слів, ігноруючи і заперечуючи факти, такі особи з часом так заплутуються в розумі, що правда здається їм неправдою, а неправда – видатною правдою.

ДЕХТО ЗВІЛЬНИВСЯ ПРАВДОЮ

Ці обдурені особи потрапляють в обман частково з цікавості. Їм здається дивним, коли вони чують, як хтось каже: “Смерті немає; все це – тільки життя! Болю немає; все це – здоров’я! Зла немає; є тільки добро!” Вони кажуть: “Ці твердження непослідовні, але мені цікаво, як люди прийшли до таких висновків. У чому їхня філософія?” Власне на це противник і чекає. Він хоче, тим самим, привернути їхню увагу, щоб крок за кроком вести їх від однієї вигадки до іншої, доки весь розум та сумління не заплутаються.
Прийнявши темряву за світло, брехню за правду, вони нагороджені фізичним полегшенням. Яка скупа винагорода! Все це – плата за самолюбство, за небажання терпіти те, чого вони жодним чином не можуть уникнути. Вони віддають перевагу власному шляху, найбільш привабливому для деградованої плоті, і обирають його замість Правди, яка не промовляє до них. Вони готові проміняти свідоцтво Господа на фізичне полегшення і вигоди або ж на задоволення нездорового інтересу. Вони уникають труднощів та болю, які, якщо їх переносити терпеливо та з радістю, принесуть з собою благословення та зміцнення характеру. Декого з поневолених великим противником (зовсім небагатьох) звільнила сила теперішньої Правди. Але це – важке завдання для повного виконання. У деяких випадках випробування, які довелось перейти, щоб зірвати пута, що їх туго зв’язували, були дуже болісними, супроводжуючись побиттям лукавим та його юрбою, які так довго тримали їх у рабстві. Але, щоб звільнитися від усього цього рабства, варто боротися і переносити біль.

СВ. ПАВЛО ЗМАЛЬОВУЄ НИНІШНІ УМОВИ

Година випробування не приходить на всіх однаково, бо не все християнство знаходиться розумово, морально або фізично на тому ж рівні. Випробування, яке приходить на християнство в цілому, апостол Павло зображує у 2 Тим. 3: 1-5. Апостол перераховує деякі особливості цієї “години спокуси” і говорить: “Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі [підбурювачі суперечок], нестримливі [без самовладання, запальні], жорстокі, ненависники добра, зрадники [яким не можна довіряти, які готові продати найкращих друзів з самолюбних міркувань], нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися”.
Ось так образно зображені сучасні умови у так званому християнському світі серед його прихильників. А так як вони не прийняли Правду в любові до неї, Бог послав їм “дію обмани, щоб у неправду повірили”, і цим були засуджені. Година спокуси ще не досягла найбільшої напруженості, але, віримо, цей рівень буде досягнуто за дуже короткий час. Блаженні всі, хто Господа “Всевишнього... учинив за своє пристановище”. Вони не захитаються, хоча багато з них перейде через найбільш суворі випробування та спокуси. З листів ми дізнаємося про сутички та молитви багатьох Божих дітей. Деякі переходять це внаслідок власних вад та недоліків, деякі – внаслідок вад інших, а ще інші мають випробування з причини земних турбот та тягарів, які вони не в силах повністю здолати або покласти на Господа.

МИ ПОВИННІ МАТИ НАЛЕЖНИЙ СТРАХ

Ми співчуваємо цим дорогим особам і радимо їм (найкраще як можемо) пам’ятати слова Учителя: “Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви” (Лк. 6: 21). Наші серця особливо стурбовані тими, які у своїх листах дають зрозуміти, що вони, самі цього не усвідомлюючи, є у спокусі: поглинуті честолюбними задумами або бізнесом, або іншими “клопотами віку цього та оманою багатства”. Їхня любов до Правди стає більш холодною, а не гарячою, і вони, здається, відчувають менше і бачать менше, ніж у попередні роки. Виглядає, що вони сплять, замість пильнувати та молитися, і ця година випробування, боїмось ми, знайде їх неготовими. Ті ж, які плачуть, моляться і прикладають зусилля, більше схожі на нашого дорогого Учителя в Гефсиманії, тому вони, як і Він, будуть зміцнені для кінцевого випробування.
Дорогі брати, дбаймо про себе і один про одного, пам’ятаймо, що нагорода, виставлена перед нами, найвартісніша і найкоштовніша, ніж все інше. Крім того “біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився”. Стараймось любити всіх Господніх дорогих дітей так, щоб їхній добробут був нашою найбільшою турботою. Це свідчитиме про наше духовне здоров’я. Однак ми не повинні дозволити нашій любові (навіть до братів) перешкодити нашій повній довірі до Господньої любові та мудрості у справі вибору Його Нареченої, навіть коли би пересівання забрали від нас декого з тих, чиєю спільністю ми так дорожили.
Терпеливо тримаймося нашого шляху – блаженного шляху! Намагаймось робити якнайкраще все, що знайдуть наші руки. Незабаром прийде Свято Урожаю! Незабаром ми, якщо будемо вірні, зберемось, як славне зібрання, щоб більше не розлучатись. Ми прийдемо з радістю, несучи з собою наші снопи! Але пам’ятаймо, що “нам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю” (Євр. 10: 36).

R5650 (1915 р.)