УРОКИ З НЕВДАЧ САУЛА
1 САМУЇЛОВА 14: 1-46
ПОСЛУХ БЕЗ ЙОГО ДУХА ПРИНІС САУЛУ ТРУДНОЩІ – ЦАРСТВО ЗАБРАНЕ ВІД СІМ’Ї САУЛА І ВІДДАНЕ ДАВИДОВІ, “МУЖУ ЗА СЕРЦЕМ” БОЖИМ – НАСКІЛЬКИ САУЛ МАВ КОРИСТЬ З ВЛАСНИХ ПОМИЛОК, НАСТІЛЬКИ ВІН ОТРИМУВАВ БЛАГОСЛОВЕННЯ – УРОКИ ДЛЯ ВСІХ І, ПЕРЕДУСІМ, ДЛЯ БОЖОГО ПОСВЯЧЕНОГО НАРОДУ

“Зодягнімось у зброю світла” (Римлян 13: 12).
ВІЙСЬКО, яке зібралося біля Саула і здобуло перемогу, було розпущене. Надалі цар підтримував постійне військо з трьох тисяч чоловік. Одна тисяча з них була під проводом його сина Йонатана. Решта становила царську варту, яка була безпосередньо під командуванням Саула. Судячи зі всього, земля Ізраїлю була під повною владою филистимлян, які скрізь мали свої гарнізони. Завойовники задовольнялися збиранням данини з народу. Ізраїльтяни були слабо озброєні, бо филистимляни не дозволяли їм мати зброю, щоб ті не підняли бунт. Тож коли Йонатан вчинив напад на гарнізон филистимлян і розгромив його, здійнявся галас. Це означало війну. Євреї зі страхом чекали, що з цього буде. Войовничі филистимляни збільшили окупаційне військо і усіляко знущалися з ізраїльтян, які були озброєні хіба що господарським знаряддям.
Військо Саула зменшилося з трьох тисяч людей до шістьох сотень, однак слово, яке дійшло до Саула від пророка Самуїла, наказувало чекати сім днів, аж він прийде. Очевидно це було потрібно, щоб народ відчув себе безпорадним і кликав до Господа про допомогу. Цар Саул зробив так, як було наказано, і чекав сім днів. Коли час вичерпувався, Саул, розуміючи, що його військо зменшується, а Самуїл не приходить, на сьомий день вирішив сам стати священиком. Він, не маючи на це права, приніс жертви Богу. Як тільки він закінчив жертви, з’явився пророк Самуїл, який гостро докорив і сказав, що за недотримання повного послугу Господу його сім’я більше не буде Господніми представниками в царстві Ізраїлю. Цар попросив пробачення, пояснив обставини, сказав, що потрібно було щось робити, і вчинене було єдиним, що прийшло йому на думку. Мало хто з царів або воєвод наших днів готовий більше триматися волі Господа, ніж зробив цар Саул. Мало хто був би готовий чекати сім днів взагалі чи звертати увагу на пророка. Мало хто просив би після цього прощення в пророка і пояснював, чому він намагався принести жертву Богу.
Може здатися, що якби цар Саул отримав додаткові можливості, він навчився би лекції щирого послуху Богові, однак наша наступна лекція покаже, що він знову зазнав невдачі в тому ж напрямку. Потрібно багато проб, щоб дехто з нас навчився уроку повної довіри до Господа і повної слухняності кожній Його вимозі. Мабуть, Господь хотів дати особливий урок: кожний цар, який сидить на образному престолі Господа, повинен беззастережно слухатися не тільки букви наказу, але і його духа, бо царі Ізраїлю великою мірою зображували Царство Христа і Його Церкви. Ті, які будуть співспадкоємцями з Месією у Його Царстві слави, повинні навчитися слухняності, інакше вони не будуть вважатися гідними почестей Царства. Вони повинні бути слухняними не тільки зовні, але й слухатися духа, тобто слухатися задуму Господнього Закону в серці.

ТІЛЬКИ СВЯЩЕНИКИ МОЖУТЬ СКЛАДАТИ ЖЕРТВИ

Далі, було би добре завважити, чому жертва цілопалення, принесена царем Саулом Господу, була засуджена як гріх. Річ у тому, що Бог дав особливий закон, на основі якого тільки священики могли складати жертви. Тоді виникає запитання: “Чому Бог обмежив складання жертв тільки священицьким поколінням?” Відповідь полягає у тому, що це покоління образно представляло Церкву – повністю посвячених Богу і прийнятих Ним. Апостол називає їх позаобразом не тільки царів Ізраїлю, але і його священиків. Св. Петро говорить про Церкву в цілому, а не про духовенство: “Але ви... священство царське”. У позаобразі весь Божий посвячений народ є майбутніми царями, а також священиками, які складають жертву. Якщо ці святі християни не пожертвують своїх земних інтересів, свого теперішнього життя, вони не здобудуть великої нагороди співспадкоємства з Христом, великим Первосвящеником нашого віросповідання. Читаємо: “А коли терпимо, то будемо разом також царювати” з Ним. Св. Павло каже: “Тож благаю вас, браття,.. повіддавайте ваші тіла на жертву живу”.
Тому було би помилкою вважати, як це робить дехто, що духовенство займає сьогодні особливе священицьке становище з повноваженнями проводити літургії та складати молитви. Пам’ятаймо, що є тільки один великий Первосвященик – Господь Ісус; що Він віддав Себе за днів Своєї плоті і перейшов за завісу до слави, що відтоді Він приносить в жертву Свій посвячений народ, який віддає себе у властивому дусі підкорення та самопожертви.
Біблія не визнає жодного поділу Божого народу на духовенство та мирян. Це була пастка противника, запроваджена поступово в третьому та четвертому столітті. Біблія вчить, що всі духовно зачаті діти Бога є членами позаобразного Царського Священства, що всі вони – брати, і є поставлені, тобто уповноважені, проповідувати Послання Божої благодаті так, як воно представлене в Божому Слові. Вони не повинні називати жодну людину на землі отцем, а повинні усвідомлювати, що є тільки один Отець, Бог, що Господь Ісус є їхнім Старшим Братом.

БАЖАННЯ МАТИ ЩЕ ОДНУ МОЖЛИВІСТЬ

Багато хто з людського роду, опинившись на смертному одрі, відчуває, що коли би йому довелося прожити життя знову, уроки досвіду мали би для нього цінність і дозволили повестися набагато краще! Чоловік або жінка, які не мають досвіду невдач, намагань подолати їх і надалі поступати краще, здебільшого прожили своє життя даремно. Тому заохочуймо один одного до боротьби за високі ідеали і не знеохочуймось власними ненавмисними невдачами. Як говорить одна маленька приказка, знана нам ще з дитинства: “Терпінням і працею всього добудеш”. Цей короткий вираз, який ще в дитинстві закарбувався у розумі, став цінною порадою і допомагав нам у багатьох розчаруваннях.
На нас напосідають слабості, з якими ми народилися; нас оточують такі ж як і ми, з недоліками розуму, тіла та моральної поведінки; нас атакують, як стверджує Святе Письмо, сатана та грішні ангели, які намагаються звабити нас у пастку й відвернути від Бога та праведності. Тому не дивно, що нам не вдається піднятися до власних найвищих ідеалів, а, значить, (що значно серйозніше), піднятися до досконалих критеріїв Божого Слова.
Найпростішим вираженням Божого Закону є Золоте Правило. Але скільки тих, хто досконало розуміє це Золоте Правило і його дух, може ствердити, що вони живуть згідно з його вимогами кожну годину, кожен день? “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе”. Все що кожен з нас може зробити, це бути чесним перед собою, визнавати власні недоліки, намагатися щоденно долати їх і наближатися крок за кроком до Божественного мірила в думці, словах та вчинках.
Наступна лекція, якої можуть навчитися тільки християни, є у тому, що неможливо дотримуватись критеріїв цього Закону, і ми потребуємо прикриття заслугою Відкупителя (навіть після того, як ми підкорилися Йому, щоб йти Його слідами), щоб заховати наші вади і далі перебувати в єдності з Богом. Ще інша лекція, якої вчиться християнин, полягає в тому, що кожен, хто перебуває в єдності з Богом, не тільки отримує прощення ненавмисне вчинених провин, але й знаходить благодать для допомоги, для підтримки в кожній потребі через того самого Спасителя. Ось так християнин дізнається про власні слабості та про Божу милість і стає сильним в щоденній боротьбі за добро. Він не тільки має другий шанс, але й кожного дня має багато повторних шансів розкаятися в гріху і почати все спочатку, коли, спіткнувшись, піднімається через заслугу Христа.
Цар Саул не зазнав нічого такого, бо Спаситель ще не помер і ще не з’явився в присутності Бога, щоб запропонувати поєднання, тобто відкрити нову дорогу життя. Отже, Саул мав тільки те, що було спільним для всіх юдеїв – образний День Поєднання раз на рік для поєднання за гріхи всього народу на рік наперед, і образне священство, через яке людям було передане Боже послання. А оскільки сам цар Саул був частково образом, то до нього треба було підходити з погляду суворої справедливості. Тому було проголошено, що його сім’я відсторонена від царства за принесення недозволеної жертви Господу.

СВІТ У МАЙБУТНЬОМУ

Дослідники Біблії поступово дізнаються, що твердження різних віровчень християнства є неправильними, бо кажуть, що всі язичники пішли на вічні муки, а також всі юдеї, бо вони не повірили в Господа Ісуса Христа. Більше того, майже всі люди в цивілізованих землях, померши, також пішли на вічні муки, бо, почувши про Христа, не стали Його святими послідовниками. Ці жахливі вчення відвели багатьох від Бога та Його Книги, коли люди збагнули їхні жахи та несправедливість. Дослідники Біблії починають розуміти, що для всього світу людства Бог передбачив два випробування. Перше випробування було в Едемі, де батько Адам представляв себе й свій рід. Це випробування закінчилося для всіх невдачею. Коли би Бог не створив умов для другого випробування, ніхто з людського роду ніколи не здобув би вічного життя і не позбувся би вироку, винесеного людству в той час. Смерть Христа була, власне, з метою дати друге випробування Адамові та всьому його роду, як про це говорить апостол: “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку” (1 Кор. 15: 21-23).
Протягом Євангельського віку ті, які повірили Посланню Євангелія, посвятилися цілковито Господу, і кого Він прийняв через зачаття Святим Духом, стали Новими Створіннями в Христі, і ці Нові Створіння є на випробуванні вдруге: їхньою долею є або вічне життя на духовному рівні або вічна смерть. Решта людей у світі далі засуджені, тобто, як каже апостол, вони ще не позбулися осуду, який лежить на всьому світі. Зараз є тільки один шлях позбутися його – прийняти Христа на умовах учнівства.
Проте ми бачимо, що Божий задум стосовно другого випробування охоплює також решту людства, яка зараз не чує, не приймає Христа і не є зачата знову як Нові Створіння. Світ у цілому повинен мати своє випробування підчас Тисячоліття. Тоді “пізнанням Господньої слави наповнена буде земля” і “усі... будуть знати Його від малого та аж до великого з них”. Люди не матимуть опозиції з боку сатани, бо він буде зв’язаний протягом того часу. Люди матимуть підтримку з боку Христа та прославленої Церкви, Царського Священства. Метою Тисячолітнього Царства буде підняття світу – приведення всіх охочих та слухняних назад до людської досконалості та вічного життя, а також знищення всіх непоправних, котрі, маючи повну, другу нагоду, відмовляться від неї. При цьому пригадуються слова поета:
“О якби? дивне місце було?,
Що зоветься Землею Початку,
Де полишити можна було б
Серця біль, помилки й недостатки.
І де скинути можна було б
Самолюбний наш смуток убогий,
Як поношений одяг старий
Під дверми, й не вдягати ніколи”.
Слова поета здійсняться, і цей час вже близько. Якщо, як вважають зараз дослідники Біблії, нинішня війна в Європі є прелюдією до анархії великої Битви Армагеддону, передпокоєм Царства Месії, тоді час, щоб скинути з себе “поношений одяг старий” теперішньої недосконалості всього людства, є зовсім поряд. Справді, усі, котрі скинули з себе брудне лахміття власної праведності і вірою зодяглися в Одежу Христової Праведності, можуть радіти, що бідний світ – язичники, юдеї та цивілізовані погани – можуть мати таку чудову нагоду, яку Божа любов та милість приготувала для них через велику Жертву, принесену на Голгофі, коли Ісус Христос “за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх”, щоб той, хто вірить у Нього – зараз чи в майбутньому – не загинув, але міг здобути вічне життя.
Якщо Ісус дає усім, хто приходить до Нього, милостиву нагоду “спробувати ще раз” і поступово продемонструвати, розвинути свою відданість Богу та праведності, то, як наголошує Біблія, така можливість буде дана і всьому світу. Протягом тисячі років світ матиме можливість спробувати ще раз, щоб з допомогою численних лекцій в той час навчитися праведності та прийти до повної згоди з Великим Царем Вічності та Його славним Золотим Правилом. Саме це Святе Письмо стверджує про Тисячоліття: “Бо коли на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди” (Іс. 26: 9).

R5638 (1915 р.)