ПОВЕРНЕННЯ ЦЕРКВИ З ПУСТИНІ
СТАН пустині означає відокремлення від благ цивілізації. Це стан відлюддя, відокремлення від світу. У випадку Церкви, читаємо, Господь подбав про два крила для неї, щоб вона могла піти у пустиню на 1260 символічних днів, тобто років. Судячи зі всього, вона пішла в стан пустині з власної волі – добровільно позбавила себе привілеїв та переваг земного суспільства, погодившись на загальне вигнання, на відокремлення.
У розповіді про жертви образного Дня Поєднання читаємо, що козел відпущення пішов на пустиню, але пішов туди не з власної волі, а був висланий. У позаобразі вірний, посвячений клас йде в пустиню добровільно, тоді як інші йдуть примусово. Однак обидва ці класи матимуть схожі випробування. Випробуванням Церкви були труднощі за вірність Господу та Правді. Господній народ може бути в цьому стані пустині навіть в оточенні усіляких справ світу. Ми відокремлені від світу; ми є у світі, але не є зі світу: ми ізольовані.
У Книзі Об’явлення читаємо, що Церква втекла в пустиню на 1260 років і що протягом схожого періоду часу велика система керувала всіма справами. Цей період, вважаємо, почався у 539 році н.е. і закінчився у 1799 році. Це був період вигнання з суспільства, названий станом пустині, хоча не обов’язково означав переслідування. Хтось може піти в стан пустині і не зазнати переслідувань: його не застрелять, ані не повісять і т.д. Отже, стан пустині вказує лише на відокремлення, а не на переслідування.
В образній мові місто представляє репутацію, повагу та шанобливе ставлення з боку світу, тоді як пустиня означає протилежний стан – ігнорування, вигнання з суспільства і т.д. Протягом 1260 символічних днів Церква була в стані вигнання. Влади не звертали на неї жодної уваги, радше навпаки, вони приділяли багато уваги великій системі, яка неслася високо і стала “містом великим, що панує над царями земними” – містичним Вавилоном.
ПОВЕРНЕННЯ З ПУСТИНІ
У кінці цього періоду, починаючи з 1799 року, світ почав мати правильніше уявлення про Церкву – після того, як влада папства була зламана, а папу поневолено у Франції. У той час народи збагнули, що вони значною мірою помилялися щодо папи – представника Христа. Відтоді папство, як велика система, вже не було владою, яка переслідує, а владою, яка змагається з іншими. Віровизнання баптистів, методистів та інші мали в той час успіх, і світ почав рахуватися з ними так, як рахувався з папством.
Папство, однак, не пішло в пустиню. Лише протестантизм вийшов зі стану пустині, щоб його значною мірою визнали люди та уряди. Так продовжувалось певний час, доки не почали більше визнавати Біблію. В короткому часі після 1799 року почалося створення Біблійних Товариств. Біблія здобула велику пошану. Старий та Новий Заповіт, два Божих свідки, були підняті до неба. Ті, які захищали Біблію, опинилися у великому світлі. Дослідників Біблії та дослідження Біблії поважали більше, ніж коли-небудь досі. Почалося друкування Біблії, і кожен прихильно ставився до її вивчення.
Святе Письмо нічого не каже про те, що Церква вернеться до стану пустині. Наше припущення про повторні труднощі пустині ґрунтуються на символічному образі наших днів, представленому в труднощах пророка Іллі. Ілля, представляючи справжню Церкву Бога, був вірним пророком. Цариця Єзавель недолюблювала його і налаштовувала проти нього царя Ахава. Цар почав погрожувати Іллі, і той утік в пустиню на 1260 днів, тобто на три з половиною роки. Це було символом 1260 років, протягом яких Церква зоставалася у стані пустині.
У кінці 1260 днів випробування Ілля повернувся з пустині і дав яскраве свідчення. Він викрив священиків Ваала, до яких прихильно ставилася цариця Єзавель та цар Ахав. Ця подія завершилася звеличенням Божого Слова і великим пониженням священиків Ваала. Відтоді їм доводилося триматися на відлюдді. Народ признав: “Господь, Він Бог!”
Розуміємо, що все це особливим чином показує, як справжня Церква у 1799 році з’явилася перед царями світу і заступилася за Бога та Біблію. Ілля представляв справжню Церкву; Єзавель представляла папську та інші системи, тісно пов’язані з нею; Ахав представляв уряд; народ Ізраїлю – світ. Єзавель, Ахав та всі інші були змушені прийняти Біблію. Два свідки були звеличені, бо люди звернули на них увагу.
ДРУГЕ ПЕРЕБУВАННЯ ІЛЛІ В ПУСТИНІ
Повернемось до образу: цариця Єзавель представляла своїх дочок, свій рід, свою сім’ю. Пророк Ілля представляв справжній Божий народ теперішнього часу. Цариця не переслідувала його, але погрожувала, тому він знову втік у пустиню, проте вже на невизначений час. Народ в цілому вже не був під такими обмеженнями, як попередньо. Священики Ваала ніколи не повернули свого впливу. Ілля знову пішов у пустиню, де був годований якийсь час, але це вже була інша подія, ніж та, коли 1260 днів його годували круки. Тепер була їжа, особливо дана на відповідний час.
На нашу думку, ця їжа, спеціально приготована для Іллі після його сутички зі священиками Ваала та після втечі від Єзавелі, представляє особливе Послання, яким зараз харчується народ Бога. Коли Ілля знову опинився в пустині, він відчував розчарування, тому сказав: “Досить тепер, Господи!”. Це могло свідчити про відчай. Але Господь зміцнив його і дав особливу їжу, підкріпившись нею, він дійшов до гори Хорив. Ця гора представляє Царство Бога, Месіанське Царство. Віримо, що завдяки цій духовній їжі ми сьогодні дійшли до часу, коли має бути встановлене Царство. Коли Ілля дістався до гори Хорив, Господь дав йому три свідоцтва (1 Цар. 19: 1-18). Вітер, який ламав гори, представляє теперішню війну. Великий землетрус символічно представляє суспільну революцію, схожої до якої ніколи не було у світі і яка, віримо, має прийти дуже скоро. Вона не прийде з початком війни, але війна може продовжуватись, доки триватиме землетрус. Але це ще не все. Третім проявом був великий вогонь, який поглинув усе, що було перед ним. Це представляє всесвітню анархію, яка запанує у світі після суспільної революції. Тоді, після вогню, Ілля почув “тихий лагідний голос”, який представляє Божественну Силу, що принесе благословення світу.
R5628 (1915 р.)