Здійснення великої реформи

Пророк Самуїл представив народові справу ясно та виразно, кажучи: "Якщо ви цілим вашим серцем вертаєтеся до Господа, повикидайте з-поміж себе чужих богів та Астарт, і міцно прихиліть свої серця до Господа, і служіть Самому Йому, - і Він спасе вас із руки филистимлян". Самуїл мав підставу, коли казав людям, що вони будуть визволені з-під влади филистимлян, тому що це була постійна Божа постанова з ними через угоду, в яку Він увійшов з ними, а саме, що коли вони слухатимуться Його законів і будуть Йому віддані, Він буде їхнім Богом, а вони будуть Його народом, і Він буде керувати їхніми справами для їх найвищого добра - і як народу, і як окремих осіб. Але коли вони не слухатимуться Його постанов і не будуть Йому вірними, Він віддасть їх в руку їхніх ворогів і каратиме всемеро. Бог дотримувався Своєї частини Угоди. Це власне Ізраїль її не виконав, і Самуїл слушно представив їм дану справу, наполягаючи на покаянні.
"І повикидали Ізраїлеві сини Ваалів та Астарт, та й служили Господеві, Самому Йому". "Ваали" є множиною від слова Ваал. Слово Ваал означає "наглядач", "опікун". Ізраїль був виразно попереджений, щоб не робити ніяких ідолів і триматися осторонь усіляких божищ до такої міри, щоб навіть не робити подоби свого Бога, Єгови. Він не хотів, щоб Його народ мав які-небудь символи, але щоб віддавав Йому шану в дусі та в правді. Та скрізь довкола них були ханаанеяни, котрих вони не проганяли з землі через відсутність віри та послуху. Ці ханаанеяни мали ідолів Ваала по всіх своїх містах, а декотрі мали їх у своїх домах, покладаючись на них як на покровительських духів.
"Аштарот" є множиною від "Ашторет", божества жіночого роду - відомого вавилонянам як "Іштар", а грекам як "Астарта". Вона була богинею родючості та статевих стосунків, а з її вшануванням було пов'язано багато розпусних обрядів, які мали б сприяти плідності - розмноженню людського роду. Якщо двадцятирічна праця Самуїла увінчалась тим, що весь Ізраїльський народ вирішив усунути своїх божків Астарт і вшановувати і служити лише Єгові, то він справді багато здійснив. Можемо бути певні, також, що з таким великим зовнішнім проявом був пов'язаний деякий людський фактор. Такі реформи не трапляються випадково, і не є чудесами.
Самуїл молився за народ Їзраїля, "і черпали воду та лили її перед Господнім лицем, і постили того дня, та й казали там: "Ми згрішили перед Господом". Визнання гріха було з боку людей не лише виявом їх чесності та щирості. Але воно було також властивим вчинком, в той час як вони просили Бога, Котрого зневажили, прийняти їх знову до взаємин з Ним під Угодою. Один поет сказав, що визнання є добрим для душі, і так насправді трапилось. Воно спонукало їх ввірити себе Богу. Покірливіть, яка була необхідною для вчинення такого визнання, мала б бути корисною і для будови їх характеру.
Виливання води можна розглядати з різного боку. Одним припущенням є, що це представляло правду, якій вони не могли заперечити, і яку не могли змінити, так як не можна повернути воду, пролиту на землю. Інше припущення є, що так як вода була добута з глибин землі, так їх визнання походило з глибини їхніх сердець. Іншою думкою є, що це представляло їхні обітниці вірності Господу, які мали б бути такими ж безповоротними, як вилита вода.

Лекція для духовного Ізраїля

"І судив Самуїл Ізраїлевих синів у Міцпі". Тобто він, як суддя, як радник вирішував їхні справи, суперечки, давав поради щодо властивої поведінки, що є правильне і неправильне в тому чи іншому питанні і т. п. Таким чином Ізраїль розпочав все з початку; і як народ був більше згуртований, ніж будь-коли в своїй історії від днів Ісуса Навина і далі. І наче для випробування їхньої віри, в той самий час коли вони вирішили повернутися до праведності, їхні вороги филистимляни, довідавшись про ці збори, вирушили проти них з численною армією, намагаючись покласти край цьому бунту ще в зародку.
Ізраїльтяни не зібралися на битву, але на молитву. Однак правдоподібно, що вони були частково озброєні. Проте вони відчували себе зовсім не готовими протистояти війську филистимлян і сказали до Самуїла: "Не переставай кликати за нас до Господа, нашого Бога, і нехай Він спасе нас від руки филистимлян". Вони вчилися споглядати за допомогою у властивому напрямку. Цей клич до Господа після того як вони покинули ідолів і пообіцяли бути вірними Єгові, поставив їх у зовсім інше становище перед Ним, ніж двадцять років тому, коли вони, без жодної реформи характеру, без розкаяння за гріхи, просили, щоб Божий Ковчег вів їх у бій проти филистимлян.
Чи ж немає тут лекції для всього Божого народу? Чи не є правдою тепер, як це було завжди, що намарно є для Господнього народу кликати до Господа про підтримку та благословення в той час, коли вони живуть в гріху, в ламанні своєї угоди та зобов'язань? Отже, найпершим уроком для тих, котрі усвідомлюють, що вони пробувають в гріху, є покаяння і виразні обітниці перед Господом щодо вірності в моліннях до Нього про Його милість до них. Ті, котрі таким чином приходять до Господа тепер, як християни під головуванням нашого Господа Ісуса Христа, мають запевнену божественну милість та "благодать для своєчасної допомоги".
Наші филистимляни, які нападають на нас і поневолюють, це наші пристрасті та слабкості, а також протистояння з боку світу та противника. Це наші неприятелі, і лише божественна сила може зробити нас здібними боротись доброю боротьбою і вийти з неї переможно.
У відповідь на прохання народу пророк Самуїл приніс Господу жертву - однорічне ягня. Хоча й Самуїл не знав цього, воно було образом на "Божого Агнця, що на себе гріх світу бере". Окрім складання образної жертви, Самуїл просив Господа за свій народ, і Господь почув його. Так є з усіма, котрі стоять поруч цієї великої позаобразної жертви: в імені і через заслугу цієї жертви, як Божий народ в угоді з Ним, ми, позбувшись, в міру наших можливостей, гріхів та слабкостей, можемо бути впевнені в божественній допомозі і визволенні.

Знаменний прояв божественної милості

Жертва ще була на жертівнику, як почувся голос наступаючих військ филистимлян. Як Бог допоможе Своєму народу? Як сподіватись визволення від військ филистимлян? Чи вони в страху розпорошаться, чи буде виявлена помічна Божа сила? Визволення прийшло у вигляді великої, шаленої, раптової бурі. Мов навала, вона ринулася вниз гори Міцпа перед лицем наступаючих військ. Вони повернулись спиною до лютого вітру, і Ізраїльтяни, усвідомивши сприятливий момент, кинулись вперед разом з бурею; вони переслідували филистимлян і гнали їх, і таким чином здобули велику перемогу. Місце перемоги було саме тим місцем, де двадцять років тому филистимляни захопили Господній Ковчег. Самуїл поклав там камінь, як пам'ятник і монумент, і назвав його Евен-Єзер, кажучи: "Аж доти допоміг нам Господь"(вірш 12).
Так само є з християнами в їхніх перемогах при Господній підтримці. Коли вони з Господньої милості здобувають перемоги, то повинні зводити в своїх розумах, в своїх серцях пам'ятники, тобто монументи, а не проходити повз ці благословення чи забувати, що ці перемоги були здобуті при допомозі звиш. Отож кожний християнин повинен мати свій Евен-Єзер, свої, так би мовити, пам'ятники перемоги (при божественній допомозі) над його недругами - світом, тілом та противником, і він повинен радіти з цього.

Властивий і невластивий суд

Писання подає, що Самуїл продовжував бути суддею, роз'яснював божественний закон, був порадником для народу "всі дні життя свого". Ізраїльтяни прийняли Божий закон і погодилися твердо триматися його постанов. Отож, коли б вони довіряли комусь як вчителю божественного закону, то, перебуваючи у властивому стані серця, були б готові слухатися його вказівок, його пояснень. Подібно духовні ізраїльтяни ввійшли в угоду з Богом і зобов'язалися пізнавати і виконувати волю Бога, а не свою власну. Отже, ким би не була особа, котра при нагоді якимось чином може показати "справжньому ізраїльтянину" розум Господа, вона стає його порадником, стає для нього Господнім речником. Таким чином усі з Божого народу допомагають один одному розсуджувати самих себе, будувати один одного в найсвятішій вірі і спрямовувати один одного до пізнання і чинення волі Господа.
Ця служба не є лише для пасторів, священиків, але вона відкрита для всіх з Господнього народу, бо Св. Петро заявляє, що всі з Господнього народу є священиками - "ви - священство царське". Щоправда ці священики ще не вступили в свою царственність, ані ще не ввійшли повністю в свої священичі обов'язки. Ці славні обов'язки належать головним чином до майбутнього, коли завдяки зміні при воскресінні, ці священики, які тепер жертвують себе, будуть священиками в славі, царюючи з Христом і судячи світ - допомагаючи світу, даючи поради світу, навчаючи світ щодо Божої волі і допомогаючи йому розуміти і чинити цю волю.
Царське священство повинно пам'ятати, що в теперішньому часі їх розсуджування не є судом сердець, а тільки поведінки. Щодо сердець, вони поінформовані Господом, що вони не є компетентні судити, і зсідси слова апостола Павла: "Не судіть передчасно нікого". Час судити серця, коли ця праця буде ввірена Церкві, настане після того, як прийде досконалість, після того як зміна при воскресінні зробить нас подібними до нашого Відкупителя і кваліфікує нас, щоб читати серця людей і судити праведним судом, судом милосердним, співчутливим і корисним.
Єдиний суд, який Божий народ може тепер здійснювати для себе і поміж собою, є той, який представив Ісус, коли сказав: "Ото ж бо, - по їхніх плодах ви пізнаєте їх". Люди не збирають винограду на терновому кущі, ані фіг на осоті. Добре джерело не дає гіркої води. Тому ми повинні судити самих себе - є чи не є наша поведінка в гармонії з принципами праведності; ми можемо тільки допомагати один одному в судженні, що стосується зовнішньої поведінки, залишаючи суд серця самій особі та Господу.
Пророк Самуїл встановив новий порядок речей, який, як бачимо, був наслідком його реформаторської праці між Божим народом, його народом. Він не робив як робили його попередники - не мешкав в одному місці, до якого всі люди повинні були йти, щоб просити його поради чи суду; але він запровадив систему виїздного суду і ходив з місця на місце, провадячи судові справи не так, щоб засуджувати когось, але, скоріше, щоб дати пораду тим, хто її бажав. Таким чином люди Ізраїля ставали згуртовані як один народ і почали усвідомлювати, що їх інтереси були спільними і що всі їх інтереси були пов'язані з Богом, Його законом, Його угодою з ними і поясненням цього через такі знаряддя, які Господь міг посилати їм - одним з яких був пророк Самуїл.