БОЖИЙ КОВЧЕГ В ПОГАНИХ РУКАХ
1 САМУЇЛОВА 4: 1-18
ЗІПСОВАНЕ СВЯЩЕНСТВО – ДЕМОРАЛІЗОВАНИЙ НАРОД – СПРОБА ВТЯГНУТИ БОГА У ВІЙНУ – КОВЧЕГ ЗАПОВІТУ У ПОЛОНІ – ПОКАРАННЯ З БОКУ ВОРОГІВ – ТІ САМІ ПРИНЦИПИ В ДІЇ СЬОГОДНІ – ТРАГІЧНА СМЕРТЬ ІЛІЯ ТА ЙОГО СИНІВ – ЯКІ НАРОДИ Є В СТОСУНКАХ УГОДИ З БОГОМ?

“Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють” (Якова 1: 22).
ПРИБЛИЗНО через двадцять років після того, як Бог провістив лиха для Ілія та його сім’ї, трапилася трагедія, про яку йдеться в нашій лекції. Протягом усіх цих двадцяти років так і не зроблено жодної реформи: старий Ілій, якому було тепер дев’яносто вісім років, не навів ладу зі слугами та службою Господу. Він дозволив, щоб справи перебували в руках його синів, не дивлячись на непорядність, яка діялася в Божих речах, на їхню неморальність та згубний вплив.
Весь цей час, про який йде мова в нашій лекції, Самуїл, очевидно, був відсутній, можливо, ще навіть кілька років перед тим. Де б він не був, можемо бути певні, що він залишався вірним слугою Бога, і таким його щораз більше вважали люди. Не треба переоцінювати моральні та релігійні умови народу протягом цих двадцяти років, але можна припустити, що поганий приклад священиків, синів Ілія, які займали з ним священицьке становище, мав шкідливий вплив на людей – деморалізуючий вплив. На основі Угоди з народом Бог був зобов’язаний докорити їм, покарати їх.
Коли стався новий напад з боку филистимлян, ізраїльтяни вийшли до бою і були розбиті. У відчаї, шукаючи якоїсь допомоги, вони звернулися до Бога – так само як всі народи Європи сьогодні звертаються до Бога за допомогою і моляться даремно. За таких обставин сьогоднішні звичаї є такими ж, як у той час, а саме: намагання втягнути Бога у війну, намагання знайти підтримку з боку релігійних символів і т.п. Звичайно, ізраїльтяни мали для цього більше підстав, ніж воюючі царства сьогодні, бо Бог оголосив Себе Охоронцем Ізраїлю. А так як ізраїльтяни були Його особливим народом, Його підопічними, Він мав захищати їх доти, доки вони були Йому вірними. З іншого боку, царства цього світу не мають жодної такої Божественної обітниці, жодної підстави для сподівань отримати Божественну допомогу. Вони облудно називають себе християнськими царствами, “християнством”, натомість не мають нічого спільного з Господом. Він не рахується з жодним народом, окрім буквального Ізраїлю минулого та духовного Ізраїлю теперішнього часу. “Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого” (1 Петр. 2: 9).
Ізраїльтяни напевно читали про те, як Ковчег йшов перед ними під час мандрівки пустинею, як він зупинився посеред річки Йордан, доки народ переходив по суші, як процесія з ним рухалася довкола Єрихона, коли впали його стіни. Тож вони вирішили принести Господній Ковчег і долучити його до битви ізраїльського народу. Цим вони думали забезпечити собі перемогу. Вони, очевидно, міркували, що Бог не дозволить пошкодити або захопити в полон Ковчег Заповіту, отже, вони будуть безпечні, і перемога обов’язково дістанеться Ізраїлю. Можемо собі тільки уявити пишне видовище: левитів, які несли Божий Ковчег; двох синів Ілія в пишному вбранні священиків Всевишнього, представників Божої Святості; народ, повний ентузіазму від думки про перемогу завдяки Божому Ковчегу, вигуки відомого бойового кличу: “Устань же, о Господи, і хай розпорошаться Твої вороги, і хай повтікають Твої ненависники з-перед Твойого лиця” (4 М. 10: 35).
Народ забув про своє безбожне життя, про порушення своєї Угоди з Богом, про те, що ця Угода закликала до покарання руками ворогів. Вони забули, що два представницьких священики зовсім не представляли Бога та Його праведність, а були злодіями та розбійниками, нарядженими як священики Бога, вели неморальне, безчесне життя, удаючи представників Божественної Святості. Вони забули, що в таких умовах не можна сподіватися Божого благословення.

НИНІШНЯ ПАРАЛЕЛЬ

На жаль! Хоча ми вже віддалилися на багато століть від того часу, проте згадані засади значною мірою діють і сьогодні: стільки ж галасу, стільки ж удаваності, стільки ж спотворення Бога тими, які називають себе Його представниками. Ми бачимо нинішню війну – кайзера Німеччини на чолі лютеранської церкви; імператора Австро-Угорщини Франца Йосипа, вірного сина папства; короля Георга на чолі англіканської церкви; царя, “малого отця” Росії, головного представника православної церкви, – як всі вони марширують до бою, заохочуючи своїх вояків думкою про Бога. Кожен з них втоптує дороге Ім’я Князя Миру в болото, піднімаючи свій меч з самолюбним наміром добитися величі власної імперії та її торговельного процвітання, при цьому підтримуючи традиції минулого, немовби кожен з них має право встановити Боже Царство на землі.
Сьогодні, як за днів синів Ілія, люди подають голосний клич, намагаючись пов’язати Божу Справу зі своїми національними інтересами. Знову вони забувають, що ці речі несумісні; що Божа Справа є під Божественним наглядом, і вона досягне найкращого розвитку, коли завдасть великої поразки всім цим людським системам, готуючи шлях для встановлення Царства Месії: коли біблійний Армагеддон упокорить світ і зробить людей готовими привітати нового Царя Еммануїла та Його Царство як бажання всіх народів. Призивання Імені Господа та присутність Божого Ковчега у битві не допомогли ізраїльтянам. Так само ікони в руках російських вояків не дадуть їм перемоги, ані ім’я Бога на поясах – німцям, та хрест св. Георгія – військам британців.
Сили ізраїльтян чекала велика поразка та розпорошення. Два сини Ілія були вбиті. Божий Ковчег потрапив у полон. Швидкий гонець з війська приніс сумну звістку до Шіло, де Ілій, суддя, сидів на своєму високому сидінні в брамі, з нетерпінням виглядаючи і з острахом пригадуючи собі провіщення про нещастя, сказане двадцять років тому. Гонець повідомив Ілії, що ізраїльтяни програли битву, що два його сини вбиті і, врешті, на кінець сказав, що Господній Ковчег також захоплений филистимлянами.

ІЗРАЇЛЬ НА ВІДМІНУ ВІД ІНШИХ НАРОДІВ

Ілій слухав незворушно аж до останніх слів. Коли він почув, що його дорогоцінний скарб, який він пильнував з Божественного доручення, потрапив до филистимлян, нещасний чоловік знепритомнів і повалився назад. Його сидіння перевернулося, а сам він упав і зламав шию. Вірний у своєму серці до самої смерті (у віці дев’яносто восьми років) він, тим не менше, заслуговував на докір за те, що занедбав свою сім’ю і не пильнував, щоб до припорученої йому праці не втручався ніхто з його дому. Його вірність Богу була недостатньою, щоб дозволити йому ухилитися від відповідальності. В його характері було занадто багато духа “миру за усіляку ціну” і замало відваги, яка готова померти заради праведності.
Давши урок Божому народу Угоди, Господь потім послав покарання филистимлянам, які тепер вже були раді повернути Ковчег назад. Дехто схильний легковажити словами, що филистимляни були покарані мишами та болячками, доки Ковчег був у них, і що коли Ковчег віддали ізраїльтянам, то ці кари були забрані. У нас немає причини сумніватися, що филистимляни мали підставу думати, що це особливі кари, і Святе Письмо, здається, підтримує думку, що кари були від Господа. Це не дає нам права вважати, що будь-яка кара нині є від Господа – що моровиці і т.п. є особливим покаранням від Бога. Ми повинні пам’ятати, коли думаємо про це, що народ Ізраїлю і все, що його стосувалася, було в особливих стосунках Угоди з Богом і під Божественним доглядом. Хто торкався Ізраїлю чи будь-якої речі, яка мала відношення до цієї образної системи, той, відповідно, виступав проти Господа, Його Справи, Його інтересів. Це можна було зробити тільки з Господнього дозволу, і коли Господь забажав забрати Ковчег назад, чи визволити Свій народ від таких обставин, Він давав для цього необхідні умови.
Сьогодні такого немає. Народ Ізраїлю тимчасово позбавлений Божественного захисту, який він мав, доки повне число з поган не ввійде в Духовний Ізраїль. Тоді весь Ізраїль повернеться зі свого засліплення та відчуження від Бога, як написано: “Це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні” (Рим. 11: 26-32).
Єдиним народом, який сьогодні знаходиться у стосунках Угоди з Богом, як пише Біблія, є Духовний Ізраїль, “народ святий, люд власності Божої”. Що стосується Духовного Ізраїлю, його інтереси є духовними. Божественні обітниці не гарантують йому земних благословень та захисту, радше навпаки – переслідування та опозицію. Натомість Бог гарантує Духовному Ізраїлю, що всі негаразди теперішнього життя, які Він дозволяє для нього, будуть корисними для його вічного духовного добра, якщо він буде відповідно ними вихований.

R5626 (1915 р.)