ПОТРЕБА У БІЛЬШ ПЕРЕКОНЛИВОМУ ДОКАЗІ
“І не будь ти невіруючий, але віруючий!” (Івана 20: 27).
СЛОВА нашого вірша пов’язані зі з’явленням Господа одинадцятьом учням у горішній кімнаті, коли серед них був св. Хома. З розповіді ми дізнаємось, що лише тиждень тому Ісус з’явився Своїм учням, однак у той час св. Хома був відсутній. Десять учнів, свідків з’явлення нашого Господа, розповіли св. Хомі про те, що вони бачили, але їхні слова здалися йому вигадкою, в яку він не міг повірити. На його думку, вони надто легко дали себе переконати, і щоб він упевнився сам, йому потрібен набагато міцніший доказ. Доки він не побачить слідів цвяхів на Господніх руках, не доторкнеться пальцями до них, і не прикладе руку до рани від списа на Його боці, не повірить.
Для декого це може здатися прикладом крайньої невіри, небажанням приймати свідчення Десятьох як доказ пережитого. Однак для інших розумів це не здається дивним. Деяким з нас було би важко повірити словам інших, що особа, яку ми три дні тому бачили мертвою в гробі, постала перед ними і засвідчила своєю присутністю, що вона знову живе. Особливо важко було би повірити, що вона з’явилася при зачинених дверях і потім зникла, коли двері далі були зачинені. Боюсь, що коли би ми були на місці св. Хоми, то, напевне, сказали би: “Покажи нам, як це може бути”. Ми натрапили б на такі самі труднощі, кажучи: “Невже ти думаєш, що ти справді щось бачив, і вважаєш, що кажеш правду? Я переконаний, що все це – обман”. Ми народилися з різними розумовими здібностями, тому дехто вірить легше, ніж інші.
СВ. ХОМА НЕ ОТРИМАВ ДОКОРУ
Однак цього разу Ісус показався на бажання. Його перше з’явлення усім, віримо, відбулося в перший день тижня. Друге з’явлення знову було в перший день тижня, але вісім днів згодом, та ще й за схожих обставин. Коли св. Хома був з ними, Ісус промовив до нього: “Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!” (Ів. 20: 27). Власне, цього св. Хома вимагав – доказу, який був йому потрібен. Слова Ісуса не містять якогось особливого докору св. Хомі. Факт, що Господь дав йому жаданий доказ, який мав його переконати, свідчив, що Він не віднісся зневажливо до його вимоги отримати більш переконливий прояв, ніж мали інші, до того як повірити дивовижним словам, сказаним десятьма. Коли б це було щось, що Господу не подобалось, Він не задовольнив би вимоги св. Хоми.
При цьому наш Господь сказав (немовби звертаючись до тих з нас, які житимуть згодом, а не до учнів): “Блаженні, що не бачили й увірували!” Таке наше становище. Господь говорить про особливе благословення для тих, які, не бачачи, здатні повірити. Однак ми повинні пам’ятати, що в нас є свідоцтва та докази, яких св. Хома не мав. Коли б ми почули, що десять людей бачили щось однієї ночі, ми би поцікавились, чи вони не мали видива, як це було на горі преображення. Ми би висунули здогадку, що це був сон або галюцинація. Але мова йде про св. Хому, який, як багато хто з нас, був упертий і практичний. Коли ж він отримав доказ і побачив на власні очі, то визнав, що це не мара, а Господь, Який стоїть перед ним у тілі з плоті. Ця подія насправді зміцнила віру багатьох з нас.
Можливо, що св. Хомі не було дозволено бути присутнім на першій зустрічі власне для того, щоб влаштувати таку демонстрацію, щоб деяким з нас було легше повірити. Ми погоджуємось, що тверда віра була надзвичайно важливою для учнів. “Догодити ж без віри не можна” (Євр. 11: 6). Коли би учні перебували в сумнівах щодо Господнього воскресіння, вони не змогли би представити нам виразного свідчення про нього. А як би ще ми могли довідатися про ці факти? Деякі вірили би, що Він пішов до неба, тоді як інші з нас думали би зовсім навпаки, коли б не переконливе свідоцтво, коли б не доказ. Тому Господь вирішив, що одинадцять учнів мають бути твердо переконані. Коли б вони не мали абсолютної віри в Нього як Відкупителя та Заступника, Який піднявся на висоту, вони б не були готові прийняти Святий Дух у П’ятидесятницю. А якби вони не прийняли Святого Духа, то не були би придатні до служіння.
Отже, ці сорок днів, мабуть, були дуже важливою частиною служіння нашого Господа, бо від них залежав увесь успіх Євангельського Послання, представленого не ангелами, а людьми – тими самими, яким Він з’явився. Вони мали розповісти про все, що бачили і у що повірили. Для них втратити віру і повернутися до буденних справ означало повестися всупереч Божественній постанові.
Ісус з’явився чотири рази: раз жінкам на ранок Свого воскресіння; вдруге – пізніше того самого дня двом учням, які йшли до Емаус; потім того ж вечора десятьом у горішній кімнаті; тоді, через тиждень, Він з’явився св. Хомі та іншим десятьом учням. Далі минуло ще два або три тижні, коли вони не бачили Його, ані не чули про Нього. Ісус дав їм трохи часу, щоб вони розвинули в собі віру. В них були докази, що Він має духовну силу іти і приходити як вітер. Але Він не сказав їм, що робити. От, незважаючи на все побачене, вони вирішили, що краще повернутися до рибальства.
На цю мить чекав Ісус. Він знав, що в них будуть сумніви та вагання, тому пильнував, невидимий, щоб навчити їх потрібної лекції, як тільки вони знову підуть рибалити. Зрозуміло, вони не зловили жодної риби, бо жодна не мала потрапити до їхньої сітки. Всю ніч учні трудилися даремно. Вранці Ісус став на березі. Вони не бачили Його близько трьох тижнів і одразу не впізнали. Він сказав їм закинути сітку з іншого боку човна. Якщо немає риби з одного боку, то, мабуть, немає і з другого, бо така мала відстань не відіграє ролі. Але вони настільки важко працювали всю ніч, що були готові майже на все. Хоча не було розсудливим закидати сітку кілька футів далі, щоб з цього була якась користь, вони, втративши надію, були готові послухатися поради чужинця. Опустивши сітку, вони витягли великий улов. Це було чудо; сітка була повна. Зрозуміло, для духовної істоти не було чимось надзвичайним влаштувати такий показ, такий прояв Божественної сили.
Ця подія навчила учнів двох великих лекцій. По-перше, без Божественного благословення вони не матимуть успіху у рибальстві, навіть якщо цим заняттям вони займалися все своє життя. Друга велика лекція полягала у тому, що Той, Хто був Рибалкою людей, мав Божественну силу забезпечити всі їхні потреби: як Він подбав про рибу, так само Він мав силу подбати про всі інші потреби. Коли вони дісталися до берега, в Нього була спечена риба, і Йому зовсім не потрібна була риба зі сітки. Звичайно, ми не знаємо, як це сталося, бо в цьому проявилася Божественна Сила, необмежена сила. Згадана подія стала для учнів майже остаточною демонстрацією Божественної сили. Вони знали, що це – Ісус, хоча не питали Його. Він показав їм, що знав весь час, чим вони займалися, і що в Нього є абсолютна влада дати їм благословення або позбавити його. Для них, очевидно, було великим зміцненням віри зрозуміти, що Він може подбати про них у кожному місці, що їм не треба повертатися до світу і займатися його справами, бо Він буде з ними завжди, аж до кінця Віку (Мт. 28: 20).
ДВА ВАЖЛИВІ ФАКТИ
Пізніше наш Господь з’явився Своїм учням ще двічі – сім разів загалом. Тоді Він піднявся на Висоту. Далі Він з’явився св. Павлу. Цими різними проявами Ісус повністю переконав учнів у двох важливих речах: по-перше, що Він вже не мертвий, а живий; по-друге, що Він має вищу владу. “Дана Мені всяка влада на небі й на землі” (Мт. 28: 18). Ця велична Істота була їхнім Учителем. Він нічого не втратив, а, навпаки, здобув багато, коли увійшов у смерть, а потім вийшов з неї. Отож, вони могли повністю довіряти Йому і йти та розповідати про Його смерть, про факт Його воскресіння, про Його підняття до Божої присутності, про що свідчило надання Святого Духа. Та вони не могли б розповідати про ці речі, коли б не були цілковито переконані.
Ми не думаємо, що Ісус докорив св. Хомі за його сумніви. Яке велике задоволення мати такий розум, як св. Хома. Деякі розуми потребують більше доказів, ніж інші. Безумовно, вся Церква в той час мала благословення від вчинку св. Хоми. Коли б хтось із нас був одним з Його учнів і був відсутній у той час, коли Ісус з’явився перший раз, і коли би інші розповіли нам про це, ми напевно сказали б: “Вам, шановні, приснилося. Ви розгублені і стурбовані, і тому розказуєте всілякі байки”. Ми би хотіли мати задовільне пояснення і, можливо, навіть хотіли б доторкнутися, щоб переконатися. Тож Господь дає нам такий доказ, і він є великим благословенням.
СИЛА, ЯКУ МАЮТЬ ДУХОВНІ ІСТОТИ
Доказ воскресіння Ісуса полягає в тому, що у горішній кімнаті з’явилась Істота, яка мала силу увійти і вийти як вітер. Господь продемонстрував, що Він більше не є мертвий. Тіло, яке св. Хома та інші учні бачили, не було тілом, розп’ятим та похованим у гробі Йосифа, а матеріалізованим тілом з тими самими зовнішніми ознаками, з руками й ногами, які мало людське тіло Ісуса. Він сказав, що це була плоть, бо “не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю”. Він мав плоть і кості (Лк. 24: 39).
Св. Хома та інші не могли збагнути, як дух може матеріалізувати тіло. Справді, все, що ми знаємо навіть через вісімнадцять століть, не дозволяє зрозуміти, як це сталося. Однак ми знаємо, що ангели з’являлися як люди і могли розмовляти, їсти і ходити. Ми знаємо, що різні злі духовні істоти з’являлися за днів Ноя і намагалися жити на землі як люди. Учні знали про це, але їм не прийшло на розум застосувати це до Господа. Вони тільки починали дізнавалися, яким є Господь: як духовна істота може матеріалізуватися і дематеріалізуватися в їхній присутності. Щоб навчитися, потрібен був час. Пізніше, коли отримали Святий Дух, вони зрозуміли це набагато краще. Так само з нами. Коли ми здобуваємо краще знання, Святий Дух веде нас до кращого розуміння.
Ми здобули повне вміння вірити в ці речі, хоча ще не зрозуміли їх, бо розуміти означає підходити до справи філософським чином і знати, як ці речі функціонують. Ми не думаємо, що апостоли бачили воскресле тіло нашого Господа. Але те, що вони бачили, було доказом, що Він вже є не людською істотою, а духовною. Створити тіло, відповідне для того чи іншого випадку, було чудом не більше, ніж будь-яка інша річ, пов’язана з воскресінням.
R5624 (1915 р.)