"ЗНАЄ ОТЕЦЬ ВАШ"

"Знає Отець ваш, чого потребуєте" (Мт. 6: 8).

Невдовзі після початку місії нашого Господа, Він дав лекцію, загально знану як "Нагірна проповідь". Учні ще не стали синами Бога в повному, властивому значенні слова; фактично, вони не могли бути прийняті до синівства до дня П'ятидесятниці. Вони були членами зіпсутого роду, під тим же осудом, що й інші люди. Найвище, на що вони могли претендувати, було те, на що претендували юдеї, – бути слугами Бога. Але тепер, як записано в Івана 1: 12, "всім, що Його прийняли, їм владу [привілей] дав дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливості тіла, ані з пожадливості мужа, але народились від Бога".

Це духовне сплодження не було можливим в його повному, властивому сенсі, доки Ісус не вчинив примирення за гріхи світу, або, принаймні, не приготував шлях для примирення через Свою власну смерть. Однак в одному значенні слова Його смерть вже відбулася; а саме, в тому значенні, що Він представив Себе живою жертвою, і що Отець прийняв цю жертву. Але ця смерть мусила бути доведена до кінця, і Ісус мусив вознестися до присутності Бога і представити заслугу Своєї жертви, перш ніж божественне благословення могло зійти на кого-небудь, дозволяючи їм бути синами Бога.

ОТЕЦЬ ЦЕРКВИ

Тому бачимо, що стосовно їхньої спорідненості з Богом, Ісус говорив завчасу, тобто в пророчому значенні. Через те, що вони вірили в Нього і намагалися чинити Його волю, вони були в повній згоді з Божим улаштуванням, щоб стати синами. Коли особа всиновила дитину, і триває процес оформлення юридичних паперів, про цю дитину можна говорити як про сина, або ж вона може звертатись до того, хто її всиновив, Тато або Мама. Так само вони мали привілей звертатися до Бога як до свого Отця, і цей привілей залежав від їхньої віри. Більшість юдеїв не мала цієї віри, і коли Ісус сказав, що Він був Божим Сином, вони були готові вхопити каміння, щоб каменувати Його за богозневагу. Але Ісус сказав, що не тільки Він був Сином Бога, але що Він приведе багатьох синів до Бога; і на підтримку цього твердження Він цитував псалом (Івана 10: 31-40; Псалом 82: 6).

Отже, наш Господь говорив до Своїх учнів так, ніби вони вже були новими створіннями, вже стали синами Бога і вже отримали Святого Духа, хоча Він і вони знали, що це не могло бути повністю довершене, доки, як Він сказав їм, "через кілька тих днів" вони дійсно і особисто не отримають його – в день П'ятидесятниці. Звертаючись до учнів з цієї точки зору, Учитель сказав: "Знає Отець ваш, чого потребуєте". Ці слова є частиною Його Нагірної проповіді. Як читаємо: "А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став". Маси народу не повинні були кликати Бога Отцем, але вони повинні були розуміти, що ті, котрі стали послідовниками Господа Ісуса, могли називати Його Отцем.

Слово Отець, взяте в поєднанні з іншими місцями Святого Письма, означає дуже багато. Бог був Отцем Адама в тому сенсі, що дав Адаму життя. Ісус не був Отцем Адама, хоча як Логос Він був особливо задіяний в даванні життя Адаму. Через непослух Адама це життя було втрачене для нього і для всіх його дітей. Не лише життя було втрачене, але й Дух Господа був втрачений, а це включало і синівську спорідненість.

ОТЕЦЬ ВІЧНОСТІ ДЛЯ ЛЮДСТВА

Після Адама ми не зустрічаємо нікого, щоб їх названо синами Бога – аж до часу Ісуса. Ісус був першим Сином Бога після Адама; і від часу нашого Господа церква була названа синами Бога (1 Івана 3: 1). Факт, що ми названі синами Бога, означає початок нового життя, бо старе життя, яке ми успадкували від Отця Адама, є втрачене. Це нове життя, яке ми отримали, не є від Ісуса, а від Отця; Ісус є лише шляхом, яким це життя приходить до нас. "Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа... відродив нас" (1 Петр. 1: 3). Бачимо, що розпорядження для світу є дещо відмінним. Бог не має наміру сплоджувати світ з Святого Духа, як Він це робить з церквою. Навпаки, бачимо, що у властивому часі Ісус повинен стати Вічним Отцем світу (Ісаї 9: 6). Цей властивий час буде великим тисячолітнім днем Месіанського царства.

В цьому тисячолітньому дні Христос як великий Цар, Посередник між Богом і людьми даватиме людству життя. Бачимо, що життя, яке Він даватиме, буде людським життям. Він буде Отцем людства, тому що це людське життя, яке Він даватиме їм, є чимось, що належить Йому. Через Свій послух Божому плану Він купив право давати людське життя. Отже, в даванні цього життя Своїм власним коштом, Він є названий Отцем людського роду. Це не означатиме, що світ не буде вважатися синами Бога, бо внук є сином батька і діда. Людство не отримуватиме своє життя прямо від Бога, а посередньо через Христа – Христос є Отцем, а Бог – Дідом. Бог не говорить слова навмання, а з великою точністю. Оскільки так є насправді, то ми маємо велике довір'я до Його Слова.

БОЖА ДІЯЛЬНІСТЬ З ІЗРАЇЛЕМ

Коли Адам і його рід стали грішниками, деякі з них пішли далі, ніж просто нехтування Богом. Це не було їхньою виною, що вони були відтяті від Нього. Але вони не берегли Бога в своїх розумах, і тому Бог передав їх розпусному розуму. Вони стали дітьми сатани в тому значенні, що вони стали слухняні йому. Він всиновив їх до своєї родини, вони добровільно приймають його і стають слухняні йому. Звичайно, сатана насправді не давав життя світу, але вони прийняли його як свого отця, приймаючи його умови і стаючи членами його родини. До декотрих з людського роду наш Господь сказав: "Ваш батько – диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете" (Івана 8: 44).

Коли Адам був відкинений, він потрапив під вирок смерті. Він був полишений напризволяще. Вираз "ти є під прокляттям смерті" означає "ти не можеш уникнути смерті" – "вмираючи, помреш". Будуть епідемії, землетруси, голод. Ви будете піддані цьому, тому що ви є грішниками. Люди не могли сподіватися, що Бог робитиме щось для них, коли вони були під вироком смерті. Однак Бог зробив багато для них, хоча вони й грішники. Він вчинив, що світить сонце і падає дощ на справедливих і на несправедливих (Матвія 5: 45).

Коли Бог покликав юдеїв під Угоду Закону, це привело їх до особливої спорідненості з Ним як слуг. "Мойсей вірний був у всім домі Його", слуга над Домом Ізраїлю. Ці слуги підпадали під певну опіку, так само як доглядач у великому домі доглядав всіх слуг, а також синів. Хоча сину належала більш особлива турбота, однак про слугу також турбувались.

Таким чином юдеї були запрошені мати частку в Божій опіці. Їм було обіцяно, що всі речі працюватимуть разом для їхнього добра. Бог буде благословити їхні отари і стада, буде добрим до них, якщо вони будуть слухатись Його постанов. Вони ж не чинили так, і тому навели на себе покарання. Коли ми читаємо записи про народ Ізраїлю, бачимо, що він був найбільш караним народом в історії, який пройшов через вражаючі досвіди і картання, через які був приведений до високо релігійного стану. Отож, коли наш Господь прийшов на світ, юдеї мали найвищі, найбільш розвинуті релігійні почуття з усього людства. Багато з них були приготовані отримати особливу ласку, котру Ісус прийшов дати, а саме, привілей стати синами Бога.

БОЖА ДІЯЛЬНІСТЬ З ЦЕРКВОЮ

Сини Божі на протязі цього Євангельського віку схожим чином знаходяться під особливою ласкою Бога і під особливою угодою з Ним. Він обіцяв відноситись до них, як до синів, а не як до слуг, не як до противників, а як до дітей. "Робить Бог вам, як синам" (Євреїв 12: 7). З цим запевненням, що Бог поводиться з Своїм народом, як з синами, ми могли б дивуватися, що святі люди не були благословенні (як ті, хто не є святий) грошима, здоров'ям, дочасним процвітанням. Ми запитуємо, чому так є? Чи Бог нехтує Своїм обов'язком, коли обіцяв, що буде поводитися з ними, як з синами? Ми не є синами Бога за тілом, а за духом. Будучи сплодженими з Духа, ми є синами Бога як нові створіння, інтересам яких часто найкраще служать досвідчення, які не є сприятливими для тіла.

Що стосується цих синів Бога, то нове створіння є чимось особливим в Божих очах. Тіло не має великого значення. І Бог бажає, щоб ці сини мали властиві досвіди, які приводитимуть їх до потрібного розвитку як синів Бога на духовному рівні. Це означає, що остаточно вони повинні померти за тілом. Немає іншого шляху для входу в духовну природу, окрім через смерть за тілом. Ми всі повинні йти в сліди Учителя.

Випробування вузької дороги є особливими пробами для нового створіння. Як поводитиметься нове створіння в цих випробуваннях і труднощах? Чи доведе воно вірність Богу, коли речі здаються несприятливими для нього по тілу? Якщо так, то нове створіння зростатиме міцним; і битва між двома – духом і тілом – остаточно закінчиться перемогою нового створіння і його народженням в першому воскресінні, тобто головному воскресінні, до духовної природи, божественної природи.

ВЛАСТИВИЙ СТАН РОЗУМУ ДЛЯ МОЛИТВИ

Слова нашого тексту стосуються лише нових створінь. "Знає Отець ваш, чого потребуєте". Нам не потрібно вживати даремні повторювання, як роблять погани, знов і знов просячи Бога про дочасні благословення. Він знає, чого ми потребуємо; тобто, чи ми, як нові створіння, будемо мати найбільшу користь від рясноти багатства, чи від недостачі багатства; чи ми, як нові створіння, будемо мати найбільшу користь від посідання здоров'я, чи навпаки. Ми не повинні говорити Богу, чого ми хочемо. Ми повинні віддати нашу волю, щоб могла виконатись Його воля. Тому ми повинні молитися, як молився Ісус: "Не Моя, а Твоя нехай станеться воля"; бо "знає Отець ваш, чого потребуєте". Погани не мають Бога як свого Отця, і Він не доглядає їхніх справ. Вони отримують деякі загальні благословення, які Бог забезпечує всім, – сонячне світло і дощ.

Молитва Божого люду не повинна бути про дочасні речі. Ми не знаємо жодного біблійного прикладу, де духовні сини Бога ясно просили б про дочасні речі і отримали відповідь. Ми пам'ятаємо, що св. Павло тричі дуже ревно молився про відновлення свого зору. Бог не дав йому те, про що він просив, але дав йому те, що було кращим для нього як нового створіння. І ця фізична вада слабкого зору, очі, які сльозилися, допомагали йому пам'ятати факт, що він колись переслідував Господній народ. Господь не усунув його ваду, але дав йому потрібну благодать. Мабуть, коли апостол засвоїв цю лекцію, він не молився про такі речі знову. Без сумніву, для нашої користі сталося, що він збагнув це, аж помолився тих три рази невластивою молитвою. З цього вчимося, що ми повинні бути в такому стані, щоб сказати: "Господи, Ти знаєш, чого я потребую. Дай те, що найкраще".

ЗРАЗОК МОЛИТВИ

Дехто може говорити, що було б невластиво приносити петиції, і що ми повинні просити Бога про щось конкретне; наприклад, якщо комусь потрібне пальто, він повинен просити про пальто. Але наш Отець сказав, що нам не потрібно вдаватися в подробиці. Бог знає, що нам потрібен хліб. Тому, коли ми говоримо: "Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні", – то просимо не тому, що думаємо, ніби Бог забуде про це, а, швидше, дякуємо з нашого боку, що все, що ми маємо, – наша їжа і все інше – приходить від Бога. Він знає, чого ми потребуємо, і забезпечує ці речі поза нашим проханням. Незважаючи на це, доброю волею Отця є те, що ми повинні йти до Нього, просячи прощення за наші гріхи, усвідомлюючи, що Він попередньо вчинив приготування для цього прощення, і що лише тоді, коли ми є милосердні до інших, Він буде поступати з нами милосердно стосовно наших провин. Що стосується нашої їжі, ми дякуємо нашому Отцеві як Тому, Хто дає всякий добрий і досконалий дар.

Ми святимо Його ім'я – віддаємо шану Його імені – ставимо його на перше місце в наших молитвах, в наших думках. Думка не в тому, як багато слави ми можемо принести, а, насамперед, в тому, що ми згадуємо нашого Отця і Його славне ім'я – ми святимо Його ім'я, чинимо його святим. Далі ми молимося, бажаючи, щоб прийшло Його царство; бо ми розуміємо, що Його царство є саме те, що потрібно цілому світу, і що Він обіцяв, що воно прийде. Це просто повинно сказати Йому про нашу залежність від Нього, про наше чекання на Нього і на ті речі, які Він пообіцяв і улаштував у Своєму царстві. Ми не просто говоримо; "Нехай прийде царство Твоє", – ми чекаємо на нього, сподіваємось його. Далі йде згадка про наші потреби. Він знає, чого ми потребуємо, – буханець хліба, чи пів-буханця, чи четвертинку, малу порцію, чи велику. Далі ми просимо про захист від злого.

Немає жодного такого прохання, як "мої черевики треба замінити новими", або "моє пальто стає глянсуватим". Погани, світ може молитися про ці речі; але ми є дітьми Бога і повинні пристосовувати наші молитви до того, що Він сказав. Ми повинні взяти за приклад молитви Ісуса і такі молитви, які приносили апостоли. Ці молитви не вимагають так багато від Бога, але говорять Йому, що ми залежні від Нього, не шукаємо жодної власної волі – лише поринаємо у Його волю, просячи, щоб в усіх наших справах виконувалась Його воля. Далі ми повинні жити і діяти згідно з цією волею і згідно з цими молитвами.