ДУША, А НЕ ТІЛО, МАЄ ВИЙТИ З ГРОБУ

“Настане воскресіння праведних і неправедних” (Дії Апостолів 24: 15).
Коли згадаємо, що протягом століть люди звикли до плутанини щодо вчень Святого Письма, то природно повинно виникнути запитання: “Який доказ ми маємо, що не тіло спить у смерті, і що душа не пішла у вищі світи?” Відповідь у тому, що у Святому Письмі ми не знаходимо жодного натяку на щось таке. Біблія не каже нічого про воскресіння тіла, зате багато – про душу. Раз за разом Боже Слово називає смерть сном. Кожної ночі тіло засинає, якщо воно в доброму стані, і цей природний сон тіла вжитий у Святому Письмі, щоб ілюструвати стан усіх, які вмирають адамовою смертю.
Щоб справа стала виразною в нашому розумі, ми повинні повернутися до початку і побачити, що таке душа. Перш за все, читаємо в Книзі Буття (1: 27), що Бог створив людину – не людське тіло, а людину. Одразу виникає питання: Що ж таке людина? Відповідаємо, що людина це не одиниця ваги, а розумна істота, особистість. Те, що Бог сформував з пороху землі, не було людиною, а тільки формою, тілом, яке мало стати людиною. Тоді в його ніздрі Бог вдихнув “дихання життя” (цей єврейський вираз означає дихання, життєву силу, спільну для всіх тваринних істот). Це зовсім не був особливий вид життя, відмінний від того, який мають нижчі тварини. Навпаки, це був той самий вид життя, який даний рибам, птахам і хижакам – сила, щоб жити.
Людському роду був переданий той самий вид життя, що й тваринам. Життєвість, спільна для всіх тваринних істот, наповнює тіло і спонукує до рухливості. Різниця між людиною і нижчими тваринами полягає в тому, що хоч вони мають той сам вид життя, людина має вищий розум. Людська голова збудована по-іншому, і вона може думати про речі довкола себе, про які нижчі тварини не здатні думати, адже людина має кращий мозок. Людина з деформованою головою не може характеризуватися такою ж широтою мислення, як людина з краще сформованою головою – менш деградована. Деякі втратили більше з первісної досконалості, з первісного вміння мислити, даного людині при її створенні, а деякі – менше.

СВІЧКА В ЯКОСТІ ІЛЮСТРАЦІЇ

Уважне вивчення запису Буття про створення людини виявляє факт, що коли в тіло, сформоване Богом з пороху землі, увійшло дихання, це поєднання утворило душу, чутливу істоту, яка володіє індивідуальністю. Саме по собі тіло не є особистістю, і дихання життя не містить в собі сили, ані жодної чутливої істоти. Та коли ці дві складові зібрати разом, вони творять чутливу істоту.
Можливо, найкращу ілюстрацію такої думки дає свічка. Свічка складається з гноту і лою або воску. Полум’я з’являється під дією зовнішнього впливу – іскри вогню. Коли вогонь торкнеться гноту, повітря і віск (лій) сприяють утворенню світла.
Нехай свічка представляє тіло, повітря – дихання життя, життєву силу, а полум’я – істоту, особистість. Тільки Бог може запалити сірник – створити людську істоту. Це життя, яке прийшло від Бога на початку, було дане Адамові на певних умовах, містило певні обмеження, а саме: воно мало тривати повіки, якщо людина залишиться слухняною Богу; та якщо вона буде неслухняною, Бог забере в неї життя.
Адам був неслухняний, і його душу засуджено на смерть (Єз. 18: 4, 20). Згрішило не тіло, і не тіло було засуджене на смерть, щоб душа залишилася чистою. Навпаки, “Та душа, що грішить, вона помре”. Вирок смерті, винесений Адамові, стосувався його душі. Як іскра життя створила душу, так забрана іскра життя припинила існування душі. Повернемось до прикладу зі свічкою: якщо хтось дмухне на неї, полум’я згасне, що дасть протилежну картину. Але перед тим, як батько Адам помер, перед тим як іскра життя цілковито згасла, він передав цю іскру життя своїм дітям, а вони, у свою чергу, передали цю іскру життя іншим. Ось так іскра життя передавалася з покоління в покоління. Якщо, перед тим як сказати: “Я загашу свічку”, – ми запалили нею інші свічки, то загашене полум’я першої свічки не матиме впливу на інші. Проте, очевидним є факт, що передана іскра життя вже була слабшою, бо хоч Адам жив дев’ятсот тридцять років в неприязних умовах, його діти, як правило, не можуть жити так довго, і середня тривалість життя сьогодні складає тридцять три роки.

У ЯКОМУ ЗНАЧЕННІ МЕРТВІ СПЛЯТЬ?

Святе Письмо скрізь стверджує, що душа вмирає. Може виникнути питання: Якщо душа вмирає, то яку надію майбутнього життя має людство? Біблія відповідає, що від початку Бог знав наперед все, що трапиться, і у Своєму Плані вже постановив, яким буде повернення до життя, оживлення цих померлих людських душ. Ніщо не перебуває поза межами Його знання або влади. Ніде Він не каже, що буде оживлення тіла. Мова йде про оживлення душі.
Садукеї за днів Ісуса не вірили у воскресіння мертвих. Тож коли вони почули, як Ісус сказав, що всі в гробах колись почують Його голос і повиходять, вони сприйняли Його висловлювання як нерозсудливе. Підійшовши до Нього з питанням, яке на їхню думку мало викрити помилковість Його вчень, вони сказали: “Припустимо, жінка мала сім чоловіків, і всі вони померли раніше, ніж вона; чиєю дружиною вона буде у воскресінні?” (Лк. 20: 27-40).
Ісус відповів, що вони помиляються, бо ані не розуміють Писання, ані не оцінюють Сили Всевишнього. Він повторив Свої слова, що буде воскресіння мертвих, і нагадав, що Бог мав це на думці, коли промовляв до Мойсея біля палаючого куща, кажучи: “Я Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів”. Аргумент Учителя був у тому, що цей вираз сам по собі є доказом воскресіння, бо Бог напевно не згадував би осіб, які навіки перестали існувати; що Божа ціль у воскресінні тверда, незмінна, і ті, кого люди називають мертвими, “всі в Нього живуть”: з Божого погляду вони сплять, а не знищені. Боже Слово, отже, говорить про мертвих, що вони сплять.
Скрізь у Старому Завіті ми читаємо про різних людей, що вони пішли до своїх батьків або що вони заснули зі своїми батьками. Чи тіло заснуло? Ні, воно було абсолютно мертве – повернулося до пороху, з якого було створене. Що ж тоді заснуло? Заснуло те, що Бог вважає особистістю, – душа. Душі добрих і поганих сплять, бо написано, що буде “воскресіння праведних і неправедних”. Батьки Авраама не були святими, а язичниками. Він був покликаний від своєї рідні стати слугою Бога. Коли Авраам, померши, пішов до своїх батьків, він пішов до того ж місця, що й вони – до Шеолу Старого Завіту, до Гадес Нового Завіту, до гробу, до стану смерті. Про всіх царів Ізраїлю, добрих та поганих, і про пророків читаємо, що вони пішли до своїх батьків. Вони сплять у смерті.

РЕЧІ, НА ЯКІ ЗАЗВИЧАЙ НЕ ЗВЕРТАЮТЬ УВАГИ

Коли Ісус увійшов у кімнату, де мала дочка Яіра лежала мертвою, Він сказав: “Не плачте, не вмерла вона, але спить!” Він не казав, що вона є в небі або в чистилищі, або в пеклі. Так само Він сказав про Лазаря: “Лазар заснув”. Його учні відповіли: “Як заснув, то він, Господи, видужає”. Вони не зрозуміли слів Учителя. Врешті Ісус сказав до них відкрито: “Умер Лазар... Та ходімо до нього”. Тож вони пішли до гробу, де був Лазар.
Коли Ісус зустрів Марту та Марію, Він не казав їм, що Лазар пішов до неба, та ще й з арфою в руках і т.д. Нічого такого Він не казав. Все, що Він сказав, було: “Воскресне твій брат!” – житиме знову. Марта відповіла: “Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне” – великого Дня, сьомого тисячолітнього дня, Дня Христового Царства, коли всі мертві мають повиходити. Щоб підбадьорити її, Ісус сказав: “Я воскресіння й життя”, – тобто, якщо буде воскресіння, то тільки Моєю силою, і чому б зараз про це не попросити? Але Марта не зрозуміла думки. Ісус сказав: “Де його ви поклали?” Марта та Марія відвели нашого Господа туди, де був Лазар. Коли Ісус наказав відкотити камінь від гробу, Марта заперечила, кажучи, що відколи її брат помер минуло чотири дні, і уже, мабуть, чути. Читаємо, що Ісус промовив: “Лазарю, вийди сюди!” – з-під склепіння, де він лежав. Ісус не казав: “Лазарю, зійди з неба”, ані не казав, щоб він піднявся здолу (Ів. 11: 1-46).
Лазар був зовсім мертвий, бо помер за чотири дні до того, як прийшов Ісус. Однак з Божественного погляду він спав, як про це сказав Учитель, тобто його душа не була знищена. Згідно зі Святим Письмом душу можна позбавити існування. Одного разу наш Господь промовив до Своїх учнів: “Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні” – у другій смерті (Мт. 10: 28).

ЩО ДАЛА СМЕРТЬ ХРИСТА?

Душа є особистістю, якій Бог пообіцяв, що вона матиме нагоду прийти до знання про вічне життя. Усіляка нагода є в Христі. Як каже св. Павло: “Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими” (Рим. 14: 9). Він жив як людина і помер, щоб мати право панувати над усіма, хто пішов до в’язниці смерті. Тому Святе Письмо каже нам, що обов’язково має бути воскресіння мертвих.
Наш Господь говорить, що всі почують Його голос і повиходять з гробу (Ів. 5: 28, 29). У 1 Коринтян 15 розд. св. Павло пояснює, як це може бути. Він звертає увагу на те, що смерть Христа є за всіх: “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку”. Далі він продовжує показувати, що першим вийде клас Церкви. Також він говорить, що якщо немає воскресіння мертвих, то наше проповідування даремне, і наша надія нездійсненна. На завершення він каже, що відколи Христос встав з мертвих, є запевнене воскресіння.

ВОСКРЕСІННЯ ТІЛА

Відновлення тіл мільярдів померлих було би цілковито абсурдним припущенням. Науковці кажуть, що людський організм змінюється кожні сім років, що стара тканина постійно змінюється на нову, тож людина, яка досягла віку сорока дев’яти років, мала під час свого життя сім тіл. Однак зміна тіла не торкається особистості людини. Можна втратити руку, ногу або око, але людська душа залишається, бо вона є інтелігентною людською істотою, яка є поєднанням матерії та життєвої сили. Бог пропонує відновити душу, особистість. Він ніколи не говорить про воскресіння тіла.
Теорія воскресіння тіла запровадила теологів у численні труднощі. Кілька років тому в пресі з’явилася історія про те, як розкопали труну одного чоловіка, якого поховали під яблунею, і виявили, що коріння яблуні проросли крізь труну і увібрали тіло, і що між цими коренями можна було побачити щось схоже на руку, плече, ногу і т.д. Іншими словами, дерево почало жити на людському тілі. Яблука з нього продали різним людям і відвезли в різних напрямках. Деякими з них годували свиней і т.д. Ті, хто тримається теорії воскресіння тіла, мають складну проблему для розв’язання, намагаючись поєднати свою теорію з цими фактами. У Біблії немає жодного виразу, який казав би, що тіло, яке вмирає, має вийти у воскресінні. Навпаки, читаємо: “І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче”. Він не матиме жодних труднощів створити тіло. Божественна Сила здатна справитися з усім цим. Садукеї сумнівалися в силі Бога.

ДИВОВИЖНЕ ЧУДО

Ми признаємо, що створити тіло з такими ж звивинами мозку, таку ж особистість, таку ж душу, таку ж чутливу істоту є настільки великим чудом, що ми не можемо собі цього уявити. Однак власне це Бог має намір зробити для всієї людської сім’ї – для мільярдів людей.
Нам залишається триматися Божого Слова, відкидаючи усілякі побічні речі, звідки б вони не приходили, і “приймати із лагідністю всіяне слово”, “що може зробити нас мудрими”. Ми повинні знехтувати усім, що не має біблійної основи. Жодна запропонована людиною річ не може зрівнятися з тим, що ми знаходимо в Божому Слові. Біблія є самим уособленням величі, краси, справедливості і любові.
У пророцтві Ісаї читаємо, що Ісус “на смерть віддав душу Свою”, що Його душа стала “жертвою за гріх” (Іс. 53: 12, 10). Також читаємо: “Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу [гробу], не попустиш Своєму святому побачити тління!” (Пс. 16: 10). Пояснюючи це пророцтво, апостол Петро каже, що Бог не залишить душі Ісуса в Гадес – гробі (Дії 2: 22-31). І дійсно, душа Ісуса не позосталася в гробі.
Говорячи про Своє воскресіння, Ісус сказав: “І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від аду” (Об. 1: 18). Бог підняв Його зі стану смерті на третій день. Того ж ранку, коли Він воскрес, Він сказав до Марії: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця... Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!” (Ів. 20: 17). Він був Перший, хто пішов до гробу, був піднятий з мертвих і піднявся вище ангелів і влади, і сили, і всякого ймення, що назване (Еф. 1: 20-23; Фил. 2: 9-11).
Оскільки наш Господь перейшов все це, апостол каже, що Той, Хто вивів Господа Ісуса з гробу, також здатний вивести нас. Він радить нам не сумувати, як ті, які не мають надії, бо якщо ми віримо, що Ісус помер і встав знову, то повинні вірити також, що Він поверне всіх, які є в стані смерті, назад до життя (1 Сол. 4: 13, 14). Потрібно вірити, що “всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять” (Ів. 5: 25-29) – і що першою вийде Церква. Написано: “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років” (Об. 20: 6).
Інші повиходять до воскресіння, і над ними друга смерть може мати владу. Чи вони колись цілковито звільняться від смерті буде залежати від їхньої поведінки в той час, коли вони матимуть для цього нагоду – коли вони пізнають багатства Божої благодаті і будуть мати можливість повернутися до повної згоди з Ним, здобути вічне життя.

R5611 (1915 р.)