ПРАВЕДНИЙ І НЕПРАВЕДНИЙ ГНІВ
“Любов... не рветься [не провокується] до гніву” (1 Коринтян 13: 5).
У розділі, з якого взято наш фрагмент, св. Павло обґрунтовує першочергову потребу у вихованні та розвитку Любові, без якої – чого б ми не досягли – ми будемо нічим в очах Бога. Апостол словами нашого вірша говорить, що любов не легко спровокувати до гніву. Очевидно, він вживає тут слово “провокувати” зовсім в іншому значенні, ніж тоді, коли говорить: “І уважаймо один за одним для заохоти [для того, щоб провокувати] до любові й до добрих учинків” (Євр. 10: 24). Зміст останнього вірша в тому, щоб спонукати до добрих учинків, викликати любов в інших, здійснювати вплив, який сприяє праведності.
У нашому вірші, однак, говориться про збудження, розпалювання гніву. Св. Павло каже, що любов не легко роздратувати, що вона довготерпелива. По суті можна сказати, що коли щось і збуджується до гніву, то не любов. Однак праведний гнів – справедливе обурення, пробуджене любов’ю до принципів праведності – зовсім не суперечить любові. “Бог є любов”, і Святе Письмо стверджує, що Він “щоденно на злого... гнівається”. Його гнів – це праведне обурення гріхом.
ПРАВЕДНИЙ БОЖИЙ ГНІВ
Дивлячись на Бога, як на наш великий Зразок, ми бачимо, що Його Любов проявилася до Його людських створінь ще на початку. Ця любов до людства подбала про Едемський Сад з усіма його благословеннями та досконалим життям, так само як Його любов до ангелів подбала про їхні благословення. Та коли увійшов гріх, любов відступила, тобто, кажучи по-іншому, в той час проявилася така особлива прикмета Бога як справедливість. Для людства було краще, щоб за гріх було саме таке покарання, бо від закладин світу Бог, передбачивши гріхопадіння людини, подбав про її відкуплення. Отже, Його любов продовжила проявлятися навіть у вироку смерті. Бог вороже ставиться до гріха, і коли Його Закон був порушений, Любов, тобто Той, Хто є уособленням Любові, був спровокований до праведного гніву.
Боже обурення також запалало проти Його вибраного народу, юдеїв. Він сказав до пророка: “Нащо Мене розгнівили [спровокували до гніву] своїми бовванами, тими чужими марнотами?” (Єр. 8: 10). Багато віршів Писання говорить про Божий гнів. Цей гнів завжди палав проти гріха. Він є над світом вже шість тисяч років. Та Любов Бога жодним чином не була порушена таким відношенням до засудженого світу. Отже, Любов можна справедливо спровокувати до гніву. Той, Хто каже, що Справедливість – підвалина Його престолу, ніколи не потурає настроям, які не є в повній згоді зі Справедливістю. Він подбав про відновлення цього засудженого роду. Любов Бога створила задум для Його деградованих створінь.
БОЖА ЛЮБОВ У СТАНІ ТИМЧАСОВОЇ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ
Але Любов не легко спровокувати, і її не можна спровокувати несправедливо. Потрібен був крок навмисної неслухняності з боку батька Адама, щоб спровокувати Бога до гніву. Вирок прийшов на світ не за те, що була зведена матір Єва. Гнів Бога прийшов на людство, і вирок смерті був винесений за гріх батька Адама, який він зробив з повною свідомістю. Протягом усіх шести тисяч років гріха Божа Любов перебувала, так би мовити, у стані тимчасової бездіяльності, змушена до того, щоб не втручатись.
Та за весь цей час Божий характер не змінився. Бог не був причиною диявольських умов, які існували від гріхопадіння людини. Ні Любов, ні Справедливість, які уособлює Єгова, не схвалили гріх, “Бо заплата за гріх смерть” (Рим. 6: 23). Все, що супроводжує смерть як її природний наслідок, є частиною цього покарання. Бог дозволив ці умови, знаючи, що Його Сила спрямує їх для кінцевого добра людства. Великий ворог Бога є відповідальний за лихо, яке гріх наробив на землі. Та Всемогутній ще зробить так, що гнів сатани принесе добро людським синам, і остаточно розторощить та знищить великого ворога праведності (Євр. 2: 14).
Любов Бога, бездіяльна, чекала свого часу, щоб з’явитися здивованій людині, коли на це прийде відповідний час. Майже дві тисячі років тому Любов проявилася до світу, коли Бог послав Свого Єдинородного Сина, щоб Він став відкупителем людини. Він прийшов на землю і віддав Своє життя як добровільну жертву за людський гріх. Далі настав поклик зібрати Церкву – клас, який в Божому задумі має бути Нареченою Його Сина і з Ним брати участь у великій майбутній праці для роду Адама. Під час Євангельського віку відбувається збирання цієї Церкви, і у відповідному часі вона буде піднята до слави Царства. Тоді Божа любов проявиться до нашого роду. Боже Царство підніме людство з гріха, деградації та смерті до світла та Господньої слави – всіх тих, хто виявить бажання прийняти життя на Божих умовах.
КРИЗИ В ХРИСТИЯНСЬКОМУ ЖИТТІ
Як наполегливо повинні ми, Божі діти, пильнувати і молитися, щоб бути справді придатними до нашої великої майбутньої праці, яка зараз так близько! Є небезпека, що любов у нас виявиться недостатньо сильною, адже з причини деградації гріх та самолюбство стали панівними впливами у світі. Вони, орудуючи шість тисяч років, позбавили людину любові, співчуття, братньої доброзичливості та довготерпіння. Сьогодні люди більше схильні до гніву, злоби, ненависті, колотнечі, аніж до любові. Відповідно, коли Бог приймає нас у Свою сім’ю, Він каже, що однією з перших вимог є любов. Любов повинна зростати в нашому серці та розумі, наповняти всі наші думки, слова та вчинки. Наша деградована плоть при підтримці невидимих панівних сил “в повітрі” буде намагатися запобігти досягненню нами потрібного стану; а якщо ми досягнемо його, сильний натиск раз за разом приходитиме на нас як Нових Створінь, щоб змусити відступити з цього становища.
Час від часу Божа дитина зазнає труднощів з боку інших братів, які загрожують її духовному здоров’ю і навіть духовному життю. Її атакують сили темряви, намагаючись викликати почуття та настрої, які є для неї сильною спокусою. Ось так в її християнському житті приходить криза. При цьому не можна залишатись бездіяльним. Треба боротись. Таке суворе випробування може бути або сходинкою до Бога, або каменем спотикання, щоб впасти.
У такі критичні хвилини єдиним порятунком є молитва. Господь дозволяє ці труднощі, щоб випробувати нашу мужність як Божих дітей. Противник намагатиметься представити речі стосовно брата або сестри перед нашим збудженим розумом у найбільш несприятливому світлі. Він спробує спантеличити думки і перекрутити наше бачення справжніх фактів. Відповідно наша плоть пристане на такий погляд щодо справ. Єдиний безпечний шлях – не дослухатися навіть найменшою мірою до гірких думок, які намагаються поселитися в нашому розумі та серці, а негайно просити в Господа сили та допомоги в час потреби, шукаючи поради в Його Слові, яка б вплинула на нашу поведінку в таку скрутну хвилину. Пам’ятаймо слова гімну, який ми часто співали:
“Спокусі не піддайся,
Піддатися – це гріх;
Звитяга кожна допоможе
Придбати щось тобі.
Але борися мужньо,
Підкорюй пристрасті лихі,
Дивися лише на Ісуса –
Крізь все спроможний перевести Він”.
“ПРОЩАЙТЕ, ТО ПРОСТЯТЬ І ВАМ”
Тому, брати, будьмо милими і люб’язними один до одного, намагаючись сприймати в найдоброзичливіший спосіб слова, вчинки та природні нахили інших, пам’ятаючи про власну недолугість та вади. Пам’ятаймо, що кожен з нас є зіпсований через гріхопадіння і що брати, які приносять нам найбільше випробувань, могли перейняти успадковані нахили та мати попередньо в житті несприятливе оточення, про яке ми не знаємо і яке зробило б нас дуже терпимими, якщо б ми знали про це. Пам’ятаймо також, що ми можемо зовсім не знати про деякі наші власні вади та манери, які можуть дратувати інших. Ми повинні бути набагато уважнішими, щоб бачити власні помилки та хиби, а не помилки та хиби інших братів Господа.
“Усіляке роздратування, лють та гнів [тілесний гнів], і крик, і лихе слово з усілякою злобою нехай щезнуть з-поміж вас; Але будьте добрими один до одного, співчутливі, прощайте один одному, як Бог у Христі простив вам” – і далі пробачає (Еф. 4: 31, 32, Гижа). “Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння. Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалості! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості” (Кол. 3: 12-16).
Після того як Господня дитина здобула перемогу в цій боротьбі, і через молитву та рішучі зусилля приведена Божою Правицею до визволення, вона як християнин стає набагато сильнішою, ніж тоді, коли прийшло випробування. Вона зробила великий крок на вузькому шляху, вона міцніше вхопилася Бога і зможе краще перемогти у наступному випробуванні. Але кожна невдача в намаганні перемогти робить Божу дитину слабшою і менш здібною протистояти шаленому натиску плоті, противника та його злого воїнства, а також менш впевненою у кінцевій перемозі.
Говорячи про любов, яку повинна мати Церква Христа, апостол переконує нас, що якщо ми хочемо бути до вподоби Господу, то повинні щедро розвивати цю благодать. У кого ця прикмета є достатньою мірою, той не дозволить легко спровокувати себе до гніву, не ображатиметься швидко, не буде надто насторожений, чи не посягають на його права та гідність. У кого мало любові, той швидко гнівається та ображається. Тримаймо себе в покорі і наполегливо продовжуймо розпинати своє “я”, звертаючись до Того, від Кого приходить наша допомога. Любов, яка подобається Господу, є довготерпелива. Це не означає, що ніколи не буде нагоди для справедливого обурення, праведного гніву. Коли ми бачимо велику несправедливість, у нас повинно бути почуття праведного гніву. Чому? Бо несправедливість є злом. Бог гнівається на несправедливість, коли її вчинено свідомо, навмисне. Так само Божий народ не повинен мати симпатії до несправедливості.
ЛЮБОВ НА ДОДАТОК ДО СПРАВЕДЛИВОСТІ
Якщо Божі діти не виховують дбайливо риси справедливості, вони можуть опинитися в становищі, де не будуть оцінювати справедливості взагалі. Але навіть якщо ми оцінюємо те, що правильне і що неправильне, ми повинні йти далі і дивитись, чи ми виховуємо в собі уважно прикмету любові, співчуття, добродійності. Ніхто не може сказати, що його сприйняття справедливості та любові є цілком правильним і що сприйняття когось іншого є зовсім неправильним, особливо коли цей інший є братом або сестрою в Христі, намагаючись розвивати ті самі християнські риси, що й він. Наші погляди не завжди співпадають, тому не будьмо надто певні, що саме наш є правильним, а погляд когось іншого – помилковим, там, де є хоч якась можливість для нас помилятися.
Жодний послідовник Христа не є настільки розвинутим, щоб казати: “Я не потребую, щоб мене вчили про справедливість і любов, а от мій брат цього потребує”. У наших стосунках з братами, де вони, здається, помиляються, скажімо собі: “Брату було, напевно, в житті важче, ніж мені. Він мій брат по Духу. Мені здається, що він помиляється, та я йому співчуваю, бо він, мабуть, не здогадується, що його вчинок неправильний. А може я сам помиляюсь. Коли б він бачив цю річ з мого кута зору, то вчинив би по-іншому. Я його не буду судити, нехай це зробить Всевишній, Який непомильний в суді і Якому належиться суд” (1 Кор. 4: 5).
СПІВЧУТТЯ ДО ВСІХ ЛЮДЕЙ
Бог не має співчуття до гріха, але Він має стільки співчуття до грішників, що дав Свого улюбленого Сина, щоб відкупити та підняти грішника. Він відклав тисячу років для праці підняття людства. Ми бачимо несправедливість; ми повинні бачити несправедливість, але не наша справа нещадно критикувати і виносити покарання. Ми не повинні “судити передчасно нічого”. Ми бачимо вчинки, які шокують наше моральне сприйняття. Але ми повинні сказати собі: “Я вірю, що це – злочин, але не моя справа залагоджувати це зі злочинцем. Бог знає, наскільки ця особа відповідальна. Я не знаю. Мій обов’язок, наскільки можливо, відноситись до нього з позиції співчуття. Мій обов’язок – допомогти йому, наскільки це в моїх силах, і якщо я маю слушну нагоду, то допомогти йому позбутися хибного погляду і здобути правильний. Але навіть тут я повинен бути “мудрий, як змія, і невинний, як голубка”. Справді, його поведінка неправильна, але звідки мені знати, наскільки хтось може помилятися”.
Отож, Любов дивиться і бачить, що весь світ є у великих труднощах через гріхопадіння. Любов каже: “Будьте доброзичливі до всіх; будьте покірні; пробачайте”. Ми повинні завжди пам’ятати, що ми знаходимося у світі гріха, болю, хвороб, смерті. З такого погляду Любов не повинна легко провокуватися, а думати про інших доброзичливо і зі співчуттям. Ось так, улюблені, ми будемо зростати в Христа, нашого славного Голову, в усьому, доки не станемо досконалими і звершеними через Його благодать. Тоді ми будемо представлені Отцеві такими, “що не мають плями чи вади, чи чогось такого” (Еф. 5: 27).
R5603 (1915 р.)