ПЕРЕЖИТЕ ІЗРАЇЛЕМ – ОБРАЗ, АЛЕГОРІЯ
Суддів 2:1-19

«Ворохобність їхню вилікую, добровільно любитиму їх» –  (Осії 14: 5)

Сьогоднішнє дослідження говорить нам про смерть Ісуса Навина, який став керівником Ізраїлю після смерті Мойсея. Він був достойним прикладом вірності Богові серед свого народу. Під божественним керівництвом він поділив Палестинську землю між десятьма племенами Ізраїлю, даючи кожному його частину із усвідомленням того, що ця частина є даром Господа і що чим більша буде віра, тим швидше покоління ввійде в свою спадщину.

Ізраїльтянам було велено Господом через ангела, спеціально посланого як Божого представника, щоб вони швидко займали землю, виганяючи своїх ворогів, знищуючи їх культові ідоли і жертівники і так завойовуючи собі всю країну як Божий народ, позбавляючи себе і своїх дітей всякої ідольської спокуси. Але замість того, щоб так зробити, вони складали угоди з різними поганськими народами, що населяли ту землю, і набували з ними більш менш приятельських стосунків.

Вивчаючи історію Ізраїлю, нам слід пам’ятати слова Апостола, що ці речі були алегорією, прикладом (1 Кор. 10: 11). Вони були дійсністю, вони справді відбулися, але їх головне призначення і ціль (з Божої точки зору) були в тому, щоб показати певні великі правди для духовного Ізраїлю, що з’явився пізніше – для Євангельської церкви. Таким чином, наприклад, коли християнин вступає в своє нове життя в результаті свого посвячення Богові, це відповідає переходові через Йордан – вмирання для старих інтересів і вступання в нову спадщину. Під керівництвом Ісуса, нашого Ісуса Навина, ми входимо в нове життя повні відваги і віри. Як наслідок, приходять перемоги.

Тоді ми дізнаємося, що нове створіння має перемагати спотворені апетити його власного тіла, які відповідають ідолопоклонникам, що проживали в Ханаані. Це обов’язок нового створіння вигнати ці земні надії, амбіції, слабкості, спотворені поняття і протистояння Господу і Його праведності. Якби праця вигнання була проведена повністю, то результатом став би зрілий характер, сильний в Господі, повний віри, послуху, радості, миру і благословення.

Однак, як і Ізраїль в давнину, надто часто Господній народ укладає договори з власними тілесними слабкостями. Вони не виганяють їх і не руйнують жертівників пристрасті, жадності і т. п. Ці слабкості та недоліки тіла на якийсь час ціпеніють перед новою природою, просячи милосердя, терпеливості і часткового потакання. Та як тільки їх задовольнити, результатом стане те, що пристрасті і слабкості ставатимуть сильнішими і сильнішими, а нове створіння стане переможене в битві. Тоді воно муситиме волати до Господа, благаючи визволення, бо інакше загине від нападу власних пристрастей і бажань. Отак життя багатьох християн є послідовністю боротьби і поразок – захоплень в полон. Ця битва мала відбутись ще на самому початку. Воля мала твердо стати на боці праведності, правди, послуху Богові.

Важко визначити, наскільки весь Господній народ терпить в результаті того, що не є достатньо міцний, достатньо суворий по відношенню до власного тіла, особливо на початку християнського життя. Єдиним рятунком є волати до Господа, як це робили ізраїльтяни, коли опинялися під великим гнітом. І як Господь визволяв їх, так Він готовий визволити всіх Своїх духовних ізраїльтян.

Однак це, безперечно, сором для християнина, якщо його поразки є такі чисельні, так само, як було соромом для ізраїльтян, що під час періоду Суддів вони вісімнадцять разів опинялися під гнітом своїх ворогів – були рабами, тоді як мали бути господарями. Одним великим уроком зі всього цього для природних ізраїльтян і для духовних ізраїльтян, є урок Божого милосердя, про що говорить нам заголовний текст. Господь є дуже милостивим, бажаючи прощати наші переступи і допомагати нам, коли ми усвідомлюємо наш поганий стан і благаємо допомоги. «Ворохобність їхню вилікую, добровільно любитиму їх».

Мудре заохочення Ісуса Навина
Книга Ісуса Навина закінчується розповіддю про його смерть, а книга Суддів починається подіями, що охоплюють той же період. Коли Ісус Навин зрозумів, що його діло зроблене і що він ось-ось приєднається до своїх батьків – засне зі своїми батьками в смерті, – він зібрав ізраїльтян і пригадав їм Господні милості і виразні ласки по відношенню до них в тому, що привів їх так далеко і нарешті дав кожному поколінню долю його спадщини в Обіцяній Землі. Тоді він попередив їх про небезпеки тої ситуації, про необхідність відокремитися від народів тої землі – від поган. Інакше може з’явитися тенденція до ідолопоклонства. Він заохочував всіх до повної рішучості розуму, волі на боці Господа і проти всіх поганських релігій. Саме тоді він встав і оголосив: «Виберіть цього дня, кому ви будете служити. А я і мій дім будемо служити Господеві». Інші приєдналися до нього в тому рішенні.

Наш урок говорить нам, що протягом всіх днів Ісуса Навина і днів інших суддів, які пережили його, все йшло добре для ізраїльтян. Вони мали Господнє благословення і процвітали. Ці керівники пам’ятали Господні дивовижні діла і усвідомлювали, як важливо бути на боці Господа, якщо бажають мати його благословення. Ідолопоклонство ввійшло пізніше.

Правдивий Бог завжди забороняв ідолів, тоді як фальшиві боги за звичай є представлені ідолами. Ідоли на людську думку, здаються чудовим способом не забувати про релігію. Але це не було Божим шляхом, а тому не принесло добра. Коли ізраїльтяни бачили ідольське поклоніння своїх сусідів, вони, без сумніву, думали, що ті є релігійнішими з причини цього видимого показу.

Крім того, поряд з язичницькими формами поклоніння були різні неморальні обряди, які до певної міри могли цікавити і, через слабкість тіла, приваблювати ізраїльтян. А правдивий Бог встановив серед них покоління, яке було чисте в самому собі, яке всіма можливими способами засуджувало гріх, вказуючи на необхідність його анулювати і потребу наблизитись до Бога всіма призначеними Ним способами. Словом, правдива релігія зверталася до найвищих і найшляхетніших почуттів, тоді як фальшиві релігії ханаанців зверталися до низьких пристрастей, поєднуючи вид побожності із задоволенням тіла, танцями і різними оргіями.

Але щодо християнина, який суворо засуджує ізраїльтян за блукання знову і знову в ідолопоклонстві своїх язичницьких сусідів, що вимагало покарання від Господа, щоб вони могли знову повернутися і шукати Господа правильним шляхом, – нехай такий християнин пам’ятає позаобраз і те, як вигляд побожності схильний займати місце правдивого сердечного поклоніння, пошани, і як слабкості тіла схильні відстоювати свої права, виправдовувати себе і, якщо можливо, видавати себе за таких, що узгоджуються з божественною волею. Пам’ятаймо, що багато сьогодні поклоняються золотому тельцю більше, ніж поклоняються Богові, вимагаючи покарань знову і знову, щоб виправляти їх, щоб відкрити їм очі на їх реальний стан. Також слід пам’ятати, що християни наробили таких же жахливих ідолів, як і язичницькі ідоли – не ідоли з каменю, дерева чи бронзи, а жахливіші спотворення божественного характеру – усталені догми.

17 вірш і його контекст, можливо, вказує, що записане в нашому уроці охоплює довгий період століть Ізраїльського життя при багатьох суддях. Коли вони розкаювалися, Господь піднімав суддів або, як ми кажемо, визволителів, через котрих мали бути виправлені їх нещастя. Однак навіть ці повторювані пережиття недостатньо глибоко закладали великий урок, тож вони потребували вчитися тих уроків знову і знову. Коли судді визволяли їх з нещасть і вони мали відпочинок і спокій кілька років протягом свого життя, то після їх смерті вони знову падали. Однак з тим народом був Господній заповіт. Наступні століття показали постійність Божого милосердя.

Божа ласка повертається до Ізраїлю
Ми вже раніше говорили, що Біблія дуже чітко вказує, що ізраїльський останній великий урок пригноблення поганами закінчився в 1914 р. Період покарання, тривалістю 2520 років, почався тоді, коли була забрана корона від царя Седекії в 606 р. до н. е. (Єз. 21: 25-27). Протягом всіх тих 2520 років вони не були незалежним народом. Як сказав Господь, Седекія був останнім з роду Давида, що мав царювати, аж доки не буде встановлене Царство Месії. Ми всюди бачимо ознаки, що він як Великий Суддя бере справи світу в Свої руки і що остаточне визволення Ізраїлю на порозі.

Духовний Ізраїль мусить спочатку бути визволений славною «зміною» першого воскресіння. Таким чином духовна імперія буде встановлена першою. Після тої великої події і часу горя настане прославлення представників тілесного Ізраїлю – вони будуть земними представниками небесного царства. Це будуть стародавні гідні єврейського народу – Авраам, Ісаак, Яків і всі пророки. Інші євреї, визволені з поганського панування, отримають, однак, своє благословення через їх прийняття норм царства: це означає, що очі їх розуміння відкриються і вони признають великого Царя.

Так написано, що ті, котрі Його прокололи, дивитимуться на Нього і плакатимуть від усвідомлення, що вони розіп’яли Князя Життя. Однак вони матимуть велике благословення в міру того, як свідомо старатимуться служити Богу і принципам Його праведності. Тоді Господь виллє на них духа молитви і прохання, через що вони матимуть так багато благословення (Зах. 12: 10). І це благословення Господа, що має прийти спочатку на Ізраїль, означає також благословення всього світу.

Всі, які усвідомлюють виконання Часів Поган, повинні шукати і співпрацювати з наступними кроками божественного плану. Одним з них є поновне заволодіння Ізраїлем Палестини, спадщини Авраама і його сім’ї. Час прийшов. Євреям залишається (які через Божу ласку мають сьогодні багатство) вживати те багатство у втіленні надії Ізраїлю. Але неспроможність з боку людини оцінити і використати можливості, не завадять божественному плану. Година благословення надходить. Якимсь чином Палестина незабаром перейде у власність євреїв.

Зверніть увагу на факт, що відразу після закінчення єврейського року у вересні Росія видала свій наказ, який надає євреям повну релігійну свободу і привілеї громадян. Після цього це швидко зробила Німеччина. Великобританія також вшанувала євреїв. Тож легально єврей сьогодні – від часу закінчення Часів Поган – має ті ж права, що й інші люди. Він вже не «топтаний поганами».