СПАСИТЕЛЬ СВІТУ
2 КОРИНТЯН 5: 14-21

“А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа” (Галат 6: 14).
Сьогоднішнє біблійне дослідження нагадує ще раз про те, що Ісус є не тільки Спасителем Церкви, але й Спасителем світу. В минулому дослідники Біблії випустили з уваги цю велику істину, що принесло замішання. Тепер ми бачимо, що Бог передбачив два зовсім різних спасіння: одне для Церкви в Євангельському віці, і друге для світу у віці, який приходить після нього – в часі Месіанського Царства.
Ми бачимо, що є не тільки два різні спасіння, але що вони цілком відмінні, зовсім різнорідні. Проте де в чому вони схожі. Обидва є спасінням від гріха, від його сили та його покарання, прокляття, смутку, болю, плачу, зідхання, вмирання. Обидва є спасінням до вічної щасливості. Але на цьому подібність закінчується, бо Церква має бути спасенна через зміну природи, тоді як світ має бути спасенний без зміни природи – через воскресіння до досконалої людської природи.
Спасіння Церкви, яке зараз відбувається, бере свій початок тоді, коли з’являються “вуха” віри. Послання Божої благодаті проповідується тут і там невмілими устами, і воно не промовляє до великих, мудрих або вчених, а переважно до бідних цього світу, багатих вірою. Ті, в кого покірний розум, у кого “серце зламане та упокорене”, зачаровані цим Посланням отримати прощення гріхів і мати можливість поєднатися з Богом через Відкупителя. Коли вони наближаються до Бога і прагнуть бути притягненими, Він через Своє провидіння наближається до них. Якщо вони далі голодні та спрагнені Господа та Його Послання, Він наситить їх. Він покаже їм Свою Угоду і дасть зрозуміти умови та вимоги, на яких вони можуть прийти назад до спільності з Богом як дорогі діти – вже не як чужинці, чужоземці, захожі, не як засуджені на смерть, а, навпаки, як виправдані до життя.
Тут на них приходить інше випробування любові до праведності, голоду спільності з Богом, адже вимоги, представлені їм, здаються на початку суворими. Ці вимоги, як ствердив сам Учитель, такі: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе [відмовиться від власної волі], і хай візьме свого хреста [почне жити всупереч власним бажанням і поводиться згідно з Божественною волею, а не з власною, там де вона входить у суперечність з Божественною], та й іде вслід за Мною”. Далі варто продовжувати йти слідами Учителя вірно до самої смерті.
Деякі, дізнавшись про ці строгі вимоги учнівства, звертають зі шляху і більше не шукають Господньої милості, прощення, поєднання, благословення та зачаття Святим Духом. Це – їхній вибір і їхня поведінка буде свідчити про те, чи вони достойні чи недостойні бути зарахованими до особливого класу, який Господь зараз вибирає зі світу, щоб він був Його Церквою – “невістою, жоною Агнця”.

БЛАГОСЛОВЕННЯ ВІРИ

Не треба думати про тих, які відклали убік Господній хрест і відмовились посвятити повністю своє життя, що вони засуджені на вічні муки або ще на щось. Поклик Євангельського віку є милістю і привілеєм. Той, хто відгукнеться, здобуде особливе благословення, а хто відкине його, втратить це особливе благословення. Такі не будуть осуджені (засуджені) в жодному значенні слова за те, що відмовились від привілею йти слідами Учителя. Навпаки, як стверджує Святе Письмо, вони вже засуджені в Адамі, бо є членами його роду, мають частку в його немочах і не заслуговують на життя, мають частку у його вироку смерті. Вони не змогли уникнути осуду і далі знаходяться під ним.
Тільки про клас Церкви св. Петро пише: “Утікаючи від пожадливого світового тління” (2 Петр. 1: 4). Як писав апостол Павло, “ми... з природи були дітьми гніву, як і інші [далі є]” (Еф. 2: 3). Повіривши в Христа, прийнявши Його умови, ставши Його учнями через повне посвячення, ми здобули прощення минулих гріхів, а також спільність з Небесним Отцем через нашого Відкупителя, нашого Заступника. Він нас приймає шляхом зачаття Святим Духом, і це не дано нікому іншому, окрім тих, які прийшли визначеним шляхом. Зачаті Святим Духом по-біблійному названі “Новими Створіннями в Христі”. Для них “стародавнє минуло, ото сталось нове”. У них нові цілі, нові наміри, нові надії в житті, а земні речі вже не мають жодної вартості, хіба що їх можна вжити для слави Господа та Його служби. Земна вченість, репутація, почесті, титули є цінними тоді, коли їх можна якось вжити на славу Богу – в службі Його справі або для користі ближніх, особливо тих, які з Дому Віри. Для них земні перспективи, політичні надії та амбіції і т.д. є нічим, бо вони мають перед очима небесні перспективи, які містять співспадкоємство з Христом у Його тисячолітньому Месіанському Царстві, а також додаткову славу і честь у наступних віках.
Але всі ці благословення, зауважте, можна сприймати вухом віри та очима віри. Таким чином, Господь вибирає і притягує лише тих, які можуть проявляти віру і проявляють її насправді, “догодити ж [Богу] без віри не можна”. Ті, які або не чують, або, почувши, не відповідають, або, відповівши, рухаються вперед зовсім мало, а тоді зупиняються, коли їх спіткає суворе випробування самовідречення, відмови від власного “я”, втрачають всі ці духовні благословення, які здобувають інші, вірні – небесні почесті. Небесна слава і безсмертя через зміну природи починаються при зачатті і настануть при повній переміні у Першому воскресінні. Апостол це описує так: “сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”. Та навіть ті, які втрачають найвищі Божі благословення та нагороду, далі мають перед собою великі та чудові милості від Бога, куплені дорогоцінною кров’ю Відкупителя – Його жертвою за наші гріхи. Він віддав Своє життя заради втраченого життя Адама, щоб звільнити Адама та весь його рід від вироку, від прокляття, від смерті. Однак ці благословення для світу ніхто не може виразно побачити та оцінити, окрім особливо навчених Богом – зачатих Святим Духом і здатних розуміти “Божі глибини” (1 Кор. 2: 10).

“СПІЛЬНЕ СПАСІННЯ”

Ми наголошуємо на тому, що Бог передбачив спасіння і для світу і для Церкви. Біблія представляє нам загальні факти про ці спасіння. Вона стверджує, що “так бо Бог полюбив світ [а також Церкву], що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів. 3: 16). Спочатку ми побачили, що покарання, яке є на світі, не є покарання вічними муками, а знищення. Христос вмер, щоб людство не загинуло, а у своєму часі могло позбутися вироку смерті через віру в Христа та послух Йому.
Тільки деякі здатні проявляти велику віру, потрібну, щоб здобути частку в небесній нагороді як члени класу Його Нареченої. Згодом, коли знання про Бога наповнить всю землю, як води вкривають великі глибини, всі зрозуміють, всі почують і будуть вірити в Божу доброту та в Його чудовий задум для людини. Хто в той час повірить і прийме Божу милість на умовах відданості та послуху (в міру можливостей), той буде благословенний Царством Месії.
Цим благословенням, як описує Біблія, буде зняття прокляття і запровадження замість нього “благословення Господнього, бо воно збагачує, і смутку воно не приносить з собою”. Ця праця зняття прокляття і принесення благословення є призначеною працею Царства Месії протягом тисячі років. Можемо бути певні, що в той час Його Царство закінчиться і буде передане Отцю, коли наш Господь вірно виконає всю велику працю, доручену Йому Отцем. У цій праці Він вже гідно проявив Себе, співпрацюючи з Планом Отця ціною життя – померши за людство. Цей Цар Слави, Месія, буде мати спільників, які, як Він, радо виконують волю Отця – охоче йдуть Його слідами. Його досконалість, Його жертва, відшкодування їхніх вад, які виникли через гріхопадіння, дозволяє їм жертвувати себе разом з Ним. Про таких апостол пише: “Коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним! А коли терпимо, то будемо разом також царювати”.

НОВІ СТВОРІННЯ У ХРИСТІ

У нашому сьогоднішньому дослідженні св. Павло говорить, перш за все, про клас Церкви. Він пояснює нам, що силою, яка діє на наше серце і змушує нас, яка притягує, є любов Христа. Вона є любов’ю Отця, проте ми, як люди, не спроможні зрозуміти любов Отця. Ми можемо зрозуміти любов, яка проявилася через нашого Відкупителя. Через Нього ми звертаємо свій погляд на Отця і здатні оцінити дещо з любові, яка перевищує усіляке людське розуміння. Як звертає увагу св. Павло, Христова любов проявилася в тому, що Він помер за всіх. Коли ми кажемо “за всіх”, то це означає, що весь людський рід був мертвий, що ніхто не мав права на вічне життя, і ніхто не міг заявити перед Богом, що він заслуговує на вічне життя.
Апостол пояснює, що всі, які оцінюють дану річ повною мірою, виразно, повинні засвідчити це посвяченням свого життя для Господа, повинні жити для Нього, дізнаватись Його волю, класти своє життя в службі для Того, Хто помер за них і встав знову. Вони мають особливу любов до Господа і, отже, особливу любов один до одного. Вони намагаються жити не по тілу, а по Духу – відповідно до отриманого зачаття Духом. Тому вони все частіше думають про Христа не як про Людину Ісуса, а як про прославленого Господа. Так само вони вчаться думати один про одного не по тілу, а по серцю, бо “коли хто в Христі, той створіння нове”. Для таких земні речі – земні надії, цілі та перспективи – відійшли у минуле, а все стало новим. Вони мають нові надії, нові амбіції, нові стосунки. Якщо вони будуть вірні, то отримають славні речі, які Бог зберігає для тих, які Його люблять.
Ці речі є від Бога. Їх не створив апостол, вони також не беруть початок від Ісуса. Отець сам започаткував весь План і задум. Він вже поєднав нас зі Собою через Ісуса Христа. Ми вже повністю передані Йому, і в нашому серці немає жодного бунту. Він поєднав нас зі Собою через Свого Сина, і тепер Бог не має нічого проти нас. “Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі”. Їхні гріхи прощені. Замість засуджувати їх, Бог їх виправдовує. Як каже св. Павло: “Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер”, – повністю відшкодувавши наші гріхи.

СЛУЖІННЯ ПОЄДНАННЯ

Цим Новим Створінням, зачатим Святим Духом, дано працю для виконання. Вони не тільки матимуть працю в майбутньому як царі і священики, співспадкоємці з Христом у благословенні світу, але й мають працю для Бога тепер. Вони повинні бути послами Бога. Вони повинні бути Його представниками між людьми. Вони повинні шукати нагоди розповісти Послання Божої Любові тим, які його не розуміють. Вони повинні розповісти про те, як повернутися до Бога усякому, хто не знає як це зробити і хто дає доказ бажання поєднатися. Таким чином вони ще в теперішньому часі є служителями, слугами, в справі поєднання. Всі поєднані в теперішньому часі вірою та послухом мають привілей стати членами класу Нареченої – співспадкоємцями з Христом у Його Царстві.
У 20-у вірші, як бачимо, у виразі “замість Христа оце ми посли, і наче Бог благає (вас) через нас” (Кул.), слово “вас” додане. Бог не благає Церкву через Церкву або один через одного, поєднатися, бо вся Церква поєднана. Апостол розповідає нам про те, що Бог через нас благає, тобто переконує, людство (всіх, хто має вуха, щоб слухати) поєднатися з Ним, кажучи, що Він готовий поєднатися з ними, і пояснюючи, якою є основа цього поєднання, а саме – що Христос зайняв місце грішника, що Він особисто не знав гріха, але був святий, невинний, відлучений від грішників, і що ті, які приймають це Послання, можуть мати привілей прийти до праведного стану, прийнятного для Бога, і увійти до складу класу Нареченої, яка стане царським священством за завісою і протягом тисячі років виконуватиме славну працю благословення всіх племен землі.

R5596 (1914 р.)