ПОВНОВАЖЕННЯ ЦЕРКВИ

МАТВІЯ 28: 16-20; ЛУКИ 24: 36-49

“І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!” (Матвія 28: 20).
Сьогоднішня лекція стосується повноваження, доручення проводити служіння, яке Ісус дав Церкві у Своїх проповідях під час сорока днів після воскресіння. Перш за все, ми маємо слова Учителя, сказані того вечора, коли Він з двома учнями йшов до селища Еммаус поблизу Єрусалима. Далі є частина загального повноваження, яке Ісус дав учням перед самим залишенням їх, коли Він відійшов до неба.
Лекції, дані по дорозі до Еммаус і під час наступних з’явлень, очевидно, були дуже вартісними для всіх послідовників Христа в той час. Він сказав: “Це слова, що казав Я до вас, коли був іще з вами [коли був іще Людиною Ісусом Христом, перед Моєю переміною у воскресінні]. Потрібно, щоб виконалось усе, що про Мене в Законі Мойсеєвім, та в Пророків, і в Псалмах написане. Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писання. І сказав Він до них: «Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши»”.
Євангеліст кількома словами підсумовує саму розмову та біблійне викладення, яке, мабуть, зайняло з годину часу. Нам не сказано, що саме з викладеного відкрило очі їхнього розуміння, тому ми можемо тільки припускати. Він, очевидно, пояснив їм значення Пасхального ягняти, яке забивали в цю пору року, і показав, що Він був позаобразом цього ягняти. Він, очевидно, пояснив їм справжнє значення Пасхи: як в образі перворідні Ізраїлю перейшли і згодом були представлені поколінням Левія зі священиками включно; що позаобразом цих первородних є Церква Первородних, чиї імена написані на небі, – всі святі послідовники Ісуса, які будуть Царським Священством та позаобразними левитами, їхніми слугами, у праці підняття світу під час Месіанського Царства.
Учитель, напевно, дав їм вказівки щодо позаобразного Дня Примирення та “кращих жертв” – що Він Сам поклав початок “кращим жертвам”, які мали продовжуватись в Його учнях, і що після закінчення жертв благословення примирення прийдуть від Первосвященика на всю землю під час тисячолітнього Месіанського Царства.

ОБІЦЯНА СИЛА ЗГОРИ

Які б риси великого Плану Учитель не відкрив, ми маємо запевнення, що його слухачі були глибоко зацікавлені. Їхній відчай зник. Першою думкою було, що вони просто втратили свого блаженного Учителя, Його поради, Його повчання, але зараз їхні серця, просвітившись, запалали новим натхненням знати більше. Вони побачили висоти, глибини, далечінь та розмах Божого Плану, про які ніколи не здогадувались. Вони побачили, що смерть Ісуса була обов’язковою для здійснення всіх надій та сподівань, натхнених Божими обітницями. Вони побачили, що їм дано привілей не тільки страждати з Ним, але й прославитися.
Підсумкова частина Послання Учителя при цьому була: “І ось Я посилаю на вас обітницю Мого Отця”. Отець обіцяв у різних образах, що Церква, Наречена Христа, прийме Святий Дух від Ісуса, свого Голови. Це було показано, наприклад, у святій олії, яка, стікаючи на голову Аарона, що представляв Ісуса, стікала далі на його тіло, зображуючи помазання Церкви.
Ця обітниця божественного прийняття Церкви мала величезне значення. Без неї учні не мали б жодних повноважень і не могли би бути послами Бога. Ісус справді послав Дванадцятьох, а потім ще Сімдесятьох, але вони були Його особистими представниками, і Він дав їм Свій особистий дух, Свою власну силу, якою вони робили чудеса, виганяли демонів і т.д. Проте вони ще не були визнані Отцем. Читаємо: “Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений” (Ів. 7: 39). Вони мали чекати зачаття та помазання Святим Духом. Тільки воно могло надихнути, тобто уповноважити до Божественної служби – бути Божими послами та представниками.

“І ОТО, Я ПЕРЕБУВАТИМУ З ВАМИ ПОВСЯКДЕННО”

Розповідь св. Матвія про благословення, яке наш Господь передав Своїм учням, і про завдання для них іти і проповідувати Його Послання, становить для нас великий інтерес. Він домовився з Одинадцятьма зустрітися з Ним на горі у Галілеї. Там Він з’явився перед ними на кілька хвилин. Вони поклонились Йому. Деякі були твердо переконані, інші вагались. Щоб переконати тих, які вагались, Ісус залишався впродовж сорока днів. Ми вважаємо, що Він повністю виконав Своє завдання і переконав Одинадцятьох, бо всі вони мали одне серце і один розум, коли чекали у горішній кімнаті на благословення П’ятидесятниці.
Ісус наблизився до них і сказав, що Йому дана повна влада в небесних і земних речах. Доки вони цього не зрозуміють, вони не можуть належним чином представляти Його перед світом. У Нього не було цієї влади та повноважень попередньо, під час Його земного служіння. Тоді Він переходив випробування Своєї вірної відданості до самої смерті, та ще й смерті хресної. Але після того, як Він показав Свою відданість, Отець підняв Його з мертвих до славної повноти влади. Після воскресіння з мертвих про Нього сказано, що Він є Божим Сином з владою. Він хотів, щоб Його учні знали, що Він більше не підлягає людським обмеженням і не є під обмеженнями Угоди Смерті. Цю працю Він закінчив. Він здобув благословення, нагороду. Він зазнав зміни і тепер має всю владу не тільки в земних речах, але й в небесних.
Пророцтво говорило, що перед Ним мають поклонитися всі на небі і на землі. Він мав увійти до стану, де згадане пророцтво мало незабаром виконатися. Він піднявся на висоту, де всі ангели віддали Йому честь, признали в Ньому Того, Кого возвеличив Отець. Але ще не виконалася остання частина обітниці – всі на землі мають Йому поклонитися. Час для такого визнання буде у тисячолітньому Месіанському Царстві. А зараз усі, які здобули справжнє знання про Ісуса як Божого Сина радо схиляють свої коліна перед Ним як Представником Отця. Так само світ радо визнає Однородженого і буде слухатися Його. Остаточно всяке коліно схилиться і всякий язик визнає, бо, на основі Божественної постанови, усі, які не зуміють оцінити прославленого Божого Сина в той час, будуть знищені – вважатимуться недостойними подальших благословень та милості Бога, Який передав Христу усі благословення, передбачені Ним для деградованого роду.

“ТОЖ ІДІТЬ, І НАВЧІТЬ”

Таким є повноваження. Спочатку воно належало одинадцятьом апостолам, а потім стосувалося також св. Павла, який зайняв місце Юди і “нічим не лишавсь позад передніших апостолів” (2 Кор. 11: 5). Апостоли, і тільки вони, уповноважені бути мовними знаряддями Господа Ісуса Христа та Його Церкви перед світом. Все, що нам казали про апостольських єпископів як про спадкоємців Дванадцяти, є неправдою, є небіблійним. Апостоли не мали спадкоємців; вони далі є з нами. Послання Учителя через них дано у Новому Завіті і ми читаємо: “Усе Писання Богом надхнене... щоб Божа людина була... до всякого доброго діла готова” (2 Тим. 3: 16, 17). Апостолам дано велику працю започаткувати Церкву. Вони були наділені силою у П’ятидесятницю.
І хоча Ісус особливим чином призначив Дванадцять Апостолів бути Його мовними знаряддями для Церкви і сказав, що зв’яжуть на землі, знаймо, буде зв’язане на небі, а те, що не зв’язане на землі, не буде зв’язане перед лицем Небес, проте Господь влаштував так, що кожний член Церкви повинен бути Його представником і в міру нагоди та спроможності мати частку у представленні Євангельського Послання. Хто приймає Дух зачаття, помазання, той показаний (Ісаї 61: 1-3) як член Тіла Христа під помазанням Голови, Ісуса. Отже, читаємо: “Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем...” і т.д. Кожен, хто приймає Святий Дух, уповноважений, наділений правом проповідувати залежно від нагод та обмежень, обставин та умов. Одне з обмежень, даних апостолом, полягає в тому, що сестри не повинні навчати публічно (1 Тим. 2: 12). Однак у них є вдосталь інших можливостей. Очевидно, що великою помилкою у виборі класу духовенства є те, що він вважає себе єдиним поставленим і наділеним правами проповідувати, навчати Боже Послання. Ісус та апостоли нічого не знали про клас духовенства та парафіян. Навпаки, наш Господь сказав: “Ви всі брати, бо один вам Учитель [Христос]”. Тому Учитель та Його дванадцять апостолів забороняли усяку річ, яка б вела до возвеличення між Його послідовниками, до виникнення чогось на зразок класу духовенства.

ПОВНОВАЖЕННЯ ЦЕРКВИ

Послання звучить так: “Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи” (Хом.). Це не означає, що учнями мають стати народи, але, як сказано в іншому місці, треба вибрати зі всіх народів тих, які хочуть бути учнями Христа – багатих та бідних, вчених та малограмотних, шляхетних та простих. Учень Христа є послідовником – тим, хто вчиться, хто копіює. Ісус дав визначення цього учнівства: “Коли хтось хоче йти за мною [бути Моїм учнем], нехай зречеться себе самого [відмовиться від себе, зігнорує собою, своїм талантом, своєю волею, своїм багатством, усім – стане учнем], візьме хрест свій і йде за мною”.
Мова йде про те, що всі справжні послідовники Христа, всі справжні учні зрозуміють, що стежка, якою Господь веде, є важкою, що треба постійно робити наперекір власній волі, всупереч їй – що це шлях, на якому постійно є труднощі по плоті. Та за обітницею остаточно “де Я [у небі, у славі Царства], там буде й слуга [учень] Мій”. Хоча Церква Христа завжди правильно розуміла занурення у воді як символ смерті для світу, для себе, і підняття до нового життя як членів Христа, Тіла Христа, однак водне хрищення є тільки образом справжнього. Так само тут стверджується, що нашим повноваженням не є водне хрищення, а хрищення в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. “В ім’я” означає “до згоди з”, “до єдності з”. Всі Христові учні повинні визнавати ім’я Отця як відстоювання праведності, і повинні стати мертвими для кожного іншого принципу, окрім того, який Його ім’я представляє, бути цілковито зануреними в ім’я праведності, справедливості, правди. Ігноруючи всі інші імена – такі як лютерани, методисти, кальвіністи, або назви державних церков, такі як римо-католицька, англіканська, греко-католицька – вони мають бути цілковито охрищені в ім’я Христа, повинні визнавати Його ім’я і бути Його членами – членами Його Тіла, Його Церкви. Далі, вони повинні бути охрищені в ім’я, тобто признання, Святого Духа, натомість їхній власний дух, їхня воля мають бути мертвими. Їхні власні цілі, надії та сподівання належить проігнорувати, натомість свята Божа воля, Божий розум, свята Божа ціль має стати їхньою волею та ціллю.
З цього виникає наше повноваження перед усіма людьми всіх народів, які мають вуха, щоб слухати наше Послання. Ми повинні робити з них учнів і христити їх в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Ми повинні навчити їх бачити все, що наказує Ісус. Це межі наших повноважень. Ми не повинні організовувати людські системи і називати їх царствами, церквами чи іншими іменами. Ми повинні тільки приготовляти послідовників Ісуса, співпрацюючи з Богом, Який буде викликати в них і хотіння, і чин за доброю волею Своєю.

“АЖ ДО КІНЦЯ ВІКУ”

“І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку”. Дехто зрозумів, що Його слова означають “до часу, аж світ прийде до свого кінця”, тоді як Учитель насправді сказав, як свідчить грецький текст, що Він буде зі Своїм народом аж до кінця віку – доки Євангельський вік не виконає Божественно задуманої місії вибору достатнього числа учнів Христа для здійснення Божественної цілі; доки Євангельське Послання не довершить освячення через послух Правді достатнього числа, щоб скомплектувати Наречену Христа в славі, Царське Священство. Тоді прийде кінець віку. Тоді прийде Сам Учитель, щоб зібрати Своїх вибраних, щоб прославити їх зі Собою, щоб установити Своє Царство, щоб благословити світ людства – необраних.

R5587 (1914 р.)