ВОСКРЕСЛИЙ ХРИСТОС
МАРКА 16: 1-8; МАТВІЯ 28: 11-15

“Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!” (Луки 24: 5, 6).
Воскресіння з мертвих є дивовижною річчю. Його здійснення стане найвеличнішим проявом Божественної Сили, показаної коли-небудь ангелам та людям. Пробудження дочки Яіра, сина вдови з Наїна і Лазаря, приятеля Ісуса, ніде не назване воскресінням із мертвих. Це тільки пробудження, останнє з яких було найбільш дивовижним, бо Лазар був мертвий чотири дні, і почалося псування. Воскресіння з мертвих, обіцяне в Біблії, має повернути особистість та свідомість мільярдам людей, які померли, пішли до пороху на основі Божественного вироку “смертю помреш” (Гиж.). “Бо ти порох, і до пороху вернешся”. Отже, не могло бути мови про воскресіння – неможливо було уникнути Божественного присуду, хіба що шляхом, задуманим Богом, а саме, що Ісус займе місце первісного грішника, Адама. Відкупити його від вироку смерті означало купити всіх, які померли в ньому. Тому читаємо, що Христос помер, “щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних” (1 Петр. 3: 18).
Однак з’явилися помилкові уявлення, що воскресне тільки тіло, що Бог позбирає від чотирьох вітрів кожну порошину, яка колись становила частину людського тіла, і наново відбудує людський рід із тих самих частинок матерії, з яких він свого часу складався. Абсурдність такої ідеї стає очевидною, коли ми візьмемо до уваги, що тіла мертвих так чи інакше вбирають рослини, які пізніше поїдають тварини та люди. Це добре ілюструє історія про яблуню, коріння якої проросло крізь труну і формою почало нагадувати труп людини. Яблука з неї їли різні люди; також ними годували свиней, м’ясо яких пізніше завезли у різні частини країни.
Ця дотепна розповідь вдало ілюструє безглуздя загально прийнятого перекрученого вчення Святого Письма. Наша трудність полягала у тому, що ми загубили з-перед очей факт, що, як твердить Біблія, вмирає душа. “Душа, що грішить, вона помре” (Єз. 18: 4, 20). Наші тіла постійно змінюються та відновлюються. Наука говорить, що це відбувається кожних сім років. Отже, протягом дев’ятсот тридцяти років життя тіло, в якому Адам згрішив, минулося, а також багато інших тіл. Але його душа, його особистість, померла лише раз, коли йому було дев’ятсот тридцять років. Вмирає душа; відкуплена є душа, і воскресне душа. “І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє”.

НАШ ГОСПОДЬ БІЛЬШЕ НЕ Є ЛЮДИНОЮ

Христос, Логос в Отця, був живою душею, істотою на високому рівні існування. Заради людини Він упокорився і став рабом – “прийнявши вигляд раба... і подобою ставши, як людина” – як людська душа. Далі Він помер як людська душа, як людська істота – “на смерть віддав душу Свою”. “Душу Свою поклав Він як жертву за гріх”. “Він через муки Своєї душі буде бачити плід [нагороду], та й насититься” (Іс. 53: 10-12).
Ісус помер як людська душа, але був піднятий з мертвих як Душа вищого порядку. Потім Він зійшов, як звістив наперед, туди, “де перше Він був”, на духовний рівень. Він був “умертвлений тілом, але оживлений [став живим] у дусі” (1 Петр. 3: 18, Хом.). Він взяв тілесну природу лише для величної цілі – дати викупну ціну за людину; і коли Він дав цю викупну ціну, віддаючи Себе на смерть, Отець підняв Його до слави, честі та Божественної природи, “вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване” (Еф. 1: 21; Фил. 2: 9). Той, хто зійшов угору у Своєму воскресінні, був Тим, хто попередньо зійшов із неба до земного стану, як про це говорить св. Павло.
А так як у Своєму воскресінні Ісус був зовсім іншим, то з цього погляду ми здатні зрозуміти, чому після воскресіння Він поводився не так, як раніше. Після Свого воскресіння, читаємо, Він з’являвся і зникав. Показавшись учням на кілька хвилин кожного разу, Він щезав з-перед їхніх очей. Ніколи досі Він не робив нічого подібного. Після воскресіння Він з’являвся у різних тілах, у різному вигляді, у різній одежі. Марії Він з’явився як садівник; двом учням, які подорожували до Емаус, Він з’явився як подорожній. Він з’являвся не тільки як інша особа, але й у іншому одязі, бо Його одяг вояки поділили між собою.
Безсумнівно, Він був відданий на смерть у плоті, але оживлений у дусі! Тепер Ісус показувався як Дух, що приймає різний людський вигляд та одежу, які найбільше відповідали обставинам. Він, як Духовна Істота, міг приходити до зібраних учнів, коли двері були замкнені і заперті зі страху перед юдеями. Він створював, тобто матеріалізував тіло та одежу у їхній присутності, а потім за кілька хвилин зникав з-перед очей, розчиняючи тіло та одяг, а Сам, як Духовна Істота, ставався невидимим. Так Він був з учнями сорок днів до вознесіння, проте вони Його не бачили, хіба що кілька хвилин кожного разу під час семи різних з’явлень.
Ці сорок днів були дуже потрібними для учнів з числа юдеїв, а також усіх Господніх послідовників, щоб вони навчились двох важливих лекцій:
(1) Що Він тепер живий, а не мертвий;
(2) Що Він тепер Дух, а не людина.
“Господь же то Дух” (2 Кор. 3: 17).

ВАЖЛИВІСТЬ ВОСКРЕСІННЯ НАШОГО ГОСПОДА

Те, що наш Господь більше не плоть, а Духовна Істота з небесною славою, виразно дає зрозуміти розповідь св. Павла про події, які з ним трапились. Він пояснює, що дванадцять апостолів повинні були нести свідоцтво про факт, що Ісус встав із мертвих. Як можна було нести Євангельське Послання про надію мати Божественну милість через мертвого Спасителя? Якщо Христос не встав, то хто може встановити Месіанське Царство? Хто дасть Церкві частку в Першому Воскресінні і зробить її учасницею Його небесної слави? Якщо Христос не встав, то хто може покликати з гробу мільярди тих, які сплять, хто може збудити їх Голосом, який промовляє мир через Ісуса Христа, щоб скористатися з можливостей вічного життя через слухняність Царству?
Апостол переконливо звертає на все це нашу увагу, кажучи: “А коли Христос не встав, то марна віра ваша... Тоді й померші в Христі погибли” (1 Кор. 15: 16-18, Кул.). З цього бачимо, що св. Павло зовсім не поділяв поглядів тих, які небіблійним чином вважали, що Ісус, коли був мертвий, насправді був живий, і що воскресіння померлих є простою формальністю, цілковито необов’язковою для виконання Божого Плану. Божественне вчення полягає у тому, що мертві нічого не знають і що воскресіння мертвих обов’язково потрібне для будь-якого майбутнього життя, надії або благословення. Факт, що Христос був піднятий з мертвих, є гарантією того, що Божа сила може підняти мертвих. На додаток, це – гарантія, що Ісус виконав працю, задля якої прийшов у світ. Це свідчить, що Він мусів виконати Божественний Закон досконало, інакше не заслуговував би на воскресіння з мертвих. Крім того, це свідчить про цінність Його життя – про його ефективність, як відшкодування за гріх батька Адама, і про те, що воно було  викупною ціною за гріхи світу.

ПОЯВИ ПІСЛЯ ВОСКРЕСІННЯ

Св. Павло розповідає, що він бачив Ісуса після воскресіння. Він розповідає, що це з’явлення Господа було немов яскраве світло, що перевищувало сяєвом сонце опівдні, і каже про вплив, який воно мало на його характер та на його зір; що один побіжний погляд на славного Ісуса знищив його зір, який, щоправда, згодом був частково відновлений завдяки Божественній милості. Це було восьме з’явлення Ісуса Своїм учням. Під час семи з них Він з’являвся у плоті, а під час одного з’явився у славі, що перевищувала яскравістю сонце. Ісус був той самий кожного разу, але прояви були іншими. З’явлення у плоті під час сорока днів точнісінько відповідали з’явленням, які Ісус мав задовго до того, і одним з яких було з’явлення Аврааму. Він їв і розмовляв з Авраамом, але Авраам не знав, що він розмовляє з Господом, і думав про Нього тільки як про людину, бо Той мав людський вигляд і звичайну одежу. Потім Він зник з-перед очей Авраама, як зникав з-перед очей апостолів та Савла. Коли Він з’явився Аврааму, то був Духовною Істотою, і так само був Духовною Істотою після Свого воскресіння, коли з’являвся апостолам. Натомість у проміжному часі Він став плоттю саме з метою постраждати, Справедливий за несправедливих.
Після того, як Господь постраждав, вже не було причини, чому Він повинен далі залишатися плоттю. У небі Господь Слави не є плоттю, не є людиною. Коли б Він був нею, то був би “мало чим зменшеним... від ангелів” (Хом.). Але апостол запевнює нас, що у Своєму воскресінні Він піднявся набагато вище ангелів (Фил. 2: 9-11; Євр. 1: 3, 4).
Ісусові було однаково легко з’являтися у тій чи іншій подобі, у тому чи іншому одязі. Він з’являвся у різному вигляді, щоб донести подвійний урок: Він більше не мертвий, Він більше не людина. Його друге з’явлення з ранами, щоб переконати св. Хому, заслуговує на те, щоб звернути на нього особливу увагу. Ісус був готовий дати будь-який потрібний доказ, бо коли би Його учні не повірили у Його воскресіння, вони не змогли би виконати праці, яка була перед ними, і навіть не змогли би отримати Святий Дух у П’ятидесятницю. Святий Дух був даний тільки тим, хто повірив у Ісуса – хто прийняв факт Його смерті як жертви за гріхи і прийняв Його як Спасителя, через Якого до них прийде Божественне благословення, зачаття Святим Духом і відновлення до спільності з Богом як дітей Бога.

ЩЕ ІНШІ БІБЛІЙНІ ДОКАЗИ

Якщо потрібен ще один доказ, що Ісус більше не є тілесною істотою – людиною – то цей доказ можна знайти в запевненні апостола, що плоть і кров не можуть успадкувати Божого Царства і що кожний член Церкви повинен перемінитися, перш ніж увійти в Христове Царство і мати в ньому частку. Ця зміна буде від земного стану (умов, душі) до духовного стану (душі, істоти). Апостол говорить, що ми всі повинні перемінитися, щоб стати схожими на нашого Господа. Якщо наше плотське тіло має поступитися місцем духовному тілу, щоб ми могли бути схожими на нашого Господа, тоді, зрозуміло, Він є духовним тілом, духовною істотою, духовною душею. Це також погоджується зі словами св. Павла про воскресіння Церкви. Він каже: “Сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”. Однак той самий апостол представляє нашій увазі щось зовсім інше у Фил. 3: 21, де говорить, що Господь Ісус “перемінить наше понижене тіло, щоб було подібним до його прославленого тіла” (Хом.). Тут думка стосується Церкви в цілому, а не особистих тіл Церкви. Апостол говорить про наше понижене Тіло в однині. Річ у тому, що Ісус, Голова Церкви, зазнав пониження перед Своєю смертю та воскресінням. Голова Церкви був повищений, прославлений, понад вісімнадцять століть тому. Відтоді всі, які приєдналися до Його Справи, ототожнюються з Тілом, громадою, якою нехтують люди, пониженим Тілом, про яке св. Павло каже: “Ми стали, як сміття те для світу, аж досі ми всім, як ті викидки”. Але при другому приході Христа приниження Церкви, Його Тіла, припиниться, бо Господь славним чином перемінить Своє Тіло у Першому Воскресінні. Відтоді більше не буде приниженої Церкви, Тіла, бо вона буде прославлена.

R5578 (1914 р.)