ПИЛАТ ДОПИТУЄ ІСУСА

МАТВІЯ 27: 11-26

“Пилат каже до них: А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?” (вірш 22).
ПИЛАТ був римським управителем Юдеї, представником імператорської влади. Ми не збираємось серйозно звинувачувати його у смерті Ісуса. Він діяв так, як можна було сподіватися, і перебував у Юдеї не для того, щоб займатися юдейськими теоріями та врегульовувати релігійні розбіжності, а щоб утримувати народ Юдеї у спокої, порядку та під владою уряду Риму.
Політика, наскільки це залежало від миру та спокою в країні, полягала у тому, щоб справедливо управляти, хоча справедливістю треба було пожертвувати у будь-який час заради інтересів Римської імперії. Як передають перекази, Пилат вже чув про Ісуса і навіть бачився з Ним в умовлений час, випитуючи про Його вчення.
Востаннє ми бачили Ісуса перед юдейським Синедріоном рано-вранці – ще перед тим, як людям передалося загальне збудження, як Ісусові друзі почали щось діяти через людей в справі Його арешту і т.д. Поспіхом, як це тільки було можливо, первосвященик та представники Синедріону поквапилися до Преторія, наполягаючи, щоб Пилат засудив Ісуса. Пилат запитав, яке обвинувачення вони мають проти Нього. Вони, уникаючи конкретної відповіді, сказали, що Він, як не говори, є поганою людиною і заслуговує на покарання, бо інакше вони би не звинувачували Його взагалі. Пилат нагадав їм, що за римським звичаєм вони мають велику свободу вирішувати усі суперечки релігійного характеру, що він не втручається в юдаїзм, і вони повинні самі розібратися. Священики відповіли, що їм це відомо, але вони не мають права виносити вирок смерті. Таким чином вони виявили всю глибину свого беззаконня, тобто свідомо обмислили, як змусити Пилата винести вирок смерті невинній людині. Тоді вони почали обвинувачувати Ісуса і казати, що Він бунтує народ – відвертає його від послуху та відданості римській владі, що Він говорить людям не платити податки імператору і називає Себе юдейським царем, Месією.
Це були серйозні звинувачення перед римським управителем, які той змушений був взяти до уваги. Як ми зауважили, це були зовсім інші звинувачення, ніж ті, які висунуто проти Ісуса перед Синедріоном. Хоча звинувачення були неправдиві, Ісус не захищався. Він знав, що прийшов час померти і не намагався зупинити те, що, знав, було частиною Божественного Задуму для Нього.

ІСУС ПЕРЕД ПИЛАТОМ

Коли Пилат глянув на Ісуса, то, мабуть, подумав, що особа з такою добротою на обличчі навряд чи підніматиме повстання, яке б нашкодило інтересам Римської імперії. Інша розповідь каже нам, що Пилат здогадувався, що первосвященики та книжники, висуваючи звинувачення, діяли із заздрості. Він розумів, що Ісусові вчення якимось чином промовляли до людей більше, ніж вчення їхніх релігійних проводирів, і що від нього вимагають зробити низький та нечесний вчинок заради тих, які намагаються уникнути власної відповідальності.
Проте Пилат не міг показати своєї симпатії до Назарянина. Він не мав права легковажно трактувати обвинувачення на адресу будь-якого царя, окрім імператора. Тому він зажадав відповіді від Ісуса: “Ти нічого не відповідаєш? Дивись, як багато проти Тебе свідкують! Скажи, ти винен, чи ні?” Ісус не сказав нічого. Пилат вийшов назовні до книжників та фарисеїв, які стримувались увійти у Преторій, бо день був початком Пасхи. Порадившись із первосвящениками і вислухавши їхню думку, Пилат поставив Йому запитання: “Чи Ти Цар Юдейський? Ти це визнаєш?” Ісус у відповідь запитав: “Ти питаєш, бо ти щось бачив і щось знаєш про Мої вчення, чи тобі наговорили про Мене Мої вороги?” На це Пилат відказав, що головніші з Ісусового народу видали Його, і зараз він хотів би знати, що Він зробив, що проти Нього повстали.
Ісус відповів, що Його Царство не з цього світу – не з цього Віку, не з цього порядку речей. Отже, Він не є у конфлікті з царством цезаря. Це, очевидно, прояснило Пилату факт, що ані Ісус, ані Його приятелі не проявляли бунтівних настроїв проти цивільної влади, як було би тоді, коли б Він мав відношення до земного уряду. Його Царство, за Його словами, є в майбутньому. Пилат відповів: “Однак Ти вважаєш Себе царем і кажеш, що десь і колись будеш мати владу”. У відповідь Ісус промовив, що Він був Царем, що для цього Він народився і прийшов у світ. Він повинен свідкувати про Правду, і всі, хто від Правди (і тільки такі), здатні оцінити Його свідоцтво. “О, – сказав Пилат, – всі ставлять собі запитання: Що таке Правда? І ніхто цього не знає”. Тоді він вийшов до юдеїв і сказав: “Я не знаходжу в Ньому жодного злочину; Він не злочинець і не виступає проти імператора та його законів. Він не зробив нічого, що змушувало би мене справедливо позбавити його волі або прав”.
Первосвященики та законники були занепокоєні. Чи ж можливо, що в цю саму мить, коли вони сподівалися розіп’яти Ісуса, Він вислизне з їхніх рук?! Тоді вони почали наполегливо обвинувачувати Ісуса в тому, що Він бунтує народ і проповідує скрізь, що Його проповідування почалося з Галілеї. Коли Пилат почув слово Галілея, то запитав: “Хіба Він галілеянин?” Коли йому відказали, що так, Пилат промовив: “Тоді я просто передаю цю клопітку справу Іроду, Царю Галілеї”. Останній на той час також мав свій палац у Єрусалимі.
Ісуса відіслали до Ірода, якому було цікаво щось дізнатися про Нього. Він чув багато про Ісуса і сподівався бачити якесь чудо. Ірод поставив нашому Господу кілька питань, але не отримав відповіді. Первосвященики та книжники завзято звинувачували Ісуса, що Він цар. Тоді Ірод та його вояки насміялися з Нього і відіслали назад до Пилата, одягнувши Його в пишну білу одіж як висміяного Царя. Такий крок ввічливості з боку Пилата і люб’язність у відповідь з боку Ірода дозволили подолати ворожість, яка існувала між ними деякий час.

АНІ ПИЛАТ, АНІ ІРОД НЕ ЗАСЛУГОВУЮТЬ НА ОСУД

Звертаючись знову до тих, які обвинувачували Ісуса, Пилат промовив: “Привели ви мені Чоловіка Цього, як того, що бунтує народ. А ось я перед вами розвідав, і не знаходжу в Людині Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржаєте. Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуговувало б, Він не вчинив. Отже, я покараю Його й відпущу”. Покарання, або шмагання, Ісуса, очевидно, було з метою зберегти Йому життя – з наміром, що юдеї заспокояться, коли Ісус постраждає.
У цю пору року Пилат неодноразово звільняв в’язнів з нагоди Пасхи. Також тепер натовп вітав Пилата, бажаючи дізнатись, чи він звільнить когось із ув’язнених. Думаючи, що це сприятлива нагода відпустити Ісуса і забрати Його з рук первосвящеників та старшини, Пилат звернувся до народу: “Чи хочете, отже, щоб я відпустив вам в’язня, який називає себе Царем Юдейським?” Натовп глянув на своїх релігійних провідників, а ті підмовили вимагати від управителя відпустити Варавву, злочинця і злодія. Пилат сказав до юрби: “А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?” Натовп, знаходячись під впливом своїх духовних наставників, почав вигукувати: “Нехай розп’ятий буде!” Пилат знову запитав: “Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуговувало б, на Нім не знайшов. Отже, я покараю Його й відпущу”. Таким чином, Ісус мав бути відданий натовпу, якому нетерпеливилося познущатися з Нього і покарати. Пилат промовив до юдеїв, які стояли, чекаючи: “Я вам виведу Його скоро, як тільки збичую, і ви дізнаєтеся, що я не знаходжу в Ньому жодного злочину”.

ПИЛАТ НАМАГАЄТЬСЯ ЗВІЛЬНИТИ ІСУСА

Ісус вийшов, маючи корону з терня на голові та пурпурну тогу на Собі. Пилат звернувся до них: “«Ecce homo!»” – “«Оце – Людина!»” Оце – Той, Кого ви вимагаєте від мене віддати на смерть. Оце – один з найшляхетніших представників вашого роду, людства. Гляньте на Нього в Його смутку та покорі. Яка велич характеру! Що би ви не мали проти Нього, ви повинні заспокоїтися на вид Його покори”. Та вони кричали: “Розіпни, розіпни Його!” Пилат відповів: “То візьміть Його ви й розіпніть, бо провини я в Нім не знаходжу!” – не бачу жодного злочину. Тоді юдеї перейшли до суті справи, до справжньої причини своєї ворожості до Нього, а саме, що Ісус називав Себе Божим Сином, а для них це – богохульство. Коли Пилат почув, він ще більше стурбувався і перепитав Ісуса: “Звідки Ти?” Та Ісус йому відповіді не подав. І каже до Нього Пилат: “Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я владу розп’ясти Тебе, і маю владу Тебе відпустити?” Ісус відповів: “Надо Мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було; тому більший гріх має той, хто Мене тобі видав”. Тоді Пилат знову шукав, як звільнити Ісуса, та це могло викликати заворушення в місті, в якому займана посада зобов’язувала його утримувати мир і спокій. Юдеї ж кричали далі: “Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві”. Це ставило Пилата у незручне становище. Звільнити Ісуса означало стати захисником ворога імператора, бо, як не дивно, Ісуса звинувачували Його співвітчизники і ніхто, крім Пилата, по суті Його не захищав.
На додаток, стурбований Пилат отримав звістку від дружини, яка наполягала, щоб він нічого не мав з ворожим ставленням до Ісуса, і розповіла, що вона мала незвичний сон про Нього. Знову Пилат звернувся до людей, заперечуючи їхнім правителям. Виводячи цю шляхетну особу до них, він вигукнув: “Ось ваш Цар!”. Такі слова, здається, тільки довели людей до нестями, і вони ще несамовитіше кричали: “Геть, геть із Ним! Розіпни Його! Ми не маєм царя, окрім кесаря!”
Не маючи виходу, Пилат вилив води собі на руки і вмив їх на очах народу, кажучи: “Я невинний у крові Його! Самі ви побачите...” На це народ відказав: “На нас Його кров і на наших дітей!”.
Хіба ж так не сталося? Понад вісімнадцять століть юдеї страждали – були далеко від Бога, без пророка, без священика, без жертв за гріх, без Дня Поєднання (Ос. 3: 4, 5). І це справді так, але наближається час, коли Господь, пробачивши їхнє беззаконня, виллє на Ізраїль дух молитви та благання. Їхні очі зрозуміння відчиняться, і вони глянуть на Того, Кого прокололи, і будуть ще більше славити Його (Зах. 12: 10).
Погодившись з натовпом у всьому, що не суперечило інтересам Римської імперії, Пилат задовольнив їхню вимогу і віддав Ісуса на смерть та звільнив їм Варавву, грабіжника.

ТАКИЙ САМИЙ ДУХ ПЕРЕВАЖАЄ ДАЛІ

Не думаймо, що за минулі вісімнадцять століть людська природа змінилася. Радше треба вірити, що коли б обставини сьогодні повторилися, Ісуса або Його учнів стратили би у будь-якій країні за підтримки цивільної влади, яка вимагала би смерті, вважаючи її обов’язковою в інтересах миру, і особливо за підтримки релігійних правителів та учителів, які вимагали б жертви невинних, вважаючи її обов’язковою, щоб далі використовувати легковірність людей.
Не дивуймось, якщо схожі труднощі прийдуть на декого з Божих святих у близькому майбутньому. Сторінки історії свідчать, що так звані інтереси релігії, озвучені релігійними провідниками, завжди мали сильний вплив на цивільну владу, спонукуючи до ламання справедливості і завдаючи смерті невинним. Шлях Божого народу в усі часи був шляхом, який накреслив Учитель, – шляхом повної самовідданості волі Бога, повного усвідомлення Божого догляду за усіма інтересами Його Справи, повним довіри, що наслідки достачатимуть для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги.

R5570 (1914 р.)