СВ. ПЕТРО ПЕРЕСІЯНИЙ МОВ ПШЕНИЦЯ

МАРКА 14: 27-31, 53, 54, 66-72

“Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти” (1 Коринтян 10: 12).
Св. Петро був людиною з відверто сильним характером, дуже сміливим, однак досить гарячковим. Він був одним з двох учнів, про яких написано: “Спостерегли, що то люди обидва невчені та прості” (Дії 4: 13). Тому про св. Петра можна сказати, що в деяких відношеннях Юда мав над ним більше переваг. Хоча обидва мали однакові нагоди в школі Христа, проте якими різними були наслідки! Один пішов на Другу Смерть, зневажений, тоді як інший, після успіхів та невдач у випробуваннях та навчанні, осягнув нагороду слави, честі та безсмертя зі своїм Учителем, зайнявши місце серед найперших апостолів.
Наша лекція говорить про особливе “пересівання”, яке прийшло на св. Петра в час смерті нашого Господа, про яке Ісус попередив Його, кажучи: “Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя”. Відвага св. Петра, яку він показав стільки разів, насправді була його слабкою стороною. Не дивлячись на все, що Ісус сказав, щоб застерегти його перед труднощами, які були попереду і які мали бути пересіванням, св. Петро нічого не боявся, не мав страху. Бачимо, що він мало пильнував і мало молився порівняно з тим, як мав поводитися, тому самовпевненість зробила його на якийсь час бездіяльним.
Це був той самий св. Петро, якому Господь сказав, що він відречеться Його до того як півень заспіває наступного ранку, і який відповів, що це, напевно, помилка, і він готовий померти з Учителем. Це був той самий св. Петро, який витягнув меч з піхов і відтяв вухо слузі первосвященика (яке Ісус після цього зцілив). Це був той самий гарячкуватий св. Петро, котрий першим визнав Месіанство Ісуса.
Ісус запитав, що люди кажуть про Нього – ким, на їхню думку, Він є? Врешті Він запитав: “А ви за кого Мене маєте?” Тоді св. Петро відповів: “Ти Христос, Син Бога Живого!” На це Ісус відказав, що ця відповідь свідчить, що св. Петро є в блаженному стані єдності з Богом, бо інакше він не зміг би так відповісти. Він сказав: “Не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець”. Хто б міг подумати, що цей шляхетний характер так опанує страх, що він зречеться свого Учителя, та ще й з клятьбою!
Що одразу кидається в очі і справляє велике враження на наш розум? Це те, що писарі Нового Завіту, безумовно, дуже відрізнялися від більшості авторів, кажучи повну правду без вигадування або прикрашання. Очевидно, жодна інша книга в цьому не схожа на Біблію. Засновники великих релігійних всесвітніх і сектантських систем проявляли зовсім інший дух. Усі їхні герої – великі, благородні, освічені, мужні. Вони б ніколи не наважилися підкреслити слабості, які проявив св. Петро тієї ночі, коли Ісуса зрадили і коли св. Петро відрікся свого Учителя.
Безперечно, це приносить більше довіри до Біблії – до її чесності, її вірогідності. Ми можемо довіряти факту, що люди, які безпосередньо розповідали про свої невдачі, які говорили про свою неосвіченість, були людьми великої відваги, великої щирості, великої любові до правди. Справді їхнє свідчення гідне всякого прийняття.

НЕСПОДІВАНЕ ВИПРОБУВАННЯ СВ. ПЕТРА

Спокуси приходять у прихованій формі. Ми не можемо собі уявити, щоб у той час, коли св. Петро відтяв вухо слузі первосвященика, він щось думав про зраду нашого Господа. Однак оточення та обставини змінилися. Учителя ув’язнили. Яку б силу Він перед тим не використовував, щоб уникнути Своїх ворогів і не бути схопленим, бо “ще не настала година Його”, тепер Він її не використав. Його година настала.
Побачивши, що Його Учитель явно не в Небі з друзями, а відданий ворогам і проваджений від одного трибуналу до іншого, св. Петро був буквально паралізований. Знайомство, яке мав св. Іван з кимось у палаці, дозволило йому увійти на подвір’я і взяти з собою св. Петра. Але тут вони розділилися. Св. Петро стояв посеред двору. Було холодно. Він підійшов до відкритої жаровні, щоб погрітися. Коли світло полум’я залило двір, а довкола позбиралися слуги з палацу, пліткуючи, одна зі служанок, пильно придивившись до нього, запитала: “Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка [Назарянина]?” Приголомшений тим, що його упізнали, і не відаючи, що буде далі, св. Петро одразу заперечив, що має щось спільного з Ісусом. Далі він перейшов в іншу частину двору, де тіні були темніші і людей – менше. Але знову його впізнали як галілеянина і викрили, що він – один з учнів Ісуса. Св. Петро знову відкинув звинувачення. Коли втретє до нього звернулись з тими самими словами, що він – учень Ісуса і галілеянин, і його мова видає його, – він знову, клянучись, відрікся, що знає свого Учителя. Жахливо, – скажемо ми. Напевно св. Петро також відчув потім, що це було жахливо. Саме в такий час, рано-вранці, починають співати півні, і св. Петро пригадав собі слова Учителя, що сатана зажадав пересіяти його мов пшеницю, і перед тим, як заспіває півень, він мав тричі відректися від свого Учителя. Все враз звалилося на нього з такою нищівною силою, що він, закривши плащем голову, кинувся у темряву з гірким плачем. Саме тоді, коли заспівав півень, Ісуса вели неподалік. Св. Петро кинув на Нього погляд. У цю ж мить Учитель звів голову і глянув йому у вічі. Це був співчутливий погляд, не злобний, але він проник у саме серце.
Злочин св. Петра був нічим у порівнянні зі злочином Юди; він тільки намагався захистити себе. Він не думав скривдити і навіть спробувати скривдити свого Учителя. Про повну міру покаяння св. Петра яскраво свідчить його наступна вірність аж до смерті. За переказом, його засудили до розп’яття, і він, пам’ятаючи, як колись відрікся Учителя, вважав, що для нього завелика честь мати таку саму смерть, як його Господь. Тому, на його власне прохання, його розіп’яли головою вниз.

ЛЕКЦІЯ ДЛЯ ВСІХ ХРИСТИЯН

Заголовний вірш звертається до всіх християн з лекцією, яка взята з життя св. Петра: “Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти”. Коли ми бачимо, що ми слабі, то повинні, повні віри, міцно пригорнутись до плеча Господа. Тоді ми насправді є міцними в силі, яку Бог постачає через Свого Вічного Сина. Інша лекція в тому, що якими б різними не були труднощі Божого народу, всі, які шукають справжнього підвищення у Першому Воскресінні, повинні сподіватися суворих пересівань та проб своєї любові до Господа, Правди, братів та відданості їм усім.
Не забуваймо ніколи, що пересівання дозволені не тому, що Господь нами не цікавиться. Лише ті, які можуть вистояти у пересіваннях, труднощах та випробуваннях, підходять до місця в Царстві.

R5563 (1914 р.)