СІЯТИ І ЖАТИ
Галат 6: 1-10

“Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне” (вірш 7).
Нинішня лекція мала бути уроком тверезості. Треба визнати, що особи, які йдуть на поступки пристрастям, що вимагають для себе шкідливих стимуляторів та наркотиків, неминуче пожинають рабську залежність від них, яка, відповідно, послаблює їхній характер. Всі добрі люди, які прагнуть в серці добра для себе та людства, змушені з жалем визнати спустошливий характер будь-якого зловживання. І не треба нехтувати жодним словом або прикладом, який би виявився допоміжним для ближніх і дозволив їм здобути сильний характер і стати корисними членами суспільства. Однак можемо бути певні, що жодна річ не звільнить цілком і повністю людство від недоліків грішної природи, окрім Божого призначеного засобу – Царства Месії. Проте таке переконання не повинно стримувати нас від того, щоб у кожній справі стати публічно на боці праведності та найкращих інтересів людства.
З іншого боку, не удаваймось до крайніх заходів, які дехто схвалює, а точно дотримуймось вчення Біблії як у цій, так і в кожній іншій справі. Йдучи (в нашій лекції) в такому напрямку, ми обов’язково повинні звернути увагу на факт, що слова апостола не стосуються якогось одного виду зловживання. Апостол не звертається до світу. Ще менше він має на увазі нещасних п’яниць. Він звертається до посвяченого Божого народу, як про це сказано у перших віршах Послання.
До посвячених християн апостол звертається як до братів, даючи поради, як поводитися з ближніми, які, можливо, припустилися помилки або вплуталися у якийсь різновид гріха – не з причини того, що їм подобається гріх, а з причини недоліків плоті або несприятливого оточення. Найбільш духовні у Церкві повинні прикласти зусилля, щоб повернути того, хто помиляється, до стану праведності та спільності з Богом. Це вони повинні робити покірним чином, пам’ятаючи, що вони також недосконалі плоттю і часом можуть необережно потрапити у гріх всупереч прагненням власного серця.
Так вони повинні “носити тягарі один одного” – допомагати один одному боротися з недоліками плоті та напосіданнями гріха і таким чином виконувати загальний закон Христа. Закон Христа – це закон служіння і самопожертви в інтересах інших. Хто, побачивши, що брат помиляється, тільки захилить голову назад, нехтуючи ним гордовито, зарозуміло, на кшталт “ти не такий святий як я”, той ще насправді не навчився, чим є Закон Христа, який має керувати усіма членами Тіла.
Закон Христа, звертає увагу апостол, є Законом Любові. Ісус, керований цим законом Любові, віддавав Своє життя не тільки за друзів, але й за ворогів. Тому всі, які вважають себе учнями або послідовниками Ісуса, повинні мати такий самий розум, таку саму вдачу, такий самий дух, і повинні прагнути дотримуватися того самого закону любові. Апостол каже: “І ми мусимо класти душі за братів” (1 Ів. 3: 16), – намагатися допомагати братам вибратися з труднощів і привести їх ближче до Господа та Його критеріїв.

ЗАБАГАТО САМОВПЕВНЕНОСТІ

Апостол показує, що великою небезпекою, яка заступає шлях усім справжнім послідовникам Ісуса, є зарозумілість – висока думка про себе і, відповідно, недостатньо висока думка про братів, особливо про тих братів, які спотикаються в деяких речах, в яких ця особа ще не оступилася.
Одним із перших уроків, який треба засвоїти, є урок, що насправді ми – ніщо, що ми – в’язка недосконалостей, і, виходячи тільки з власних заслуг, не можемо встояти перед Богом, ані здобути Його прихильності. Більше того, ми повинні навчитися, що якою мірою ми думаємо про себе, як про когось особливого, такою мірою ми неприємні Богу і стаємо все меншими в Його очах. Тому, якщо хтось вважає себе кимось у Божих очах, то повинен почати розуміти, що він є нічим, що він не заслуговує на Божественну увагу, хіба що через милість Бога у Христі. Така особа себе обманює і стає на перешкоді власному поступу на добрій дорозі.
Отже, кожен, замість того щоб судити і докоряти свого ближнього або брата у Христі, повинен показати свої власні вчинки. Він повинен уважно розгледіти і побачити, наскільки зробив поступ у тому, що Бог вважає приємним у Його очах. Він повинен намагатися вияснити, наскільки він позбувся гніву, злоби, ненависті, заздрості, колотнечі і зодягнувся у благодаті Божого Святого Духа – покору, доброту, стриманість, довготерпіння, братню доброзичливість, любов.
Наскільки він здатний бачити в собі поступ згідно з цими біблійними мірками, настільки в нього є підстава радіти, не намагаючись при цьому в жодному значенні і жодною мірою порівнювати себе з іншими і, як результат, оцінювати себе виключно на основі недоліків, які він може бачити в інших. Дотримуючись такого шляху, кожен повинен виявляти власні недоліки, намагатися нести власні тягарі і, відповідно, не бути тягарем або осудом для інших – для Господа або братів.
Якщо дотримуватися цього вчення, то не залишиться місця для панування в Церкві. Радше, як говорить апостол, “хто слова навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим”, розповідаючи про всі отримані благословення та більш ясне розуміння Божого Слова, яке вдалося здобути. Апостол міг також мати на думці, що той, хто одержав благословення від учителя, може шукати нагоди віддячитися учителеві чи то подякою, чи співпрацею, чи ще якось допомагаючи учителю в його праці навчання кожним добрим і корисним чином.
У цьому є певний принцип. Бог діє на основі засад справедливості, і Його не можна обманути. Його око читає наше серце, мотиви, наміри. Ми можемо якийсь час обманювати себе уявними аргументами, але ніхто не може обманювати Бога. Принцип Божественного ладу такий, що посіяне принесе врожай, а зібраний врожай буде того ж характеру, що й посіяне (Гал. 6: 7).

ВАЖКЕ ЗАВДАННЯ ХРИСТИЯНИНА

Світ не має нічого спільного зі сіянням та жнивами, про які говорить апостол. Це стосується тільки Церкви. Вона складається з тих, які почули голос Бога, що пропонує прощення гріхів через Ісуса Христа усім, хто став Його учнями, а також Божественну підтримку і зачаття Святим Духом до нової природи та слави, честі і безсмертя. Хто дійсно та щиро став послідовником Христа, хто взяв свій хрест і склав угоду, щоб зі самозреченням йти слідом за Учителем, той є справді християнином.
Йому належить впорядкувати свої кроки у згоді з Господнім керівництвом і розуміти, що наслідки в його житті будуть пропорційними дотриманню Угоди Самопожертви та вірності як учня Ісуса. Він уклав угоду відмовитись від того, що у світі, від його мрій, задумів, амбіцій, і пожертвувати усім цим, щоб стати “спадкоємцем Божим і співспадкоємцем Христовим” (свого Господа Ісуса) у небесній спадщині (Рим. 8: 17).
Він повинен розуміти, що недостатньо погодитися сіяти для Духа. Жнива духовних благословень та розвитку серця залежатимуть від його вірності в тому, як він сіяв. “Хто сіє для духа”, тобто живе духовним життям, намагається служити волі і Духу Бога в усіх словах, вчинках та думках, той пожне найбільший врожай духовного розвитку різних рис, які мають становити подобу характеру Господа Ісуса Христа.
З іншого боку, той, хто сіє для плоті, тобто, хто живе за плоттю, намагаючись їй догоджати, поводитись, як підказує тілесний розум (воля), або намагаючись догодити тілесному розуму (волі) своїх друзів та рідні, той повинен сподіватися, що у його випадку плоть, якщо їй сприяти, буде сильніше контролювати життя, і він, відповідно, зробить менше поступу за Духом.
Іншими словами, апостол пояснює, що кожного разу, коли ми звертаємо увагу на плотські нахили нашої деградованої природи, ми чинимо перешкоди нашому духовному розвитку, і тенденцією таких поступок плоті буде зіпсуття, смерть. З іншого боку, наскільки ми умертвляємо нахили плоті і намагаємось жити в згоді з Духом Господа, настільки ми ставатимемо сильнішими духовно і будемо готовими до вічного життя на духовному рівні, яке Бог обіцяв тим, хто виявить свою любов до Нього і буде вірним принципам праведності.
Це не означає, що тільки ті, які повністю опанують плоть, отримають благословення від Господа, однак якщо ми не покажемо Господу, як ми цінуємо духовні речі, ми не зробимо в цьому поступу, не будемо заслуговувати на вічне життя і не отримаємо його. І, навпаки, якщо наша поведінка продемонструє Господу нашу любов до правди, праведності, і наше бажання подобатися Йому, якою би слабкою не була плоть, Він вважатиме таких гідними вічного життя, знаючи, що коли вони матимуть досконалі тіла у воскресінні, вони радо житимуть в абсолютній згоді з Божественними постановами. Іншого разу апостол написав: “Щоб виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом” (Рим. 8: 4).

ВІРНА НАПОЛЕГЛИВІСТЬ У ДОБРИХ ВЧИНКАХ

У віршах 9 та 10 апостол допроваджує свій аргумент до завершення. Хто хоче робити правильно – хто хоче жити, як накреслено Святим Духом через слова Ісуса та апостолів, – той повинен не тільки покласти добрий початок через повне посвячення, але й продовжувати бути вірним і не втомлюватися боротися проти гріха та бути вірним праведності. Бог прагне розвинути і утвердити характер тих, які є Його народом; і коли вони постраждають певний час, будуть вести боротьбу і воювати проти недоліків плоті, вони пожнуть нагороду; вони здобудуть нові тіла, які Бог обіцяв – тіла Воскресіння. Тоді всі битви та випробування завершаться, бо нові тіла будуть у досконалій гармонії з новою волею, і не буде жодної причини для конфлікту між обома. Через них праця благодаті величним чином буде продовжуватися, щоб благословити світ. Тому, як каже апостол, не тільки уникаймо різкого ставлення до тих, хто повівся погано, не тільки пильнуймо себе, щоб сіяти для духа, а не для плоті, не тільки пильнуймо, щоб не знемогтися на цьому доброму шляху, але й, на додаток, “поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним”. Роблячи так, ми копіюватимемо характер нашого Небесного Отця. Він – Джерело Благословення. Від Нього приходить благословення теперішнього життя – сонце і дощ – на справедливих та несправедливих, на злих і на добрих.
Як Небесний Отець постійно дає благословення, не вимагаючи прихильності, так і ми, Його діти, які зробили поступ і набули розвитку, повинні прагнути мати таку саму подобу характеру, таку саму вдачу, такий самий розум, тобто вдачу робити добро кожному, і, особливо, щире бажання робити добро всім Господнім дітям – всім, хто з Дому Віри.

R5561 (1914 р.)