"ДЕРЕВА ПРАВЕДНОСТІ"
"Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою" (Колосян 2: 6, 7).

Уривок, з якого взятий наш текст, здається, показує, що апостол порівнює Євангельську надію з різними надіями, які могли б привести до утвердження когось в якійсь вірі, в якомусь переконанні, в якійсь спрямованості життя. Але він звертається особливо до тих, котрі вже прийняли Ісуса Христа як Божого Представника, до тих, котрі вірять, що Бог послав Свого Сина на світ, щоб Він став Відкупителем роду Адама, а незабаром Визволителем людства від влади гріха і смерті. Всі, котрі є в Ісусі Христі, прийняли Його в цьому розумінні. Це є єдине повідомлення, яке послав Бог; це є "віра раз дана святим".

БОЖЕСТВЕННЕ І ЛЮДСЬКЕ ПОСЛАННЯ

Апостол Павло заохочував тих, до кого писав, щоб тривали в цій вірі і не намагались змішувати земську філософію з цим небесним посланням. Так як вони прийняли Христа як Божого Помазанця і свій Достаток в усіх речах - єдиного, "в Якому всі скарби премудрості й пізнання заховані", в Якому "тілесно живе вся повнота Божества" - так вони повинні були ходити. Так як вони визнали Його своїм небесним Учителем, так вони повинні були продовжувати робити поступ на тій самій дорозі - на шляху, який веде до слави, честі та безсмертя. Вони ані на мить не повинні були думати, що яка-небудь людська наука могла бути змішана з божественним посланням; бо будь-яка інша доктрина допомагала б лише заплутати небесне повідомлення в розумах слухачів.
Однак це не мало означати, що науки апостолів повинні були ігноруватись, бо Учитель особливо повідомив церкву, що Його дванадцять апостолів будуть Його речниками. Але це мало охороняти нас від будь-яких припущень, що може бути якесь інше вчення, або якась інша церква може зайняти місце Ісуса і Його апостолів. До них Він сказав, що будь-яка річ, яку вони зв'яжуть на землі, зв'язана буде на небі, а що тільки вони розв'яжуть на землі, розв'язане буде на небі.

РОЗВИТОК ДУХОВНОЇ РОСЛИНИ

Виклавши справу таким чином, апостол вживає переконливий приклад, щоб показати як ми повинні розвиватися в Христі. Полишаючи образ чоловіка, який ходить в Христі як член Його тіла, св. Павло дає нам приклад дерева, корінь якого йде вниз, а стовбур тягнеться вгору, щоб отримати поживу, яка даватиме йому силу і стійкість. Так як корінці дерева просуваються вниз і всмоктують поживу з грунту, а стовбур і гілки в той же час тягнуться вгору, щоб через листя здобути елементи, необхідні для росту, так і розум християнина схоплює великі і дорогоцінні обітниці Божого Слова і в той же час будує характер, серцем оцінюючи ці обітниці крізь призму життєвих досвідів. Коріння віри просуваються глибоко вниз до знання божественного плану, в той час як дерево характеру росте вище й вище, розвиваючи й доводячи до стиглості рясні плоди Святого Божого Духа; бо навчання є формою будування.
Коли християнин таким чином зростає характером на подобу нашого Відкупителя, і його коріння віри глибоко сягають глибоких речей Божого Слова, то він стає утверджений і стійкий. Дерево, добре вкорінене в землі, тяжко викорінити. Воно має дивовижну силу, чудово тримається землі і потребує років, щоб зсохнути. Так само відбувається з християнином, віра якого є належним чином утверджена; він повинен бути таким стійким, таким утвердженим в обітницях Божого Слова, щоб жоден вітер науки не зміг повалити його віру.
Хто постійно шукає чогось нового, показує тим самим, що він не є утверджений в вірі. Впевнившись один раз, що божественний план є планом Бога, ми не повинні дозволити, щоб нас зрушили з цієї позиції. На всіх християн, котрі таким чином є вкорінені й основані в Св. Письмі, теорії нашого дня - "Еволюція", "Християнська наука", "Нова думка" і т.д. - не мають жодного впливу. Жодний християнський плід не буде розвиватися, ані духовне життя підтримуватися, якщо душа не стане непорушною і утвердженою в правді, яка є в Ісусі Христі.

ОДНА З ПРИЧИН ДУХОВНОГО ЗІПСУТТЯ

Коли ми раз побачили план Бога, об'явлений в Ісусі, і віддали себе Богу і вивченню Його Слова, то єдиним шляхом підтримання нашого духовного життя є тривання в цьому вченні, вкорінення себе на цьому грунті і перебування в ньому. Ми не повинні шукати іншого грунту з думкою, що можемо отримати додаткову поживу з нього, і що суміш інших елементів з тими, що маємо, буде корисною. Жодні теорії не можуть стати домішкою Господнього плану. Цей план є повний; він не потребує жодної допомоги від інших систем вірування. Будь-яка спроба змішати його з людськими теоріями та ідеями тільки знищить його вартість. Поступаючи так, ми ніколи не зможемо стати вкоріненими і збудованими в Христі; результатом буде наше духовне зіпсуття і остаточно наша духовна смерть.
Жодна дитина Божа не може носитися кожним вітром науки; і не може потурати хворобливій цікавості: чого та чи інша теорія може навчити? Робити так є дуже небезпечно для духовності християнина. Для когось, хто ніколи не знав правди, може бути певна причина такої поведінки, але нема жодного виправдання для того, хто раз повністю переконався, чим є правда в Христі, і йде на пошуки нових пасовиськ для поживи. Він або ніколи не був утверджений в Христі, або духовно занепав. В плані Бога, в усіх його різноманітних рисах є невичерпне поле для думання, для розумової і духовної активності.
Ми віримо, що Бог задумав мати насіння Авраама, через яке благословення повинно прийти на всі народи землі. Ті, котрі виглядають за виконанням цієї обітниці, розуміють, що Христос є тим насінням Авраама, і що Його працею є виконати цю обітницю. З цією метою Він прийшов на світ. Пізніше церква навчається, що не тільки Ісус Христос, Голова, але також церква, Його тіло, має частку в тій самій вірі, в тій самій обітниці, даній Аврааму. Кожна покликана особа має нагоду ввійти в неї, розвиваючи свою віру і будуючись як член тіла Христа. В цьому часі тіло Христа повинно бути майже скомплектоване. Надходить година, коли це славетне насіння Авраама повинно заволодіти справами землі і принести "відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх" (Дії 3: 19-21).
Так як дерево не вдихає завжди ті самі елементи, і як воно не завжди живиться сонячними променями, але потребує для свого розвитку також дощу і бурі, так дитина Божа потребує різних досвідів, а часом зміни середовища для найкращого розвитку всіх плодів Святого Духа. Великий Землероб знає, які саме досвіди й оточення потрібні кожному з Його "дерев" - скільки сонячного світла, скільки дощу, скільки холоду і тепла, скільки обрізання, - і Він забезпечить саме те, що найкраще підходить в кожному випадку. Він знає як змінювати ці умови, оточення і т.д., не порушуючи процесу вкорінення і будування, а розвиваючи його. Ми не знаємо як це робити і можемо спровадити на себе духовне лихо. Отже, ми потребуємо постійно берегти себе під опікою досвідченого Землероба і ревно співпрацювати з Ним, щоб зростати і ставати сильними й непохитними - міцно утвердженими.

ГЛИБИНА КОРІННЯ ПОКАЗАНА В БУЯННІ І ПЛОДАХ

Глибина і поширення коріння дерева є показане в буянні та плодах дерева. Дерево, яке не є глибоко й міцно основане, не може принести рясного, соковитого плоду, ані забезпечити прохолодну, освіжаючу тінь для людини. Глибина коріння є просто необхідною. Так само віра християнина мусить бути глибоко основана в Христі; і так ми також будемо зростати в Ньому, все більше й більше навчаючись, щ? є божественною волею, яка виражена в Ньому. Процес вкорінення є невидимий, і судити про нього можна лише по його зовнішніх проявах. Коли є буйне листя, то є добре коріння. Але на цьому ріст не може зупинитися; повинні з'явитися плоди. І так само духовне життя Божої дитини щораз більше виявлятиме себе в її подібності до Христа. Переходячи до іншого образу, християнин буде не лише галузкою на виноградині, але приноситиме розкішні грона плодів, які рік за роком повинні ставати більш добірними в якості й розмірі.
Ми часом бачимо християн, котрі мають незначне знання світських речей, однак мають глибоку духовність, дуже глибоко вкорінені і утверджені в Христі, здатні проникнути в глибокі Божі речі і мають багаті християнські досвіди. Можливо, що їхнє знання звичаїв вишуканого товариства є менше, ніж в багатьох інших з їхніх братів; вони, можливо, мали небагато нагод навчитися всіх тих тонкощів; а однак їхні зрілі надбання в Христі можуть засоромити декого з тих, котрі зовні є більш правильні, згідно суспільних критеріїв світу. Якими обережними ми повинні бути, щоб наші критерії розсудливості і наші оцінки характеру формувались згідно зразка Учителя; щоб бачити те, що під зовнішністю; щоб зауважувати швидше справжні, суттєві риси, ніж будь-яку зовнішню особливість тіла, яка з точки зору Господа не матиме жодної ваги в оцінюванні якостей характеру або місця в царстві.

ПОРАДИ ДЛЯ РОЗДУМІВ

Якщо в майбутньому віку ми маємо бути суддями світу, то як ми будемо приготованими до цього становища, якщо не вчимося тепер як приймати властиву, Господню точку зору в нашому оцінюванні наших братів? Якщо наша любов і оцінювання їх вимірюється дрібницями, чи навіть справами в очах Господа негідними уваги, то чи розвиваємо ми якості характеру, які приготують нас, щоб бути суддями в наступаючому віку? Як ми в усьому зростаємо в Христі? Строго судімо самих себе в цьому напрямку, щоб ми дійсно могли ставати схожими на Учителя і здобути Його остаточне схвалення.
Апостол наполягає, щоб ми ставали утвердженими в вірі. Цей вираз відноситься до "віри, раз даної святим" - одної віри. Ми повинні триматись цієї віри за всяку ціну. Сатана намагатиметься скерувати наші розуми на інші шляхи, привернути нашу увагу до чогось нового. Але план Бога, правда Бога, яка об'явлена в Ісусі Христі нашому Господі, є одна. Вона є дана нам для нашого навчання в праведності, "щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова" (2 Тимофія 3: 17). Ми повинні старанно вивчати і бути угрунтованими і збудованими не в правді геометрії, чи тригонометрії, чи геології, чи астрономії, чи якоїсь іншої науки, а в правді Божого Слова (Івана 17: 17). Ці інші правди по-своєму є добрими, але ми маємо дуже мало часу, щоб вивчати їх тепер. Ми матимемо цілу вічність, щоб вивчати всі чудеса творення, але тепер ми повинні особливо посвячувати себе мистецтву духовної правди, глибоким речам Божої таємниці, об'явленої Його святим з особливою метою.

УТВЕРДЖЕНИЙ ХРИСТИЯНИН НЕ Є ФАНАТИКОМ

Правда містить всі біблійні вчення відносно Христа і Його праці, відносно нашого споріднення з Hим як членів Його тіла і з братами як співчленами. Ми повинні перебувати в ній з вдячністю. Ми повинні щораз більше ознайомлюватись з різними рисами цієї правди. Нам повинно бути ясно, чог? навчав Господь і чому Він цього навчав, і ми повинні знати як пов'язати різні частини правди в гармонійну цілість. Ми повинні бути глибоко освіченими. Ми повинні щиро оцінювати люблячу доброту нашого Бога, Котрий об'явив нам ці славетні речі, ми повинні усвідомлювати, що вони не походять він нас, ані жодна людина не започаткувала їх, а Сам Господь. Вони є даром Бога для нас, і ми повинні бути надзвичайно вдячними за цей великий дар, пильно стерегти його як дорогоцінний скарб і дозволити нашому світлу світити для слави Божого імені.
Загальноприйнятою думкою між вчителями фальшивого вчення і навіть загально між світом, котрий не вірить в необхідність або доцільність того, щоб бути утвердженими в вірі, є те, що бути утвердженим означає бути фанатиком. Ті, котрі є такі нечесні в розумі, що приймають і міцно тримаються того, що вони ніколи не довели ні здоровою логікою, ні авторитетом Божого Слова, правильно є названі фанатиками. Але той, хто простою, дитячою вірою приймає і твердо тримається того, до чого надихнув Бог, написання чого в Його Слові було спричинене Ним для нашої науки, не є фанатиком, але є сильним, утвердженим характером і буде стояти, коли всі споруди, збудовані на численних теоріях і уявленнях людей, впадуть. Цей великий день, який тепер є над нами, перевіряє кожен людський характер, якого сорту він є, і дуже мала кількість, навіть серед тих, які вважають себе християнами, витримає цю пробу.
Малою кількістю, яка безпечно, без втрати перейде через цю вирішальну пробу, є лише ті, котрі стали утверджені в правді Бога, "вкорінені і збудовані в Христі". Різниця між сильним, непохитним християнином і фанатиком є та, що один є утверджений в правді, а другий є утверджений в неправді. "Вогонь" цього дня продовжуватиме палати і показувати велику різницю між цими двома класами, аж доки всі будуть випробувані і перевірені і знайдені гідними чи негідними.

ВАЖЛИВІСТЬ САМОАНАЛІЗУ

Апостольські слова з нашого тексту ведуть кожну Божу дитину назад до часу, коли вона спочатку вчинила своє власне посвячення. Під якими умовами ми прийшли до Христа? Ми пригадуємо, що з нашого боку вимагало багато покори визнати, що ми були грішниками, цілковито нездатними себе спасти. Деякі, мабуть, забули, в який спосіб вони починали. Вони починали з вірою, покорою й лагідністю, з бажанням бути дійсно збудованими на подобу Учителя. Але вони, здається, поступово гублять це з виду і починають зростати в напрямку іншому, ніж прямо вгору, до повноти Христової. Їм хочеться трохи показатися перед світом. Вони приходять до нехтування початковими принципами християнського розвитку, в той час як все ще говорять про вчення, або створюють свої власні вчення.
Так поступово вони відходять від наук і Духа Христа. Апостол остерігає нас проти таких небезпек. Чи ти впевнений, що колись дійсно прийняв Христа? Чи ти взагалі впевнений, що справді вчинив повне посвячення Богу і став новим створінням? Ти повинен це знати. Якщо так, то будь певний, що ти розвиваєшся на Його подобу. Без пильного, ретельного вивчення, ти можеш думати, що розвиваєшся, в той час як це не так. Вузька дорога залишається вузькою до кінця подорожі; самe лише визнання віри і дотримання деяких правил не є достатнім. Пам'ятаймо, що ми повинні визнавати Господа нашим виглядом, нашою поведінкою, кожним чином і словом життя.
Лише через постійне вивчення самих себе в світлі Божого Слова ми можемо зробити справжній поступ на вузькій дорозі, по котрій ішов наш Учитель. Коли ми йдемо вперед, правда повинна ставати яснішою, повнішою і зрозумілішою. Для цього ми мусимо залишатись близько Слова і в згоді з його постановою. Господь не прийматиме до царства маленькі, нерозвинені паростки, але Йому потрібні такі, котрі зросли і дозріли, - сильні, міцні "дерева праведності" (Ісаї 61: 3, KJV).

ЛИШЕ БОЖЕ СЛОВО БУДУВАТИМЕ

Заглиблюйтесь більше й більше в Божі обітниці. Якщо ви так чините, коріння віри буде тягнути поживу і передавати її в ваше життя, і ви будете зростати, так само як дерево росте, бо є живлене, годоване. Тільки так ви ставатимете утвердженими в Вірі, а не в ваших уявленнях чи в уявленнях інших. Наша віра повинна з дня на день ставати міцнішою і більш живою. Це не повинна бути віра в самого себе, ані в щось поза Господом. Віра є тим, з чого ми стартували на початку, і вона буде потрібна нам в зростаючій мірі, коли ми йдемо вперед по нашому шляху - віра в Бога і в його вірне Слово. Все, що ми знаємо як діти Господа, прийшло до нас через Ісуса, Його святих апостолів і стародавніх пророків, і ми з вдячністю повинні постійно кормитись з цього самого столу.
Ми не повинні відчувати духа неволі і говорити собі: "Я б хотів поблукати; я не хочу обмежувати себе тільки тим, що вчить Біблія. Я б хотів більше свободи". Така схильність не є духом правдивого Божого сина. Потурання таким настроям привело б до повного духовного краху. Всі такі спокуси, якщо вони приходять, повинні бути негайно і рішуче відкинуті. Наш дух повинен бути духом найглибшої вдячності, що нам було дароване це славетне божественне об'явлення. Ступаючи так Господнім шляхом, ми знаходимо лише правдиву радість і можемо робити лише правдивий поступ. "Бо роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа" (2 Петра 1:10, 11).